Вирок № 131414135, 30.10.2025, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 333/5491/24

Провадження № 1-кп/333/344/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2025 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючої судді ОСОБА_1

при секретарісудового засідання ОСОБА_2

з участю:

прокурора ОСОБА_3

захисника обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за № 42023000000001203 відносно:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Мелітополь, Мелітопольського району, Запорізької області, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1

за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй (далі Статут ООН), підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі ООН), до складу якої входять Україна, російська федерація (далі рф) та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав і резолюціями: від 16.12.1970 року № 2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21.12.1965 року № 2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав і про обмеження їх незалежності і суверенітету від 14.12.1974 року № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, визначено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання у будь-якій формі або з якої б то не було причини у внутрішні і зовнішні справи інших держав. Закріплені обов`язки держав утримуватися від: збройної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; надання сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на своїй території навчання, фінансування і вербування найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі Верховна Рада УРСР) 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі Декларація) вказано, що Верховна Рада УРСР проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій та порядок утворення національно-адміністративних одиниць.

Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Статтею 73 Конституції України закріплено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 рф, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Всупереч вказаним нормам президент рф, а також інші представники влади рф, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981 року, від 16.12.1970 року № 2734 (XXV), від 21.12.1965 року № 2131 (ХХ), від 14.12.1974 року № 3314 (ХХІХ), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України.

З цією метою 22.02.2022 президент рф підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані державною думою та радою федерації федеральних зборів рф.

В цей же день, президент рф з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до ради федерації федеральних зборів рф звернення про використання збройних сил російської федерації (далі зс рф) за межами рф, яке задоволено.

Керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей 23.02.2022 звернулися до президента рф з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».

24.02.2022 президент рф оголосив початок так званої «спеціальної військової операції». Після цього, близько четвертої години ранку того ж дня, зс рф, інші збройні формування рф та підконтрольні угрупування іррегулярних незаконних збройних формувань незаконно вторглись на територію України через лінію державного кордону України, розташовану в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Київській, Сумській, Чернігівській та інших областях та шляхом застосування зброї здійснили напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти, а також здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується до теперішнього часу та призводить до тяжких наслідків.

Указані дії супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.

Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна і міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, востаннє Указом Президента України від 06.11.2023 року № 49/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 годин 30 хвилин 14.02.2024 строком на 90 діб.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року № 309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих рф. Відповідно до цього Переліку з 25.02.2022 Мелітопольська міська територіальна громада Запорізької області є тимчасово окупованою рф територією України.

Згідно статті першої федерального конституційного закону від 04.10.2022 року № 7-ФКЗ «О принятии в российскую федерацию Запорожской области и образовании в составе российской федерации нового субъекта Запорожской области» мовою оригіналу Запорізька область «приймається» в рф відповідно конституції рф та статті 4 федерального конституційного закону від 17.12.2001 року № 6-ФКЗ «О порядке принятия в российскую федерацию и образования в ее составе нового субъекта российской федерации» мовою оригіналу.

В зв`язку з тимчасовою окупацією частини території Запорізької області ОСОБА_5 лишився на тимчасово окупованій території Мелітопольського району Запорізької області та не виїхав на підконтрольну Україні територію, а також у невстановлений слідством час, але після 25.02.2022 (день повної окупації військовослужбовцями зс рф території Мелітопольського району Запорізької області) добровільно прийняв громадянство «російської федерації».

Відповідно до статті першої федерального закон рф від 03.04.2023 № 87-ФЗ «О создании судов российской федерациии на територии Запорожской области и о внесении изменений в отдельные законодательные акты российской федерации» мовою оригіналу на території Запорізької області створено так званий «Мелитопольский межрайонный суд Запорожской области», на який покладено виконання аналогічних завдань та функцій, визначених для судів першої інстанції, однак які реалізувалися в інтересах окупаційної адміністрації рф, та який розташований за адресою: м. Мелітополь, вул. Шмідта, буд. № 11.

