Рішення № 131489691, 04.11.2025, Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

справа № 179/1362/25

провадження № 2/179/722/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2025 року с-ще Магдалинівка

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області

у складі головуючого судді Чорної А.О.,

секретаря судового засідання Голобородько Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК» звернулося до Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову посилається на те, що 24.09.2019 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (далі - ТОВ «ФК «ЦФР») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5224196132, за умовами якого позичальнику було надано кредит в розмірі 37 403,35 грн. зі строком до 27.09.2024. Позичальник підтвердив, що ознайомлений з інформацією про умови кредитування та загальну вартість кредиту. Кредит відповідачем було отримано шляхом безготівкового перерахування коштів у спосіб, зазначений в паспорті кредиту (п. 4), отже Кредитодавець свої обов`язки за кредитним договором виконав в повному обсязі.

17.12.2021 права вимоги за кредитним договором відступлені АТ «ТАСКОМБАНК» на підставі договору про відступлення права вимоги.

В порушення умов договору, відповідач зобов`язання за кредитним договором не виконував, кредитні кошти у встановлені договором (графіком погашення кредиту) строки не повернуті, внаслідок чого станом на 12.05.2025 заборгованість за кредитним договором № 5224196132 від 24.09.2019 становить 63020,23 грн., у тому числі: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 30 050,79 грн.; заборгованість по річним процентам (в т.ч. прострочена) 6 826,65 грн.; заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена) 26 142,79 грн.

Просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 5224196132 від 24.09.2019 у розмірі 63020,23 грн. та судові витрати.

Ухвалою Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 03.09.2025 у цивільній справі відкрито провадження та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Крім цього, відповідачу визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність. Проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву не подав, що відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.

За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з частини 1 статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом встановлено, що 24.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 5224196132. Вказаний договір підписаний ОСОБА_1 (а.с. 10-12).

Відповідно до п. 2 заяви № 5224196132 від 24.09.2019 ОСОБА_1 погоджується з тим, що підписаний ним паспорт кредиту № 4196132 від 24.09.2019 містить умови укладеного ним кредитного договору, а ця заява разом з паспортом кредиту та з умовами отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР» становлять кредитний договір між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 3 заяви № 5224196132 на отримання кредиту відповідач доручає кредитодавцю виплатити/сплатити, за рахунок отриманого кредиту, такі суми грошових коштів за наступними реквізитами:

Отримувач АТ «ТАСкомбанк», сума 30600 грн, переказ до запитання на користь ОСОБА_1 ;

Отримувач ПАТ «Страхова компанія «ТАС», сума 600 грн, призначення страховий платіж.

Отримувач ТОВ «Лікар Онлайн», сума 800 грн, платіж за пакет Телемедицина 1 від ОСОБА_1 за рахунок кредитних коштів.

Отримувач ПАТ «Страхова компанія «ТАС» сума 5403,35 грн, оплата страхового платежу за договором страхування № 5224196132-С від 24.09.2019.

Згідно Паспорту кредиту від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» № 4196132 відповідач ознайомилася з інформацією про умови кредитування та вартістю кредиту, що підтверджується його підписом. В Паспорті також зазначено, що сума кредитного ліміту становить 37403,35 грн, щомісячні проценти становлять 2,99%, загальні 11,99%, загальні витрати за кредитом складають 79684,05 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника за весь строк користування кредитом 117 087,40 грн, реальна річна процентна ставка 77,12% річних. Також в паспорті міститься графік погашення кредиту, остання дата погашення 27.09.2024. (а.с. 11-12).

У статтях 526, 530, 610, 612 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушеннямумов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15зазначено, що у справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17вказано, що тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі №607/11746/17).

Відповідно до позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 січня 2019 року у справі №526/405/13зазначено, що факт не вчинення жодних дій, щодо розірвання кредитних договорів, або визнання їх не дійсними тривалий час, а також користуванням кредитними коштами та сплати відповідачем в рахунок часткового погашення заборгованості за кредитними договорами - є нічим іншим як визнання вище наведених кредитних договорів такими що укладені з досягненням всіх істотних умов, а також підтвердженням отриманням всіх благ передбачених кредитними договорами.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в Постанові від 10 вересня 2019 рокуу справі №916/2403/18зазначив, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі №911/3685/17.

