Вирок № 131468235, 30.10.2025, Гадяцький районний суд Полтавської області

Справа № 526/426/25

Провадження № 1-кп/526/247/2025

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2025 року Гадяцький районний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання ОСОБА_2

за участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Гадяч кримінальне провадження, зареєстроване в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12024170560000831 відносно

ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті ОхтиркаСумської області, зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не працює, освіта середня, раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України,

в с т а н о в и в:

09.12.2024 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи військовозобов`язаним та придатним до військової служби згідно довідки військово-лікарської комісії № 225 від 25.11.2024, перебуваючи на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , на виконання розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 № 1741/2784 від 30.11.2024, щодо організації призову та поставок військовозобов`язаних у складі команди до військової частини НОМЕР_1 , був викликаний для відправки до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Так, 09.12.2024 відповідно до ч. 9 ст. 29 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ОСОБА_4 вручалася повістка про необхідність прибуття 09 грудня 2024 року о 21 год. 00 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_3 , який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , для відправки до військової частини НОМЕР_1 , за мобілізацією згідно Указу Президента України № 741/2024 від 28.10.2024.

ОСОБА_4 відмовився отримувати повістку, про що 09 грудня 2024 року був попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 336 КК України «ухилення від призову на військову службу під час мобілізації» та було складено відповідний Акт про відмову в отриманні повістки.

Проте, ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, тобто у повній мірі усвідомлюючи суспільно небезпечний та протиправний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, будучи належним чином попередженим про відповідальність за ухилення від мобілізації, за відсутності поважних причин, маючи об`єктивну можливість прибути до ІНФОРМАЦІЯ_3 , 09 грудня 2024 року не прибув та про причини своєї неявки не повідомив, тим самим, як військовозобов`язаний, ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період введення воєнного стану у державі.

Суд визнає винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України і кваліфікує його дії як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

В судовому засіданні ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, підтвердив, що напередодні цих подій у кінці листопада у нього померла мати, тому він не з`явився до ТЦК за першою повісткою. Через кілька днів дільничний намагався вручити йому повістку, але він відмовився її отримувати та не прибув до ТЦК за викликом. Пояснив, що проходячи медкомісію ніхто не зважав на його пояснення щодо частих приступів епілепсії, які почастішали у 2024 та 2025 році. Вказує, що такий стан здоров`я унеможливлює проходження ним військової служби, окрім того в силу характеру, він не зможе застрелити людину.

На підставі ч.3 ст.349 КПК України докази не досліджувались, так як фактичні обставини справи ніким із учасників кримінального провадження не оспорюються.

На підставі ч.3 ст.349 КПК України суд при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню стосовно тих обставин, які ніким із учасників кримінального провадження не оспорюються і при відсутності сумнівів у добровільності їх позиції, обмежився допитом обвинуваченого.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень.

Обставин, що обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

З досудової доповіді органу пробації вбачається, що ризик вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства щодо ОСОБА_4 оцінюється як середній.

Призначаючи покарання обвинуваченому суд враховує вимоги ст. 65 - 67 КК України, а також позиції та роз`яснення Верховного Суду України.

Статтею50КК Українипередбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ч. 2ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Згідно роз`яснень п.п.1,3Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання", суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись засад покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Принцип гуманізму у кримінальному праві - це не лише гуманне ставлення до особи, яка вчинила злочин, але і до встановлених суспільством непорушних правил суспільних відносин. Тому, при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особливості конкретного злочину, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, та взяти до уваги інтереси потерпілих, які зазнали шкоди.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті66,67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосуваннястатті 75 ККтощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує, що вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином та особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітню дитину, має самостійний заробіток від підробітків на будівництві, здійснив донати для потреб ЗСУ, надавав продукти харчування для ЗСУ, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, тому вважає, що йому слід призначити покарання по нижній межі санкції статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року у справі № 1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Відповідно до вимог ст.75ККУкраїни якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403,405,407,408,429 цьогоКодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання (ст.65ККУкраїни) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 ККУкраїни, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Іспитовий строк -це певний проміжок часу, протягом якого здійснюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки та інші умови випробування. Значення іспитового строку полягає і в тому, що тільки протягом цього строку особа визнається судимою і за нею здійснюється контроль та соціально-виховна робота.

Іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до дотримання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля - звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд відповідно дост. 76 КК Українипокладає на засудженого відповідні обов`язки.

Повною мірою врахувавши встановлені судом обставини, а також зваживши на роль кари як мети покарання, суд приходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування реального покарання у виді позбавлення волі з встановленням іспитового строку, який буде достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення. Такий висновок суд обґрунтовує, виходячи з щирого каяття обвинуваченого, який в силу збігу сімейних обставин смерті матері та стану здоров`я не зміг прибути для відправки для служби в ЗСУ. Так, в ході розгляду справи було встановлено, що напередодні описуваних подій у нього померла мати, інших родичів немає, тому йому потрібно було завершити всі обряди поминання та інші дії, пов`язані з успадкуванням. Крім того встановлено, що у ОСОБА_4 протягом 2024 - 2025 років були неодноразові приступи епілепсії, частина з яких зафіксована у його медичних документах. Вказану проблему зі станом здоров`я він пов`язує з неможливістю проходження військової служби, оскільки він не зможе виконувати військові обов`язки за фізичними та психічними показниками.

Також суд вважає, що направлення ОСОБА_4 в місця позбавлення волі призведе до додаткових витрат держави на його утримання, а перебуваючи на волі, він буде робити свій вклад у зміцнення обороноздатності та економіки держави, який він робить на даний час, здійснюючи донати на ЗСУ та маючи позитивні орієнтири в цьому питанні. При цьому суд зважає і на стан здоров`я обвинуваченого, який потребує детального обстеження та правильних медичних висновків щодо придатності до військової служби після встановлення кінцевого діагнозу. Крім цього суд враховує, що ОСОБА_4 вперше притягується до кримінальної відповідальності, даних про притягнення до адміністративної відповідальності немає, його поведінка не становить загрози для оточуючих та суспільства, а вчинений ним злочин не знизить рівень військової дисципліни і боєздатності підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань.

Покарання з встановленням іспитового строку, на переконання суду, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - є законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи); в умовах введеного воєнного стану, приватний інтерес і позиція обвинуваченого не спричинить шкоду загальнонаціональному інтересу, який охоплює на сьогоднішній день сферу збереження державного суверенітету, територіальної цілісності держави.

Цивільний позов по справі не заявлено, речові докази та процесуальні витрати відсутні.

Керуючись ст. 368, 370, 374 КПК України, суд

з а с у д и в:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік.

На підставі п.п. 1,2 ч.1 ст.76 КК України зобов`язати ОСОБА_4 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

На підставі п.6 ч.3 ст. 76 КК України зобов`язати ОСОБА_4 здійснювати щомісячно донати на потреби ЗСУ.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду через Гадяцький районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Головуюча: ОСОБА_1