Рішення № 13139148, 14.12.2010, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2010 р. Справа № 10/174

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до Споживчого товариства "Торгово-виробнича фірма "СІА", вул. Новий базар, 2, м. Полтава, 36039

про стягнення 12 905,75 грн.

Суддя Ківшик О.В.

Представники

від позивача: ОСОБА_2, довіреність ВРД № 503344 від 22.11.2010 р.;

від відповідача: не з'явилися.

14.12.2010 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення, залучено її до матеріалів справи та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.

Суть спору : розглядається позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення зі споживчого товариства "Торгово-виробнича фірма "СІА" 12 905,75 грн. заборгованості за поставлений позивачем товар (печиво "Галіція") на виконання умов укладеного 29.09.2009 р. між сторонами договору Дистрибуції № 15/09/09, в тому числі : 11 408,00 грн. сума основного боргу та 1 497,75 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань (з урахуванням часткової сплати).

Позивач в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України надав суду заяву про уточнення позовних вимог № б/н від 14.12.2010 р. (вх. № 15434д від 14.12.2010 р.), відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 15 095,31 грн. заборгованості, з яких : 11 580,00 грн. основний борг, 562,55 грн. інфляційні збитки та 2 952,76 грн. пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Суд дану заяву приймає як таку, що відповідає чинним процесуальним нормам України.

Спір розглядається в межах предмету позову з урахуванням вищенаведеної заяви позивача.

Відповідач представництво у судове засідання вдруге не забезпечив, вимог суду не виконав, причин щодо цього суду не повідомив. Останній відповідно до пп. 3.5.10 Інструкції з діловодства в господарських судах України був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судових засідань, оскільки :

(1) ухвала суду про порушення провадження у даній справі від 11.11.2010 р. та ухвала суду про відкладення розгляду даної справи від 25.11.2010 р., які були направлені за наявними в матеріалах справи поштовими реквізитами відповідача (місце його реєстрації), повернулись до суду з огляду на відсутність адресата;

(2) реєстрація зміни місцезнаходження Споживчого товариства "Торгово-виробнича фірма "СІА" не здійснювалася (див. витяг з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 19.11.2010 р. № 7597133 від та довідку головного управління статистики у Полтавській області № 09/2-13-1720з від 02.12.2010 р.);

(3) до компетенції господарських судів не входить установлення фактичного місцезнаходження учасників процесу.

Крім того, відповідно до п. 3.6 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" у разі нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо право кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення строку вирішення спору, встановленого ч. 1 ст. 69 ГПК України, суд не оцінює вказану обставину як підставу для подальшого відкладення розгляду справи та розглядає справу відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши надані докази,

встановив :

29.09.2009 р. між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (постачальник) та споживчим товариством "Торгово-виробнича фірма "СІА" (дистриб'ютор) було укладено договір дистрибуції № 15/09/09 (далі - договір дистрибуції). відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язувався поставити дистриб'ютору здобне печиво (далі - товар), а дистриб'ютор зобов'язувався прийняти та оплатити такий товар.

При цьому у п. 2.1 договору дистрибуції сторони узгодили, що асортимент та кількість товару, що поставляється, визначається у "Протоколі узгодження" (додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору і щомісячно підписується сторонами до 25 числа попереднього місяця.

Поставка товару здійснюється партіями. Замовлення кожної партії оформляється Специфікацією (додаток № 2) підписується обома сторонами і є невід'ємною частиною цього договору. Ціна і вартість кожної партії визначаються у специфікації (п. 3.1 договору дистрибуції).

Пунктом 3.2 договору дистрибуції визначено, що товар поставляється на умовах EXW (відповідно до правил Інкотермс 2000) франко-склад постачальника, право власності переходить від постачальника до дистриб'ютора з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Відповідно до залучених до справи видаткових накладних № МО-0002041 від 29.09.2009 р., № МО-0002198 від 04.11.2009 р. та № МО-02344 від 22.12.2009 р. (а.с. 21, 22 та 24) фізична особа - підприємець ОСОБА_1 на підставі договору № МО-1 від 01.09.2009 р. поставила, а споживче товариство "Торгово-виробнича фірма "СІА" отримало товар (печиво "Галіція" в асортименті) на загальну суму 27 200,00 грн..

Відповідач не повністю здійснив розрахунки за отриманий згідно вищезазначених накладних товар, а саме : станом на 04.06.2010 р. останнім здійснена часткова оплата в розмірі 12 480,00 грн.. Дана обставина підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками по рахунку позивача.

