Рішення № 131434771, 30.10.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2025 року справа №320/14869/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі позивач та/або ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач та/або ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо перерахунку ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 68 відсотків суддівської винагороди судді працюючого на відповідній посаді без урахування до стажу роботи на посаді судді періоду проходження строкової військової служби з 05.05.1976 по 29.05.1978, що становить 2 роки 25 днів, половину періоду навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1983 по 01.07.1987, що становить 1 рік 11 місяців;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 період проходження строкової військової служби з 05.05.1976 по 29.05.1978, що становить 2 роки 25 днів, половину періоду навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1983 по 01.07.1987, що становить 1 рік 11 місяців, здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 27.12.2023 з урахуванням повного стажу роботи на посаді судді 33 років в розмірі 76 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем протиправно не враховано до його стажу роботи на посаді судді період проходження ним строкової військової служби з 05.05.1976 по 29.05.1978, що становить 2 роки 25 днів та половину періоду навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1983 по 01.07.1987, що становить 1 рік 11 місяців. Наведене мало своїм наслідком протиправну відмову здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 27.12.2023 з урахуванням повного стажу роботи на посаді судді 33 роки в розмірі 76 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.05.2024 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання. Витребувано від відповідача докази у справі.

22.06.2024 канцелярією суду зареєстровано відзив на позовну заяву, поданий представником відповідача. У відзиві на позовну заяву пенсійний орган заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що частиною першою статті 116 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 Закону № 1402-VIII, має право подати заяву про відставку. Нормами статті 142 та пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII визначено право судді, який вийшов у відставку, зокрема, на щомісячне довічне грошове утримання. При цьому, частиною третьою статті 142 та абзацом другим пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII передбачено збільшення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці за кожний повний рік роботи на посаді судді. Застосування норм статті 137 Закону № 1402-VIII при обчисленні зазначеного збільшення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці не передбачено, а дає лише право судді подати заяву про відставку. Отже, як вказує відповідач, відсутні підстави для врахування навчання, військової служби, інших періодів роботи, що дають право подати судді заяву про відставку, при обчисленні збільшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Пенсію обчислено згідно вимог чинного законодавства та матеріалів пенсійної справи.

16.10.2024 канцелярією суду зареєстровано подану ГУ ПФУ в м. Києві копію пенсійної справи позивача.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 05.12.2017 № 3908/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у відставку» звільнено позивача з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у відставку.

Згідно з наказом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2017 № 931-К, відповідно до пункту 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ, пункту 4 частини першої статті 34 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ» та статті 24 Закону України «Про відпустки» наказано вважати ОСОБА_1 звільненим 5 грудня 2017 року з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв`язку з поданням заяви у відставку.

Судом встановлено, що з 6 грудня 2017 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві.

25.01.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою встановленої форми про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на підставі довідки Верховного Суду № 356/0/2-24 від 23.01.2024 (т.1, а.с.176).

З матеріалів справи судом встановлено, що пенсійним органом проведено перерахунок позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, визначивши його відсотковий розмір на рівні 68 відсотків, з огляду на стаж роботи на посаді судді 29 років 0 місяців 5 днів.

Надалі позивач звернувся через вебпортал Пенсійного фонду України із заявами про здійснення перерахунку його щомісячного грошового утримання з врахуванням до стажу роботи на посаді судді періоду проходження строкової військової служби з 05.05.1976 по 29.05.1978, що становить 2 роки 25 днів та половини періоду навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1983 по 01.07.1987, що становить 1 рік 11 місяців, з урахуванням довідки Верховного Суду № 356/0/2-24 від 23.01.2024.

Листом від 26.03.2024 № 11157-9046/К-02/8-2600/24 ГУ ПФУ в м. Києві відмовило у здійсненні такого перерахунку.

У цьому листі вказано, що згідно поданої позивачем заяви від 25.01.2024 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 23.01.2024 №356/0/2-24 позивачу проведений перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з 27.12.2023.

Позивач вважає, що відповідачем порушено його права та охоронювані законом інтереси, з огляду на що звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Положеннями статті 130 Конституції України регламентовано, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII).

Згідно з частиною третьою статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Досліджуючи поняття «щомісячне довічне грошове утримання судді», Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 вказав, що це утримання є самостійною гарантією незалежності судді та складовою його правового статусу. У цьому ж рішенні Конституційний Суд України також вказав про неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

У Рішенні Конституційного Суду України вказано, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції стосовно гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у своїх рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів), від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), а також у рішенні від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020, яким були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 25 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідних положень Закону №1402-VIII зі змінами, було зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне забезпечення або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя (абзаци п`ятий, шостий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013).

