Рішення № 131467649, 03.11.2025, Володарський районний суд Київської області

Справа № 364/483/25

Провадження № 2/364/280/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.11.2025 Володарський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Макаренко Л. А.,

при секретарі судового засідання ГолубА.Л.,

за участю:

учасники справи не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Володарського районного суду Київської області в селищі Володарка Білоцерківського району Київської області в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (далі ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ»)

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До Володарського районного суду Київської області 28.05.2025 надійшов зазначений позов ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому Позивач просить суд: стягнути з Відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 25.08.2020 №147915 у загальному розмірі 5200,00грн. та судові витрати.

На обґрунтування заявлених позовних вимог представник Позивача ПархомчукС.В. (довіреність від 30.12.2024, а.с.6) у позовній заяві зазначив, що Відповідач 25.08.2020 уклав кредитний договір №147915 з Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАЙМЕР» (далі ТОВ «ЗАЙМЕР») в електронній формі. За умовами названого договору Відповідач отримав кошти, проте не надав своєчасно та у повному обсязі кошти для погашення заборгованості згідно з умовами цього Договору. У подальшому зазначений Кредитор відступив право вимоги за цим Договором Позивачеві. У зв`язку з цим Відповідач, як стверджено в позовній заяві, має перед Позивачем заборгованість у загальному розмірі 5200,00грн., що включає в себе таку заборгованість:

за сумою кредиту у розмірі 1000,00грн;

за процентами у розмірі 4200,00грн.

Після виконання вимог частин шостої восьмої статті187 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) ухвалою суду від 09.06.2025 відкрито провадження в справі, вирішено питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та їх виклику у судове засідання за наявними у справі матеріалами (письмове провадження), встановлено Відповідачеві строк для подання відзиву із запереченнями проти позову, строки подання інших заяв по суті справи, роз`яснено право подати клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін; копії ухвали суду направлено сторонам (а.с.51-53, 54).

Водночас, враховуючи, що Відповідач копії зазначеної ухвали суду від 09.06.2025 про відкриття провадження не отримав, повідомити його про надходження до згаданого позову не вдалось і не вбачалось можливим, тому ухвалою суду від 05.08.2025 було змінено порядок розгляду справи та вирішено розглядати надалі цю справу в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін з метою забезпечення рівності сторін, права особи на захист, забезпечення належного повідомлення всіх учасників справи, в тому числі Відповідача, із застосуванням, у разі необхідності, правових механізмів, передбачених статтею128 ЦПК України; встановлено Відповідачеві новий строк для подання відзиву; призначено розгляд справи на 16.09.2025, надалі відкладено на 15.10.2025 через тимчасову непрацездатність судді та на 03.11.2025 через першу неявку Відповідача у судове засідання.

У судові засідання 15.10.2025 та 03.11.2025 представник Позивача не з`явився, належно повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджено, зокрема, довідками про доставку електронного документа в електронному кабінеті ЕС (а.с.81-82, 93); у позовній заяві викладене письмове клопотання про розгляд справи без участі представника Позивача, проти заочного розгляду справи не заперечують (а.с.5). Аналогічне клопотання викладене у заяві представника Позивача про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи, подану до суду 09.07.2025 (а.с.59-63).

Відповідач у судові засідання 15.10.2025 та 03.11.2025 також не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся в порядку частин сьомої, восьмої, одинадцятої статті128 ЦПК України шляхом направлення судових повісток за місцем реєстрації, що поверталися без вручення з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.83-84, 94-95), а також шляхом розміщення оголошень про його виклик у судові засідання на офіційному вебсайті Володарського районного суду Київської області вебпорталу Судової влади України (а.с.79-80, 91-92, 100-101).

За наведених обставин Відповідач, місце фактичного проживання (перебування) якого невідоме, вважається належно повідомленим про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток за зареєстрованою адресою його місця проживання з отриманням відмітки на повістках про відсутність особи за цієї адресою (пункт2 частини сьомої статті128 ЦПК України), а також шляхом опублікування оголошення про виклик на офіційному веб-сайті Судової влади України (частина одинадцята статті128, частина десята статті130 ЦПК України).

Водночас суд, вирішуючи питання щодо можливості розгляду справи за відсутності фактичного отримання Відповідачем судових повісток, виходить як з наведених положень статей128, 130 ЦПК України, які є спеціальними процесуальними нормами, що встановлюють порядок направлення і вручення судових повісток, а також з обов`язку особи зареєструвати своє місце проживання.

Відповідно до норм статей3, 7 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» повнолітня особа декларує місце свого проживання самостійно. Таке декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється, зокрема, з метою ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою.

