Рішення № 131472170, 03.11.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2025 року Справа№200/5773/25

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення

(виклику) сторін адміністративний позов ОСОБА_1

до відповідачів Територіального управління Державної судової адміністрації України в

Донецькій області, Державної судової адміністрації України

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ЄДРПОУ 26288796, юридична адреса: 84112, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Незалежності, буд. 2), Державної судової адміністрації України (ЄДРПОУ 26255795, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд.13), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня по 31 червня 2025 року, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 квітня по 31 червня 2025 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

-визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня по 31 червня 2025 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

-зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Донецькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня по 31 червня 2025 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн.

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, суддівська винагорода нарахована та виплачена відповідачем за період з 01 квітня по 31 червня 2025 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн. Водночас, позивач посилається на те, що відповідач повинен був нарахувати суддівську винагороду виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2025 у розмірі 3028,00 грн.

Вказує, що розмір виплаченої їй винагороди не відповідає розміру, встановленому спеціальним Законом, що в свою чергу призвело до зменшення розміру суддівської винагороди і, відповідно, порушення її прав та гарантій.

Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відзиві на адміністративний позов відповідач 1 вказав на його безпідставність та зазначив, що ст. 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік встановлено, що у 2025 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня складає 2102 грн.

Вказує, що ані в Законах України Про Державний бюджет України на 2021 рік, Про Державний бюджет України на 2022 рік, Про Державний бюджет України на 2023 рік, Про Державний бюджет України на 2024 рік, Про Державний бюджет України на 2025 рік, ані в кошторисі на відповідний рік не передбачено нарахування та виплату суддівської винагороди суддям місцевих загальних судів Донецької області, розрахованої від посадового окладу в розмірі, зазначеному позивачем, у зв`язку з чим територіальне управління не мало ані правових підстав, ані можливості виплачувати таку суддівську винагороду.

Враховуючи наведене, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Відповідач 2 відзив на адміністративний позов не надав.

Відповідно до ч. 5ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з`ясував наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_2 , указом Президента України «Про призначення та звільнення суддів» №425/2016 від 29.09.2016 року призначений на посаду судді Селидівського міського суду Донецької області строком на п`ять років.

Наказом голови Селидівського міського суду Донецької області №62-к від 19.10.2016 року ОСОБА_1 зарахований до штату Селидівського міського суду Донецької області, що підтверджується копіями наказу та трудової книжки.

Відповідно до розрахункових листів за квітень червень 2025 року ОСОБА_1 нарахований оклад в сумі 63060,00 грн.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, в позовній заяві позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справізприводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами КонституціїУкраїнитаЗаконом України№1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно статті 8 КонституціїУкраїнив Україні визнається і діє принцип верховенства права. КонституціяУкраїнимає найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі КонституціїУкраїниі повинні відповідати їй. Норми КонституціїУкраїниє нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі КонституціїУкраїнигарантується.

Статті 43 КонституціїУкраїни,серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеноїзаконом.

Відповідно до статті 130 КонституціїУкраїнидержава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджетіУкраїниокремо визначаються видатки на утримання судівз урахуваннямпропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюєтьсязаконом Українивід 02червня2016року№1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

У преамбулі ЗаконуУкраїнивід 02червня2016року№1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організаціюсудовоївлади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону №1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються КонституцієюУкраїнитазаконом.Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до ЗаконуУкраїни«Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цимЗакономта не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Зачастиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується суддіздня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цимЗаконом.Суддівська винагорода складаєтьсязпосадового окладу та доплатза:1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ додержавноїтаємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (яка згіднозРішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020рокудіє в редакції Закону №1774-VIII) (зі змінами) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів дляпрацездатних осіб,розмір якого встановлено на 1січнякалендарногороку; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів дляпрацездатних осіб,розмір якого встановлено на 1січнякалендарногороку; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів дляпрацездатних осіб,розмір якого встановлено на 1січнякалендарногороку.

Статтею 7 ЗаконуУкраїнивід 19 листопада 2024року№4059-IX «Про Державний бюджетУкраїнина2025рік» установленоз1січня 2025 рокупрожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць урозмірі2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;працездатних осіб-3028гривень;працездатних осіб,який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;працездатних осіб,який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;працездатних осіб,який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;осіб,які втратили працездатність, - 2361 гривня;осіб,які втратили працездатність, який застосовується для визначення розміру доплатизапроживання на територіях радіоактивного забруднення, в тому числізарішеннями суду, - 1600 гривень.

Предметом судового розгляду у цій справі є зобов`язання відповідача-1 провестинарахуватитавиплатитипозивачусуддівську винагороду за період з 01 квітня 2025 рокупо31червня2025 року, виходячи із встановленогона01 січня 2025 року прожиткового мінімумудляпрацездатних осібурозмірі 3028,00грн.