З огляду на вищевикладене, позивач 25.06.2010 р. надіслав відповідачу претензію вих. № 136, у якій зазначає про необхідність сплатити заборгованість за отриману останнім продукцію у розмірі 14 620,00 грн., у строк до 01.07.2010 р. надати графік погашення заборгованості протягом липня 2010 р..

Відповідач надіслав позивачу письмову відповідь на вищезазначену претензію, відповідно до якої зазначає, що заборгованість в сумі 14 620,00 грн. зобов'язується оплатити у період з 09.07.2010 р. по 15.10.2010 р..

Відповідачем після отримання претензії була здійснена часткова оплата заборгованості за отриману продукцію в розмірі 3 140,00 грн., загальна сума часткової оплати товару складає 15 620,00 грн.. За даними позивача, на момент подання позову заборгованість останнього залишається несплаченою та складає 11 580,00 грн.. Дані обставини відповідачем не спростовані.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог), щодо стягнення з відповідача 15 095,31 грн. заборгованості, з яких : 11 580,00 грн. основний борг, 562,55 грн. інфляційні збитки та 2 952,76 грн. пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

При винесенні рішення суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому відповідно до ст. 207 Цивільного Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Положеннями ст. 627, ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт поставки позивачем товару на загальну суму 27 200,00 грн. та приймання відповідачем такого підтверджується наявними у справі копіями видаткових накладних, які підписані сторонами та скріплені їх печатками, а саме : видаткова накладна № МО-0002041 від 29.09.2009 р. (на суму 10 880,00 грн.), № МО-0002198 від 04.11.2009 р. (на суму 5 440,00 грн.) та № МО-02344 від 22.12.2009 р. (на суму 10 880,00 грн.).

У вказаних первинних документах відсутнє посилання на договір дистрибуції № 15/09/09 від 29 вересня 2009 року, який є підставою позову.

З аналізу змісту договору дистрибуції № 15/09/09 від 29 вересня 2009 року та фактичних взаємовідносин сторін суд дійшов висновку про те, що поставка вищевказаного товару відбувалась не на підставі даного договору.

Враховуючи, що зазначені видаткові накладні містять визначення товару, його кількість, ціну, підписані як представником позивача, так і відповідача, скріплені печатками сторін, між сторонами мав місце факт укладання правочинів договорів купівлі-продажу.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

За змістом частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк виконання боржником зобов'язання не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати таке зобов'язання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи загальні правила обчислення строків, встановлені ст. 253-255 Цивільного Кодексу України, строк платежу за поставлений товар закінчився 02.07.2010 р., та відповідно і є строком, з якого починається прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати отриманого товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач належним чином виконав зобов'язання щодо поставки товару, а відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України заборгованість не сплатив.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 11 580,00 грн. основного боргу підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення з відповідача 2 952,76 грн. пені та 562,55 грн. індексу інфляції за період з 29.09.2009 р. по 08.10.2010 р. включно, суд приходить до висновку, що останні не підлягають задоволенню за наступного мотивування.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже зазначалося вище, претензія позивача № 136 від 25.06.2010 р. є пред'явленою відповідачу вимогою в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України, а тому обов'язок по оплаті за отриману ним продукцію у відповідача настав з моменту пред'явлення претензії та закінчився 02.07.2010 р..

Позивачем не доведено підстав для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення з останнього інфляційних нарахувань з 29.09.2009 р.. Будь-якого іншого розрахунку інфляційних нарахувань позивачем суду не надано. Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в розмірі 562,55 грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546, 549 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладанні договорів купівлі-продажу сторонами не було узгоджено розмір пені. Крім того, як встановлено судом вище, строк платежу за поставлений товар для відповідача настав з моменту пред'явлення претензії та закінчився 02.07.2010 р..

Отже, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 2 952,76 грн. за період з 29.09.2009 р. по 08.10.2010 р. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких інших заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

За викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 11 580,00 грн. підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 21.01.1993 року № 7-93 (зі змінами та доповненнями) та ст. 49 ГПК України понесені позивачем при поданні позову судові витрати з оплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Споживчого товариства "Торгово-виробнича фірма "СІА" (вул. Новий базар, 2, м. Полтава, 36039), код ЄДРПОУ 24831898, рах. № 260061906 в ВАТ "Ерсте Банк", МФО 380009 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1), код ДРФО НОМЕР_1, р/р НОМЕР_2 в АКІБ "УкрСиббанк", МФО 351005 : 11 580,00 грн. основний борг, 115,80 грн. державного мита та 181,04 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ з набранням рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Рішення надіслати сторонам за адресами зазначеними у його вступній частині.

СУДДЯ О.В.КІВШИК

Повне рішення складене

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.