Рішення № 131393267, 30.10.2025, Підволочиський районний суд Тернопільської області

Справа № 127/1002/25

Провадження № 2/604/211/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2025 року сел. Підволочиськ

Підволочиський районний суд Тернопільської області у складі

головуючого судді Сидорак Г.Б.,

за участю секретаря судового засідання Ілик Г.М.,

розглянувши в судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в сел. Підволочиськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради (21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 59, ЄДРПОУ 25512617), про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Голівський В.В., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заявлені вимоги мотивує тим, що 17 липня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, від якого народилася донька - ОСОБА_3 . Шлюбне життя між сторонами не склалося, відповідач проживає у іншому ніж позивач з донькою місці (квартирі) та саме за його ініціативою в провадженні Вінницького міського суду перебуває цивільна справа №127/40632/24 про розірвання шлюбу. Спільна донька сторін проживає з матір`ю у належній їй на праві приватної власності квартирі по АДРЕСА_1 , що у місті Вінниці від народження. Донька має окрему кімнату, забезпечена усім необхідним для навчання та розвитку. Позивач працевлаштована, має постійну роботу та стабільний дохід. Відповідач проживає окремо, добровільно аліментів не сплачує, тому донька перебуває на повному утриманні позивача. Представник позивача зазначає, що раховуючи тривалість проживання дитини з матір`ю, сталість її соціальних зв`язків з позивачем ОСОБА_1 , добросовісне виконання нею батьківських обов`язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, вважають за доцільне визначити місце проживання дитини саме з матір`ю, що за існуючих обставин найбільш відповідає інтересам дитини та має першочергове значення при вирішенні зазначеного спору. Вимоги обгрунтовує статтями 8, 11, 14 Закону України «Про охорону дитинства», статтями 7, 141, 157, 160, 161 СК України, статтями 51 та 55 Конституції України, статтями 3, 9, 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а також рішеннями ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» та від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України».

Ухвалою суду від 31 березня 2025 року провадження у зазначеній справі відкрито, справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 21.08.2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник, адвокат Голівський В.В., позов підтримали з підстав, зазначених в позовній заяві, просили задоволити вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 щодо вимог, заявлених у позовній заяві не заперечував.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Органу опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без їх участі; долучив висновок виконавчого комітету Вінницької міської ради про недоцільність визначення місця проживання дитини.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку дитини, надавши оцінку доводам та запереченням сторін в сукупності з наданими письмовими доказами, оцінивши докази у справі, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із ч. 2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Законодавством визначено права та обов`язки батьків щодо виховання дитини, при цьому пріоритетним та принциповим визначенням є інтереси дитини, що вони повинні бути непорушними в незалежності від стосунків батьків між собою.

Згідно із ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ст. 161 СК України у випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно із ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Місце проживання дитини цього віку визначається за згодою батьків. При цьому не має значення, чи знаходяться батьки у шлюбі між собою, чи проживають вони спільно. Крім того, питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватися не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

Відповідно до ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучатися зі своєю матір`ю.

Відповідно до ст.ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або, у відповідних випадках, законні опікуни, - несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 вказаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують право дитини не розлучатися з обома батьками усупереч їх бажанню, за винятком випадків, якщо в разі компетентні органи, згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно ухвалити рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що вирішують питання соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним з батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітнього. При цьому суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч.ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 161 СК України вбачається висновок, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

У постанові Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) вказано, що «Під час вирішення питання про визначення місця проживання дитини участь органу опіки та піклування є обов`язковою, а позивач до заяви про визначення місця проживання дитини повинен надати висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з одним із батьків, характеристики з місця проживання, роботи, місця навчання дитини (гуртків), медичні довідки (суд обов`язково враховує стан здоров`я і батьків, і дитини), довідки про доходи (інші документи, які підтверджують матеріальне становище позивача), акти обстеження житлово-побутових умов, документи, що підтверджують право власності на житло».