Статтею другою цього з федерального закону визначено, що суди, що діяли на день «прийняття» в рф Запорізької області та створення в складі рф нового суб`єкту Запорізької області, продовжують здійснювати правосуддя від імені рф на зазначеній території до визначеного у відповідності з рішенням пленуму верховного суду рф дня початку діяльності судів, створених відповідно статті 1 цього ж федерального закону.

У результаті федерального закону рф від 03.04.2023, ОСОБА_5 , будучи адвокатом України на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 27.01.2017, маючи відповідну освіту, фахові знання та досвід роботи, достовірно володів інформацією, що з 24 лютого 2022 року підрозділами збройних сил та інших військових формувань рф, здійснено повномасштабне вторгнення на територію суверенної держави Україна та розумів, що вчиняються дії, направлені на зміну меж території України в порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Усвідомлюючи, що в Україні введено воєнний стан, діючи умисно з корисливих мотивів та з метою підтримання окупаційної влади, встановленої збройними формуваннями рф на тимчасово окупованій території Запорізької області, проросійські погляди та критичне ставлення до діючої законної влади в Україні, достовірно усвідомлюючи протиправність своїх дій та передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, у період часу з 03.04.2023 по 14.04.2023, на підставі оголошеного конкурсу в «російській газеті» на вакантні посади незаконно створеного суду на тимчасово окупованій території, в тому числі Мелітопольського району Запорізької області, у громадянина України ОСОБА_5 виник умисел на добровільне зайняття посади в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території України.

В період часу із 14.04.2023 по 10.07.2023 року, більш точної дати не встановлено, діючи умисно з метою добровільного зайняття посади в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території України, ОСОБА_5 звернувся з заявою до вищої кваліфікаційної колегії суддів рф про рекомендацію кандидатом на посаду судді «Мелитопольского межрайонного суда Запорожской области» (по конкурсу, объявленному в «российской газете» от 14 апреля 2023 г. № 81 мовою оригіналу).

За результатами дев`ятого засідання вищої кваліфікаційної колегії суддів рф, яке відбулося в період часу з 10.07.2023 по 14.07.2023, розглянуто заяву претендента ОСОБА_5 на посаду судді так званого «Мелитопольского межрайонного суда Запорожской области», та останнього рекомендовано на вказану посаду судді.

Таким чином, ОСОБА_5 , у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не раніше 14.07.2023 року, призначено суддею так званого«Мелитопольского межрайонного суда Запорожской области», який розташований за адресою: м. Мелітополь, вул. Шмідта, буд. № 11.

Своїми умисними діями ОСОБА_5 добровільно зайняв посаду судді в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території так званому «Мелитопольском межрайонном суде Запорожской области» мовою оригіналу.

Суд вважає вказане обвинувачення доведеним та кваліфікує дії ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України, як добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових органах, створених на тимчасово окупованій території.

Обґрунтування застосування судом in absentia

У судовому засіданні допит обвинуваченого ОСОБА_5 не здійснювався через проведення судового розгляду у порядку спеціального судового провадження на підставі ч.3 ст. 323 КПК України, при цьому обвинувачений викликався до суду як за місцем свого проживання, так і через засоби масової інформації у передбачений законом спосіб, однак у судове засідання не з`явився.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження, відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК України, суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Судом встановлено, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення та судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.

Тому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника ОСОБА_4 , який був забезпечений державою з Південно-східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги.

Захисник ОСОБА_4 у судовому засіданні зазначив, що не мав можливості зв`язатися з обвинуваченим і з`ясувати у нього правову позицію щодо пред`явленого обвинувачення. Водночас, захисник належним чином приймав участь у реалізації права на захист обвинуваченого ОСОБА_5 під час судового розгляду та висловив свою позицію з приводу недоведеності вини останнього у даному кримінальному провадженні.

Судом визнано загальновідомим і таким, що не потребує доказуванню в межах даного кримінального провадження, що тимчасова окупація з боку російської федерації частини території України (у т.ч. Мелітопольського району, Запорізької області), яка розпочалася із повномасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року, а також анексія з боку рф частини території України є загально відомими фактами, які не потребують окремого судового доказування.

Дослідивши під час спеціального судового провадження в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази, суд вважає, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується наступними доказами.

