Рішення № 131473577, 03.11.2025, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

03 листопада 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/18070/21

Луганський окружний адміністративний суд у складі судді Пляшкової К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Київської міської прокуратури про стягнення не отриманої частини заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 29 червня 2021 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивачка) Офісу Генерального прокурора (далі - перший відповідач), Київської міської прокуратури (далі - другий відповідач) з такими вимогами:

1) стягнути з Офісу Генерального прокурора як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури на користь позивачки суму не отриманої частини заробітної плати у розмірі 320400,00 грн;

2) стягнути з Київської міської прокуратури на користь позивачки невиплачену вихідну допомогу у розмірі не менше середньомісячного заробітку у розмірі 32000,00 грн, а також середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги з 12 березня 2021 року по день винесення рішення судом.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6р/2020 визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яким передбачено, що норми і положення статті 81 від 14.10.2014 № 1697-VII Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Отже з 26 березня 2020 року заробітна плата позивачки (оклад) нарахована та виплачена не у відповідності із положеннями статті 81 Закону № 1697-VII, у частині третій якої установлено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 01 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З урахуванням установлених Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожиткових мінімумів для працездатних осіб, в період з 01 квітня по 30 червня 2020 року посадовий оклад позивачки мав складати 31530,00 грн, з 01 липня по 31 грудня 2020 року 32955,00 грн, з 01 січня по 12 березня 2021 року 32000,00 грн. Натомість посадовий оклад позивачки у спірному періоді складав 5660,00 грн.

За розрахунком позивачки загальна сума доплаченої їй заробітної плати за період з 01 квітня 2020 року по 12 березня 2021 року складає 320400,00 грн.

Також позивачка вважає, що при звільненні їй мали виплатити передбачену статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, тобто у розмірі 32000,00 грн.

Посилаючись на те, що другим відповідачем при звільненні не виплачено їй заробітну плату в повному обсязі та вихідну допомогу, позивачка зазначає, що у спірних правовідносинах існують передбачені КЗпП України підстави для стягнення на її користь середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні.

Від Київської міської прокуратури до Окружного адміністративного суду міста Києва 07 вересня 2021 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що Законом № 1697-VII (із змінами, передбаченими Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ) передбачено оплату праці, зокрема, прокурорів місцевих прокуратур на період їх реформування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі Постанова № 505).

Щодо вимог про виплату вихідної допомоги відповідачем вказано, що оскільки підставою для звільнення позивачки слугувало неуспішне проходження атестації, загальне законодавство, зокрема, пункт 1 часини першої статті 40 КЗпП України, на яке посилається позивачка як на тотожну підставу для звільнення, не підлягає застосуванню, а тому підстави для виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні відсутні.

Від Офісу Генерального прокурора до Окружного адміністративного суду міста Києва 07 вересня 2021 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав, аналогічних за змістом підставам, вказаним у відзиві на позовну заяву Київської міської прокуратури.

Додатково вказано, що Офіс Генерального прокурора не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу прокурорам та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено Постановою № 505.

Від Офісу Генерального прокурора до Луганського окружного адміністративного суду через «Електронний суд» 19 березня 2025 року надійшли додаткові пояснення.

Від представника позивачки до Луганського окружного адміністративного суду 28 березня 2025 року через «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення у справі, в яких, серед іншого, заявлено клопотання про стягнення понесених позивачкою витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14800,00 грн.

Від Офісу Генерального прокурора до Луганського окружного адміністративного суду через «Електронний суд» 03 квітня 2025 року подано заперечення на клопотання (заяву) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

По справі сторонами заявлено такі клопотання, а судом вчинено такі процесуальні дії:

- ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 16 липня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі; визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі;

- Офісом Генерального прокурора разом з відзивом на позовну заяву до Окружного адміністративного суду міста Києва 07 вересня 2021 року подано заяву про залишення без розгляду позову в частині стягнення вихідної допомоги;

- представником Волинської А.М. до Окружного адміністративного суду міста Києва 12 січня 2022 року подано клопотання про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання;

- ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2022 року відмовлено представнику Волинської А.М. у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження;

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 03 березня 2025 року прийнято адміністративну справу до провадження; розгляд справи продовжено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); запропоновано сторонам у разі зміни фактичних обставин по даній справі, вибуття або заміни сторони у відносинах, щодо яких виник спір, повідомити суду про таке протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали;

- від представника позивачки до Луганського окружного адміністративного суду через «Електронний суд» 12 вересня 2025 року надійшло повідомлення про припинення її повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 з 10 вересня 2025 року;

- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Офісу Генерального прокурора про залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог щодо виплати вихідної допомоги.