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 17 липня 2012 року, 17 липня 2012 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклали шлюб. Актовий запис №1244. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_5 .

В судовому засіданні сторони повідомили, що на час розгляду справи шлюб розірвано Вінницьким міським судом Вінницької області.

ІНФОРМАЦІЯ_3 у шлюбі у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , що вбачається із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 10 червня 2014 року.

Відповідно до довідки № 8509, виданої 13.11.2024 року ТОВ «Житлово-Експлуатаційне Об`єднання», за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , власник, ОСОБА_3 , донька, 31.05.2014.

Копією договору купівлі продажу від 08.04.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу за реєстровим №447, підтверджується, що власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно з копією трудової книжки серії НОМЕР_5 від 08.02.2013 року, ОСОБА_1 18.05.2020 року прийнята в КНП «Вінницька обласна клінічна лікарня ім. М.І. Пирогова ВОР» на посаду лікаря-ревматолога.

Відповідно до відомостей з ДРФОПП, за 2024 рік ОСОБА_1 отримала дохід на загальну суму 385744,87 грн.

Копією довідки КНП «ЦПМСД №2 м. Вінниця» від 26.032025 року підтверджується, що ОСОБА_3 , 2014 р.н., фізіологічно відповідає віку та є соматично здоровою.

Представник позивача долучив копію пропозиції щодо документального підтвердження згоди на проживання дитини з матір`ю, адресовану ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , яку з описом вкладення, згідно з текінгом відправлень, 24.07.2025 року було скеровано відповідачу та повернуто у зв`язку з відмовою адресата 01.08.2025.

Відповідно до Висновку виконавчого комітету Вінницької міської ради №01/00/011/43107 від 09.07.2025, орган опіки та піклування Вінницької міської ради вважає за недоцільне визначення місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з матір`ю ОСОБА_1 . У висновку зазначено, що 01.07.2025 року на засіданні комісії мати дитини ОСОБА_1 пояснила, що звернулась до суду із позовом про визначення місця проживання дитини ОСОБА_6 з метою вирішення юридичних питань стосовно доньки без участі батька. На засіданні комісії 01.07.2025 року батько дитини ОСОБА_2 наголосив, що не заперечує проти того, щоб дитина ОСОБА_7 проживала з матір`ю. Дитина ОСОБА_3 на засіданні комісії 01.07.2025 року повідомила про те, що спілкується з батьком ОСОБА_2 , зазначила, що батько не пропонував їй проживати разом з ним, та повідомила, що хоче проживати з матір`ю ОСОБА_1 . Відповідно до акту обстеження умов проживання, складеного року працівниками служби у справах дітей Вінницької міської ради, дитина ОСОБА_8 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 де створені належні умови для навчання, виховання та проживання дитини ОСОБА_6 . Згідно з актом оцінки потреб, складеним 25.04.2025 року Вінницьким міським центром соціальних послуг, в сім`ї матері ОСОБА_1 ознаки та чинники, що спричиняють складні життєві обставини, відсутні. Відповідно до акту обстеження умов проживання, складеного року працівниками Підволочиської селищної ради, у сім`ї батька ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 , помешкання облаштовано меблями та побутовою технікою, є окрема кімната, де може перебувати дитина. Враховуючи пояснення матері дитини ОСОБА_9 , батька дитини ОСОБА_2 та документи, що стосуються даної справи з`ясовано, що спір між матір`ю та батьком щодо визначення місця проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відсутній.

