Рішення № 131401283, 30.10.2025, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 жовтня 2025 року м. Рівне№460/728/24Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового та спеціального (педагогічного) стажу роботи періоди роботи позивача: 15.10.1992 по 01.01.1994 та призначити позивачу пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дня звернення до органів пенсійного фонду, а саме: 02.11.2024

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулась до пенсійного органу із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як працівник освіти. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області позивачу було відмовлено у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного спеціального стажу. Крім того, з розрахунку стажу позивачем встановлено, що пенсійним органом не у повному обсязі зараховано спірні періоди роботи та навчання до страхового та спеціального стажу позивача. Не погоджуючись із такою позицією пенсійного органу, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою судді Махаринця Д.Є. від 25.01.24 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами письмового провадження.

На адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що за результатами розгляду заяви позивача згідно із наданими документами та індивідуальними відомостями страховий стаж позивача є недостатнім для призначення пенсії. Щодо спірних періодів зауважив, що довідки надані позивачем та відомості її трудової книжки містить суперечності, тому такі періоди роботи не враховані. За наведених обставин, відсутні підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ.

04.09.2025 року на підставі розпорядження керівника апарату Рівненського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 року проведений повторний автоматизований розподіл даної справи у зв`язку з відстороненням від посади судді Рівненського окружного адміністративного суду судді Махаринця Д.Є.

Відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи №460/728/24 дану справу передано на розгляд судді Щербакова В.В.

Ухвалою суду від 05.09.2025 справу прийнято до провадження судді Щербакова В.В. та залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

На адресу суду від представника Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. Наголошував на тому, що відповідно до п. «е» ст. 55 закону України «Про пенсійне забезпечення», право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 11.10.2017 не менше 26 років 6 місяців. Згідно поданих документів, стаж ОСОБА_1 як працівника освіти станом на 11.10.2017 становить 23 роки 09 місяців 10 днів. Отже, оскільки позивачка не має необхідного страхового та спеціального стажу 26 років 6 місяців, тому відсутні законні підстави для призначення пенсії відповідно статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019. Щодо спірних періодів роботи зазначає, що до заяви про призначення пенсії були долучені документи, з яких наявна довідка №1580-04-01 від 16.08.2023 видана трудовим архівом Дубровицької міської ради Рівненської області, про те що ОСОБА_2 працювала у колгоспі Шевченка у 1992 -1993 роках і відпрацювала кількість вихододнів також цей період підтверджений записами №1 та № 2 у трудовій книжці НОМЕР_1 заповненої 15.10.1992 року. Щодо архівної довідки №1642-04-01 від 23.08.2023 видана трудовим архівом Дубровицької міської ради Рівненської області, яка також долучалася до заяви про призначення пенсії згідно якої ОСОБА_2 згідно наказу №342 від 06.10.1992 по відділу освіти Дубровицької районної державної адміністрації позивач була призначена завідуючою Бережницьким дитсадком з 12.10.1992, однак дана довідка видана з грубим порушенням та суперечностями які записані у наданій трудовій книжці. Відтак, за період з 1992 по 1994 роки дані довідки місять суперечності між собою та наданою трудовою книжкою. Таким чином, зауважує, що виходячи з вищезазначеного, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не суперечать чинному законодавству України, тому підстави для задоволення вимог позивача повністю відсутні.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

16.11.2023 ОСОБА_1 звернулась із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення».

Згідно принципу екстериторіальності заява позивача розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яким прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років від 21.11.2023 №17235004878 з підстав відсутності необхідного спеціального стажу роботи 26 років 6 місяців станом на 11 жовтня 2017 року.

Так, згідно висновків Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області:

Страховий стаж становить 32 роки 07 місяців 20 днів

Стаж особи як працівника освіти на 11.10.2017 становить 23 роки 09 місяців 10 днів.

Крім того, повідомлено про не зарахування до стажу роботи за вислугу років періоду роботи з 15.10.1992 по 01.01.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_1 та довідок №1642-04-01 від 23.08.2023 та №1584-04-01 від 16.08.2023, оскільки зазначені періоди різняться і потребують перевірки.

29.12.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області листом повідомлено про рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 23.11.2023 про відмову у призначенні пенсії та додатково роз`яснено про причини не зарахування спірних періодів роботи.

Не погодившись із такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до положень статті 46 Конституції України передбачено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спірні правовідносини регулюються, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV.

Згідно із приписами ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до положень ст. 2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Статтею 52 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я відповідно до пункту «е» статті 55 цього Закону.

Згідно із п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції Закону до 01.04.2015) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі Закон № 213-VІІІ) статтю 55 Закону № 1788-ХІІ викладено у новій редакції, у тому числі і пункт «е», за змістом якого право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати не менше 30 років.

Ці зміни набрали чинності 01.04.2015.

Законом України від 24.12.2015 № 911-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності 01.01.2016; далі за текстом Закон № 911-VІІІ) у п. «е» ст. 55 Закону № 1788-ХІІ в абзаці першому слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років». Також пункт доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п`ятим, які визначають умови виходу на пенсію за вислугу років до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту.

Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 у справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. «а» ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII.

Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019 встановлено, що положення п. «а» ст. 54, ст. 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами № 213-VIII, № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як наслідок, приведена норма ст. 55 Закону № 1788-XII підлягає застосуванню з 04.06.2019 в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, № 911-VIII, і передбачає право на пенсію за вислугу років працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Разом з тим Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі Закон № 2148-VIII; набрав чинності 11.10.2017) розділ ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV доповнено пунктом 2-1, згідно з яким особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Також, Законом № 2148-VIII абзац 2 п. 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV викладено в такій редакції: «Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії».

