Рішення № 131500563, 16.10.2025, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/3417/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2025 року Залізничний районний суд міста Львова

в складі:

головуючого-судді Ліуша А.І.

з участю секретаря Поляниці А.М.

представника позивача Соломко Ж.В.

відповідача ОСОБА_1

представника відповідачів Матлашевського В.Л.

представника третьої особи Шагай О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові справу за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , за участі третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору Львівської міської ради про виселення з самовільно зайнятої квартири,-

В С Т А Н О В И В:

позивач звернувся до суду з позовом про виселення з самовільно зайнятої квартири. Вимоги позову мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_1 , є неприватизованою та не перебуває у приватній власності, тоді як будинок АДРЕСА_2 зазначений у реєстрі №1 житлових будинків, будівель, які належить місцевим радам народних депутатів по Залізничному району м. Львова, відповідно до рішення виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів м. Львова №109 від 10 березня 1987 року. У зв?язку із смертю єдиного наймача квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 , яка проживала у згаданій квартирі та була в ній зареєстрованою, ЛКП «Сяйво» опломбувало квартиру та зачинило на колодку, яка закріплена на двох кутниках. Відповідач ОСОБА_1 , самовільно зайняв вищевказану квартиру без дозвільних документів. В той же час, 03 листопада 2023 року та 12 лютого 2024 року ЛКП «Сяйво» попереджало відповідача про необхідність звільнити самовільно зайняту квартиру, але ОСОБА_1 не звільнив. Враховуючи вищевикладене, просили суд позов задовільнити та виселити відповідача з самовільно зайнятої квартири.

Представниця позивача в судовому засіданні вимоги позову підтримала з підстав, що викладені в позові, просила такий задовільнити.

Відповідач та його представник в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечили та пояснили, що у вказаній квартирі відповідач проживав разом зі своєю співмешканкою, на яку була оформлена квартира. Проти задоволення позовних вимог заперечили.

Судом було встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо квартири в АДРЕСА_3 , - інформація про власника відсутня.

Згідно відповіді Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Львівській області від 12 жовтня 2023 року, наявний наступний актовий запис: № 5361 від 05 вересня 2023 року про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Перевірку наявності актового запису про смерть щодо ОСОБА_2 , проведено за актовими записами цивільного стану, що зберігаються в архівах відділів державної реєстрації актів цивільного стану Львівської області за період з 2016 року по даний час, та за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян по Львівській області.

Комісія в складі головного інженера ЛКП «Сяйво» та майстрів дільниці з виходом на адресу АДРЕСА_3 , склали акт обстеження квартири, зокрема: у зв`язку зі смертю основного та єдиного квартиронаймача неприватизованої квартири в АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 , - ЛКП опломбовано квартиру та зачинено на колодку, яка закріплена на двох кутниках. Суду було також надано фотографії опечатаних дверей.

Комісія в складі головного інженера ЛКП «Сяйво» та майстрів дільниці з виходом на адресу АДРЕСА_3 , склали акт обстеження квартири, зокрема: 26 січня о 14 год. 30 хв., виявлено, що пломби якими опломбовано квартиру та колодка зняті і в квартирі перебуває невідома особа. Після виклику поліції, двері відкрив чоловік, надав свої дані але квартиру не покинув. Вказаним чоловіком був ОСОБА_1 ,

03 листопада 2023 року, 12 лютого 2024 року ЛКП «Сяйво» направляло на адресу АДРЕСА_3 попередження про виселення з житлового приміщення до 19 листопада 2023 року та 21 лютого 2024 року, відповідно.

Суду було також надано поверховий план квартири АДРЕСА_1 , рішення виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів від 10 березня 1987 року, згідно якого розглянувши представлені Залізничним ЖЕО списки житлових будинків/споруд, належних місцевим Радам по Залізничному району м.Львова та керуючись рішенням Львівського облвиконкому за №200 від 09 квітня 1985 року, інструкцією ЦСУ СРСР від 15 липня 1985 року за №380, виконком Залізничної районної ради народних депутатів вирішив затвердити реєстр 1 житлових будинків/споруд, належних місцевим радам по Залізничному району м. Львова , згідно додатку 1; просити Львівське міжміське бюро технічної інвентаризації провести реєстрацію зазначених в даному рішення будинків та видати реєстраційні посвідчення ЖЕО Залізничного району.

23 лютого 2024 року, майстром по експлуатації ЛКП «Сяйво» складно протокол відносно ОСОБА_1 , за ст. 151 КУпАП, за результатами якого адміністративною комісією при Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради винесено постанову №6/25 від 14 березня 2024 року по визнання ОСОБА_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 151 КУпАП.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.

Частиною третьою статті 116 ЖК України встановлено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Так, позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував факт оформлення спірної квартири на ОСОБА_2 , до її смерті. Самі по собі твердження позивача про те, що будинок АДРЕСА_2 зазначений у «Реєстрі №1 житлових будинків, будівель, які належать місцевим радам народних депутатів по Залізничному району м. Львова», не можуть бути прийняті судом як належний доказ, оскільки не підкріплені жодними офіційними документами, виданими компетентними органами чи установами.

Дійсно, в матеріалах справи наявне рішення виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів м. Львова №109 від 10 березня 1987 року. Однак зміст цього рішення не підтверджує ані факт належності спірної квартири до комунальної власності Залізничного району, ані тим більше її оформлення на конкретну особу ОСОБА_2 . Із тексту рішення вбачається, що виконавчий комітет, розглянувши представлені Залізничним житлово-експлуатаційним об`єднанням списки житлових будинків, які належать місцевим Радам по Залізничному району м. Львова, керуючись рішенням Львівського облвиконкому №200 від 09 квітня 1985 року та інструкцією ЦСУ СРСР №380 від 15 липня 1985 року, лише затвердив реєстр житлових будинків і доручив Львівському міжміському бюро технічної інвентаризації здійснити їх реєстрацію та видати реєстраційні посвідчення відповідному житлово-експлуатаційному об`єднанню.

Таким чином, зазначене рішення має виключно організаційно-розпорядчий характер і не встановлює права власності на конкретні об`єкти нерухомого майна за будь-якими фізичними чи юридичними особами. У ньому відсутні посилання на конкретні адреси квартир, у тому числі на будинок АДРЕСА_2 , та не міститься відомостей, які б підтверджували, що вказаний об`єкт перебував у комунальній власності районної ради чи був закріплений за ОСОБА_2 . Відтак, зазначене рішення не може розцінюватися як документ, що посвідчує право власності або підтверджує будь-які речові права на спірну квартиру.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що посилання позивача на рішення виконавчого комітету №109 від 10 березня 1987 року є безпідставними, оскільки воно не підтверджує жодного із наведених ним доводів щодо правового статусу спірного житлового об`єкта, а також не містить жодних ознак, які б свідчили про перебування цієї квартири у власності Залізничної районної адміністрації чи будь-якої іншої місцевої ради.

Щодо наявного в матеріалах справи протоколу відносно ОСОБА_1 за ст. 151 КУпАП від 23 лютого 2024 року, складеного майстром по експлуатації ЛКП «Сяйво», за результатами якого адміністративною комісією при Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради було винесено постанову №6/25 від 14 березня 2024 року про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч.1 ст. 255 КУпАП, у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати: уповноважені на те посадові особи: органів Національної поліції за статтею 151 КУпАП.

Таким чином, право складати відповідні протоколи покладено виключно на працівників поліції, які діють у межах своїх повноважень. Натомість, як вбачається з наявного у матеріалах справи протоколу, він був складений не уповноваженою на це особою, а майстром по експлуатації ЛКП «Сяйво», що є істотним порушенням процесуальних вимог, визначених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що вказаний протокол не може вважатися належним та допустимим доказом у справі, а постанова №6/25 від 14 березня 2024 року, винесена на його підставі, є такою, що ґрунтується на незаконно отриманому доказі, а відтак не може мати юридичної сили та є такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Щодо наявних у матеріалах справи попереджень про виселення, суд зазначає, що такі документи не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази. Зі змісту наявних матеріалів вбачається, що жоден із них не містить відомостей, які б підтверджували факт отримання відповідних попереджень особою, стосовно якої вони були складені, а також факт її ознайомлення з їх змістом. Відсутність доказів належного повідомлення чи вручення таких документів позбавляє суд можливості встановити, чи була особа взагалі поінформована про намір її виселення, чи мала вона реальну можливість реалізувати свої права, передбачені законом, зокрема право на заперечення, оскарження чи усунення підстав для виселення. Таким чином, вказані попередження не можуть вважатися належними доказами у справі, оскільки складені без дотримання встановленої процедури та не підтверджують факту повідомлення особи про відповідні дії, що, у свою чергу, свідчить про порушення принципу змагальності та рівності сторін у процесі.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до переконання про відсутність правових підстав для задоволення позову, у відтак, в задоволенні позовної заяви Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , за участі третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору Львівської міської ради про виселення з самовільно зайнятої квартири, слід відмовити за безпідставністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 133, 137, 141, 258-259, 263- 265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

в задоволенні позовної заяви Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , за участі третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору Львівської міської ради про виселення з самовільно зайнятої квартири, - відмовити за безпідставністю.

Повний текст рішення складено 04 листопада 2025 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: А.І. Ліуш