Докази, які досліджені судом в ході розгляду кримінальної справи

Відповідно до ст.ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Дослідивши під час спеціального судового провадження в судовому засіданні надані стороною обвинувачення докази, суд вважає, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України підтверджується наступними дослідженими під час судового розгляду доказами.

Фактичними даними, що містяться в наступних джерелах доказів:

- даними, що містяться в копії «Апелляционное постановление» від 07.04.2023 «дело № 22к-19/2023» про перегляд «Запорожским обласным судом дела в суде 1-й нстанции 3/2-25/2023, Судья Мелитопольского р/с ОСОБА_5 »;

- даними протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 09.08.2023 з додатком відеозаписом слідчої дії, за яким свідок ОСОБА_6 упізнав ОСОБА_5 серед пред`явлених за фотознімками осіб під номером 1, як особу, що виконує обов`язки так званого незаконно створеного Мелітопольського районного суду рф;

- даними протоколу огляду від 09.08.2023, згідно з якими предметом огляду була веб-сторінка «EVOCATION» та публікація під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », за наслідками якого встановлено, що колоборант ОСОБА_5 обіймає посаду у незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території з липня 2022 року;

- даними Реєстру адвокатів України, за змістом яких ОСОБА_5 обліковується у Раді адвокатів Запорізької області, дата видачі свідоцтва 27.01.2017 за № 001223;

- даними протоколу огляду від 12.09.2023, з якого встановлено, що за результатами пошуку у графі браузера «Google Chrome» строки сайту ІНФОРМАЦІЯ_3 під ім`ям « ОСОБА_5 » виявлено інформацію про колобораційну діяльність останнього, зокрема, коли у будівлі Мелітопольського районного суду окупанти розмістили рейковий адміністративний орган під назвою «Запорізький обласний суд», ОСОБА_7 погодився на посаду «керівника судового апарату» у створеному загарбниками т.з. «Обласний суд». За посиланням https://forpost.media/novosti/okupatsiyna-vlada-na-zaporizhzhi-ukomplektovuie-mistsevi-sudy-z-hromadian-rf-ta-mistsevykh-koloborantiv.html у заголовку «Окупаційна влада на Запоріжжі укомплектовує місцеві суди з громадян рф та місцевих колоборантів» виявлено статтю, за змістом якої рекомендації російської ВККС на роботу в «Мелітопольському міжрайонному суді» отримали місцеві адвокати, в т.ч. ОСОБА_8 , який виконував обов`язки голови «райсуду» з моменту його заснування;

- даними протоколу огляду від 13.11.2023, згідно з якого за наслідками огляду веб-сторінок за посиланнями:

- ІНФОРМАЦІЯ_4

-

ІНФОРМАЦІЯ_5 встановлено, що при відкритті веб-браузера ОСОБА_9 у пошуковій системі «Google»

при введені пошукового запиту «yandex» та відкриті першого посилання (yandex.ru) де в пошуковому рядку введено запит (для більш релевантного відображення російською мовою) «костыря денис анатольевич» та виявлено публікацію під назвою «Предварительная повестка заседания ВККС РФ (10-14 июля 2023 г.)», що має посилання - http://vkks.ru/publication/95490/?ysclid=lomp2bnzifS43747790, при відкритті якого встановлено, що вказане посилання являє собою офіційний веб-сайт Высшей квалификационной колегии судей российской федерации, на якому розміщено публікацію під назвою «Предварительная повестка заседания ВККС РФ (10-14 июля 2023 г.); Повестка заседания Высшей квалификационной колегии судей российской федерации 10-14 июля 2023 г. (с использованием видеоконференц-связи)». У змісті публікації виявлено наступний запис:

«подлежат к россмотрению 11 июля 2023 г. (вторник): 14:00» і останнім пунктом зазначено: «Заявление ОСОБА_5 о рекомендации кандидатом на должность судьи Мелитопольского межрайонного суда Запорожской области (по конкурсу, объявленному в «российской газете» от 14 апреля 2023 г. N? 81). Крім цього, на сторінці «пресс-релизы» виявлено публікацію під назвою: «пресс-релиз итогов девятого засудания Высшей квалификационной колегии судей российской федерации за 2023 год».

