Рішення № 131465769, 29.10.2025, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Черняк В. Г.

Справа № 644/1570/25

Провадження № 2/644/2124/25

29.10.2025

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2025 року м. Харків.

Індустріальний районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Черняка В.Г.,

за участю:

секретаря судових засідань Юр`єва Є.Д.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Єрьоменко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Індустріального районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоменко С.В. звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради, в якому просить визнати за нею право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтування позову вказала, що у зв`язку зі смертю її батька відкрилася спадщина, до складу якої входить спірний житловий будинок. Вказує, що спадщину після смерті батька прийняла, оскільки постійно проживала разом з батьком за однією адресою на день відкриття спадщини. Зазначає, що оформити свої спадкові права на даний будинок в нотаріальному порядку не може через відсутність правовстановлюючих документів, які б підтверджували право власності її батька на будинок, тому до нотаріуса з метою видачі свідоцтва про право на спадщину на зазначений вище будинок вона не зверталась. Батько за життя заповіту не склав. Мати позивача ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . У позивача є сестра ОСОБА_2 , 1938 року народження, яка в 1960 році виїхала з чоловіком до іншого місця проживання і її доля наразі невідома.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 21 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

03.07.2025 року представником відповідача ОСОБА_5 подано додаткові пояснення у справі, в яких він просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Індустріального районного суду м.Харкова від 11 серпня 2025 року підготовче засідання по справі закрито та призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Єрьоменко С.В. в судовому засіданні позов підтримали та просили про його задоволення.

Представник відповідача - Харківської міської ради в судове засідання не з`явився, про слухання справи повідомлявся своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомив.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про слухання справи повідомлялась своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомила.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Батьками позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Наказом директора совхозу ім.Красної Армії Харківського тресту овощє-молочних совхозів №396 від 19.12.1953 року ОСОБА_3 було наділено присадибною ділянкою для індивідуальних застройщиків, на якій ним було збудовано домоволодіння, на теперішній час АДРЕСА_1 , що підтверджується актом про закінчення будівництва та вводу в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 25.02.1954 року, оціночним актом, поетажним планом, відомістю внутрішніх обмірив та підрахунку площі приміщень, рахунком Харківського міжміськбюро техінвентарізації.

Згідно будинкової книги для прописки громадян, в спірному домоволодінні проживали позивач та її батьки, а також сестра позивача ОСОБА_6 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер батько позивача ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 14.03.1967 НОМЕР_2 , виданого Виконкомом Кулиничівської селищної ради.

ІНФОРМАЦІЯ_5 померла мати позивача ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 14.03.2005 року Кулинічивською селищною радою Харківського району та області.

На теперішній час зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 є буд. АДРЕСА_1 . Разом з позивачем за вказаною адресою зареєстровані: дочка ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та онука ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копією паспорта позивача, довідками про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб.

Спірний житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 50,0 кв.м, житлова площа 28,9 кв.м, ринкова варість 614400,00 грн., що підтверджується звітом про оцінку майна від 08.02.2025 року.

З відповіді завідувача Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори №153б/01-16 від 11.08.2025 року на запит суду вбачається, що після ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини чи про відмову від неї ніхто не звертався, спадкова справа не заводилась, свідоцтво про право на спадщину нікому не видавалось. Заповіт від імені ОСОБА_4 не посвідчувався.

Частиною 3 статті 3 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу Української РСР (що діяв на момент відкриття спадщини, а саме в редакції 1967 року) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим день, зазначений в статті 21 цього Кодексу (ст. 525 Цивільного кодексу Української РСР).

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 526 Цивільного кодексу Української РСР), а якщо воно невідоме, місцезнаходження майна або його основної частини.

Спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті (ст. 527 Цивільного кодексу Української РСР).

Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини (ст. 548 Цивільного кодексу Української РСР).