Дослідивши матеріали справи у змішаній формі та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в період з 12 червня 2017 року по 12 березня 2021 року працювала на посаді прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 міста Києва, що підтверджено записами у трудовій книжці позивачки від 19 лютого 2007 року серії НОМЕР_2 .

Згідно з наказом Київської міської прокуратури від 22 лютого 2021 року № 285к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 міста Києва та органів прокуратури, у зв`язку з неуспішним проходженням атестації, на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 березня 2021 року на підставі рішення третьої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 19 листопада 2020 року № 48.

З розрахункових листів ОСОБА_1 за 2020-2021 роки судом установлено, що в період з 26 березня 2020 року по 12 березня 2021 року посадовий оклад позивачки становив 5660,00 грн.

Також з розрахункових листів за 2021 рік судом установлено, що у січні 2021 року позивачка перебувала на лікарняному, відпрацьовані позивачкою робочі дні відсутні; у лютому 2021 року позивачкою відпрацьовано 1 робочий день, за який їй виплачено заробітну плату в загальному розмірі 1160,68 грн, у тому числі: оплата за окладом 297,89 грн, за виконання ОВР 281,21 грн, за науковий ступінь 14,89 грн, премія щомісячна 485,71 грн, індексація з/п 27,36 грн, за вислугу років 53,62 грн.

Згідно з довідкою Київської міської прокуратури від 22 березня 2021 року № 21/134 середньоденна заробітна плата позивачки становить 1160,68 грн, середньомісячна заробітна плата 22633,26 грн.

З листів Київської міської прокуратури від 24 березня 2021 року № 27-98 вих.-21, від 12 квітня 2021 року № 27-119 вих.-21, від 18 квітня 2021 року № 21-43 вих.21, направлених у відповідь на запити позивачки, слідує, що ОСОБА_1 при звільненні з органів прокуратури вихідна допомога, визначена статтею 44 КЗпП України, не виплачувалась, оскільки у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не передбачена виплата вихідної допомоги.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон № 1697-VII (далі - у редакції Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ, який набрав чинності 25 вересня 2019 року, - чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно із частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Відповідно до частини першої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік (частина друга статті 81 Закону № 1697-VII).

Відповідно до частини третьої статті 81 Закону № 1697-VII посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з частиною сьомою статті 81 Закону № 1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Частиною дев`ятою статті 81 Закону № 1697-VII унормовано, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частин першої та другої статті 89 Закону № 1697-VII фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проєктами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора.

Приписами статті 90 Закону № 1697-VII визначено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

За правилами статей 8, 13 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Приписами частин першої та другої статті 23 Бюджетного кодексу України закріплено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин»), які набрали чинності 01 січня 2015 року, передбачено, що норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону № 1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Приписами пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX унормовано, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури. Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором. За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі - Постанова № 505) затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з відповідними додатками. Надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці, з-поміж іншого, установлювати працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів. Визначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці (пункти 1, 2, 6 цієї постанови).

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 1 резолютивної частини Рішення). Положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення).

Рішенням Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX (пункт 1 резолютивної частини Рішення). Друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення).

Відповідно до статті 1 КЗпП України (тут і надалі положення Кодексу наведені в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

За змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України:

в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року);

у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року).

У частині позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивачки заробітної плати за період з 26 березня 2020 року по 12 березня 2021 року в розмірі 320400,00 грн спірним питанням є застосування положень статті 81 Закону № 1697-VII з урахування Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020.

Указаним Рішенням Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачала, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів і бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Саме на підставі цих положень у спірних правовідносинах розмір заробітної плати позивача визначався з урахуванням приписів Постанови № 505.