Згідно вимогами пункту4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 №265 (зі змінами), особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою; у разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором; за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Строки виконання особою обов`язку щодо декларування/реєстрації свого місця проживання визначені в пункті5 названого Порядку.

З огляду на це обов`язок суду повідомити особу, зокрема про дату, час і місце судового засідання, шляхом направлення офіційної кореспонденції на адресу її зареєстрованого місця проживання, на переконання суду, прямо кореспондується з обов`язком особи зареєструвати своє місце проживання, тим самим повідомивши державу (державні органи, зокрема суди) про адресу отримання нею офіційної кореспонденції; невиконання особою такого обов`язку не може перешкоджати іншим особам захистити в суді свої права та законні інтереси (статті55, 68 Конституції України).

За загальним правилом частини першої статті223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому згідно з частиною четвертою статті223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою Позивача, викладеною письмово в позовній заяві (а.с.5) та письмовій заяві від 09.07.2025 (а.с.59-63), вбачає за можливе розглянути справу за відсутності Відповідача у порядку заочного провадження з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи і оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні (стаття89 ЦПК України), вирішуючи справу, виходить з такого.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що між ТОВ «ЗАЙМЕР» в особі директора КривецьВ.В., з одного боку, та Відповідачем ОСОБА_1 , з іншого боку, 25.08.2020 через веб-сайту згаданого Товариства (https://www.cly.com.ua) був укладений Договір про надання фінансового кредиту за №147915, копію індивідуальної частини якого долучено до позовної заяви (а.с.17-20); публічна пропозиція (оферта) розміщена на згаданому сайті цього Кредитора, про що окремо зазначено в Договорі (пункт1.6). Договір підписано Відповідачем із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором «KL4695»; ідентифікуючи Відповідача відомості (прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, РНОКПП, паспортні дані, адреса місця проживання, номер мобільного телефону, адреса електронної пошти, реквізити платіжного засобу (номеру банківської карти) для перерахування коштів) наведено в розділі7 цього Договору (а.с.17-20).

Також на підтвердження підписання Договору Відповідачем аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора суду надано довідку про ідентифікацію (а.с.11).

За умовами зазначеного Договору Кредитодавець надає Позичальнику (Відповідачу) фінансовий кредит у розмірі 1000,00грн. (пункт1.1 Договору); строк кредитування 30днів, до 23.09.2020 (пункт1.2); процентна ставка 2% на добу, або 730% річних від суми кредиту (пункт1.3).

Детальна інформація наведена у графіку розрахунків додатку1 до згаданого Договору (а.с.21).

Виконання переказу кредитних коштів Відповідачеві підтверджено Інформаційною довідкою про здійснення переказу грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю «Платежі онлайн» від 09.04.2025 вих.№770/-4 (а.с.38), згідно з якою на банківську карту, номер якої співпадає з номером карти, зазначеним у названому вище Кредитному договорі (емітент АТ КБ «Приватбанк»), 25.08.2020 о 21:34:03 було успішно здійснено транзакцію через платіжний сервіс «Platon» на суму 1000,00грн (номер транзакції 29838-04418-97138), що відповідає розміру кредиту, наданого кредитодавцем за зазначеним Кредитним договором.

Надалі між Позивачем ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» та ТОВ «ЗАЙМЕР» 28.10.2021 був укладений Договір факторингу №01-28/10/2021 (а.с.22-29), за умовами якого Позивачеві відступлено права грошових вимог, зокрема, до Відповідача за згаданим вище Кредитним договором, що підтверджено Витягом з Реєстру Боржників (а.с.10).

Матеріали позовної заяві і, відповідно, судової справи не містять доказів здійснення Відповідачем платежів на погашення кредитної заборгованості, лише направлення Відповідачу 31.01.2025 Вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором протягом 7днів (а.с.8).

Відтак, у Відповідача виникла заборгованість за згаданим вище Кредитним договором, розрахунок якої за станом на 31.01.2025 наведено у Виписці з особового рахунка за Кредитним договором №1479145, яку додано до позовної заяви (а.с.9). Водночас суд зауважує, що ця Виписка, а так само матеріали позову (докази), надані суду, не містять жодного обґрунтування та/або підтвердження підстав нарахування простроченої заборгованості за процентами у розмірі, що перевищує передбачений Кредитним Договором (а.с.17) і Додатком1 до нього (а.с.21) розмір і строк нарахування відсотків за користування кредитом.

Таким чином, Відповідач не надав своєчасно та в повному обсязі грошові кошти для погашення його заборгованості за згаданим Кредитним договором згідно з умовами цього Договору. У зв`язку з цим Відповідач має перед Позивачем, до якого перейшли права вимоги за цим Договором, заборгованість за сумою кредиту в розмірі 1000,00грн. та за процентами за користування кредитними коштами.