Дії, що свідчать про прийняття спадщини, зазначені у ст. 549 Цивільного кодексу Української РСР, відповідно до яких визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Як вбачається з матеріалів справи, після смерті ОСОБА_3 із заявою про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини в установлений законом строк ані позивач, ані ОСОБА_9 не звертались.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постанові від 25.03.2020 року по справі № 305/235/17, під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступ в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним: довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню: копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини: запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі): інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 76 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням поважних причин пропуску подання заяви про прийняття спадщини, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Згідно з ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Проте позивачем не надано достатніх доказів ані фактичного вступу в управління або володіння спадковим майном, ані спільного проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 на час відкриття спадщини. Із наданої позивачем копії договору №506348 про надання послуг газопостачання вбачається, що він був укладений нею 27.02.2006 року; договір №114 про надання населенню послуг з водопостачання та водовідведення 24.01.2008 року; договір страхування будівель та рухомого майна, що належить громадянам серії БМ №0637503 06.07.2008 року; договір №27 на відпустку води із комунального водопроводу 03.01.2012 року. Реєстрація позивача у будинку АДРЕСА_1 (колишня адреса - АДРЕСА_1 ) не обмежує особу мешкати в іншому місці.

Відповідно до ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Позивачем не підтверджено оформлення своїх спадкових прав на спадкове майно ОСОБА_3 його дружиною ОСОБА_4 , у зв`язку з чим будинок АДРЕСА_1 не може входити до складу спадщини.

Також статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частинами 3, 4 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за умов якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Позивачем не надано доказів на підтвердження належності на праві власності спірного будинку АДРЕСА_1 , ані ОСОБА_3 , ані ОСОБА_10 , а також не надано актуальної інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, або інформації КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», у зв`язку з чим неможливо встановити, кому саме на сьогодні належить вказане нерухоме майно, відсутність обтяжень щодо вказаного майна.

Відповідно до частини першої статті 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

Відповідно до роз`яснень, даних в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку. У пунктах 106-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19) вказано, що «відповідно до статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права». Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Враховуючи, що відповідно до статті 328 цього Кодексу набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких сааме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України. Аналогічну правову позицію висловив Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 920/615/16. Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (ЄДРСРУ № 91292740). Таким чином, визнання права власності в даному випадку не є винятковим способом захисту, оскільки не існуватимуть перешкоди для оформлення спадщини у нотаріальному порядку.

Позивачем в обгрунтування позову не надано постанови нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом на будинок АДРЕСА_1 .

Крім того, із довідок про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 02.06.2005, 14.01.2011, 21.02.2025 року вбачається, що у спірному домоволодінні, крім позивача, зареєстровані її донька- ОСОБА_7 та її онука ОСОБА_11 .

З відкриттям спадщини пов`язується виникнення у певних осіб прав спадкоємця, зокрема право прийняти спадщину або відмовитись від її прийняття протягом встановленого строку, початок якого пов`язується із часом відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1222 Цивільного кодексу України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у законі.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово (ст. 1258 ЦК України). Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (ст.1258 ЦК України).

Статтями 1261-1265 ЦК передбачено п`ять черг спадкування за законом, які у визначеному законодавством порядку закликаються до спадкування почергово. У межах однієї і тієї самої черги спадкоємці спадкують майно померлого у рівних частках. Право на спадкування кожною наступною чергою спадкоємців за законом настає при відсутності спадкоємців попередньої черги або при неприйнятті ними спадщини або відмови від її прийняття, а також у разі, коли всі спадкоємці першої черги усунені від права на спадкування. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Виходячи з вищевикладеного, крім позивача, вбачаються інші спадкоємці ОСОБА_3 відповідних черг спадкування, на права яких впливає розгляд даної справи, але яких до нього не залучено, а саме ОСОБА_7 та ОСОБА_11 .

Відповідно ст. 263 ЦПК України судове рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши обставини за позовом, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, суд вважає, що зазначені позивачем обставини не знайшли підтвердження належними та допустимими доказами. А отже, за таких обставин по справі, підстав для задоволення позову судом не вбачається.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, а відтак сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду необхідно покласти на останнього.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1218, 1222, 1258, 1259, 1261-1265-, 1297 ЦК України, 12, 13, 17, 76-80, 81, 141, 259, 265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Харківської міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів, з дня проголошення рішення до Харківського апеляційного суду, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 03 листопада 2025 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Харківська міська рада, код ЄДРПОУ 04059243, адреса місцезнаходження: м.Харків, майдан Конституції, 7.

Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1

Головуючий - суддя: Черняк В. Г.