Рішення № 131552180, 31.10.2025, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2025 року справа № 580/8505/25 м. Черкаси Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гайдаш В. А.,

розглядаючи у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач), в якому позивач з урахуванням уточненого позову просить:

- визнати протиправними дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час загальної мобілізації;

- скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час загальної мобілізації.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник зазначив, що позивача було безпідставно призвано на військову службу під час мобілізації. Вказує, що позивачу виповнилося 55 років. Відповідно до редакції Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», чинної на дату досягнення позивачем 40-річного віку (19.01.2010), це був граничний вік перебування в запасі для осіб його категорії. Тому вважає, що з цієї дати він втратив статус військовозобов`язаного та мав бути виключений з військового обліку. Посилаючись на положення ст. 58 Конституції України, яка забороняє зворотну дію норм права, зазначив, що до позивача не можуть бути застосовані подальші зміни законодавства. Вважаючи протиправними дії відповідача щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, за захистом прав та інтересів останнього звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач 22.10.2025 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ОСОБА_1 не призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 07.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 06.10.2025 суд зупинив провадження в адміністративній справі № 580/8505/25.

Ухвалою від 31.10.2025 суд поновив провадження у справі.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Із наявних у матеріалах справи доказів суд встановив, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_1 від 16.12.1989.

Позивачу була вручена повістка на відправку на 18.05.2025 (а. с. 33).

Представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою від 23.04.2025 щодо мобілізаційних дій відносно позивача.

Відповідач листом від 05.05.2025 № 1/7268 повідомив ОСОБА_1 , що оскільки він за чинними нормами ст. 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, тому ІНФОРМАЦІЯ_5 на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов`язаних.

З облікової картки на ОСОБА_1 від 14.10.2025 вбачається, що позивач 23.04.2025 пройшов ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 та визнаний придатний до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації, представник позивача звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з такого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ).

Згідно з ч.ч. 1 - 3 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно ст. 33 Закону № 2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно положень статті 37 Закону №2232-XII взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі.

Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають зокрема громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.

Відповідно до положень п. 20 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Статтею 32 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40-річного віку, було визначено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби у воєнний час, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Запас військовозобов`язаних згідно з ч. 1 ст. 28 Закону №2232-XII у редакції, яка діяла на момент досягнення позивачем 40-річного віку (2010 рік), поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону № 2232-XII військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.

Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві (ч. 4 ст. 28 Закону №2232-XII).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 № 1169-VII внесені зміни до статті 28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22 липня 2014 року №1604-VII - до 60 років.

У свою чергу, приписи Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, змін не зазнали.

Отже, з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII позивач, як громадянин України, підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З часу внесення змін до Закону №2232-XII він розповсюджується на всіх громадян України, що не досягли граничного віку перебування у запасі, тобто 60 років.

Позивач підпадає під дію Закону №2232-XII із внесеними до нього змінами.

Суд враховує висновки Верховного Суду у постановах від 19.09.2018 у справі № 814/4386/15 та від 17.02.2020 у справі №820/3113/17.

Встановлені у справі обставини свідчать, що відповідно до приписів ст. 28 Закону № 2232-XII, чинних станом на час виникнення спірних правовідносин, позивач не досяг граничного віку перебування в запасі та вважається військовозобов`язаним.

Військовий облік є адміністративною процедурою, здійснення якої регулюється законодавством, чинним на час її здійснення, тобто ведення військового обліку здійснюється на підставі чинного законодавства, а не законодавства, що було чинним у минулому.

У зв`язку із чим громадяни, які згідно із чинним на теперішній час законодавством належать до категорії військовозобов`язаних і не мають підстав для виключення з військового обліку, підлягають військовому обліку на загальних засадах.

Як встановив суд із матеріалів справи, позивач перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Позивачу була вручена повістка на відправку на 18.05.2025.

На звернувся представника позивача із заявою від 23.04.2025 відповідач листом від 05.05.2025 № 1/7268 повідомив ОСОБА_1 , що оскільки він за чинними нормами ст. 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, тому ІНФОРМАЦІЯ_5 на законних підставах поновив його на військовому обліку військовозобов`язаних.

Відповідно до облікової картки ОСОБА_1 від 14.10.2025 позивач 23.04.2025 пройшов ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_4 та визнаний придатний до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, ОЗ, охорони.

Зважаючи на те, що станом на дату звернення представника позивача до відповідача із зазначеною заявою діяла норма статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», яка передбачала набуття шестидесятирічного віку, в той час як позивач не досяг зазначеного віку, суд вважає, що у спірному випадку дії відповідача щодо мобілізаційних заходів відносно позивача відповідно до вимог ст. 2 КАС України вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Поряд цим, суд вважає помилковими посилання позивача на необхідність застосування до спірних відносин положень статті 58 Конституції України, згідно з якою Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, оскільки спірні відносини не стосуються відповідальності особи.

Ураховуючи зазначене, суд не встановив порушення прав позивача.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Віталіна ГАЙДАШ