В частині третій статті 12, частині першій статті81 ЦПК України закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказуванняі наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі №904/1017/20).

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнімпереконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надані позивачем виписки по особовому рахунку відповідача (а.с. 32-44), що у сукупності з іншими доказами, такими як укладений кредитний договір, паспорт споживчого кредиту до цього договору та розрахунки заборгованості (а.с. 45-46), належним чином підтверджує факт надання кредитних коштів ОСОБА_1 .

Таким чином, ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» виконало свої зобов`язання за Кредитним договором № 5224196132 від 24.09.2019.

Суд враховує правові висновки, викладені у постановах Великої Палати ВерховногоСуду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 та від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц, згідно яких стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, зробила такі висновки:

- припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеногодоговором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (пункт 91 постанови);

- вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12(пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16(пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає (пункт 92 постанови);

- якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 100 постанови);

- у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (пункт 103 постанови).

Відповідно до умов кредитного договору сторони погодили:

- суму кредиту у розмірі 37403,35 гривень;

- строк кредитування в межах якого здійснюється нарахування процентів за користування кредитом 27.09.2024;

- розмір процентів за користування кредитом, зокрема, щомісячні відсотки 2,99% від суми кредиту, річні загальні відсотки 11,99 від суми боргу за договором.

Згідно з розрахунку заборгованості за кредитним договором№ 5224196132 від 24.09.2019 становить 63020,23 грн., у тому числі: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 30 050,79 грн.; заборгованість по річним процентам (в т.ч. прострочена) 6 826,65 грн.; заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена) 26 142,79 грн.

Розрахунок заборгованості зроблений в межах строку кредитування, передбаченого умовами договору.

Обставин, які б вказували на помилковість розрахунку судом не встановлено.

Відповідачем факту заборгованості та її розміру не спростовано, зустрічних контррозрахунків не надано, відтак, суд доходить висновку про необхідність стягнення заборгованості за кредитним договором з відповідачки.

Згідно з частиною першою статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За вимогами ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

У постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 вказується, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (стаття 519 ЦК України).

Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення відповідного договору.

При цьому слід враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора у зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад в частині кредитора.

Отже, відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг вважається фінансовою послугою.

За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно зі статтею 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Судом встановлено, що17.12.2021 між ТОВ "ФК "Центр фінансових рішень" та АТ "ТАСКОМБАНК" укладено договір відступлення права вимоги № 171221, у відповідності до умов якого АТ "ТАСКОМБАНК" належне йому право вимоги до ОСОБА_1 коштів, що включають в себе суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить ТОВ "ФК "Центр фінансових рішень", а АТ "ТАСКОМБАНК" набуло право вимоги грошових коштів від ОСОБА_1 по кредитного договору № 3745623873 від 14.09.2021 року (т. 1 а.с. 20-30, 15-16).

Згідно п. 2.3 Договору відступлення права вимоги внаслідок передачі (відступлення) Портфеля заборгованості за цим договором, АТ "ТАСКОМБАНК" заміняє ТОВ "ФК "Центр фінансових рішень" у кредитних договорах, що входять до Портфеля заборгованості та відповідно вказані у Реєстрі боржників, та набуває прав грошових вимог АТ "ТАСКОМБАНК" за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від Боржника належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань Боржників та кредитними договорами.

Відступлення прав вимоги також підтверджується витягом з реєстру прав вимоги від 17.12.2021 (а.с. 15-16).

Отже,АТ «ТАСКОМБАНК»набуло право вимоги до відповідачки відповідно до договору факторингу.

Позивачем на адресу відповідача було направлено повідомлення-вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором № 5224196132 від 24.09.2019, із зазначенням необхідних платіжних реквізитів АТ «Таскомбанк», проте така вимога залишена відповідачем без реагування (а.с. 31).

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 5224196132 від 24.09.2019 у розмірі 63020,23 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК Україниз відповідача ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» також підлягає стягненню сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір у сумі 2422,40 грн. (а.с.1).

Керуючись ст.ст.10,12,13,18,81,141,259,263-265, 280-282 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» заборгованість за кредитним договором № 5224196132 від 24.09.2019 у розмірі 63 020,23 грн. (шістдесят три тисячі двадцять грн. 23 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» судовий збір у розмірі 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК», код ЄДРПОУ 09806443, юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, 30.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя А.О. Чорна