Питання оплати праці прокурорів у зв`язку з проходженням ними атестації у період заходів реформування прокуратури, впроваджених на підставі Закону № 113-IX, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, вже неодноразово було предметом дослідження Верховного Суду, зокрема у постановах від 26 травня 2022 року у справі № 540/1268/21, від 14 липня 2022 року у справі № 160/13767/20, від 08 вересня 2022 року у справі № 360/931/21, від 10 листопада 2022 року у справі № 160/10050/21, від 19 січня 2023 року у справі № 120/3963/22, від 26 січня 2023 року у справі № 120/19216/21-а, від 06 липня 2023 року у справі № 160/4535/21, від 14 березня 2024 року у справі № 600/778/21-а та інших.

У постанові від 14 липня 2022 року у справі № 160/13767/20 Верховний Суд наголосив, що принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

У цьому зв`язку Верховний Суд підкреслив, що правове регулювання оспорюваних позивачем питань щодо виплати заробітної плати, визначено спеціальним законодавчим актом - Законом № 113-ІХ, яким передбачена переатестація прокурорів.

Сам Закон № 113-ІХ визначає умови переведення прокурорів, процедуру проходження атестації і відповідно порядок оплати праці прокурорів на період проведення їх атестації.

Здійснивши аналіз приписів Закону № 113-ІХ Верховний Суд зробив висновок про те, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови № 505, яка була чинною у спірному періоді. Водночас, ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в обласні прокуратури, отримують заробітну плату згідно зі статтею 81 Закону № 1697-VII зі змінами, внесеними Законом № 113-ІХ.

Крім того, у наведених постановах Верховний Суд звернув увагу на те, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації. Тому прирівняння посадового окладу позивачки до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення її на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону № 113-ІХ.

Стосовно застосування Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 у справі № 6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, Верховний Суд в указаних постановах у справах № 160/13767/20, № 360/931/21, № 160/10050/21 зазначив таке.

Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому рішенні (абзац одинадцятий підпункту 2.2 пункту), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.

Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.

Конституція України, як неодноразово зазначив Верховний Суд у своїх постановах від 21 вересня 2021 року у справі № 160/6204/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 560/4176/19, від 26 листопада 2021 року у справі № 200/14545/19-а, віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні і стосувалось без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі № 6-р/2020 стосується приписів статті 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України і пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування статті 81 Закону № 1697-VII зі змінами в редакції Закону № 113-ІХ без обмежень у цій справі, пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені» / «оновлені» прокуратури (відповідно до Закону № 113-ІХ).

Відтак, за висновком Верховного Суду в указаних справах до прокурора, який не пройшов успішно атестацію та не переведений за її наслідками на посаду в Офіс Генерального прокурора, обласну чи окружну прокуратури, застосуванню підлягають приписи абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, зі змісту якого слідує, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме Постанови № 505.

У контексті обставин цієї справи суд зазначає, що позивачка неуспішно пройшла атестацію, на підставі чого наказом Київської міської прокуратури від 22 лютого 2021 року № 285к звільнена з посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 міста Києва та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 12 березня 2021 року.

Отже, судом установлено, що позивачка не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, які передбачають, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме Постанови № 505.

Відповідно, з огляду на установлені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення цієї частини позовних вимог.

Щодо Рішення Конституційного Суду від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023, суд уважає за необхідне зауважити таке.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Виключенням із указаного цього правила може бути надання нормі права зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (стаття 58 Конституції України; Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99).

Конституційний Суд України Рішенням від 13 вересня 2023 року за № 8-р(II)/2023 визначив, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», визнане неконституційним, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 13 вересня 2023 року (пункт 2 резолютивної частини).

Суд зазначає, що Рішення Конституційного Суду від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 діє на перспективу та не поширюється на спірні правовідносини у цій справі, оскільки останні виникли та припинилися до ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Київської міської прокуратури на користь позивачки невиплаченої вихідної допомоги, передбаченої у статті 44 КЗпП України, суд зазначає таке.

У постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19 зазначено, що відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Законом № 113-IX внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

Унесені Законом № 113-IX зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, Верховний Суд у вказаній постанові дійшов висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. У такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічна правова позиція викладена постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 560/3971/19, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20, від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 640/23379/19, від 25 лютого 2021 року у справі № 640/8451/20, від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20, від 30 березня 2021 року у справі № 640/25354/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/2449/20, від 15 квітня 2021 року у справі № 440/3166/20, від 27 травня 2021 року у справі № 380/4855/20, від 24 червня 2021 року у справі № 200/5390/20-а, від 22 липня 2021 року у справі № 300/2000/20, від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20, від 16 вересня 2021 року у справі № 600/690/20-а, від 30 вересня 2021 року у справі № 160/10949/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 380/5278/20, від 06 жовтня 2022 року у справі № 360/2189/20, від 20 грудня 2023 року у справі № 240/1235/21.

Отже, за наведеного правого регулювання, застосовуючи вказаний правовий висновок Верховного Суду до спірних правовідносин, суд дійшов висновку про наявність у позивачки права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.

Як вже вище вказано, наказом керівника Київської міської прокуратури від 22 лютого 2021 року № 285к ОСОБА_1 звільнена з посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 8 міста Києва та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 12 березня 2021 року.

При цьому, на день звільнення позивачці не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.

Як зазначалося, розмір вихідної допомоги становить не менше середнього місячного заробітку.

Відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до абзацу четвертого пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із абзацами першим, третім та четвертим пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Звертаючись до суду з вимогою про стягнення вихідної допомоги при звільненні та визначенні її суми у розмірі 32000,00 грн, позивачкою самостійно обраховано розмір такої допомоги, виходячи з посадового окладу визначеного у статті 81 Закону № 1697-VII.

Однак, судом установлено, що положення статті 81 Закону № 1697-VII не поширювалися на оплату праці позивачки, як такої, що не завершила процедуру атестації та не була переведена (після проходження атестації) на посади в «новоутворені» / «оновлені» прокуратури.

Відповідно, суд дійшов висновку, що здійснений позивачкою розрахунок належної їй вихідної допомоги, є неприйнятним.

Згідно з наданою в матеріали справи довідкою Київської міської прокуратури від 22 березня 2021 року № 21134 середньомісячна заробітна плата позивачки складає 22633,26 грн, розмір якої обрахований відповідачем відповідно до положень Постанови № 100 із заробітної плати позивачки за два місяця роботи, що передували місяцю звільнення, кількості робочих днів згідно з графіком роботи та фактично відпрацьованих позивачкою протягом цих двох місяців робочих днів.

Так, згідно з цією довідкою позивачкою за січень та лютий 2021 року отримано заробітну плату в загальному розмірі 1160,68 грн за 1 фактично відпрацьований робочий день, загальна кількість робочих днів згідно з графіком роботи складає 39 робочих днів (19 за січень 2021 року, 20 за лютий 2021 року).

Отже, судом установлено, що обрахована згідно з положеннями пункту 8 Порядку № 100 середньоденна заробітна плата складає 1160,68 грн; середньомісячна заробітна плата складає 22633,26 грн (1160,68 грн (середньоденна заробітна плата) * 19,5 (середньомісячне число робочих днів за січень та лютий 2021 року)).

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути з Київської міської прокуратури на користь позивачки вихідну допомогу при звільненні у розмірі саме 22633,26 грн (двадцять дві тисячі шістсот тридцять три гривні 26 коп).

У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

До «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги (що є предметом позовних вимог), яка гарантована статтею 43 Конституції України.

Враховуючи вказаний висновок Конституційного Суду України, суд відхиляє як безпідставні твердження відповідачів, що вихідна допомога не належить до структури заробітної плати, що унеможливлює нарахування середнього заробітку за час затримки у виплаті цієї допомоги.

Суд також враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки судом установлено, що позивачці при звільненні з посади прокурора та органів прокуратури вихідна допомога, передбачена частиною четвертою статті 44 КЗпП України, у розмірі 22633,26 грн Київською міською прокуратурою не виплачена, суд дійшов висновку, що позивачка має право на відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України.

У пунктах 59-60 постанови Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20 зазначено, що «…задовольняючи позовні вимоги про стягнення / нарахування цієї допомоги, одночасно є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення / нарахування вихідної допомоги. Зважаючи на (численну і послідовну) правозастосовну практику Верховного Суду у подібних правовідносинах (про яку написано вище), зокрема щодо можливості стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП одночасно із вихідною допомогою, колегія суддів погоджується з доводами позивача про помилковість висновків суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову (щодо стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП)».