Щодо заявленої Позивачем суми заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 4200,00грн., суд, перевіряючи правильність нарахування відсотків за користування кредитом, виходить з передбаченої Договором відсоткової ставки 2% (20грн. від суми кредиту 1000грн.) та визначеного Кредитним договором 30-денного строку кредитування. З огляду на це розмір заборгованості Відповідача за відсотками становить 600грн. (20грн. х 30днів), що відповідає умовам Кредитного Договору (а.с.17), який не містить умов його пролонгації, і Додатку1 до цього Договору (а.с.21). Іншого матеріали справи не містять, зокрема, за який строк і на якій підставі було нараховано заборгованість за відсотками у розмірі 4200грн. замість 600грн.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша, п`ята статті81 ЦПК України).

Відповідно до приписів частини другої статті43 ЦПК України учасники справи, зокрема, зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

В ухвалах суду від 09.06.2025 про відкриття провадження у цій справі та від 05.08.2025 про зміну порядку розгляду справи сторонам було роз`яснено засади цивільного судочинства, зокрема положення статті12 ЦПК України про те, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною першою статті509, частиною першою статті525 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За визначеннями частини першої статті626, частини першої статті634 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; при цьому договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, при цьому друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до статей1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа1 цієї глави Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частинами першою, другою статті10561 ЦК України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною; тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

При цьому за положеннями частин першої, другої статті639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості, а так само і порядок вчинення електронних правочинів, зокрема й кредитних договорів, тобто із застосуванням згаданих інформаційно-комунікаційних систем визначено Законом України «Про електронну комерцію», зокрема статтею11 цього Закону.

За визначенням пунктів5, 7 частини першої статті3 названого Закону електронним договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі; а електронний правочин це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-комунікаційних систем.

Статтею12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено можливість використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором для підписання електронного правочину. Таким електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт6 частини першої статті3 цього Закону).

При цьому одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію; одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт12 частини першої статті3 названого вище Закону).

Отже, електронний підпис у розумінні Закону України «Про електронну комерцію» є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт відповідного товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений (висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 14.06.2022 у справі №757/40395/20, від 03.02.2023 у справі №757/22453/20, від 29.05.2024 у справі №545/1750/21).

Крім того, Верховним Судом неодноразово зазначалося на правильності ідентифікації (верифікації) відповідного суб`єкта електронної комерції (Позичальника за кредитним договором) в інформаційній системі з використанням його особистих даних, а саме: паспорта, ідентифікаційного коду, номера телефону, електронної пошти, номера банківської картки, на яку слід перерахувати кошти (зокрема, постанова від 31.01.2024 у справі №671/1832/20).

Також суд бере до уваги як належний і допустимий доказ кредитної заборгованості згадану виписку за картковим рахунком Відповідача, враховуючи висновки Верховного Суду (викладені, зокрема, у постановах 16.09.2020 у справі №200/5647/18, від 28.10.2020 у справі №760/7792/14, від 17.12.2020 у справі №278/2177/15, від 30.11.2022 у справі №214/6975/15).

Такі висновки Верховного Суду і судова практика в цілому щодо врахування виписок по особових рахунках як належних і допустимих доказів є стабільною, ґрунтується на відповідних нормах фінансового законодавства України.

Так, у постанові від 15.05.2025 у справі №488/3972/23 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність. Разом із тим відповідно до пункту5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75. На підставі аналізу зазначених норм Верховний Суд у названій постанові виснував, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання (частина друга статті615 ЦК України).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття536 ЦК України).

Статтею610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з вимогами статті526, частини першої статті527, частини першої статті530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 зроблено висновок, що щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування; право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. При цьому Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду з посиланням на свої попередні висновки у названій постанові виснувала, що надання кредитодавцю можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Тому проценти мають нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі, тобто за правомірне користування цими коштами.

Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, слід виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком (фінансовою установою) фактично не є рівними (постанова Верховного Суду від 08.0.2018 у справі №552/2819/16-ц).

За загальним визначенням правонаступництво це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого; правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні; його слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб`єктивні права та обов`язки попередника. Доказами правонаступництва щодо окремого зобов`язання може бути, зокрема, відповідний договір, на підставі якого воно виникло (зокрема, постанова Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №910/1972/17).

Відповідно до статті512 ЦК України підставами для заміни кредитора у зобов`язанні є, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Так, зокрема, згідно зі статтею1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття514 ЦК України); заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття516 ЦК України).