Як встановлено судом, підтверджується матеріалами справи, та не заперечується відповідачами,суддівську винагороду за період з 01 квітня 2025 рокупо31червня2025 року позивачу обчислено,виходячи зприписів статті 7 ЗаконуУкраїни«Про Державний бюджетУкраїнина2025рік»,зрозмірупрожиткового мінімумуна одну особу в розрахунку на місяць дляпрацездатних осіб,який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00грн.

Суд зазначає, що однієюзгарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені КонституцієюУкраїнита спеціальним законодавчим актом (Законом№1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддівУкраїнита є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного СудуУкраїни,зокрема в рішеннях від 20 березня 2002року№5-рп/2002, від01грудня 2004року№19-рп/2004, від 11 жовтня 2005року№8-рп/2005, від 22 травня 2008року№10-рп/2008, від 03червня2013року№ 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018року№11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановленаЗаконом№1402-VIII, положення якого узгоджуютьсязвимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Крім того, у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежностісудовоївлади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошовувинагородусуддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 КонституціїУкраїнита статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З30 вересня 2016рокунабрали чинності зміни, внесені до КонституціїУкраїнизгідноіз Законом Українивід 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до КонституціїУкраїни(щодо правосуддя)» (далі - Закон № 1401-VIII).

ЦимЗаконом,серед іншого, статтю 130 КонституціїУкраїнивикладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Суд звертає увагу на те, що КонституціяУкраїниу редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюєтьсязакономпро судоустрій.

Зцією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, якийзогляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) єзакономпро судоустрій в значенні частини другої статті 130 КонституціїУкраїни.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів дляпрацездатних осіб,розмір якого встановлено на 1січнякалендарногороку.

Статтею 130 КонституціїУкраїнизакріплено, що розмір винагороди судді встановлюєтьсязакономпро судоустрій.

Разомізцим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить відпрожиткового мінімумудляпрацездатних осіб.

Відповідно до статті 46 КонституціїУкраїнивизначенняпрожиткового мінімуму,закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у ЗаконіУкраїнивід 15 липня 1999року№966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років;працездатних осіб; осіб,які втратили працездатність.

Допрацездатних осібвідносяться особи, які не досягливстановленого закономпенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Частиною першою статті 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною РадоюУкраїнив законі про Державний бюджетУкраїнина відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, щоЗаконом№966-XIV не визначено такого видупрожиткового мінімуму,як прожитковий мінімум дляпрацездатних осіб,який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.

Водночас,Законом№966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 ЗаконуУкраїни«Про Державний бюджетУкраїнина 2021 рік», разомізвстановленням на 1січня2021рокупрожиткових мінімумів, у тому числі, дляпрацездатних осібврозмірі2270,00грн,був введений такий новий видпрожиткового мінімуму,як прожитковий мінімум дляпрацездатних осіб,який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00грн.,та відповідно й у ЗаконіУкраїни«Про Державний бюджетУкраїнина2025рік».

До 2021рокувідповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум дляпрацездатних осіб,розмір якого встановлювався на 1січнявідповідного календарногороку,як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.

Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди уперіод з 01 січня 2025 рокупо31березня2025 року,тому законних підстав для зменшення розмірупрожиткового мінімуму,який встановлено дляпрацездатних осібна 1січнякалендарногороку, зметою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд зауважує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийнятіраніше,мають пріоритет стосовно пізніших положень ЗаконуУкраїни«Про Державний бюджетУкраїнина2025рік».

Як зазначено у Рішенні Конституційного СудуУкраїнивід 18червня2020року№5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) - закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) - закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів)заобставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, ЗаконУкраїни«Про Державний бюджетУкраїнина2025рік» фактично змінює складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одназяких передбачена частиною другою статті 130 КонституціїУкраїниі частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

КонституціяУкраїнине надає закону про Державний бюджетУкраїнивищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права спеціальний закон скасовує дію загального закону (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже,затаким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний СудУкраїниу рішеннях від 09 липня 2007року№6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008року№10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджетУкраїни).

Отже,Законом№1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум дляпрацездатних осіб,розмір якого встановлено на 1січнякалендарногороку.Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначивсяізрозрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальнимзаконом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський судзправ людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші протиУкраїни» від 26квітня2006рокузазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісноюзпотребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених КонституцієюУкраїнитазакономгарантій незалежності судді.