Представник позивача адвокат Голівський В.В. подав письмові заперечення, які підтримав в судовому засіданні, в яких зазначив, що вони не погоджуються з висновком органу опіки та піклування Вінницької міської ради, оскільки орган опіки та піклування вийшов за межі своїх повноважень так-як визначення наявності/відсутності спору прерогатива саме суду, а не органу опіку та піклування. Крім того, станом на 20.08.2025 року відповідач жодної офіційної заяви про те, що він не заперечує щоб дитина проживала з матір`ю не надав, що свідчить про те, що його повідомлення на Комісії органу опіки та піклування про відсутність заперечень з цього приводу не відповідають дійсності. Звернув увагу на те, що орган опіки та піклування Вінницької міської ради із залученням відповідної Комісії однозначну відповідь на поставлене судом питання щодо можливості проживання дитини разом з матір`ю не надав.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснила, що з батьком дитини у них швидше неприязні відносини, тому вона бажає юридично зафіксувати місце проживання дитини, оскільки батько під час вирішення спору про розірвання шлюбу не вказав з ким має проживати дитина. На думку позивачки, спір щодо місця проживання дитини фактично існує, в майбутньому виникне необхідність виїзду за кордон для оздоровлення і буде потреба в отриманні згоди на це батька, що може стати на заваді. Також повідомила, що вони з донькою ОСОБА_7 проживають вдвох, до розірвання шлюбу батько 2 роки вже з ними не проживав. Дитина відвідує школу та гуртки в м. Вінниці, усі витрати несе матір, так як має стабільний дохід. Батько сплачує мінімальні аліменти, не цікавиться дитиною, позивач перешкод у спілкуванні не чинить. Зазначила, що у 2023 році відповідач оплатив поїздку дитини в Болгарію. Пояснила, що скеровували відповідачу письмову пропозицію про звернення до нотаріуса для отримання згоди на проживання дитини з матір`ю, однак згоди не отримала.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що жодних заперечень щодо проживання дитини з матір`ю в її квартирі він не мав і не має, розуміє, що дитина має соціальні зв`язки за місцем проживання та наміру їх розривати у нього не має. Пояснив, що він проживає в м. Вінниці на постійній основі від недавна в квартирі його батька. Щодо досудового врегулювання зазначив, що листа з пропозицією визначення місця проживання дитини він не отримував, був лист невідомого йому змісту, від отримання якого він відмовився, бо він був весь в бруді. Особисто до нього ніхто не звертався з пропозицією піти до нотаріуса. Пояснив, що поки проживав із сім`єю постійно брав участь у вихованні доньки, на цей час спілкується з нею у телефонному режимі не так часто як хотів би. Вважає, що мати чинить вплив на дитину щоб перешкодити їх спілкуванню.

Суд також з`ясовував думку дитини в судовому засіданні. Так, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , повідомила суду, що бажає проживати з матір`ю там, де і зараз мешкає. В школу та на гуртки її доставляє мати. В квартирі у неї є своя кімната, всі необхідні речі і вона себе почуває там добре та безпечно. В батька на квартирі була в гостях, однак жити там би не хотіла. З батьком спілкується не часто, бачитися часу не має, бо багато домашнього завдання та додакових занять.

Відповідно до частини першої статті 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

З матеріалів справи вбачається що сторони дійшли згоди про те, що дитина має проживати разом із матір`ю.

За вказаних обставин до правовідносин, що виникли між сторонами, підлягають застосуванню наступні норми матеріального і процесуального права.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

За приписами ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 5 ЦПК України визначає, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Аналіз змісту наведених законодавчих норм дає підстави для висновку, що захисту підлягає лише порушене або оспорюване право або інтерес, при цьому за змістом принципів змагальності (статті 12, 81 ЦПК України) та диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) саме позивач повинен, зокрема, обґрунтувати та довести факт порушення або оспорення суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно частини першої та другої ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі ст. 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

За змістом ч. ч. 2 та 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини (ст. 141 СК України).

За змістом положень ч. 1 ст. 160 СК України та ч. 1 ст. 161 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Так, судом установлено, що у колишнього подружжя є донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка проживає разом із матір`ю, за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане житло на праві власності належить позивачу. Зареєстрованим місцем проживанням відповідача є інша адреса: АДРЕСА_2 .

Із висновку органу опіки та піклування щодо недоцільності визначення місця проживання дитини вбачається, що на засіданні комісії 01.07.2025 року батько дитини ОСОБА_2 наголосив, що не заперечує проти того, щоб дитина ОСОБА_7 проживала з матір`ю. Дитина ОСОБА_3 на засіданні комісії 01.07.2025 року повідомила про те, що спілкується з батьком ОСОБА_2 , зазначила, що батько не пропонував їй проживати разом з ним, та повідомила, що хоче проживати з матір`ю ОСОБА_1 . Тож орган опіки та піклування дійшов до висновку, що сторони дійшли згоди про те, що дитина має проживати разом із матір`ю. А відтак, у зв`язку із відсутністю предмета спору між сторонами вважав, що підстав для визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з матір`ю ОСОБА_1 немає.

Основним доводом у судовому засіданні про існуючий «реальний» спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини було те, що необхідно врегулювати юридичний статус дитини та можливе виникнення спору між сторонами в майбутньому.

Разом з тим, ході розгляду справи суд встановив, що відповідачем не вчинялося жодних дій щодо зміни місця проживання дочки. Більше того, перешкод у виїзді закордон на оздоровлення дитини він не чинив, надавав фінансову допомогу.

Попередньо позивач не зверталася до органу опіки та піклування за вирішенням питання про визначення місця проживання їх спільної з відповідачем дитини. Натомість звернулася до суду з позовом, де предметом є така вимога.

Суд зазначає, що судове рішення про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, може бути ухвалене лише тоді, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати дитина, тобто за наявності між ними такого спору.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання і той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом, має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини, і з цього приводу між ними існує спір. Ці обставини підлягають перевірці судом.

Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до частин 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на встановлені судом обставини, зміст норм процесуального закону, позивач ОСОБА_1 повинна довести, що між сторонами дійсно існує спір щодо визначення місця проживання їх спільної дитини, що цей спір реальний, визначення місця проживання дитини з матір`ю відповідає якнайкращим її інтересам.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України»).

ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04).

Аналіз наведених вище норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, насамперед повинні бути враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, необхідно виходити з того, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

Також беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, в яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.

Тобто, суд насамперед має виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Дитина на засіданні комісії органу опіки та піклування повідомила, що вона проживає разом із матір`ю, надалі також бажає проживати разом із нею. Дитина прихильно ставиться до своїх батьків, тому повинна спілкуватися та бачитися з ними рівноцінно обов`язку останніх бути присутніми у житті дитини незалежно від їх місця проживання чи перебування.

Висновок органу опіки та піклування ґрунтується на тому, що спору між сторонами немає, а отже немає підстав для визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з матір`ю ОСОБА_1 .

Суд зауважує, що будь-яких інших достатніх, допустимих та достовірних доказів, які б свідчили про наявність незгоди відповідача з тим, щоб дитина сторін проживала з позивачем за місцем її проживання, ОСОБА_1 суду не надано.

Отож, доказів, які б давали суду правові підстави для висновку, що визначення місця проживання дитини в судовому порядку буде виключно в її інтересах чи призведе до поліпшення прав та інтересів спільної дочки сторін, суду не надано, як не надано і доказів, що в розумінні змісту положень ч. 1 ст. 160 СК України та ч. 1 ст. 161 СК України саме з вини відповідача мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня донька.

Відтак, суд оцінивши пояснення сторін, позицію органу опіки та піклування про те, що між сторонами відсутній спір, а також те, що дитина ОСОБА_8 проживала і продовжує проживати разом з матір`ю і в неї немає інтересу на зміну місця її проживання, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили на необхідність визначення місця проживання спільної дитини сторін саме з нею, що свідчить про недоведеність позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.

При ухваленні рішення в цій справі суд врахував висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 21 травня 2020 року у справі № 587/2134/17, від 27 січня 2021 року у справі №727/3856/18, від 26 січня 2023 року у справі № 164/812/21.

У зв`язку з тим, що позивач не заявив вимог про розподіл судових витрат, дане питання судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76-78, 206, 258-268, 273, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Вінницької міської ради (21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 59, ЄДРПОУ 25512617), про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Сидорак Г.Б.