Суд зазначає, що вказаною нормою лише збережено гарантії певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148-VIII мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до статті 55 Закону «Про пенсійне забезпечення».

За таких умов, особа, яка станом на момент звернення до органів Пенсійного фонду України здобула від 25 до 30 років спеціального стажу роботи, має право на обчислення її спеціального стажу відповідно до положень статті 55 Закону № 1788-XII в редакції, яка діяла до змін, унесених Законами № 213-VIII, № 911-VIII.

Крім того, зі змісту п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» слід дійти висновку про те, що законодавець уповноважив Кабінет Міністрів України визначати перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров`я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідного для набуття права на призначання пенсії за вислугу років за п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі Перелік № 909).

Відповідно до розділу 1 «Освіта» Переліку № 909, закладами і установами освіти є загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи (посади: учителі, логопеди, вчителі-логопеди, вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи); дошкільні навчальні заклади всіх типів (посади: директори (завідуючі), всіх типів вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи).

Отже, на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Із урахуванням викладеного, суд зазначає, що доводи відповідачів про необхідність набуття пільгового стажу станом на 11.10.2017 не менше 26 років 6 місяців для призначення пенсії за вислугу років є помилковими.

Зі змісту спірного рішення судом встановлено та відповідачем зазначено, що страховий стаж позивача становить 32 роки 07 місяців 20днів, у тому числі станом на 11.10.2017 - 23 роки 09 місяців 10 днів спеціального стажу роботи як працівника освіти.

При цьому відповідачем до стажу роботи позивача по спеціальності не враховано спірні періоди роботи з 15.10.1992 по 01.01.1994.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 містить наступні записи щодо роботи позивача в спірний період:

Запис №1 15.10.1992 прийнята на роботу завідуючою дитячого садка Колгоспу імені Шевченка

Запис №2 01.01.1994 звільнена з роботи у зв`язку з передачею дитячого садка на баланс Бережнянської селищної ради

Щодо не зарахування до страхового і спеціального стажу позивача вказаного періоду роботи з підстав наявності розбіжностей в трудовій книжці та уточнюючих довідках, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка.

Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, законодавець визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Разом з тим, обов`язок щодо правильного внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

У свою чергу, Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Таким чином, відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу особи.

Крім того, не зарахування спірного стажу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки у п. 3.1 Рішення Конституційного Суду України (справа №1-25/2010 від 29.06.2010) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.

Трудова книжки позивача має чіткий запис про періоди роботи, чітко прослідковується наявність відтиску печаток підприємств, є підпис відповідального за ведення трудових книжок.

Крім того, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.

Наведене цілком узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, висновки якого мають враховувати суди відповідно до положень частини п`ятої статті 242 КАС України.

Пунктом 20 даного Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію за віком на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Так, в рішенні відповідача про відмову у призначенні пенсії повідомлено про не зарахування до стажу роботи за вислугу років періоду роботи з 15.10.1992 по 01.01.1994 згідно трудової книжки НОМЕР_1 та довідок №1642-04-01 від 23.08.2023 та №1584-04-01 від 23.08.2023, оскільки зазначені періоди різняться і потребують перевірки.

Так, до заяви про призначення пенсії позивачем, серед іншого, були долучені :

довідка №1642-04-01 від 23.08.2023 видана трудовим архівом Дубровицької міської ради Рівненської області, про те що ОСОБА_3 згідно наказу №342 від 06.10.1992 по відділу освіти Дубровицької РДА була призначена завідуючою Бережницьким дитсадком з 12.10.1992

довідка №1584-04-01 від 16.08.2023 видана трудовим архівом Дубровицької міської ради Рівненської області, про те що ОСОБА_3 була прийнята у члени колгоспу згідно протоколу №11 засідання правління колгоспу імені Шевченка від 15.11.1992. Дата прийняття на роботу і посада не зазначені.

При цьому, суд враховує, що уточнююча (в даному випадку архівна) довідка є альтернативним способом підтвердження наявності страхового стажу у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію.

Натомість, відомості наявні в трудовій книжці та інші докази в сукупності дають підстави для висновку, що належними доказами підтверджується факт роботи позивача з 15.10.1992 по 01.01.1994, незважаючи на наявність суперечностей у відповідних записах.

Вказане свідчить про протиправність рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії, не зарахування позивачу до страхового та спеціального стажу спірного періоду роботи.

Щодо позовних вимог в частині призначення пенсії суд зазначає таке.

Верховний Суд у постановах від 26.07.2019 року у справі № 815/5485/14, від 10.09.2019 року у справі № 818/985/18, від 26.12.2019 року у справі № 810/637/18 та у інших постановах зазначив, що завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного суду є контроль легальності (тобто контроль за легітимністю прийняття рішень, вчинення дії або допущення бездіяльності).

Згідно ст. 58 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17 зазначено, що вирішення питання про призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов`язання відповідача призначити пенсію, оскільки відповідачем ще не вирішено питання про зарахування стажу.

Суд зазначає, що обрахунок стажу, що враховується у призначенні пенсії, є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Оскільки відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років як працівнику освіти через відсутність підтвердження спеціального стажу, що встановлено судом, поряд з цим встановлено, що спірні періоди не зараховано протиправно, суд з метою належного та ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 02.11.2024 року про призначення пенсії за вислугу років як працівнику освіти на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувавши до страхового та спеціального стажу періоди роботи позивача з 05.10.1992 по 01.01.1994.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №172350004878 від 21.11.2023 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зарахувати до страхового та спеціального (педагогічного) стажу роботи періоди роботи з 05.10.1992 по 01.01.1994, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 та з урахуванням висновків суду у цій справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605, 60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 30 жовтня 2025 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, код ЄДРПОУ 21084076)

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012).

Суддя В.В. Щербаков