Встановлено, що вказане засідання відбулося в період часу із 03 по 13 липня 2023 року в Москві.

Одним із абзаців тексту зазначено наступне: «ВККС РФ также рассмотрела 281 заявление претендентов, из которых 218 рекомендовала кандидатами на вакантные должности руководителей и судей судов общей юрисдикции и арбитражных судов Донецкой Народной Республики, Луганской Народной Республики, Запорожской и Херсонской областей.»

При відкритті веб-браузера Google Chrome у пошуковій системі «Google» при введенні пошукового запиту «yandex» та відкриті першого посилання (yandex.ru), де в пошуковому рядку введено запит (для більш релевантного відображення російською мовою) «госдума закон о судах в Запорожской области» виявлено публікацію під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 », що посилання https://sozd.duma.gov.ru/bill/258552-8?ysclid=lomra87jwr430758597, при відкритті

якого з?ясовано, що вказане посилання являє собою офіційний веб-сайт Государственной Думы на якому розміщено публікацію під назвою «законопроект N? 258552-8 О создании судов российской федерациии на територии Запорожской области и о внесении изменений в отдельные законодательные акты российской федерации». За змістом публікації встановлено, що «15.12.2022 законопроект внесен в государственную думу; 19.12.2022 россмотрение Советом Государственной Думы законопроекта, 20.12.2022 принятие законопроекта в первом чтении Государственной Думой; 14.03.2023 принятие законопроекта во втором чтении Государственной Думой; 21.03.2023 принять закон (дата направления закона в Совет Федерации 21.03.2023). 03.04.2023 закон подписан президентом и опубликован.

Також вкінці сторінки міститься посилання на «Официальный Интернет-портал» http://publication.pravo.gov.ru/Document/View/0001202304030004?index=7), перейшовши за посиланням виявлено «Федеральный закон от 03.04.2023 N? 87-ФЗ «О создании судов российской федерациии на територии Запорожской области и о внесении изменений в отдельные законодательные акты российской федерации» номер публікації - 0001202304030004, дата публікації - 03.04.2023.

Відповідно до тексту розміщеного «Федерального закона»: «принят Государственной Думой 21 марта 2023 года», «Одобрен Советом Федерации 29 марта 2023 года», закон вступає в силу 21 квітня 2023 року.

«В соответствии с Федеральным конституционным законом от 4 октября 2022 года N? 7-ФКЗ «О принятии в российскую федерацию Запорожской области и образовании в составе российской федерации нового субъекта - Запорожской области» и со статьей 17 Федерального конституционного закона от 31 декабря 1996 года N? 1-ФКЗ «О судебной системе российской федерации»:

1) создать на территории Запорожской области:

Запорожский областной суд;

Арбитражный суд Запорожской области;

Бердянский межрайонний суд;

Васильевский межрайонний суд;

Мелитопольский межрайонний суд;

Пологовский межрайонний суд;

Энергодарский городской суд;

Запорожский гарнизонный военный суд...»;

- даними, що містяться у листі заступника голови Ради адвокатів Запорізької області від 21.02.2024 № 14, згідно з якими ОСОБА_5 отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю 27.01.2017 на підставі рішення Ради адвокатів Запорізької області N?2 від 27.01.2017. Відомості про припинення чи зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокатом ОСОБА_5 відсутні;

- даними, наявними у висновку експерта від 18.12.2023 № СЕ-19-23/66036-ФП, яким встановлено за наслідками дослідження, що у файлі із назвою « ОСОБА_5 » та у файлі з назвою «КостиряДенис», який містить в собі витяг Державної міграційної служби та ж сама особа.

