Рішення № 131416464, 23.10.2025, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/4371/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2025 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Мисько Х.М.,

за участю секретаря судового засідання Козак Ю.Р.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданнів залі суду в м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави в особі ДСА України, Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення безпідставно набутих коштів,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Держави в особі ДСА України, Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області, у якому просить повернути неправомірно стягнуті кошти у смі 959,48 грн., а саме 536,80 грн., шляхом списання коштів з єдиного казначейського раахунку Державної казначейської служби України та стягнути Галицького ВДВС у м. Львові ЗМУЮ 422,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що постановою Галицького районного суду м. Львова від 30.08.2023 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.51 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170,00 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 в користь ДСА України судовий збір в розмірі 536,80 грн. Постановою державного виконавця Галицького відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Марчишина Ю.А. від 10.11.2023 року накладено арешт на кошти боржника, у виконавчому провадженні №732213949 та списання з її рахунку коштів у сумі 959,48 грн. Постановою Львівського апеляційного суду від 05.12.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Галицького районного суду м. Львова від 30.08.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністравтиної відповідальності за ч.1 ст. 51 КУпАП змінено. На підставі ст. 22 КУпАП, звільнено ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 51 КУпАП, за малозначністю, та оголошено їй усне зауваження. Постановою головного державного виконавця Галицького відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грабовенської Л.О. від 08.05.2024 року знято арешт з коштів боржника у виконавчому провадженні №73213742. Постановою головного державного виконавця Галицького відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грабовенської Л.О. від 08.05.2024 року виключено відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників. Позивач вважає, що вкзаані кошти набути безналежної правової підстави, відтак просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 09.06.2025 року відкрито загальне провадження і справі та призначено підготовче судове засідання.

14.07.2025року представникомтретьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог напредмет спору Головногоуправління Державноїказначейської службиУкраїни уЛьвівській області скеровано на адресу суду пояснення, відповідно до яких зазначають, що згідно із до абзацу 11 пункту 5 розділу 1 Порядку №787 повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів (обов`язкових платежів) та інших доходів бюджетів, у разі скасування у судовому порядку рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування про накладання на платника грошового стягнення за адміністративні правопорушення відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення та інших законів України (крім порушення податкових та митних правил), яке було перераховано до відповідного бюджету органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем у порядку виконавчого провадження за виконавчим документом, визначеним Законом України «Про виконавче провадження», такі кошти повертаються платнику за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, на підставі поданої ним заяви. Платник подає заяву про повернення коштів з бюджету з обов`язковим зазначенням інформації, наведеної в абзаці сьомому цього пункту (крім причини повернення коштів з бюджету), та номера відповідного судового рішення, копію відповідного судового рішення, засвідчену належним чином, та копію платіжної інструкції, згідно з якою органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем перераховано грошове стягнення за адміністративні правопорушення до бюджету, або відповідну інформацію, зазначену в такій платіжній інструкції. Представник третьої особи вказує, що матеріалах справи відсутні докази зарахування до Державного бюджету України та на рахунки Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції коштів стягнутих з Позивачки, вимога про їх стягнення з Державного бюджету України 536,80 грн та 56,38 грн та Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 69 грн та 300 грн, як сум які утримуються без достатньої правової підстави згідно статті 1212 Цивільного кодексу України є безпідставною. За наведених обставин просить у позові відмовити.

19.07.2025 року позивачем скеровано відзив на пояснення, з якого вбачається, що набувачем сплаченого боржником у виконавчому провадженні збору є Державний бюджет України, відтак саме з такого підлягають стягненню сплачені суми виконавчого збору.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 09.09.2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позвоні вимоги підтримала повністю

Представник відповідача Галицького відділу ДВС у м. Львові ЗМУ МЮ в судове засідання не з`явився. Належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Представник третьої особи, яка незаявляє самостійнихвимог напредмет спору Головногоуправління Державноїказначейської службиУкраїни уЛьвівській області в судове засідання не з`явився. Належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч.1ст.223 ЦПК України, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності позивача та його представника та представника третьої особи: Державної казначейської служби України, на підставі наявних у справі доказів, які вважає достатніми.

Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, дійшов наступного висновку.

Відповідно достатті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК Українипередбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що постановою Галицького районного суду м. Львова від 30.08.2023 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.51 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170,00 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 в користь ДСА України судовий збір в розмірі 536,80 грн.