Аналогічні висновки щодо необхідності стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку одночасно із стягненням вихідної допомоги Верховний Суд неодноразово викладав у постановах, зокрема від 20 лютого 2023 року у справі № 240/9022/20, від 08 червня 2023 року № 580/1267/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 640/115/21.

Застосовуючи наведений висновок Верховного Суду до спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що вимога позивачки про стягнення з Київської міської прокуратури на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно із стягненням вихідної допомоги є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору, зокрема у постановах від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 26 листопада 2020 року у справі № 520/1365/2020, від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а.

Так, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, встановивши право позивачки для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Так період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 13 березня 2021 року по 03 листопада 2025 року включно, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) і після цього.

Період з 13 березня 2021 року до 18 липня 2022 року включно (до дня набрання чинності Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») регулюється редакцією КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Проте, період з 19 липня 2022 року до 03 листопада 2025 року включно регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

День звільнення позивача 12 березня 2021 року є останнім робочим днем, за який здійснюється нарахування та виплата заробітної плати, тому цей день не враховується судом для визначення кількості днів затримки у розрахунку при звільненні.

Отже судом установлено, що загальна кількість робочих днів затримки за період з 13 березня 2021 року по 03 листопада 2025 року, що підлягає оплаті середнім заробітком за затримку розрахунку при звільненні складає 473 робочих днів, а саме:

за період з 13 березня 2021 року по 18 липня 2022 року включно (весь період затримки розрахунку при звільненні до внесення змін щодо обмеження шістьма місяцями) 340 робочих днів;

за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року (період обмежений шістьма місяцями) 133 робочі дні.

Як вже вище установлено судом, середньоденна заробітна плата позивачки становить 1160,68 грн.

Відповідно, середній заробіток за весь час затримки з дня, наступного за днем звільнення позивачки, по день постановлення рішення суду у справі в арифметичному обчисленні складає 549001,64 грн:

за період з 13 березня 2021 року по 18 липня 2022 року 394631,20 грн (середньоденна заробітна плата 1160,68 грн х 340 робочих днів);

за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2023 року 154370,44 грн (середньоденна заробітна плата 1160,68 грн х 133 робочих дні).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83, 84, 86 постанови).

Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов`язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина третя статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).

Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

У постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.

У пунктах 105-106 постанови від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 Великою Палатою сформульовано такий правий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20.

Застосовуючи вище наведені правові позиції Верховного Суду для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі, суд враховує таке.

Згідно з розрахунковим листом позивачки за березень 2021 року ОСОБА_1 при звільненні з посади та органів прокуратури до виплати нараховано 68330,09 грн.

При розгляді цієї справи судом також установлено право позивачки на отримання вихідної допомоги у розмірі 22633,26 грн.

Отже судом установлено, що загальний розмір виплат, належних позивачу при звільненні складає 90963,35 грн.

Розмір невиплаченої позивачці у день звільнення з посади та органів прокуратури суми вихідної допомоги 22633,26 грн по відношенню до всіх належних при звільненні виплат в загальному розмірі 90963,35 грн становить 24,88 % (22633,26 грн * 100 % / 90963,35 грн).

Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачці середнього грошового забезпечення складає 136591,60 грн (549001,64 грн (середнє грошове забезпечення) * 24,88 % (відсоткове значення невиплаченої у день звільнення вихідної допомоги)).

Також, визначаючи розмір середнього заробітку, суд враховує, що позивачка невідкладно після звільнення звернулася до Київської міської прокуратури із запитами від 18 березня 2021 року та 12 квітня 2021 року про отримання інформації, у тому числі щодо причин невиплати вихідної допомоги, у відповідь на які отримала листи від 24 березня 2021 року № 27-98 вих.-21, від 12 квітня 2021 року № 27-119 вих.-21, від 15 квітня 2021 року № 21-43 вих-21, якими надано запитувану інформацію та скеровано довідку від 22 березня 2021 року № 21/134 та розрахункові листи по заробітній платі за 2017-2021 року. Після чого позивачкою з адвокатом укладено договір про надання правової допомоги від 12 травня 2021 року. Представником позивачки 29 червня 2021 року подано до суду цей позов.

