Вирок № 131536015, 04.11.2025, Галицький районний суд м. Львова

463/3867/25

1-кп/461/491/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04.11.2025 року м.Львів

Галицький районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні в місті Львові обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12025141360000722 від 02.04.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомир, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимому, востаннє вироком Андрушівського районного суду Житомирської області від 03.05.2022 за ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, ухвалою Бердичевського міськрайонного суду Житомирської області від 11.02.2025 року звільненого умовно-достроково від відбування основного покарання за наведеним вироком (невідбута частина покарання 3 місяці 30 днів)

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України,

встановив:

ОСОБА_4 02 квітня 2025 року, у період часу з 02 години 00 хвилин по 02 години 50 хвилин, тобто у період дії на території України воєнного стану, шляхом взлому замка, проник у приміщення ТОВ «Аптека Довіри» (код ЄДРПОУ 40000891), яке знаходиться за адресою: м.Львів, вул. Тарнавського, 104 «Б», звідки таємно викрав грошові кошти в сумі 10000 грн., чим заподіяв ТОВ «Аптека Довіри» матеріальну шкоду на вказану суму.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у інкримінованому злочині визнав повністю, надав покази, які у повній мірі відповідають фабулі обвинувачення та вищенаведеним встановленим судом обставинам. Вказав, що у обвинувальному акті вірно відображено те, що він у квітні 2025 року, у період часу з 02 години 00 хвилин по 02 години 50 хвилин, шляхом взлому замка, проник у приміщення ТОВ «Аптека Довіри» за адресою: м.Львів, вул. Тарнавського, 104 «Б», звідки таємно викрав грошові кошти в сумі 10000 грн. Пояснив, що події відбувались у період часу, у спосіб, за обставин, які зазначені у обвинувальному акті. Мотиви і мета вчинення ним злочину, перелік та обсяг викраденого майна, а також спосіб вчинення злочину у обвинувальному акті відображено вірно.

У вчиненому щиро розкаюється, засуджує свою поведінку, просить вибачення у потерпілого та учасників судового провадження. Також, просить суворо не карати та надати йому можливість стати на шлях виправлення.

Зважаючи на повне визнання обвинуваченим ОСОБА_4 своєї вини, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, оскільки цього не заперечили учасники судового провадження і такі ніким не оспорюються.

При цьому, відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України, суд з`ясував, чи правильно розуміють учасники судового провадження зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснив, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оцінюючи покази обвинуваченого ОСОБА_4 , суд визнає їх правдивими та достовірними, оскільки вони є послідовними, об`єктивно і повно відображають обставини вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, надані ним безпосередньо у судовому засіданні, в присутності захисника, підстав для самообмови або обставин які ставлять під сумнів добровільність позиції обвинуваченого, судом не встановлено.

Оцінюючі зібрані по справі докази у їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 своїми умисними діями скоїв таємне викрадення чужого майна (крадіжку), поєднану з проникненням у інше приміщення, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.

В ході судового розгляду судом детально проаналізовано поведінку ОСОБА_4 після вчинення злочину, наслідки суспільно-небезпечного діяння останнього, особу обвинуваченого, його спосіб життя, ймовірність вчинення ним нових злочинів, зважено на усі обставини кримінального провадження у їх сукупності.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті)Особливої частиницього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбаченихчастиною другоюстатті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положеньЗагальної частиницього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Також, суд враховує, що згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують.

Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Таким чином, обираючи вид та міру покарання, суд бере до уваги характер та тяжкість вчиненого злочину, форму вини, спосіб вчинення та стадію кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, відношення обвинуваченого до скоєного.

Також, суд враховує фактичні обставини справи і тяжкість заподіяних злочином наслідків, дані про особу обвинуваченого, зокрема те, що він раніше судимий, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра.

Пом`якшуючою покарання ОСОБА_4 обставиною суд визнає активне сприяння розкриттю злочину. Так, обвинувачений в судовому засіданні добровільно повідомив про усі відомі йому обставини справи та надав визнавальні покази. Крім того, ОСОБА_4 засудив свою протиправну поведінку у присутності учасників процесу та приніс вибачення у судовому засіданні.

При цьому суд виходить з того, що системне тлумачення законодавства та судової практики вказує на те, що активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином, повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Так, ОСОБА_4 безпосередньо у судовому засіданні повідомив суду про обставини вчинення ним кримінального правопорушення, тобто про власну кримінальну діяльність. Крім того, зазначена обставина, яка пом`якшує покарання визначена органом досудового розслідування про що зазначено у обвинувальному акті.

Обтяжуючих покарання обвинуваченого обставин судом не встановлено.

Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст. 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

При цьому,суд враховуєположення ч.ч.1,2ст.50КК України,згідно яких,покарання єзаходом примусу,що застосовуєтьсявід іменідержави завироком судудо особи,визнаної винноюу вчиненнікримінального правопорушення,і полягаєв передбаченомузаконом обмеженніправ ісвобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави, як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Беручи до уваги вказані обставини, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, за якою кваліфіковано його дії.

При призначенні покарання, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

Також, визначаючи обвинуваченому вид і розмір покарання, суд виходить з того, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Крім того, суд враховує те, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.

Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Системний аналіз та юридичний зміст положень ч.2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа.

При розгляді даного кримінального провадження суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. У свою чергу, справедливість це одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

На переконання суду, таке покарання для засудженого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Наведене покарання також перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Також, в ході розгляду справи встановлено, що обвинувачений вироком Андрушівського районного суду Житомирської області від 03.05.2022 за ч. 1 ст. 357, ч. 3 ст. 185 КК України засуджений до покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Ухвалою Бердичевського міськрайонного суду Житомирської області від 11.02.2025 року ОСОБА_4 звільнено умовно-достроково від відбування основного покарання за наведеним вироком (невідбута частина покарання становить 3 місяці 30 днів).

Згідно ч. 4 ст. 81 Кримінального кодексу України, у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає їй покарання за правилами, передбаченимистаттями 71і72цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (сукупність вироків). Остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Таким чином, на підставі ч. 1 ст. 71 КК України, обвинуваченому слід частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком до покарання за даним вироком.

Стосовно пред`явленогопредставником потерпілого ТзОВ «Аптека Довіри» до обвинуваченого цивільного позову про стягнення заподіяної злочином матеріальної шкоди, то такий підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно з положеннями ч.2 ст.127 КПК України, шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Статтею 128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов, зокрема до обвинуваченого за шкоду, завдану його діяннями. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до положень ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Положення ст. 22 ЦК України встановлюють, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно частин першої-третьої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно доч.1статті 1177Цивільного кодексуУкраїни, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Встановлено, що спричинені ОСОБА_4 потерпілому - ТзОВ «АптекаДовіри» матеріальні збитки на загальну суму 10000,00 гривень є сумою викрадених у потерпілого грошових коштів.

Даних про відшкодування збитків матеріали справи не містять.

Обвинувачений заявлений до нього цивільний позов визнав у повному обсязі.

Таким чином, оскільки матеріальна шкода не відшкодована, заподіяна потерпілому діями обвинуваченого шкода знаходиться у прямому причинно-наслідковому зв`язку із вчиненим ОСОБА_4 злочином, а також враховуючи визнання обвинуваченим цивільного позову у повному обсязі, суд приходить до висновку, що з нього слід стягнути на користь ТзОВ «Аптека Довіри» заподіяну злочином матеріальну шкоду у розмірі 10000,00 гривень. Відтак, цивільний позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 у даному кримінальному провадженні справі не обирався.

Питання речових доказів по справі слід вирішити у відповідності до положень ст.100 КПК України.

Судові витрати у кримінальному провадженні пов`язані із проведенням експертного дослідження у сумі 4457 гривень 00 копійок підлягають стягненню з обвинуваченого у дохід держави.

Керуючись ст. 368, 370, 374 КПК України,

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу Українита призначити йому покарання у виді п`яти років позбавлення волі.

На підставі ч. 1ст.71КК України, шляхом часткового приєднання до покарання за даним вироком невідбутої частини покарання за вироком Андрушівського районногосуду Житомирськоїобласті від03.05.2022, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді п`яти років одного місяця позбавлення волі.

Початок строку відбування покарання засудженому ОСОБА_4 рахувати з моменту фактичного звернення даного вироку до виконання.

Цивільний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Довіри» (код ЄДРПОУ 40000891) задовольнити повністю. Стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Довіри» (код ЄДРПОУ 40000891) матеріальну шкоду у розмірі 10000 гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судові витрати за проведення експертизи у кримінальному провадженні у розмірі 4457 гривень 00 копійок.

Речові докази, після набрання вироком законної сили:

- цифровий носій оптичний «CD-R» диск з відеозаписом, чотири ПЛС зі слідами рук з поверхні скла дверей, два ПЛС зі слідами структури матеріалу з приміщення аптеки зберігати у матеріалах кримінального провадження;

- мікрооб`єкти з каси де були кошти, вилучені під час огляду місця події, циліндровий механізм та один ключ до нього знищити.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положеньчастини третьої статті 349цього Кодексу.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим який перебуває під вартою у той самий строк з моменту отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий суддя ОСОБА_1