Постановою державного виконавця Галицького відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Марчишина Ю.А. від 10.11.2023 року накладено арешт на кошти боржника, у виконавчому провадженні №732213949 та списання з її рахунку коштів у сумі 959,48 грн.

В заяві від 13.11.2023 року на ім`я начальника Галицького ВДВС у м. Львові Західного міжрегіонального управління МЮ Іпатова О.І. зазначає, що ознайомилась з матеріалами ВП №73213949 та вказує, що їй не направлялась рекомендованим листом постанова про відкриття вказаного виконавчого провадження.

Постановою Львівського апеляційного суду від 05.12.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Галицького районного суду м. Львова від 30.08.2023 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністравтиної відповідальності за ч.1 ст. 51 КУпАП змінено. На підставі ст. 22 КУпАП, звільнено ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 51 КУпАП, за малозначністю, та оголошено їй усне зауваження.

Постановою головного державного виконавця Галицького відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грабовенської Л.О. від 08.05.2024 року знято арешт з коштів боржника у виконавчому провадженні №73213742.

Постановою головного державного виконавця Галицького відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Грабовенської Л.О. від 08.05.2024 року виключено відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників.

Відповідно до ч.1ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

За загальним правилом статей15,16 ЦК України,кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першоюстатті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зіст. 1212 ЦК України,особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто,ст. 1212 ЦК Українирегулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, відповідно до якої, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Застосуванняст. 1212 ЦК Українимає відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна,ст. 1212 ЦК Україниможе бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Крім того, суд зазначає, що за змістом положеньст. 1212 ЦК Українипро зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави цей вид зобов`язань породжується наявністю таких юридичних фактів: 1) особа набула або зберегла у себе майно за рахунок іншої особи; 2) правові підстави для такого набуття (збереження) відсутні або згодом відпали.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч.ч. 1,2ст. 326 ЦК України).

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (ч. 2ст. 2 ЦК України), яка діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч.1ст. 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1ст. 170ЦК України).

Держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 ЦК України).

З огляду на наведені приписи, а також ураховуючи те, що поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних правовідносинах, у спорі щодо стягнення суми адміністративно-господарського штрафу, яка утримується на казначейському рахунку органу державної влади без достатньої правової підстави, держава бере участь у матеріальних і процесуальних правовідносинах в особі її органу, який контролює справляння надходжень бюджету за відповідним кодомкласифікації доходів бюджету.

За змістом абз. 1 ч. 3ст. 17 ЦК України,орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановленіКонституцією Українита законом.

Згідно зіст. 29 Бюджетного кодексу України,до доходів загального фонду Державного бюджету України належать, зокрема, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, що відповідно до закону сплачуються при поданні ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів на клеймування державним пробірним клеймом до казенних підприємств пробірного контролю та під час набуття права власності на легкові автомобілі, з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна, з користування та надання послуг стільникового рухомого зв`язку.

Відповідно до частини другої ст. 45 Бюджетного кодексу України, Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, перерахування компенсації частини суми штрафних (фінансових) санкцій покупцям (споживачам) за рахунок сплачених до державного бюджету сум штрафних (фінансових) санкцій, застосованих такими органами за наслідками проведеної перевірки за зверненням або скаргою покупця (споживача) про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій.

У випадках, встановленихКонституцією Українита законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (ч. 2ст. 17 ЦК України). Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду (абз. 2 ч. 3ст.17 ЦК України).

Суд зазначає, що на момент сплати ОСОБА_1 адміністративного штрафу юридична підстава для такого платежу існувала - була чинною постанова про застосування штрафу. Тому не можна вважати, що позивач сплатив кошти помилково. Також, з огляду на обставини справи немає підстав вважати, що ОСОБА_1 сплатила штраф надміру, тобто у розмірі більшому, ніж визначений у зазначеній постанові. Надалі, з огляду на набранням законної сили постанови Львівського апеляційного суду від 05.12.2023 року про скасування постанови Галицького районного суду м. Львова та закриття провадження у справі, відповідна юридична підстава відпала.

Суд вважає, що після скасування судом постанови про застосування штрафу платник згідно зіст. 1212 ЦК Українимає право на позов про стягнення суми перерахованих ним коштів як таких, які утримуються у бюджеті без достатньої правової підстави. Це узгоджується із практикою Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення органу влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18, від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц ).