Враховуючи вищезазначене, суд констатує, що заміна гарантованої КонституцієюУкраїниоднієї зі складових суддівської винагороди прожитковогомінімум дляпрацездатних осіб,розмір якого встановлено на 1січня 2025 року (3028,00грн.), на іншу розрахункову величину, якаЗаконом№1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум дляпрацездатних осіб,який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00грн.), на підставі статті 7 ЗаконуУкраїни«Про Державний бюджетУкраїнина2025рік», є протиправною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування положень ЗаконуУкраїнипро Державний бюджетУкраїнита статті 135 Закону №1402-VIII в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021рокуу справі №360/503/21, від 10 листопада 2021рокуу справі №400/2031/21, від 22червня2023рокуу справі №400/4904/21, від 24 липня 2023рокуу справі №280/9563/21, від 25 липня 2023рокуу справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023рокуу справі №240/2978/22, від 27 липня 2023рокуу справі №240/3795/22, від 02 серпня 2023рокуу справі №560/5597/22, від 20 листопада 2023рокуу справі №120/709/22-а, від 21 березня 2024рокуу справі №620/4971/23.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача-2 забезпечити відповідача-1 бюджетними асигнуваннями для здійснення видатківзвиплати суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення позивачуза період з 01 квітня 2025 року по 31 червня 2025 року, виходячи із встановленогона01 січня 2025 року прожиткового мінімумудляпрацездатних осібурозмірі 3028,00грн.,суд зазначає наступне.

Згіднопункту 2 частини третьої статті 148 Закону №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджетуУкраїнищодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють Державна судова адміністраціяУкраїни- щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддівУкраїни,органів суддівського самоврядування, Національної школи суддівУкраїни,Службисудовоїохорони таДержавної судової адміністрації України.

Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згіднозкошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетомУкраїнина поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексомУкраїни.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону №1402-VІІІ Державна судова адміністраціяУкраїниє державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органівсудовоївлади у межах повноважень, установленихзаконом.

Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністраціяУкраїнизабезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддівУкраїни,Національної школи суддівУкраїнита органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цимЗаконом; готує бюджетний запит.

Знаведеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджетуУкраїнищодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністраціяУкраїни,аТериторіальне управління Державної судової адміністрації УкраїнивДонецькій областіє розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

В силу частин першої, другої статті 22 Бюджетного кодексуУкраїни заобсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністраціяУкраїни.

Пунктами 2 та 4 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексуУкраїнипередбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковийперіодскладання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансівУкраїни(місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідноізчастиною першою статті 23 Бюджетного кодексуУкраїнибудь-які бюджетні зобов`язання та платежізбюджету здійснюються лишезанаявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбаченозакономпро Державний бюджетУкраїни.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністраціюУкраїни,що затверджене Рішенням Вищої ради правосуддя від 17січня2019року№141/0/15-19(далі Положення №141/0/15-19) Державна судова адміністраціяУкраїниє державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органівсудовоївлади в межах повноважень, установленихзаконом.

Пунктом 2 Положення визначено, що Державна судова адміністраціяУкраїниздійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органівсудовоївладизметою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII та положення частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексуУкраїни,виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністраціяУкраїни.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язанаіздіяльністюДержавної судової адміністрації України,як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (окрім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII).

Отже, враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про допущення відповідачем-2 протиправної бездіяльності та необхідністьзобов`язативідповідача-2 здійснити фінансування спірних виплат.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського судузправ людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші протиУкраїни» від 10 лютого 2010року,заява4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згіднозйого усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язанийзналежним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органівзвирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до статті 2 КАСУкраїнизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносинзметою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичнихосіб,прав та інтересів юридичнихосібвід порушеньзбоку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законамиУкраїни; 2)звикористанням повноваженнязметою,зякою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобтоз урахуваннямусіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7)здотриманням принципу рівності передзаконом,запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокремаздотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуваннямправа особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективністьзточки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідночастиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинстваУкраїни суд розглядає адміністративні справи не інакше якзапозовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийтизамежі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушеньзбоку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошового забезпечення в розумінні зазначеної норми Закону.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

В розумінні ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання про перерозподіл судових витрат не розглядається.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (ЄДРПОУ 26288796, юридична адреса: 84112, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Незалежності, буд. 2), Державної судової адміністрації України (ЄДРПОУ 26255795, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, буд.13) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Територіальногоуправління Державної судової адміністрації УкраїнивДонецькій областіщодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2025 рокупо31червня 2025 року, обчисленоївиходячи з прожиткового мінімумудляпрацездатних осіб,який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді урозмірі2102,00грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації УкраїниуДонецькій областіздійснити нарахування тавиплатити суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2025 рокупо31червня 2025 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2025 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльністьДержавної судової адміністрації Українищодо незабезпечення Територіальногоуправління Державної судової адміністрації УкраїниуДонецькій областів повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагородиза період з 01 квітня 2025 рокупо31червня 2025 року та матеріальної допомоги на оздоровлення,виходячи із встановленогона01 січня 2025 року прожиткового мінімумудляпрацездатних осібурозмірі 3028,00грн.

Зобов`язатиДержавну судову адміністраціюУкраїниздійснити фінансування Територіальногоуправління Державної судової адміністрації Українив Донецькоїобластідля проведення виплати ОСОБА_1 суддівської винагородиза період з 01 квітня 2025 рокупо31червня 2025 року та матеріальної допомоги на оздоровлення,виходячи із встановленогона01 січня 2025 року прожиткового мінімумудляпрацездатних осібурозмірі 3028,00грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Т.В. Давиденко