З метою оцінки вказаних вище доказів за ознаками належності, допустимості та достовірності, встановлення інших обставин, що мають значення для цього кримінального провадження, а також вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку, судом досліджено такі процесуальні рішення, документи та інші матеріали:

- Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 20.07.2023 № 42023000000001203 про внесення 19.07.2023 до ЄРДР відомостей, які можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення за ч. 7 ст. 111-1 КК України, а саме: громадянин України, будучи адвокатом, добровільно зайняв посаду в незаконному судовому органі, створеному на тимчасово окупованій території Запорізької області;

- рапорт за підписом ОДР 5 служби ГУ «Д» ДЗНД СБ України від 26.06.2023;

- доручення старшого слідчого в ОВС ГСУ НПУ в кримінальному провадженні № 42023000000001203 в порядку ст.ст. 40, 41 КПК України про проведення слідчих (розшукових) дій;

- доручення старшого слідчого в ОВС ГСУ НПУ в кримінальному провадженні № 42023000000001203 в порядку ст. 40 КПК України;

- рапорт старшого оперуповноваженого в ОВС Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України;

- постанова слідчого СГ ГСУ НПУ про призначення судової портретної експертизи від 13.11.2023.

Крім того, під час судового розгляду було досліджено характеризуючі обвинуваченого ОСОБА_5 документи, а також досліджені такі відомості:

- роздруківки картки Ф-1 на ОСОБА_5 , згідно з якої останній до кримінальної відповідальності не притягався;

- довідки УДМС України від 13.09.2023, згідно з якою ОСОБА_5 був документований паспортом громадянина України для виїзду за кордон;

- довідки Головного Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України щодо перетину кордону ОСОБА_5 .

Оцінка суду

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А., заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.

Під час судового розгляду стороною захисту не ставилось питання щодо визнання будь-яких доказів сторони обвинувачення недостовірними чи недопустимими.

Проаналізувавши досліджені докази у справі в сукупності, суд вважає їх достовірними, допустимими, об`єктивно та послідовно підтверджуючими одне одного та винність ОСОБА_5 у скоєнні злочину за викладених у вироку обставинах.

Дорученням Південно-східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги адвоката ОСОБА_4 уповноважено у межах процесуальних прав і обов`язків, визначених ст. ст. 46, 47 КПК України, забезпечити безоплатну вторинну правову допомогу ОСОБА_5 .

Згідно з ухвалою Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 05.03.2025 відносно ОСОБА_5 здійснювалось спеціальне судове провадження. У судовому засіданні приймав участь захисник ОСОБА_4 , який був обізнаний з матеріалами кримінального провадження. Захисник ОСОБА_4 в судовому засіданні щодо розгляду даної справи в порядку спеціального судового провадження покладався на розсуд суду.

Захисник обвинуваченого здійснював активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого: у дослідженні доказів, виступав у дебатах та зазначив, що вина обвинуваченого не доведена, а кваліфікація кримінального правопорушення не відповідає дійсності.

Враховуючи наведене, суд вважає, що стороною обвинувачення та захисту вживалися достатні заходи щодо дотримання прав ОСОБА_5 , як підозрюваного та обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя, з урахуванням здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.

У свою чергу суд звертає увагу на те, що судом були належним чином вжиті усі необхідні заходи повідомлення та інформування обвинуваченого ОСОБА_5 про дати слухання справи, а також дотримані його права на належне представництво у суді. Останній повідомлялася у передбачений законом спосіб через опублікування виклику у газеті «Урядовий кур`єр», оголошення про її виклик також публікувались на офіційному веб-сайті судової влади України.

Зміст досліджених доказів дає підстави стверджувати, що ОСОБА_5 діяв за вказівками та за погодженим планом із представниками російської федерації, а не з власної ініціативи, його діяльність була спрямована на впровадження нових правил та норм, які вже запроваджені та існують на території росії, одночасно не визнавав повноваження діючої української влади у місті, тобто вчиняв активні дії на запровадження та зміцнення влади окупаційної адміністрації. Є очевидним, що усі дії ОСОБА_5 приймались ним особисто, або за погодженням із невстановленими особами російської федерації та на їх вказівку, тобто останній добровільно надавав допомогу представникам іноземної держави, а саме: росії, у здійснення підривної діяльності проти України.

Враховуючи наведене, суд кваліфікує дії ОСОБА_10 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України добровільне зайняття громадянином України посади в незаконних судових органах, створених на тимчасово окупованій території.

Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд

При призначенні покарання, згідно з вимогами ст. ст. 65-67 КК України та роз`ясненнями, що містяться в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Призначаючи покарання суд виходить із наступного

Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 111-1 КК України відноситься до категорії особливо тяжкого кримінального правопорушення.

Обставин, які, відповідно до ст. 66 КК України, пом`якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Обставинами, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання - судом не встановлено.

Приймаючи до уваги характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку скоєного ОСОБА_5 кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин, проте враховуючи також, що обвинувачений вчинив даний злочин умисно, усвідомлюючи свої дії, які полягли у колабораційній діяльності, у добровільному зайнятті громадянином України посади в незаконних судових органах, створених на тимчасово окупованій території, суд вважає, що обвинуваченому необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 7 ст.111-1 КК України з позбавлення права обіймати будь-які посади в органах державної влади та органах, пов`язаних з виконанням функції держави, в органах місцевого самоврядування та займатись адвокатською діяльністю, бо вважає це покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження скоєння ним кримінальних правопорушень у майбутньому.

Так, суд вирішуючи питання щодо застосування виду додаткового покарання у виді позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, яке у санкції ч. 7 ст. 111-1 КК України зазначене як основне, враховує, що ОСОБА_5 скоїв злочин, об`єктом якого є основи національної безпеки України. Обвинувачений своїми діями фактично допомагав державі-агресору створити певну вертикаль незаконного органу влади і фактично вчинив злочин проти незалежності, суверенітету та територіальної цілісності нашої держави. Виходячи з цього, суд застосовує обвинуваченому ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення права обіймати будь-які посади органах державної влади та в органах, пов`язаних з виконанням функції держави, в органах місцевого самоврядування та займатись адвокатською діяльністю.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками суду касаційної інстанції, яка викладена у постанові колегії Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 року по справі № 753/18479/16-к (провадження № 51-520км18) та постанові колегії Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21.06.2022 року по справі № 171/869/21 (провадження № 51-838км22).

В даному випадку суд вважає, що буде справедливим та співмірним покарання особі, яка визнана винуватою у здійсненні колабораційної діяльності, яке унеможливить певний період часу у майбутньому бути представником державної влади в Україні.

Призначаючи покарання суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого і що згідно ч. 2 ст. 52 КК України, конфіскація майна відноситься до додаткових видів покарання.

Враховуючи фактичні обставини справи, характер вчиненого злочину та ступінь його тяжкості, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_5 додатковий вид покарання у вигляді конфіскації всього особистого майна останнього.

Підстави для застосування положень ст. 69, 75 КК України при призначенні покарання ОСОБА_5 відсутні, оскільки відсутні обставини, передбачені ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення з огляду на вчинення ОСОБА_5 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України.

Крім того суд приходить до висновку, що за викладених вище обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, призначене судом покарання буде цілком справедливим та пропорційним, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ОСОБА_5 нових кримінальних правопорушень, відповідатиме меті покарання, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між захищуваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності.

Враховуючи, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.05.2024 обвинуваченому ОСОБА_5 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави, то вказаний запобіжний захід до набрання вироком законної сили слід залишити без змін.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 слід обраховувати з моменту звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного його затримання.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України, документально підтверджені витрати на залучення експерта в сумі 4543,68 грн. покладаються судом на обвинуваченого.

Речові докази по справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 323, 369-376, 615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, та призначити йому покарання у виді 14 (чотирнадцять) років позбавлення волі, з позбавленням права обіймати будь-які посади в органах державної влади та органах, пов`язаних з виконанням функції держави, в органах місцевого самоврядування, займатись адвокатською діяльністю строком на 15 (п`ятнадцять) років, з конфіскацією усього майна обвинуваченого.

Обраний запобіжний захід ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили - залишити без змін.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто із дня його фактичного затримання.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в дохід держави витрати на залучення експерта в сумі 4 543 (чотири тисячі п`ятсот сорок три) грн. 68 коп.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Копію вироку після проголошення негайно вручити захиснику та прокурору.

Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, згідно з положеннями статті 297-5 КПК України, та на офіційному веб-сайті суду.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя ОСОБА_1