За змістом глав 82 і 83ЦК Українидля деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних, - так би мовити, приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях, тоді як для кондикційних зобов`язань вина не має значення, бо суттєвим є неправомірність набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість останнього ( Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 ). Інакше кажучи, у деліктних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно, а інша його не набуває, тоді як у кондикційних зобов`язаннях одна зі сторін втрачає певне майно унаслідок того, що інша сторона його набуває, зокрема утримує в себе.

Порядок повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затвердженонаказом Міністерства фінансів України від 3 вересня 2013 року № 787(далі - Порядок).

Цей Порядок визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі). Дія Порядку не поширюється на операції з відшкодування податку на додану вартість та повернення з бюджету коштів за рішенням суду.

Відповідно до пункту 5 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Подання на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Державної фіскальної служби України (далі - органи ДФС)) подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.

У разі, коли орган, що здійснює контроль справляння надходжень бюджету за відповідним кодомкласифікації доходів бюджетув установлений законом строк не надає відповідне подання органу державного казначейства, платник може скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру/помилково сплаченої суми) з Державного бюджету України.

Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина другастатті 2 ЦК України).

Відповідно до ч.1ст. 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За змістом статті 27 вказаного Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Виконавчий збір не стягується, зокрема: за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; у разі виконання рішення приватним виконавцем. У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання. У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Суд критично оцінює доводи представника Державної казначейської служби України стосовно передчасності заявлених позовних вимог, оскільки відповідно до положень ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд, який не суперечить способу захисту цивільних прав та інтересів визначених ч.2 ст. 16 ЦК України.

В матеріалах справи дійсно відсутні докази попереднього звернення позивача з позовом до виконавчої служби про зобов`язання сформувати подання про повернення виконавчого збору.

В аспекті питання належності обраного позивачем способу захисту суд зауважує, що згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 зроблено висновок про те, якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

В даному випадку, оцінивши зібрані у справі докази, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту - є ефективним, в той час як попереднє звернення до державного органу стосовно зобов`язання сформувати подання про повернення коштів, в даному випадку з урахуванням ст.ст. 19, 55 Конституції України буде надмірним тягарем для позивача та суперечиме принципам справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення даного спору судом.

Так, суд вбачає, що позивач обрав можливість звернення до суду з вимогою про стягнення безпідставно набутих коштів, оскільки на підставі рішення суду відпала правова підстава для їх сплати в рамках виконавчого провадження, а тому на переконання суду вказане надає обґрунтовані правові підстави для звернення позивача до суду з даним позовом.

Суд вважає, що розгляд даної цивільної справи призведе для позивача до потрібних результатів, наслідків, та надасть найбільший ефект для захисту його порушеного права, відповідатиме принципам справедливості, розумності та є належним здійсненням правосуддя.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із ч. 1ст. 81 ЦПК України,кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, здійснивши оцінку наявних у матеріалах справи доказів у порядку ст. 89 ЦПК України, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, надавши оцінку аргументам представника відповідача, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню шляхом стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 безпідставно отриманих коштів в розмірі 959,48 грн.

Відповідно до ч.1ст.141 ЦПК України,судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 1 частини 2статті 141 ЦПК Українивизначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Оскільки, позивач звільнена від сплати судового збору, на підставі ч.1 ст. 9 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», такий належить стягнути з відповідача. Оскільки дане рішення підлягає виконанню шляхом стягнення спірної суми з Державного бюджету України, судові витрати в справі також підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.133,137,141,247,258,259,263 -265,280-282,351-355 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Держави в особі ДСА України, Галицького відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області про стягнення безпідставно набутих коштів - задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 959,48 грн.

Стягнути з рахунокбюджетних асигнувань Галицького відділудержавної виконавчоїслужби у містіЛьвові Західногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 гривень.

Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками

справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційноїскарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 31.10.2025 року.

Учасники у справі:

Позивач: ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 )

Відповідач:Галицький відділдержавної виконавчоїслужби умісті ЛьвовіЗахідного міжрегіональногоуправління Міністерстваюстиції (юридичнаадреса:79019,м.Львів,пр.Чорновола,39,код ЄДРПОУ: 35009232).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Головного управління Державної казначейської служби України у Львівській області (79005, м. Львів, вул. К.Левицького, 18, код ЄДРПОУ: 38008294)

Суддя Х.М.Мисько