Ухвала суду № 131562013, 05.11.2025, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/33615/24

Провадження №1-кп/127/940/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2025 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: обвинуваченої ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 ,

інших учасників судового провадження: потерпілого ОСОБА_6 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі № 12 обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого частиною четвертоюстатті 185Кримінального кодексуУкраїни, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2024 за № 12024020040000532,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 185 Кримінального кодексу України.

Прокурор вважав за можливе призначити кримінальне провадження до судового розгляду на підставі обвинувального акта, викликавши в судове засідання сторони обвинувачення та захисту. раніше подане до суду клопотання про застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою з правом внесення застави підтримав та просив його задовольнити. Зокрема, зауважив, що обвинувачена неодноразово не з`являлась до суду, в зв`язку з чим була оголошена в розшук. При цьому ОСОБА_4 обвинувачена у вчиненні умисного тяжкого злочину. Тому вважає, що застосування до обвинуваченої менш суворого запобіжного заходу не здатне забезпечити кримінальне провадження.

Потерпілий ОСОБА_6 підтримав думку прокурора.

Обвинувачена та її захисник проти призначення судового розгляду не заперечували. Разом з тим, зауважили, що правові підстави для застосування до обвинуваченої найсуворішого запобіжного заходу відсутні. Тому вважають за доцільне застосувати до обвинуваченої запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши обвинувальний акт, суд дійшов до висновку, що підстави для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 314 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК), тобто для затвердження угоди, закриття кримінального провадження, повернення обвинувального акта прокурору, направлення до іншого суду відсутні, а тому кримінальне провадження необхідно призначити до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 31 КПК розгляд кримінального провадження слід здійснювати суддею одноособово.

У судове засідання необхідно викликати сторони обвинувачення та захисту, потерпілого.

Підстави для складання досудової доповіді згідно з приписами пункту 6 частини третьої статті 314 та статті 314-1 КПК, на думку суду, відсутні.

Вирішуючи питання щодо клопотання прокурора про застосування до обвинуваченої запобіжного заходу, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Згідно з частиною третьою статті 315 КПК під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.

Порядок звернення з клопотанням про застосування запобіжного заходу регламентований статтею 184 КПК. Зокрема, зі змісту частини другої цієї норми випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.

З наданих суду матеріалів випливає, що наведені норми кримінально-процесуального закону були дотримані.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою, суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997.

Відповідно до частини першої статті 183 КПК тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Також суд враховує, що відповідно до частини першої статті 194 КПК під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно до вимог частини першої статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Європейський Суд з прав людини (далі ЄСПЛ) в своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти Украхни»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»).

Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому злочину здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд враховує, що частиною першою статті 91 КПК визначений перелік питань, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а статтею 92 КПК визначено обов`язок доказування зазначених обставин. Разом з тим, порядок подання доказів суду та їх подальше дослідження регламентований § 3 Глави 28 КПК, тобто під час розгляду кримінального провадження по суті.

Отже, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченої потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на даний час розгляд кримінального провадження по суті не розпочатий, натомість суд проводить лише підготовче судове засідання, а тому вирішення зазначеного питання на даній стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Вирішуючи питання щодо наявності ризиків, передбачених частиною першою статті 177 КПК, суд враховує, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання; він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою (п. 21, справа «Подвезько проти України»).

Також суд приймає до уваги, що ЄСПЛ звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).

Аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає обґрунтованими твердження прокурора в частині того, що ОСОБА_4 за умови відсутності застосованого до неї запобіжного заходу уникати явок до суду. Разом з тим, як суд зазначив вище, утримання під вартою є найсуворішим запобіжним заходом. При цьому надані суду матеріали не свідчать, що застосування до обвинуваченої іншого запобіжного заходу, ніж утримання під вартою, не здатне досягти мети запобіжних заходів. Тому суд вважає, що правові підстави для застосування до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою відсутні. Разом з тим, зважаючи на неодноразові неявки обвинуваченої до суду, з метою реалізації покладених на неї процесуальних обов`язків, суд вважає за доцільне застосувати до неї запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний час доби. При цьому суд враховує, що захисник обвинуваченої надав суду копії документів щодо місця проживання обвинуваченої та перебування на її утриманні трьох малолітніх дітей. Отже, надані стороною захисту матеріали свідчать про відсутність ризиків, які визначені підставою для утримання обвинуваченої під вартою. Тому суд вважає за доцільне застосувати до обвинуваченої запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби.

З метою забезпечення кримінального провадження та виконання вимог, встановлених статтею 177 КПК, суд вважає за доцільне покласти на обвинувачену обов`язки, визначені пунктами 1, 2 та 4 частини п`ятої статті 194 КПК.

Керуючись статтями 314-316 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Призначити судовий розгляд Вінницьким міським судом Вінницької області (суддею одноособово) на підставі обвинувального акта, згідно з яким ОСОБА_4 обвинувачується увчиненні кримінальногоправопорушення,передбаченого частиною четвертоюстатті 185Кримінального кодексуУкраїни, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.07.2024 за № 12024020040000532, у відкритому судовому засіданні в приміщенні Вінницького міського суду Вінницької області, яке відбудеться 05 листопада 2025 року о 14:00 годині.

У судовезасідання викликати:сторони обвинуваченнята захисту, потерпілого.

Обрати обвинуваченій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в певний період доби, а саме з 22:00 години до 07:00 години наступної доби за адресою: вулиця Шевченка, 1-а в місті Червоноград Львівської області.

Звільнити ОСОБА_4 з-під варти із зали суду.

Відповідно до пунктів 1-3, 8 частини п`ятої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки: прибувати на виклики до суду за першою ж вимогою на визначений час; не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця свого проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України.

Строк дії ухвали в частині застосування запобіжного заходу складає 60 днів, тобто з 05.11.2025 до 23:59 години 04.01.2026.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Суддя: