Рішення № 131400517, 28.10.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/17257/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Вікторії ХОМ`ЯКОВОЇ, секретаря судового засідання Наталії ПЕРЕБИЙНІС,

за участю представника позивача Миколи СМОЛІНСЬКОГО,

представника відповідача Тамари БРОВАРНОЇ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України,

Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області

про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 19-25 від 19.05.2025 року, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач-1), Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 19-25 від 19.05.2025 року та зобов`язання прийняти рішення про визнання громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його діду у Пакистані належало право на земельну ділянку, з цієї землі жила вся велика родина. Але після смерті дідуся родину хотіли вимусити віддати всю землю. Були найнятті люди, які нам погрожували та били його батька, почали погрожувати родині вбивством. В цей час позивач знаходився в Україні, та боявся повертатися в Пакистан, боявся за своє життя, оскільки це дуже небезпечні люди, допомоги від офіційних органів чекати було не варто. Позивач переїхав до України 30.09.2006 на навчання, поступив в Луганський державний медичний університет, де навчався до лютого 2008 року, поки не почалися проблеми з коштами, оскільки після смерті діда в січні 2008 року родині позивача прийшлось стикнутись з фінансовими проблемами. Дядько забрав весь спадок собі, найняв людей з сумнівною репутацією, і вони зробили документи, згідно яких батько позивача нібито добровільно уступив свою частину землі своєму брату. Декілька раз невідомі люди у масках вривались в дім батьків і уводили батька, при цьому попереджуючи, щоб ніхто із родини не сигналізував владі, якщо не послухаються, буде спалено дім разом з мешканцями, через декілька годин вони привозили батька побитого. Це все продовжувалося до того часу, поки батько не погодився на всі умови, підписав документи. Родичі попередили ОСОБА_2 , що є велика загроза його здоров`ю і життю, тому не потрібно їхати до Пакистану. Дядько сказав: " ОСОБА_3 він тільки приїде до ОСОБА_4 , у мого племінника зразу з`являться неприємності". В 2008 року позивач приїхав до Одеси, працює вантажником на ринку, не одружений. В Пакистані позивачу загрожує смертельна небезпека до теперішнього часу, пов`язана із землею. Влада в Пакистані корумпована і позивача ніхто не захистить від правового хаосу. Позивач документований довідкою про звернення за захистом в Україну за № 014183, має місце реєстрації за адресою АДРЕСА_1 .

19.05.2025 Державною міграційною службою України було прийнято рішення № 19-25 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 . 27.05.2025 працівниками управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області складено повідомлення за № 34 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , який було отримано особисто позивачем 30.05.2025. Вважає відмову надуманою, незаконною та такою, що порушує його права як людини, яка потребує захисту та притулку, яка грунтується на припущеннях відповідачів, складена без урахування всіх підстав та підлягає скасуванню, оскільки відповідачами не надано обгрунтованих доводів про безпечність перебування позивача в країні походження. Щодо не надання доказів переслідування та загрози життю позивача у країні його походження, то відповідно до законодавства у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання. При цьому, заявник, в свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру. Звертаючись до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, позивач зазначив, що був вимушений не повертатися в країну походження із-за небезпеки життю. Повернутись до Пакистану позивач не можє через те, що на теперішній час позивачу також загрожує небезпека. Звертаючись до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, позивач зазначив, що був вимушений не повертатися в країну походження із-за небезпеки життю. Просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 09.06.2025 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 01.07.2025.

20.06.2025 надійшов відзив від ГУДМС в Одеській області, в якому відповідач-2 звертає увагу суду, що будь-яких дій з боку ГУ ДМС в Одеській області до ОСОБА_1 вчинено не було. Враховуючи викладене, між позивачем та ГУ ДМС в Одеській області відсутній предмет спору. Відповідач-1 вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закон) та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Крім того, перевіркою ДМС підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформації та документів і встановлено, що за матеріалами особової справи в якості причини звернення за наданням міжнародного захисту вказано, що заявник не бажає повертатися до Пакистану через родинні суперечки, пов`язані з рідним братом свого батька та спадщиною (земельна ділянка). Твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Також позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини його виїзду за межі країни громадянської належності пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину. Проведеним аналізом наданої інформації позивачем було встановлено, що позивач вже звертався 18.03.2008 до УДМС в Одеській області з заявою про надання статусу біженця, в якості причини звернення позивач вказав смертельну небезпеку пов`язану із землею. Наказом УДМС в Одеській області від 08.04.2008 № 27 ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. 22.11.2024 позивач повторно звернувся із письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Через нелегальне перебування на території України протягом 2009-2024 років складені протокол та постанова за ст.203 КУпАП. Отже, незважаючи на висловлену потребу у міжнародному захисті, позивач повторно звернувся із заявою про набуття міжнародного захисту лише 22.11.2014, тобто більш ніж через 18 років після потрапляння на територію України та перебування в статусі нелегального мігранта, хоч ч. 1 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" передбачено, що особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Значна тривалість проміжків часу між: виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обгрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Відповідачем-2 встановлено, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ДМС не обумовлене потребою у міжнародному захисті, а в свою чергу, пов`язане лише з бажанням легалізації власного перебування, тобто особистими мотивами. Відсутні чіткі обставини, які заважали та заважають позивачу повернутися до країни громадянської належності. Історія його переслідування є необгрунтованою, про що свідчить, зокрема наявність паспортного документа для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 (період дії: 17.04.2024 - 16.04.2029), айді-картка серії 35403-2447236-3, видана Національним агентством зі збору даних і реєстрації від 23.04.2019, терміном дії до 23.04.2029, оригінал отриманий на території України через логістичну компанію "DHL". Шаукат М.А.Ш.Х. не заперечує факт користування захистом країни громадянської належності у вигляді безперешкодного звернення до дипломатичної установи Пакистану в Україні. Зазначене підтверджує відсутність переслідування та дискримінації з боку державних суб`єктів влади.

Позивач є за національністю пакистанець, за етнічною належністю пенджабець, за віросповіданням мусульманин - суніт. Мусульмани складають більшість населення країни Пакистан- 95%, з них суніти - 75%, шиїти - 20%, інші - 5%. Щодо етнічного складу за цифрами: пенджабці - 44,7%, пуштуци - 15,4%, синдхи - 14,1%, сар`яки - 8,4%, мухаджири - 7,6%, белуджі - 3,6%, інші - 6,3%. Шукач захисту мав можливість дотримуватися канонів обраного віросповідання на Батьківщині, на період проживання у нього не виникало жодних конфліктів на етнічному або релігійному підґрунті. Заявник у визначенні юридичних термінів "окрема соціальна група" та "політичні переконання", ніколи не належав до членів відокремлених родин, політичних чи інших органів влади, установ, організацій чи громадських структур, що були пов`язані з опозиційною чи специфічною діяльністю на території Пакистану або за кордоном, що унеможливлює переслідування, побоювання або дискримінацію за зазначеними елементами. За матеріалами особової справи встановлено, що позивач на території Пакистану не зазнавав переслідування за ознаками громадянства (раси), національності, належності до окремої соціальної групи. В разі повернення до країни громадянської належності заявник не буде зазнавати переслідування чи дискримінації за зазначеними ознаками. Під час перебування на території Пакистану та України заявник не належав до військових, релігійних, політичних, громадських чи інших структур, що унеможливлює переслідування чи дискримінацію за ознакою політичних переконань. Додатково, в заявника відсутні політична чи громадська позиції. За матеріалами особової справи встановлено, що позивач та члени його родини ніколи не зазнавали переслідування з боку суб`єктів державної влади. Позивач не обґрунтував причину виїзду позивача з Пакистану з позиції визнання біженцем в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни громадянської належності особа не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Відсутній факт існування серйозних ризиків життю або здоров`ю особи в країні громадянської належності, вбачається, що позивач має усі можливості для повернення до регіону постійного проживання, відсутні ознаки щодо можливості застосування до позивача серйозної шкоди у вигляді смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження або покарання чи ситуації загальнопоширеного насильства у разі повернення до Пакистану. ОСОБА_1 не є суб`єктом кримінальних справ, протиправною діяльністю на території країни не займався, що самостійно підтвердив під час опитування 12.12.2024.

Додатково ДМС проведено аналіз тверджень, наданих позивачем, досліджені: ситуація із близькими родичами та ймовірність зазнати фізичного насилля з боку дядька; безпекова ситуація у Пакистані, ситуація із близькими родичами та ймовірність зазнати фізичного насилля з боку дядька, та встановлено факт надання неправдивої інформації. За заявою від 18.03.2008 причиною відправки заявника до України вказано вбивство рідного брата, як наслідок від сімейного конфлікту, пов`язаного із спадщиною землі. Натомість з`ясовано, що рідний брат є живим, проживає на території Пакистану. Усі близькі родичі проживають у Пакистані (батько, матір, рідні брат та сестра), місце постійного проживання не змінювали, родичі забезпечені роботою, мають свою власність та сім`ї. Рідний брат ОСОБА_5 працевлаштований, допомагає батькам фінансово. Родичі користуються усіма правами і свободами громадян Пакистану. Твердження щодо існування погроз на адресу батька не приймаються, оскільки в 2008році позивач повідомляв, що після відмови від землі з 2008 року будь-які погрози на його адресу не надходили . Твердження про викрадення батька з`явилося виключно у матеріалах від 2024 року, до цього часу подібні факти не повідомлялися . Крім того, позивач не може пояснити, яким чином відбулася відмова від землі, до якого органу влади подавалася заява про відмову від землі, як взагалі відбувається такий процес за законами країни, розміри землі кожного разу повідомлялись різні : за даними 2008 року - 1250 ГА, а за даними від 2024 року: З ГА); розбіжності і у відомостях про зайнятість батька (за наданими у 2008 році він займався птахівництвом, а за матеріалами від 2024 року він ніколи не працював, витрачав гроші, отримані від оренди землі). Відповідачем-1 встановлено, що шукач захисту особисто ніколи не отримував усних погроз, документальні підтвердження будь-яких сімейних конфліктів відсутні Батько заявника ніколи не звертався до судових інстанцій або правоохоронних структур Пакистану . На території Пакистану відсутні міжнародні та внутрішні збройні конфлікти . Згідно з звіту ACCORD "Пакистан суб`єкти захисту" від липня 2024 року (UK Office), найменша кількість інцидентів у країні в 2023 році зафіксовано у таких провінціях: Пенджаб (70), столиця Ісламабаді (12), Гілгіт-Балтістані (3). Щодо кількості терористичних актів, протягом 2022 року в Пенджабі вчинено 3 таких випадки, загинуло 6 осіб. Усі терористичні акти були спрямовані на військові об`єкти, злочини відбулися в м. Лахор (2 терористичних акти здійснені проти співробітників служби безпеки) та м.Равалпінді (1 терористичний акт здійснено проти посадовців поліції). У Пакистані активно реалізується прогресивна стратегія національної безпеки на 2022-2026 роки, яка є запорукою для реалізації ефективної політики держави у сфері захисту прав людини, забезпечення конституційних привілеїв громадянина, захист усього населення країни від усіх форм екстремізму, злочинності, тероризму та насильства, зокрема, криміногенного або військового характеру. У Пакистані за останній період часу спостерігається досягнення суттєвого прогресу в галузі захисту прав та свобод громадян. Зокрема, відбуваються регулярні спільні обговорення з інституціями Європейського Союзу щодо вжиття зусиль у сферах демократії, управління, верховенства права та прав людини, співробітництва з питань прав людини на міжнародних форумах, а також сприяння та захист основних свобод.

Клопотання особи не відповідає умовам, передбачених п. 13 ч. 1 cт. 1 Закону № 3671-VI, а саме у заявника відсутні загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань; ймовірність зазнати серйозної шкоди на території Пакистану, в тому числі після повернення виключається через визнання регіону постійного проживання таким, де рівень безпеки для цивільного населення є достатньо безпечним.

ГУ ДМС в Одеській області звертає увагу, що відмовляючи позивачеві у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначає, що він не підпадає під ознаки біженця, передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та діючим Законом, однак не позбавляє його права залишатись на території України.

Виходячи зі змісту статті 10 Закону спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Отже, при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач-2 належним чином вивчив наведені нею обставини, дослідив інформацію по країні походження, проте з огляду на імперативні приписи, сформульовані у статті 6 Закону, суб`єкт владних повноважень ДМС України правомірно відмовив у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки встановлено наявність умов, за яких такий статус не надається.

20.06.2025 до суду надійшов відзив ДМС України, в якому відповідач-1 заперечує роти позову з аналогічних підстав, вважає рішення Державної міграційної служби Україну від 19.05.2025 № 19-25 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту таким, що приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи. Співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяв і-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закон) та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Крім того, перевіркою ДМС підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Судове засідання 01.07.2025 відкладено через неприбуття позивача або його представника.

12.08.2025 в судовому засіданні за участю представників сторін закрито підготовче протокольною ухвалою, в подальшому розгляд справи по суті відкладено на 11.09.2025.

Ухвалою суду від 12.09.2025 відмовлено у зупиненні провадження у справі.

У судовому засіданні 14.10.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав. Представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову.

14.10.2025 оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Ісламської Республіки Пакистан, прибув в Україну легально 30.09.2006 на підставі паспортного документа серії НОМЕР_2 та одноразової української візи. До України прибув 30.09.2006 через КПП міжнародний аеропорт "Бориспіль".

Рішенням ДМС України від 19.05.2025 № 19-25 відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.п. 1 та 13 ч. 1ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

З метою інформування про вказане рішення позивачу надіслано Повідомлення ГУ ДМС в Одеській області № 34 від 27.05.2025, в якому вказано, що підставами відмови є:

подана Вами історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та додаткового захисту;

отримана від Вас інформація щодо причин виїзду з Батьківщині має низку суперечностей, що суттєво вплинули на прийняття негативного рішення за особовою справою.

Згідно висновку ГУ ДМС України від 02.04.2025 у справі № 2024OD0038, який був прийнятий на підставі всебічного вивчення матеріалів особової справи, було встановлено наступне: ОСОБА_1 є громадянином Пакистану, уродженцем та мешканцем смт. Шахкот, округ Шекхупура провінції Пенджаб. За національністю пакистанець, за етнічною належністю пенджабець, за віросповіданням мусульманин - суніт. Неодружений, у шлюбних відносинах не перебував, дітей не має.

Протягом 2006-2008 років ОСОБА_1 навчався у Луганському державному медичному університеті, навчання не закінчив у зв`язку з відрахуванням. На території України працював починаючи з 2008 року по теперішній час різноробочим на промисловому ринку "7 кілометр", м. Одеса.

Зі слів заявника, він належить до категорії невійськовозобов`язаних, строкову службу на Батьківщині не проходив. З усних тверджень, ані шукач захисту, ані його близькі родичі ніколи не були офіційними членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій як на території Пакистану, так і поза межами цієї країни. Належність шукача захисту до недержавних угрупувань не встановлена. Заявник не притягався до кримінальної або адміністративної відповідальності у Пакистані. В окрузі Шекхупура проживають близькі родичі: батько, матір, молодший брат, сестра.

Прибув до України у вересні 2006 року легально через КПП аеропорт "Бориспіль", територію України не залишав.

До особової справи 2024 НОМЕР_3 долучені наступні документи: копія паспортного документу гр. Пакистану серії НОМЕР_2 (період дії: 20.05.2006-19.05.2011 роки); оригінал паспортного документу гр. Пакистану серії НОМЕР_4 (період дії: 17.04.2024 - 16.04.2029); оригінал айді-картки серії 35403-2447236-3 (період дії: 23.04.2019 - 23.04.2029 роки).

Перше звернення заявника відбулося 18.03.2008 шляхом подачі до УДМС в Одеській області заяви про надання статусу біженця. Наказом УДМС в Одеській області від 08.04.2008 № 27 ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Не погоджуючись з прийнятим наказом позивач оскаржив його в судовому порядку. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12.02.2009 по справі № 2а-6824/08/1570 позовну заяву ОСОБА_1 до УДМС в Одеській області про визнання рішення неправомірним та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без розгляду.

22.11.2024 позивач повторно звернувся із письмовою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Через нелегальне перебування на території України протягом 2009-2024 років складені Протокол та Постанова за ст.203 КУпАП. З шукачем захисту проведені анкетування та співбесіди.

Співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закон) та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою ДМС підтверджено відсутність умов передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Встановлено, що за матеріалами особової справи в якості причини звернення за наданням міжнародного захисту вказано, що заявник не бажає повертатися до Пакистану через родинні суперечки, пов`язані з рідним братом свого батька та спадщиною (земельна ділянка). Позивач не зміг належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту , твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. ОСОБА_1 не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини його виїзду за межі країни громадянської належності пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину.

Проведеним аналізом наданої позивачем інформації співробітниками ДМС встановлено, що історія заявника виглядає таким чином. Після смерті дідуся залишилася земля, що стала елементом суперечок між рідними синами. Одним із зазначених осіб є рідний для заявника батько. Конфлікт став наслідком вбивства молодшого брата заявника. Відбулося це під час збройного протистояння членів двох родин. Заявника було спрямовано до України задля збереження його життя через хвилювання батьків, які станом на 2008 рік вже втратили одного сина (період першого звернення шукача захисту за захистом в Україні).

ОСОБА_1 не заперечує факт користування захистом країни громадянської належності у вигляді безперешкодного звернення до дипломатичної установи Пакистану в Україні за отриманням закордонного паспорту та айді-картки. Зазначене підтверджує відсутність переслідування та дискримінації з боку державних суб`єктів влади.

Шукач захисту мав можливість дотримуватися канонів обраного віросповідання на Батьківщині, на період проживання у нього не виникало жодних конфліктів на етнічному або релігійному підґрунті. Заявник у визначенні юридичних термінів "окрема соціальна група" та "політичні переконання", ніколи не належав до членів відокремлених родин, політичних чи інших органів влади, установ, організацій чи громадських структур, що були пов`язані з опозиційною чи специфічною діяльністю на території Пакистану або за кордоном, що унеможливлює переслідування, побоювання або дискримінацію за зазначеними елементами.

Аналізуючи відповідність заяви п. 13 ч.1 ст. 1 Закону № 3671, ГУДМС в Одеській області зазначило, що критерієм для набуття додаткової форми захисту є наявність обгрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності зазнати серйозної шкоди, ознаки передбачені п.13 ч.І ст.1 Закону, що узгоджується з критеріями ст. 14 Директиви № 2011/95/ЄС: -смертна кара або приведення її у виконання; -тортури, нелюдське або принизливе поводження чи покарання; -серйозна й індивідуальна загроза життю через загальнопоширене насильство в ситуації міжнародного чи внутрішнього конфліктів.

Стосовно смертної кари встановлено, що Кримінальний кодекс Пакистану передбачає смертну кару за понад 33 злочини (найпоширенішими є вбивство, групове зґвалтування, викрадення людини, тощо). Враховуючи викладене, відповідно до індивідуальних особливостей заявника можливо дійти висновку про відсутність підстав, для застосування смертної кари. ОСОБА_1 не є суб`єктом кримінальних справ, протиправною діяльністю на території країни не займався, що самостійно підтвердив під час опитування 12.12.2024.

Додатково, територіальним органом ДМС проведено аналіз тверджень, наданих заявником, досліджені: 1)ситуація із близькими родичами та ймовірність зазнати фізичного насилля з боку дядька; 2)безпекова ситуація у Пакистані.

За результатом повторного розгляду заяви шукача захисту встановлено факт надання неправдивої інформації. Підтверджується це наступним:

а) за заявою від 18.03.2008 причиною відправки заявника до України вказано вбивство рідного брата, як наслідок від сімейного конфлікту, пов`язаного із спадщиною землі. За матеріалами 2024000038 з`ясовується, що рідний брат є живим, проживає на території Пакистану. Таким чином, спростовуються твердження від 2008 року щодо звернення родини до поліції з питання вбивства брата. Зокрема, стосовно членів родини встановлена така інформація. Усі близькі родичі проживають у Пакистані (батько, матір, рідні брат та сестра), місце постійного проживання не змінювали. Заявник найчастіше спілкується із рідною сестрою на ім`я ОСОБА_6 . Звертається увага, що сестра не вказувалася у матеріалах від 2008 року, що також є підтвердженням надання неправдоподібних відомостей. Додатково встановлено, що родичі забезпечені роботою, мають свою власність та сім`ї. Рідний брат ОСОБА_5 працевлаштований, допомагає батькам фінансово. Родичі користуються усіма правами і свободами громадян Пакистану .

б) твердження щодо існування погроз на адресу батька не приймаються через наступне, батько в 2008 році підписав відмову від землі після чого будь-які погрози на його адресу не надходили При цьому, відомості про те, що батько відмовився від землі відсутні за заявою від 18.03.2008 та супутніми матеріалами. Звертається увага, що твердження про викрадення батька з`явилося виключно у матеріалах від 2024 року, до цього часу подібні факти не. Крім того, позивач не володіє іншою інформацією щодо так званого "викрадення", як причини неможливості повернення до країни. Тобто, не може пояснити, яким чином відбулася відмова від землі, до якого органу влади подавалася заява про відмову від землі, як взагалі відбувається такий Процес за законами країни .

в) за матеріалами від 2008 та від 2024 років повністю різняться: розміри землі (за даними 2008 року - 1250 ГА, а за даними від 2024 року: З ГА); зайнятість батька (за даними 2008 року він займався птахівництвом, а за матеріалами від 2024 року він ніколи не працював, витрачав гроші, отримані від оренди землі).

Додатково, встановлено, що шукач захисту особисто ніколи не отримував усних погроз документальні підтвердження будь-яких сімейних конфліктів відсутні. Також, виходячи з усних тверджень, батько заявника ніколи не звертався до судових інстанцій або правоохоронних структур Пакистану. Зокрема, позивач не володіє особливостями набуття спадщини на території країни громадянської належності. Процедура має поетапність та передбачена на законодавчому рівні. Окрім того, відповідно до ІКП, заявник не належить до спадкоємців. Таким є його рідний батько, який проживає у Пакистані.

Щодо безпекова ситуація у Пакистані, то у висновку від 02.04.2025 вказано про відсутність на території Пакистану міжнародних та внутрішніх збройних конфліктів. Згідно з звіту ACCORD "Пакистан суб`єкти захисту" від липня 2024 року (UK Office), найменша кількість інцидентів у країні в 2023 році зафіксовано у таких провінціях: Пенджаб (70), столиця Ісламабаді (12), Гілгіт-Балтістані (3). Щодо кількості терористичних актів, протягом 2022 року в Пенджабі вчинено 3 таких випадки, загинуло 6 осіб. Усі терористичні акти були спрямовані на військові об`єкти, злочини відбулися в м. Лахор (2 терористичних акти здійснені проти співробітників служби безпеки) та м.Равалпінді (1 терористичний акт здійснено проти посадовців поліції). Окрім того, у Пакистані активно реалізується прогресивна стратегія національної безпеки на 2022-2026 роки, яка є запорукою для реалізації ефективної політики держави у сфері захисту прав людини, забезпечення конституційних привілеїв громадянина, захист усього населення країни від усіх форм екстремізму, злочинності, тероризму та насильства, зокрема, криміногенного або військового характеру. У Пакистані за останній період часу спостерігається досягнення суттєвого прогресу в галузі захисту прав та свобод громадян. Зокрема, відбуваються регулярні спільні обговорення з інституціями Європейського Союзу щодо вжиття зусиль у сферах демократії, управління, верховенства права та прав людини, співробітництва з питань прав людини на міжнародних форумах, а також сприяння та захист основних свобод. Отже у висновку відповідач-2 презюмує факт надання недостовірних відомостей, як вбивство рідного брата, а також істотною обставиною є постійне проживання всіх членів родини у межах однієї територіальної одиниці протягом тривалих років; за матеріалами особової справи заявника не встановлено об`єктивних підстав щодо застосування до заявника тортур, нелюдського або принизливого поводження чи покарання, в тому числі у випадку повернення до Пакистану; клопотання особи не відповідає умовам, передбачених п. 13 ч. І cт. 1 Закону № 3671-VI, а саме в заявника відсутні загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань; ймовірність зазнати серйозної шкоди на території Пакистану, в тому числі після повернення виключається через визнання регіону постійного проживання таким, де рівень безпеки для цивільного населення є достатньо безпечним.

Таким чином, ДМС було встановлено, що факти, повідомлені позивачем на підтвердження своїх тверджень про переслідування у країні громадянської належності та пов`язану з ними небезпеку у разі його повернення до країни громадянської належності не можуть бути підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1,13 частини першої статті 1 Закону.

Вважаючи рішення відповідача-1 від протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 р. № 3671-VI (далі Закон № 3671-VI).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до абз.5 ст.6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні.

Згідно з приписами частини другої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина сьома статті 7 Закону).

В силу частини першої статті 8 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону).

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

Управлінням Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.

У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 р. та ст.1 Закону № 3671-VI поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 р., а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 р. № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Як свідчать матеріали справи, підставою для звернення до міграційної служби 22.11.2024 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є бажання позивача легалізувати власне нелегальне перебування в Україні (більш 18 років). Суд зауважує, що при прямій і дійсній загрозі життю особи, яка претендує на статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, звернення без зволікань до міграційного органу є виправданим такою небезпекою. Навпаки, велика тривалість проміжків часу між закінченням терміну легального находження в Україні та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Судом встановлено, що виїзд шукача захисту з Пакистану до України та звернення до ДМС за міжнародним захистом обумовлені перш за все суто особистими мотивами. Відсутні чіткі обставини, які заважали та заважають позивачу повернутися до країни громадянської належності. Історія його переслідування, повідомлена міграційним органам, є необгрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пп. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Зокрема, наступні елементи вказують на необґрунтованість клопотання особи в контексті набуття міжнародного захисту в Україні, а саме:

- безперешкодне звернення до дипломатичної установи Пакистану в Україні для отримання документів, які посвідчують особу,

- відсутність існування серйозних ризиків життю або здоров`ю позивача в країні громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини ,

- визнання регіону постійного проживання таким, де рівень безпеки для цивільного населення є достатньо безпечним,

- виявлений факт надання недостовірних відомостей, як вбивство рідного брата, а також обставина постійного проживання всіх членів родини у межах однієї територіальної одиниці протягом тривалих років ;

- не встановлено підстав щодо застосування до заявника тортур, нелюдського або принизливого поводження чи покарання, в тому числі у випадку повернення до Пакистану;

-позивач мав можливість дотримуватися канонів обраного віросповідання на батьківщині, на період проживання у нього не виникало жодних конфліктів на етнічному або релігійному підґрунті,

- позивач на території Пакистану не зазнавав переслідування за ознаками громадянства (раси), національності, належності до окремої соціальної групи,

- під час перебування на території Пакистану та України позивач не належав до військових, релігійних, політичних, громадських чи інших структур, що унеможливлює переслідування чи дискримінацію за ознакою політичних переконань,

- позивач та члени його родини ніколи не зазнавали переслідування з боку суб`єктів державної влади Пакистану,

Позивачем до поданої ним заяви не надано належних доказів наявності умов для набуття ним статусу біженця, як і не надано доказів в підтвердження фактів його переслідування на батьківщині, які б слугували причиною вимушеного неповернення в країну походження, а наявна інформація по країні походження свідчить про загальновідому ситуацію в країні і не містить інформації щодо переслідування або утисків особисто позивача в країні його громадянської належності за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Суд критично оцінює аргументи позивача щодо можливого зазнання ним переслідування з боку рідного дядька, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження фактів отримання позивачем або членами його родини погроз, переслідувань чи зазнання фізичного насилля . Наданий суду скріншот телефонного повідомлення не дає можливості встановити його авторство та найменування адресата, дату надсилання. Крім того, погрози з боку іншого громадянина Пакистану не є тією ознакою, за якою позивач потребує визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расова належність; релігія; національність (громадянство); належність до певної соціальної групи; політичні погляди.

Суд враховує, що за матеріалами справи не встановлено та заявником під час звернення за захистом не зазначено про факти його звернення до правоохоронних органів у країні походження щодо свого переслідування або переслідування його родини з боку влади, утиски або погрози.

Обставини, які були повідомлені позивачем та встановлені міграційним органом не відповідають критеріям поняття "біженець", а скоріш за все підпадають під поняття "мігрант".

Таким чином, суд вважає, що обґрунтовуючи підстави неможливості повернення на територію походження, позивач посилається на непідтверджені жодними доказами та непереконливі пояснення щодо викладених у заяві обставин.

Водночас, суд враховує, що відповідно до положення ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якою визначено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що позивач не обґрунтував свої побоювання та не надав переконливих відомостей для отримання захисту на території України. Доводи позивача ґрунтуються на суб`єктивних твердженнях, у суду відсутні підстави вважати, що у разі повернення позивача до країни громадянської належності будуть мати місце існування загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо нього смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від № 19-25 від 19.05.2025 . Відповідачами при прийнятті рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що позивач має бути визнаний біженцем або особою, яка потребують додаткового захисту.

Згідно ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) і "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

З огляду на викладене, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України № 19-25 від 19.05.2025 року та зобов`язання прийняти рішення про визнання громадянина Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлений 28.10.2025.

Суддя Вікторія ХОМ`ЯКОВА

.