Згідно з частиною другою статті 1 Загальної (Універсальної) хартії судді незалежність судді є важливою умовою для неупередженого судочинства, що відповідає вимогам закону. Незалежність є неподільною. Будь-які інституції чи органи влади як на національному, так і на міжнародному рівні повинні поважати, захищати та охороняти цю незалежність. Забезпечення державою належної оплати праці судді є запорукою дотримання гарантій права особи на розгляд справи незалежним і безстороннім судом та збереження справедливого балансу між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права особи.

Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Такими гарантіями є надання суддям за рахунок держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір якого повністю залежить від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

Крім того, Конституційний Суд України в Рішенні від 25 січня 2012 року

№ 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Важливо також звернути увагу і на позицію Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів, викладену в пункті 62 Висновку від 1 січня 2001 року № 1 (2001), у якому зазначено, що у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Згідно з пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки - "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".62. При цьому Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголошує, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019.

Важливе значення для забезпечення гарантій незалежності суддів в Україні має Угода про Асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікована із заявою Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року.

Зокрема, статтею 14 вказаної Угоди передбачено, що в рамках співробітництва у сфері юстиції, свободи та безпеки Сторони надають особливого значення утвердженню верховенства права та укріпленню інституцій усіх рівнів у сфері управління загалом та правоохоронних і судових органів зокрема. Співробітництво буде спрямоване, зокрема, на зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості.

Виходячи з наведеного слід дійти висновку, що конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

У контексті цієї справи суд зазначає, що правильність обчислення стажу роботи на посаді судді безпосередньо впливає на розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що є однією з головних гарантій незалежності судді, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними актами.

За загальним правилом, суд повинен тлумачити національне законодавство у соціальній сфері таким чином, щоб результат цього тлумачення відповідав верховенству права з урахуванням усіх складових цього принципу, зокрема, справедливості і розумності та, відповідно, у спосіб, що є найбільш сприятливим для захисту прав та інтересів особи.

Як вже було вказано вище, положеннями частини третьої статті 142 Закону

№ 1402-VIII передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Суд звертає увагу на статтю 2 Рекомендації Ради Європи CM/Rec (2007) 7 Комітету міністрів державам - членам щодо належного адміністрування щодо принципу законності, в якій зазначено, що адміністрування державні органи повинні діяти відповідно до закону. Вони не повинні вживати довільних заходів, навіть застосовуючи свій розсуд.

У контексті принципу законності загально прийнято вважати, що незастосування закону можливо лише за умови:

1) встановлення судом ознак неконституційності такого закону вцілому або окремих його положень (частина четверта статті 7 КАС України): якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії; у такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України;

2) подолання судом встановлених колізій та застосування іншого акта вищої або такої ж юридичної сили (частина третя та п`ята статті 7 КАС України): у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України; якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору України;

3) встановлення судом, що окремі положення закону не відповідають критерію «якість закону».

При цьому, частина третя статті 142 Закону № 1402-VIII неконституційною не визнавалась, а також вказана норма повною мірою відповідає критерію якості закону та не вступає в колізію з іншими нормами законів, що дозволяло б відповідачу не застосувати її стосовно позивача (у протилежному випадку рішення відповідача прямо б суперечило вимогам частини другої статті 19 Конституції України).

Аналізуючи наведені положення, суд приходить до висновку, що мінімальний розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці становить 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

При цьому, за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років, розмір такого утримання збільшується на два відсотки.

Варто відмітити, що перша за все, в межах даної адміністративної справи спірним аспектом є розмір визначеного ГУ ПФУ в м. Києві стажу судді у відставці позивача, та як наслідок збільшення відсоткового розміру його щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці.

Позивач наполягає, що пенсійним органом не було враховано до його стажу роботи на посаді судді періоду проходження строкової військової служби з 05.05.1976 по 29.05.1978, що становить 2 роки 25 днів та половину періоду навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1983 по 01.07.1987, що становить 1 рік 11 місяців.

Натомість, відповідач вважає, що діяв правомірно і стаж роботи на посаді судді позивача становить 29 років 5 днів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, зокрема в частині обчислення стажу позивача на посаді судді, суд зауважує про таке.

Згідно з статтею 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Одночасно, абзацом четвертим пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.

Отже, судді, які призначені чи обрані на посаду до набрання чинності Законом № 1402-VIII, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Як вже було встановлено судом вище, відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 05.12.2017 № 3908/0/15-17 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у відставку» звільнено позивача з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у відставку.

До набрання чинності Законом № 1402-VIII діяли положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI (далі Закон № 2453-VI).