Вказані обставини свідчать, що позивачкою не допущено зайвих зволікань та її дії чи бездіяльність не призвели до штучного збільшення періоду затримки виплати заборгованості, що минув з моменту порушення права позивачки і до моменту її звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

За таких обставин суд дійшов висновку, що середній заробіток у розмірі 136591,60 грн є співмірним та відповідає критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на встановлені обставини, з урахуванням нормативного врегулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині стягнення з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі 22633,26 грн та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 13 березня 2021 року по 03 листопада 2025 року в розмірі 136591,60 грн.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума вихідної допомоги та середнього заробітку визначені судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

У задоволенні вимог, сформованих позивачем до Офісу Генерального прокурора, суд відмовляє, оскільки не встановив порушень цим відповідачем права позивача на отримання заробітної плати в належному розмірі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (пункти перший, другий частини сьомої статті 139 КАС України).

Частиною восьмою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Щодо стягнення на користь позивачки понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката суд зазначає таке.

У додаткових поясненнях, поданих до суду через «Електронний суд» 28 березня 2025 року, позивачкою заявлено клопотання про стягнення на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених нею судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 14800,00 грн.

У запереченнях проти задоволення клопотання про стягнення на користь позивачки судових витрат на правничу допомогу адвоката, поданих представником Офісу Генерального прокурора через «Електронний суд» 03 квітня 2025 року вказано, що зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін). Таким чином, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Ураховуючи незначну складність справи, виплата витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14800 грн є неспівмірною зі складністю справи, витраченим часом, обсягом наданих послуг та виконаних робіт.

На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу адвоката, які позивачка понесла у зв`язку із розглядом справи, суду надано: договір про надання правової допомоги від 12 травня 2021 року, Додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 12 травня 2021 року, договір про надання правової допомоги від 21 березня 2025 року, платіжну інструкцію від 26 березня 2025 року № 159055155.

Дослідженням договору про надання правової допомоги від 12 травня 2021 року встановлено, що між адвокатом Жогіною Оленою Олександрівною (далі - Адвокат) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт) укладено цей договір про надання правової допомоги, за умовами якого Адвокату доручено забезпечення допомоги Клієнту щодо захисту сімейних, батьківських, цивільних та інших прав Клієнта, у тому числі у справі про притягнення Клієнта до адміністративної відповідальності, здійснювати захист інтересів Клієнта у якості його представника (захисника) в судових органах.

Клієнт уповноважив Адвоката бути його представником (захисником),зокрема у судових органах України будь-якої ланки та спеціалізації з усіма необхідними для цього повноваженнями, які - надано законом позивачеві.

За надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар, що визначається або (І) на основі фіксованої суми, або (ІІ) на основі фіксованої щомісячної оплати, або (ІІІ) на основі погодинної оплати. Спираючись на вказане, Сторони погоджуються, що послуги Адвоката визначаються у розмірі, визначеному у Додатку 1 до договору.

У випадку, якщо Сторонами погоджено здійснювати оплату послуг Адвоката із надання правової допомоги на основі фіксованої суми, то така оплата здійснюється Клієнтом негайно після підписання цієї Угоди.

У Додатку 1 до договору про надання правової допомоги від 12 травня 2021 року Сторони встановили, що за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар: за правову експертизу проблематики, підготовку та подання позову про стягнення недотриманої заробітної плати у розмірі фіксованої суми 10000,00 грн; за участь у судовому засіданні у розмірі в гривневому еквіваленті, що становить 100 доларів США по курсу НБУ станом на день засідання; у випадку отримання позитивного рішення на користь Клієнта, задоволення позову та набрання рішенням суду законної сили, або укладання мирової угоди, чи добровільного виконання зобов`язань, Клієнт сплачує Адвокату винагороду (гонорар) у розмірі 10 % від суми, стягнутої судом на користь Клієнта.