Зважаючи на усе викладене, суд вважає, що Відповідач порушив умови Кредитного договору від 25.08.2020 №147915, укладеного з ТОВ «ЗАЙМЕР», право вимоги за яким згідно з відповідним Договором факторингу перейшло до Позивача, не виконав взяті на себе грошові зобов`язання, проте заявлений Позивачем до стягнення розмір заборгованості за процентами не відповідає повною мірою визначеним у названому Договорі умовам, тому суд вважає наявними підстави для часткового задоволення позову.

Таким чином, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково і стягнення із ОСОБА_1 (Відповідача) на користь ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (Позивача) заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту від 25.08.2020 №147915 у загальному розмірі 1600,00грн., що складається з 1000,00грн. заборгованості за основною сумою боргу та 600,00грн. заборгованості за відсотками, нарахованими у межах визначеного Договором 30-денного строку кредиту за відсотковою ставкою 2% в день; в іншій частині позову щодо стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими поза межами визначеного Договором строку кредитування, слід відмовити.

Крім того, на підставі імперативних приписів частини першої, пункту3 частини другої статті141 ЦПК України з Відповідача слід стягнути на користь Позивача судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог (на 30,77%).

При цьому стосовно стягнення судових витрат за професійну правничу допомогу суд виходить з такого.

На обґрунтування таких витрат представник Позивача подав суду 09.07.2025 заяву про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи (а.с.59-63) у розмірі 10500,00грн. На підтвердження цих судових витрат суду надано копію договору про надання правничої допомоги від 29.12.2023, укладеного між Позивачем та адвокатом ПархомчукомС.В. (а.с.12-15), додаткову угоду №1 до зазначеного договору (а.с.16), а також Акт про отримання правової допомоги від 24.06.2025 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг) з детальним описом робіт (наданих послуг), витраченого часу, вартістю наданих послуг з урахуванням вартості години часу (а.с.66), платіжну інструкцію від 24.06.2025 №39429 (а.с.70), яка підтверджує оплату за правничу допомогу згідно рахунку від 24.06.2025 у розмірі, що відповідає заявленому Позивачем (а.с.70), а також копію цього рахунку (а.с.71). Також надано докази на підтвердження права ПархомчукаС.В. здійснювати адвокатську діяльність (а.с.40).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1)їх дійсність; 2)необхідність; 3)розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При цьому із запровадженням з 15.12.2017 змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих за складністю доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у постанові від 06.11.2024 у справі №547/581/21 констатував, що положення частин п`ятої, шостої статті137 ЦПК України дає право суду, лише за клопотанням іншої сторони, тільки зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому обов`язок доведення неспівмірності таких витрат покладено на сторону, яка заявила таке клопотання, а не на суд.

За приписами статті13 ЦПК України суд як арбітр, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, не може діяти на користь будь-якої із сторін, оскільки це не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Наведені вище висновки є релевантними на сьогодні і викладені також у постанові Верховного Суду від 12.03.2025 у справі №361/10208/23.

З огляду на наведене суд дійшов до висновку, що вимога про стягнення заявленого розміру судових витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню, як зазначалось, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (на 30,77%).

Відтак, з Відповідача на користь Позивача слід стягнути судові витрати у загальному розмірі 3976,22грн., що включають витрати зі сплати судового збору у розмірі 745,37грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3230,85грн.

Враховуючи, що розгляд справи здійснено за відсутністю учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводилось (частина друга статті247 ЦПК України).

Відповідно до статей15, 16, 509, 525, 526, 626, 629, 639, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, статей3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статей8, 12 Закону України «Про споживче кредитування» та керуючись статтями2-4, 12, 13, 124, 141, 247, 258, 259, 263-265, 267, 268, 272, 273, 280-284, 289, 351-355, 435 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (код ЄДРПОУ: 42228158; адреса місцезнаходження: вул.Кирилівська, 82, оф.7, м.Київ, 04080) заборгованість за Договором про надання фінансового кредиту від 25.08.2020 №147915 у загальному розмірі 1600 (одна тисяча шістсот)грн. 00коп.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (код ЄДРПОУ: 42228158; адреса місцезнаходження: вул.Кирилівська, 82, оф.7, м.Київ, 04080) судові витрати за сплачений судовий збір та на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 3976 (три тисячі дев`ятсот сімдесят шість)грн. 22 (двадцять дві)коп.

Заочне рішення суду може бути переглянуте Володарським районним судом Київської області за письмовою заявою Відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення цього заочного рішення; така заява про перегляд заочного рішення подається в письмовій формі та повинна відповідати вимогам статті285 ЦПК України.

Заочне рішення суду може бути оскаржено Позивачем у загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, обчислюючи цей строк з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначеного тридцятиденного строку, якщо протягом цього строку не було подано заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Л. А. Макаренко