Рішення № 131441795, 22.10.2025, Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа №484/3316/25

Провадження №2/484/1514/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.10.2025 Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

у складі: головуючого судді - Медведєвої Н.А.

секретаря судового засідання - Бикової О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Первомайську в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Виконавчий комітет Первомайської міської ради Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотивуючи позов позивач вказав, що він разом з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 20.05.2014 був розірваний. Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька ОСОБА_3 . Починаючи з 2019 року донька постійно проживає з ним та з того часу він повністю самостійно виховує та утримує доньку, піклується про її фізичний і духовний розвиток дитини, її стан здоров`я та здобуття нею освіти. Відповідачка участі у вихованні дитини не бере та у 2022 році виїхали за межі України. аліменти на утримання дитини вона не сплачує. Оскільки відповідачка свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, позивач наполягає на позбавлення її батьківських прав.

Ухвалою від 18.06.2025 позовна заява прийнята до розгляду, відкрите провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, визначені строки для подачі заяв по суті, до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучений Виконавчий комітет Первомайської міської ради Миколаївської області, якого зобов`язано надати висновок щодо розв`язання спору.

Підготовче засідання неодноразово відкладалось за клопотаннями представника Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області для надання можливості підготувати висновок.

15.07.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якій відповідачка вказала, що наприкінці 2023 вона дійсно виїхала за межі України та з того часу в Україну не поверталась, але вона постійно підтримує зв`язок із донькою через мобільний зв`язок або інтернет-месенджери, спілкуються декілька разів на тиждень. Вона цікавиться проблемами дитини, дає поради, займається її вихованням та утриманням. Заборгованість по аліментах у неї відсутня. До подачі позову про стягнення аліментів вона перераховували грошові кошти на власний рахунок, банківська картка якого знаходиться у доньки. Вона та відповідач добровільно домовились, що з 2022 року дитина буде проживати з ним.

Представника позивача надав суду клопотання про витребування від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про перетин кордону ОСОБА_2 , однак, оскільки факт перебування відповідачкою за межами України визнаний самою відповідачкою, в задоволенні клопотання слід відмовити.

12.09.2025 до суду від Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області надійшов висновок щодо розв`язання спору.

30.09.2025 ухвалою суду закрите підготовче провадження та справа призначена до судового розгляду.

Представник позивача надала суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі та участі позивача, позов підтримала у повному обсязі та просила його задовольнити.

Відповідачка надала суду заяву, в якій вона підтримала відзив, просила відмовити у задоволенні позову та розглянути справу без її участі.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, органу опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області, надав заяву, в якій просив розглянути справу без його участі.

Оскільки учасники справи на судове засідання не з`явились, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області був розірваний. Вони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Донька проживає разом із позивачем. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 26.12.2024 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуті аліменти на утримання доньки у розмірі 2000 грн щомісячно, починаючи з 25.11.2024 та до досягнення дитиною повноліття.

Частиною 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 5 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачає, що держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.

Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору.

Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Згідно з пунктом 1 статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі, шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Як Суд зазначив у рішенні у справі « Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), ([ВП], заява № 41615/07, ЄСПЛ 2010 року): «136. Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю [рішення у справі «Гнахоре проти Франції» (Gnahore v. France), заява № 40031/98, п. 59, ЄСПЛ 2000-ІХ]. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), [ВП], заява № 25735/94, п. 50, ЄСПЛ 2000-VIII, та у справі «Марсалек проти Чехії» (Marsalek v. the Czech Republic), заява № 8153/04, п. 71, від 4 квітня 2006 року)».

У рішенні по справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, п. 90)0, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року Суд повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (див., зокрема, рішення у справі "МакМайкл проти Сполученого Королівства" (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року, п. 86, серія A, N 307-B). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (див. згадане вище рішення у справі МакМайкла, п. 87).

Визначаючи, чи було конкретне втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (див., наприклад, справи "Кутцнер проти Німеччини" (Kutzner v. Germany), N 46544/99 п. 65, ЄСПЛ 2002-I, та "Зоммерфельд проти Німеччини" (Sommerfeld v. Germany), [GC],N 31871/96, п. 66, ЄСПЛ 2003-VIII).

Вирішення питання про позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (Рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», § 54, § 58).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків, виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

Дитина має право на отримання інформації про відсутніх батьків, якщо це не завдає шкоди її психічному і фізичному здоров`ю.

Відповідно до частини 1 статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і водночас, санкція (відповідальність) за протиправну винну поведінку матері або батька.

Згідно пунктів 15, 16, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Отже, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків та саме наявність ухилення від здійснення своїх батьківських обов`язків.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За приписами частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частина перша статті 77 ЦПК України визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до довідок та характеристик, наданих позивачем, він обіймає посаду водія автотранспортних засобів ПАТ «Первомайський молочноконсервний комбінат», отже має стабільний заробіток; позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, приділяє увагу вихованню доньки, відвідує батьківські збори, цікавиться її навчанням; звертається до сімейного лікаря з приводу лікування доньки, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває. Вказані докази свідчать про виконання позивачем своїх батьківських обов`язків.

Відповідачка підтвердила, що дитини на 2022 року за спільною домовленістю проживає разом з батьком, а вона проживає за межами України з 2023 року та з того часу до України не поверталась.

Заперечуючи проти задоволення позову, позивачка надала суду докази на підтвердження спілкування з дочкою через месенджер «Viber». Докази на спростування вказаного позивачем не надані.

Відповідно до розрахунку, наданого Першим відділом державної виконавчої служби у Первомайському районі Миколаївської області станом на 01.07.2025 заборгованість у ОСОБА_2 по сплаті аліментів на утримання доньки відсутня.

12.09.2025 до суду надійшов висновок Виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області як органу опіки та піклування, відповідно до якого на теперішній час донькою опікується ОСОБА_1 , відвідує батьківські збори, цікавиться навчання та досягненнями дитини, систематично контролює здоров`я дитини, відвідує разом з дитиною лікаря. Дитина забезпечена всім необхідним для навчання та розвитку. ОСОБА_2 проживає за межами України. Вона прибула на друге засідання органу опіки та піклування та надала пояснення з приводу ситуації, що склалась. Дитина прийняла сторону матері. На час затвердження висновку встановлено, що дитина проживає з батьками відповідачки у с.Кам`яний Міст Первомайського району Миколаївської області та не планує повертатись до батька. На підставі викладеного, враховуючи прихильність дитини до матері, небажання дитини проживати разом із батьком, орган опіки та піклування вважає недоцільним позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 .

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що позивачем не надані докази на підтвердження умисного ухилення відповідачкою від здійснення своїх батьківських обов`язків, отже в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

Позивач ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідачка: ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Виконавчий комітет Первомайської міської ради Миколаївської області, адреса місцезнаходження: вул. Грушевського, 3, м.Первомайськ, Миколаївська область, ЄДРПОУ 04056575;

Повний текст рішення складений 31.10.2025.

Суддя Н.А.Медведєва