Згідно з пунктом 11 розділу ХІІІ «Перехідні положення Закону № 2453-VI (у редакції чинній станом на 01.01.2015) судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Разом з цим до набрання чинності Закону № 2453-VI стаж судді визначався відповідно до Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII (далі Закон № 2862-XII).

Відповідно до частини четвертої статті 43 Закону № 2862-XII до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів

відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах

прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Згідно з абзацом другим статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Суд зауважує, що після втрати чинності статті 1 згаданого Указу, питання зарахування в стаж роботи судді інших періодів діяльності було врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545 пункт

3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» доповнено абзацом такого змісту:

«До стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби».

Зазначена постанова Кабінету Міністрів України втратила чинність 01 січня 2012 року.

Як вже було вказано судом вище пунктом 11 розділу ХІІІ «Перехідні положення Закону № 2453-VI (у редакції чинній станом на 01.01.2015) регламентовано, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

При цьому, відповідно до абзацу четвертого пункту 34 № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI, було передбачено право зарахування до стажу, що дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання на юридичному факультеті вищого навчального закладу, періоду проходження строкової служби, а також роботу на посадах прокурорів.

Вказані висновки узгоджуються із позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.06.2018 року у справі № 9901/382/18, у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 року по справі № 607/8578/17.

Отже, суд констатує, що позивач має право на зарахування періоду проходження строкової військової служби з 05.05.1976 по 29.05.1978, що становить 2 роки 25 днів та половини періоду навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1983 по 01.07.1987, що становить 1 рік 11 місяців до стажу роботи на посаді судді.

Відтак, стаж роботи позивача на посаді судді має становити 33 роки, а тому, з урахуванням положень частини третьої статті 142 Закону № 1402-VIII розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача у відсотковому розмірі становить 50% + (13х2%=26) = 76%.

Наведене також підтверджується Розрахунком стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, виданим Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вих. № 4/0/27-24 від 02.05.2024.

Резюмуючи викладене, суд вважає, що ГУ ПФУ в м. Києві протиправно визначено позивачу стаж роботи на посаді судді 29 років 5 днів, що мало своїм наслідком зменшення відсоткового значення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 .

Отже, на переконання суду, наявні правові підстави для визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо перерахунку ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 68 відсотків суддівської винагороди судді працюючого на відповідній посаді без урахування до стажу роботи на посаді судді періоду проходження строкової військової служби з 05.05.1976 по 29.05.1978, що становить 2 роки 25 днів, половину періоду навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1983 по 01.07.1987, що становить 1 рік 11 місяців.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Беручи до уваги викладене та з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає наявними правові підстави для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 період проходження строкової військової служби з 05.05.1976 по 29.05.1978, що становить 2 роки 25 днів, половину періоду навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1983 по 01.07.1987, що становить 1 рік 11 місяців, здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 27.12.2023 з урахуванням повного стажу роботи на посаді судді 33 роки в розмірі 76 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо дати, з якої має бути проведений перерахунок щомісячного довічного грошового утримання, суд зазначає, що в листі від 26.03.2024 № 11157-9046/К-02/8-2600/24 ГУ ПФУ в м. Києві вказало, що згідно поданої позивачем заяви від 25.01.2024 про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 23.01.2024 №356/0/2-24 позивачу проведений перерахунок щомісячного довічного грошового утримання саме з 27.12.2023. Враховуючи надану відповідачем відповідь суд вважає, що здійснення перерахунку і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці належить саме з цієї дати - 27.12.2023.

Одночасно суд відмовляє у задоволенні позовних вимог стосовно здійснення такого перерахунку без обмежень граничного розміру, оскільки з матеріалів справи не прослідковується застосування до щомісячного розміру грошового утримання судді у відставці (позивача) будь-яких обмежень щодо його розміру.

Положеннями частини 1 статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову частково.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією про сплату № м5416-4891-6594-1099.

Суд, за наслідком розгляду справи вважає, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на користь останнього за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному обсязі.

Керуючись статтями 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо перерахунку ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 68 відсотків суддівської винагороди судді працюючого на відповідній посаді без урахування до стажу роботи на посаді судді періоду проходження строкової військової служби з 05.05.1976 по 29.05.1978, що становить 2 роки 25 днів, та половини періоду навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1983 по 01.07.1987, що становить 1 рік 11 місяців.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 період проходження строкової військової служби з 05.05.1976 по 29.05.1978, що становить 2 роки 0 місяців 25 днів, половину періоду навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського з 01.09.1983 по 01.07.1987, що становить 1 рік 0 місяців 11 місяців, та здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 27.12.2023 з урахуванням повного стажу роботи на посаді судді 33 роки в розмірі 76 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням раніше виплачених сум.

4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, б. 16, ідентифікаційний код 42098368) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.