Аналогічний за змістом договір про надання правової допомоги укладено сторонами 21 березня 2025 року, в якому конкретизовано, що Адвокат взяв на себе зобов`язання надати правову допомогу Клієнту щодо захисту його прав в адміністративних справах № 640/10243/21 та № 640/18070/21 в якості його представника в судових органах.

Згідно з платіжною інструкцією від 26 березня 2025 року № 159055155 платником ОСОБА_1 на карту одержувача проведено списання коштів в сумі 4800,00 грн.

Отже судом установлено, що за умовами Договору від 12 травня 2021 року та Додатку 1 до цього договору позивачка вже мала понести витрати у розмірі 10000,00 грн на правничу допомогу адвоката, проте доказів сплати цих коштів суду не надано.

Однак відсутність доказів сплати позивачкою гонорару адвокату в розмірі 10000,00 грн, жодним чином не нівелює взятий позивачкою на себе обов`язок щодо виплати гонорару у вказаній сумі, що підтверджений Договором від 12 травня 2021 року та Додатком 1 до цього Договору.

У договорі від 21 березня 2025 року Сторонами суму гонорару не визначено, а вказано, що за надання правової допомоги Клієнт сплачує Адвокату гонорар, що визначається або (І) на основі фіксованої суми, або (ІІ) на основі фіксованої щомісячної оплати, або (ІІІ) на основі погодинної оплати. Спираючись на вказане, Сторони погоджуються, що послуги Адвоката визначаються у розмірі, визначеному у Додатку 1 до договору.

Проте суду не надано Додатку 1 до договору від 21 березня 2025 року.

Щодо наданої суду платіжної інструкції від 26 березня 2025 року № 159055155, то її дослідженням встановлено, що відбулося списання коштів в сумі 4800,00 грн на картковий рахунок одержувача. Проте зазначений номер карти одержувача не дозволяє ідентифікувати особу одержувача. Також ця платіжна інструкція не містить інформації, що списання коштів з рахунка платника здійснено в рахунок сплати за отримані послуги адвоката.

Підсумовуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що надані в матеріали справи докази лише підтверджують, що позивачка за договором від 12 травня 2021 року має понести витрати на правничу допомогу адвоката по сплаті йому гонорару в розмірі 10000,00 грн. Обов`язок позивачки по сплаті ще 4800,00 грн гонорару наданими в матеріали справи доказами не підтверджений.

Оскільки гонорар адвоката визначений у фіксованому розмірі 10000,00 грн та не залежить від обсягу наданих послуг, суд відхиляє як безпідставні твердження Офісу Генерального прокурора, що вказана сума має бути підтверджена детальним описом та розрахунком, а також актом приймання наданих послуг.

При вирішенні питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу суд враховує обсяг фактично наданих адвокатом послуг, складність справи, та, відповідно, співмірність із розміром заявленої суми витрат.

Так, суд, зважаючи, що спір у цій справі не є складним за своєю процесуальною специфікою, не характеризується наявністю виключної правової проблеми або значним суспільним інтересом, вирішувався судом у письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін, погоджується з твердженнями відповідача, що визначений за договором від 12 травня 2021 року та додатком до нього гонорар в розмірі 10000,00 грн є неспівмірним зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

З урахуванням наведеного, а також того, що позов підлягає частковому задоволенню, суд дійшов висновку про можливість компенсації позивачу витрат на оплату правничої допомоги адвоката в розмірі 4000,00 грн, що, на думку суду, є співмірним і обґрунтованим розміром.

Оскільки судом установлено, що право позивачки на отримання вихідної допомоги, за захистом якого вона звернулася до суду з цим позовом, порушено Київською міською прокуратурою, суд вважає за необхідне присудити ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 4000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань цього відповідача.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивачка згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнена та не сплачувала його при зверненні до суду з цим позовом.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (місцезнаходження: 01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15, код ЄДРПОУ 00034051), Київської міської прокуратури (місцезнаходження: 03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) про стягнення не отриманої частини заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку задовольнити частково.

Стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 22633,26 грн (двадцять дві тисячі шістсот тридцять три гривні 26 коп.).

Стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати вихідної допомоги з 13 березня 2021 року по 03 листопада 2025 року в розмірі 136591,60 грн (сто тридцять шість тисяч п`ятсот дев`яносто одна гривня 60 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова