Ухвала суду № 131495547, 24.09.2025, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/13506/15-ц

Провадження № 2-п/369/58/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2025 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Іларіонові І.О.,

за участю:

представника позивача Халматова В.А.,

представника відповідача Овсія Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві заяву представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія - адвоката Білої Яни Геннадіївни про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2016 року у цивільній справі № 369/13506/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2024 року представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія - адвокат Біла Яна Геннадіївна звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про перегляд заочного рішення суду від 21 вересня 2016 року.

Заява про перегляд заочного рішення мотивована тим, що про існування рішення суду та його зміст відповідач дізнався 14 серпня 2024 року після отримання від позивача заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство. Після цього, відповідачем було подано заяву на отримання заочного рішення суду по справі, яке було отримано 23 серпня 2024 року.

При цьому, як зазначає представник відповідача, ТОВ «Траєкторія» не було належним чином повідомлене про розгляд справи та заочного рішення не отримувало.

У зв`язку із викладеним, відповідач просив суд поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, переглянути заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2016 року у цивільній справі №369/13506/15-ц, скасувати вказане рішення та призначити справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2024 року у задоволенні заяви представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія - адвоката Білої Яни Геннадіївни про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення було відмовлено. Заяву про перегляд заочного рішення залишено без розгляду.

Постановою Київського апеляційного суду від 04 червня 2025 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» було задоволено частково. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2024 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 липня 2025 року прийнято до провадження та призначено заяву до судового розгляду.

22 вересня 2025 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_1 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, у зв`язку з його проходженням військової служби у складі Збройних Сил України за мобілізацією до припинення військової служби відповідача.

У судовому засіданні представник позивача заперечував проти задоволення заяви про перегляд заочного рішення. Зазначив, що в межах відкритого виконавчого провадження на рахунки ТОВ «Траєкторія» двічі накладалися арешти, а отже відповідач, як юридична особа-боржник, був обізнаний про існування відкритого відносно нього виконавчого провадження та мав можливість дізнатися про підстави його відкриття.

У судовому засіданні представник відповідача просив задовольнити подану заяву про перегляд заочного рішення. Зазначив, що судом не було належним чином повідомлено ТОВ «Траєкторія» про розгляд справи та винесення заочного рішення. Зауважив, що відносно ТОВ «Траєкторія» було відкрито багато виконавчих проваджень та, оскільки операційною діяльністю товариства займається особисто директор ТОВ «Траєкторія», останній міг не побачити інформацію стосовно відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на рахунки товариства в межах виконання рішення у цій справі.

Інші учасники у судове засідання не з`явилися, повідомлялись належним чином про дату, час та місце розгляду справи. Будь-яких заяв, клопотань до суду не надходило.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи в межах розгляду заяви, приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про поновлення строку та залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду, у зв`язку з наступним.

Судом встановлено, що в провадженні судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Ковальчук Л.М. перебувала цивільна справа № 369/13506/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Ковальчук Л.М. від 21 вересня 2016 року позов задоволено та ухвалено:

- стягнути з ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» солідарно на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № KIR0GK015500111 від 12 лютого 2007 року в розмірі 50120,11 доларів США, що еквівалентно 1102141,22 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 47 853,83, доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом - 1666,64 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом 480 доларів СЛІА, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 119,64 доларів США;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в розмірі 8 266,06 грн;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в розмірі 8 266,06 грн.

Відповідно до довідки архіваріуса Києво-Святошинського районного суду Київської області Котвицького Ігоря від 05 вересня 2024 року, цивільна справа № 369/13506/15-ц знищена по закінченню строку зберігання.

У своїй заяві відповідач зазначає, що ТОВ «Траєкторія» не було належним чином повідомлене про розгляд справи та заочного рішення не отримувало. Про існування рішення суду та його зміст відповідач дізнався 14 серпня 2024 року після отримання від позивача заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство. Після цього, відповідачем було подано заяву на отримання заочного рішення суду по справі, яке було отримано 23 серпня 2024 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 3 ст. 284 ЦПК України учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 284 ЦПК України строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Статтею 283 ЦПК України передбачається, що відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому ст. 272 ЦПК України.

Відповідно до ст. 272 ЦПК України «Вручення судового рішення», копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення (ч. 1). У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення (ч. 2). У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складання в електронній формі у порядку, встановленому законом (у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси), або рекомендованим листом з повідомленням про вручення якщо така адреса в особи відсутня (ч. 3). За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді (ч. 4). Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення якщо така адреса відсутня (ч. 5). Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (ч. 6). Якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що її вручено й особі, яку він представляє (ч. 7). Якщо судовим рішенням відповідачеві заборонено вчиняти певні дії або накладено арешт на його майно і виконання такого рішення потребуватиме вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами, в тому числі внесення записів до відповідних реєстрів, копія такого судового рішення також надсилається судом цим органам та (або) особам у порядку та строки, визначені цією статтею для негайного виконання (ч. 8). Копії судових рішень можуть бути видані повторно за заявою особи у порядку, встановленому законодавством (ч. 9). Судові рішення вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень (ч. 10). У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. 11). Особа, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, може отримати в суді, який розглядав справу як суд першої інстанції, копію рішення, що є в матеріалах цієї справи, ухваленого судом будь-якої інстанції (ч. 12).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року у справі №756/11081/20 (провадження №14-25цс24), визначено, що наведені обставини не змінюють як момент, з настанням якого процесуальний закон пов`язує початок відліку строку на подання заяви про перегляд заочного рішення (дата його ухвалення), так і подію, з якою пов`язується наявність у відповідача, якому повне заочне рішення не було вручене в день його проголошення, права на поновлення строку для звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення, а саме з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Водночас такі обставини дозволяють суду зробити оцінку поведінки відповідача після отримання інформації про постановлення рішення.

Відповідно до ст. 284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Згідно з ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 127 ЦПК України).

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

У рішенні від 03.04.2008 ЄСПЛ зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається мотивувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження» («PONOMARYOV v. UKRAINE», № 3236/03).

У рішенні від 29.10.2015 ЄСПЛ звернув увагу на те, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення.

Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку.

У постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19 (провадження № 11-24апп21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій і підтверджені належними доказами.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою(«Volovik v. Ukraine», № 15123/03, § 53, 55, рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року).

Згідно з цим принципом жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Хоча саме національним судам, перш за все, належить ухвалювати рішення про поновлення строку оскарження, проте їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. ЄСПЛ встановив, що у справі, яка ним переглядалася, національне законодавство на час подій не обмежувало дискреційні повноваження судів щодо часу або підстав для поновлення пропущеного строку. Суд зробив висновок, що сама концепція «поважних причин», згідно з якою національні суди виправдали відновлення провадження у справі заявника, не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було зазначити причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника. Отже, національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції («USTIMENKO v. UKRAINE», № 32053/13).

Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/39, ECHR 2003-IX, пункт 46 рішення ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» №32053/13).

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є чинним, є порушенням принципу правової певності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.

У справі «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» має на увазі не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія (ЄСПЛ аналогічної позиції дотримується у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).

Також у рішенні в справі «The Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.

При цьому ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі виконавчого листа від 15 березня 2019 року №369/13506/15-ц, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області, Солом`янським ВДВС у місті Києві Центрального МУ Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрито виконавче провадження №59079555 про стягнення з ТОВ «Траєкторія» на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 1110407,28 грн.

В рамках вказаного виконавчого провадження №59079555 виконавчою службою було проведено наступні виконавчі дії: 03 грудня 2019 року звернення стягнення на кошти на рахунках боржника та звернення стягнення на майно боржника; 17 листопада 2020 року звернення стягнення на кошти на рахунках боржника.

Згідно із ч. 1 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закону) сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.

Положеннями ст. 18 Закону визначено, зокрема, те, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Частиною 1 ст. 19 Закону передбачено, що сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Відповідно до абзаців 1, 3 ч. 1 ст. 28 Закону копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 ч. 9 ст. 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Враховуючи вказані положення законодавства, учасник виконавчого провадження обґрунтовано покладається на отримання протягом розумного строку відповідних документів (відомостей) від виконавця, однак таке очікування не може бути надто тривалим.

У випадку неотримання відповідних документів (відомостей) протягом тривалого часу та невжиття відповідних заходів учасником виконавчого провадження, спрямованих на таке отримання, застосуванню підлягає презумпція обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 04 лютого 2022 року у справі №925/308/13-г зазначив, що за змістом наведених норм, за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях ст. 341 ГПК, він доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

Під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у ч. 1 ст. 341 ГПК, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо).

З огляду на викладене, зважаючи на те, що ТОВ «Траєкторія» є юридичною особою, на кошти якої в рамках виконавчого провадження двічі накладався арешт, суд робить висновок про обізнаність останнього про наявність виконавчого провадження, а отже і реальну можливість дізнатися про підставу для його відкриття винесення заочного рішення.

Крім того, суд зазначає, що представником відповідача у судовому засіданні не заперечувався факт наявності відкритих відносно ТОВ «Траєкторія» виконавчих проваджень, про які було відомо, зокрема, директору ТОВ «Траєкторія», з огляду на що, суд приходить до висновку, що відповідач мав реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, водночас, з моменту відкриття виконавчого провадження 15 березня 2019 року до його завершення 21 лютого 2023 року не вчинив жодних дій, спрямованих на відновлення свої прав. А відтак, посилання представника відповідача, на те, що про існування заочного рішення ТОВ «Траєкторія» дізналося лише після отримання від позивача заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство 17 серпня 2024 року, суд не приймає та зазначає, що відповідач мав можливість та повинен був дізнатися про порушення його прав принаймні з 03 грудня 2019 року - з моменту проведення виконавчої дії, а саме звернення стягнення на кошти на рахунках боржника та звернення стягнення на майно боржника

З урахуванням викладеного, суд робить висновок, що заява про перегляд заочного рішення подана до суду з пропущенням процесуального строку передбаченого ст. 284 ЦПК України.

Враховуючи те, що відповідачем пропущено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, а клопотання про поновлення строку не містить жодних поважних причин пропуску такого строку, суд приходить до висновку, що в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, слід відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ЦПК України, документи подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 287 ЦПК України, у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду в загальному порядку.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24), відступаючи від висновків, сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), навела такі висновки щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу:

- передбачені частиною 3 статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;

- оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини 2 статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що заява про перегляд заочного рішення підлягає залишенню без розгляду на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України, оскільки судом було відмовлено у поновленні строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Клопотання про зупинення провадження у справі, подане відповідачем ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з огляду на ту обставину, що відповідач, який проходить військову службу у складі Збройних Сил України за мобілізацією, має представника адвоката Масютіна Сергія Олександровича, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами. Зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів припинення повноважень адвоката Масютіна Сергія Олександровича як представника відповідача ОСОБА_1 , суд робить висновок, що останній не позбавлений можливості брати участь у справі через свого представника, а отже, підстав для зупинення провадження у справі немає.

Керуючись ст.ст. 126, 127, 274, 284, 287, 288 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія - адвоката Білої Яни Геннадіївни про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, - відмовити.

Заяву представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія - адвоката Білої Яни Геннадіївни про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2016 року у цивільній справі № 369/13506/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» про стягнення заборгованості за кредитним договором, - залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 30 вересня 2025 року.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА