Рішення № 13138613, 15.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/37-56/38415.12.10 Господарський суд міста Києва, у складі судді Джарти В.В.,

при секретарі судового засідання Пархоменко Ю.Л., розглянувши матеріали

За позовом Науково –виробничого підприємства "Плазмотехніка" у формі товариства з обмеженою відповідальністю

До

Треті особиДержавної митної служби України

1) Державне казначейство України

2) Міністерство фінансів України

3) Фонд державного майна України

простягнення заборгованості та штрафних санкцій.

Представники сторін: від позивача Благополучна Н.Ю. - представники; від відповідача

від третіх осіб:Москаленко С.О. –представник;

1) не звились;

2) Іваницька Т.Б. –представник;

3) не з‘явились. ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Науково-виробниче підприємство "Плазмотехніка" у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної митної служби України та просить, з урахуванням останньої заяви про збільшення розміру позовних вимог (вих. № 35 від 15.04.2010)стягнути з Відповідача на користь Позивача основний борг у сумі 180000,00 грн. та 28414,11 грн. пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2010 у справі № 32/37 позов задоволено частково, а саме на суму основного боргу у розмірі 180 000,00 грн. та на суму пені у розмірі 10822,64 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2010 рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2010 у справі № 32/37 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.10.2010 постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2010 та рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2010 у справі № 32/37 скасовано, а справу передано на новий розгляд.

Скасовуючи судові рішення у справі № 32/37 колегією суддів Вищого господарського суду України зазначено, що під час розгляду справи необхідно було встановити обставини настання на момент вирішення спору строку виконання спірного в справі зобов‘язання згідно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п.п. 7.1-7.2 договору з урахуванням обставин наявності чи відсутності надходження відповідних бюджетних коштів на рахунок митниці та фактичні обставини несплати боргу в строк, встановлений договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2010 справу № 32/37 прийнято до провадження суддею Джарти В.В. та присвоєно номер № 32/37-56/384.

Під час нового розгляду справи, позивач наполягав на задоволенні позовних вимог.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем зобов’язань за Договором поставки № 71/1 від 08.08.2008 в частині оплати останнім поставленого Позивачем за вказаним Договором Товару.

Відповідач у відзиві, а його представник у судовому засіданні, - проти позову заперечували зазначивши наступне. Умовами Договору поставки № 71/1 від 08.08.2008 передбачено проведення розрахунку за Товар після надходження Відповідачу коштів з Державного бюджету України. Оскільки фактичне надходження коштів загального фонду бюджету в розрізі кодів економічної класифікації видатків бюджету та класифікації кредитування бюджету 3506020 "Розбудова та модернізація об’єктів митної системи" було у меншому розмірі, ніж затверджено кошторисом, зазначене унеможливило здійснення Відповідачем оплати за поставлений Позивачем Товар. Таким чином, Відповідач вважає, що в силу п. 2 ч. 1 ст. 530 та ст. 253 ЦК України перебіг строку виконання зобов’язання в частині здійснення розрахунків за Договором поставки № 71/1 від 08.08.2008 починається з наступного дня після настання події, з якою пов’язано його початок, тобто надходження коштів з Державного бюджету України, а оскільки така подія як надходження коштів не відбулась, то і не настав строк виконання зобов’язань. Крім того, Відповідач вважає оскільки неможливість здійснення оплати за поставлений Товар пов’язана з недофінансуванням Державної митної служби з Державного бюджету України, що виключає вину останньої, тому підстави для нарахування пені відповідно до п. 8.2 Договору поставки № 71/1 від 08.08.2008 відсутні.

Третя особа-1 явку своїх представників в судові засідання під час нового розгляду справи не забезпечила. В матеріалах справи наявні письмові пояснення по суті спору, в яких третя особа -1 зазначила, що річним розписом асигнувань загального фонду державного бюджету на 2008 рік Державній митній службі України за напрямом КЕКВ 5000 "Інші незахищені видатки" за КПКВ 3506020 "Розбудова та модернізація об’єктів митної системи" передбачено асигнувань у сумі 116188,9 тис. грн. Відповідачу відкрито та спрямовано Міністерством фінансів України за вказаною бюджетною програмою 84770,621 тис. грн. (73% річних планових призначень). Річним розписом асигнувань загального фонду державного бюджету на 2009 рік Державній митній службі України за напрямом КЕКВ 5000 "Інші незахищені видатки" за КПКВ 3506020 "Розбудова та модернізація об’єктів митної системи" передбачено асигнувань у сумі 1988,6 тис. грн. Міністерством фінансів України спрямовано Державній митній службі України за вказаною бюджетною програмою 1543,345 тис. грн. (77,6 % річних планових призначень). Крім того, в обліку Державного казначейства України 20.11.2008 зареєстровані фінансові зобов’язання Державної митної служби України перед Позивачем. Таким чином, Третя особа зазначила, що Державне казначейство України виконує в повному обсязі свої завдання відповідно до чинного законодавства, жодних порушень прав та інтересів Позивача останнім не вчинено.

Представник третьої особа-2 підтримав письмові пояснення, які були надані під час розгляду справи № 32/37. У письмових пояснення по суті спору третьою особою -2 зазначено, що Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України і основними його завданнями є розроблення і проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики та розроблення проекту Державного бюджету України. Постановою Кабінету Міністрів України "Про заходи щодо організації бюджетного процесу у 2010 році" від 29.12.2009 № 1414 встановлено, що у зв’язку з неприйняттям Верховною Радою України Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", відповідно до ст. 46 Бюджетного кодексу України та з метою забезпечення стабільного функціонування бюджетної системи України у 2010 році видатки з Державного бюджету України здійснюватимуться на конкретні цілі, в межах та розмірах, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2009 рік". Таким чином, Третя особа-2, вважає, що договірні зобов’язання між Позивачем та Відповідачем повинні виконуватись в межах видатків, що передбачені Законом України "Про Державний бюджет України на 2009 рік".

Представники учасників процесу клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляли, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані учасниками процесу документи і матеріали, заслухавши їх пояснення, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва

В С Т А Н О В И В:

08.08.2008 між Науково-виробничим підприємством "Плазмотехніка" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі –Позивач, Постачальник) та Державною митною службою України (далі –Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки № 71/1 (далі –Договір), відповідно до умов якого Постачальник зобов’язався поставити та передати у власність Покупця засоби обчислювальної техніки для обробки інформації з питань державної таємниці "Плазма-ЗВ-АРМ", ціна та кількість яких зазначена в специфікації на поставку Товару (Додаток № 1) (п. 1.1 Договору), а Покупець зобов’язався прийняти цей Товар та оплатити його на умовах, встановлених Договором (п. 1.2 Договору).

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір № 71/1 від 08.08.2008 є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Загальна ціна Товару, що поставляється за Договором становить 180000,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 5.2 Договору поставка Товару здійснюється Постачальником за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-Г, Регіональна інформаційна митниця (далі –РІМ). Датою поставки є дата отримання уповноваженою установою Покупця –РІМ товару на його складі згідно з товаросупровідними документами, Актом прийняття-передання Товару, підписаним уповноваженими представниками (посадовими особами РІМ) Покупця та Постачальника (п. 5.3 Договору).

Так, на виконанням умов Договору Позивачем за накладною № 41 від 03.11.2008 було поставлено Відповідачу Товар - засоби обчислювальної техніки для обробки інформації з питань державної таємниці “Плазма-ЗВ-АРМ”в кількості 6 компл. на суму 180000,00 грн. з ПДВ.

Отримання Відповідачем товару, зазначеного у видатковій накладній, підтверджується підписом представника Регіональної інформаційної митниці на зазначеній видатковій накладній та довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей серії НБВ № 959704 від 03.11.2008.

Про отримання Товару, обумовленого Договором, 03.11.2008 між Сторонами підписано Акт прийняття-передавання Товару відповідно до Договору поставки № 71/1 від 08.08.2008.

На підставі підписаного Сторонами Акту прийняття-передавання Товару та виставленого Постачальником рахунку на оплату Покупець проводить оплату Товару протягом 5 банківських днів з дня надходження коштів з Державного бюджету України (п. 7.1 Договору). Підтвердженням надходження коштів є виписка з реєстраційного рахунку Державної митної служби України за коштами загального фонду Державного бюджету України (п. 7.2 Договору). Оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника (п. 7.3 Договору).

Так, 11.11.2008 Позивачем було Виставлено Відповідачу рахунок-фактуру № 70 на оплату поставлених засобів обчислювальної техніки для обробки інформації з питань державної таємниці "Плазма-ЗВ-АРМ" на суму 180000,00 грн.

Таким чином, Позивач свої зобов’язання за Договором виконав належним чином.

Факт виконання Позивачем поставки Товару у повному обсязі Відповідачем не заперечується, спору з цього приводу немає.

Судом встановлено, що Державною митною службою України не виконано своїх зобов’язань щодо здійснення оплати за поставлений Товар, що підтверджується Актами звірки взаєморозрахунків між Позивачем та Відповідачем, копії яких долучено до матеріалів справи. Факт відсутності оплати за поставлений Товар був підтверджений представником Відповідача у відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов’язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач стверджує, що ним не було отримано бюджетне фінансування закупівлі Товару, що є предметом Договору, відсутність фінансування з державного бюджету сталася не з його провини та не може вважатись порушенням Відповідачем умов Договору.

Однак дане твердження судом не приймається з огляду на наступне.

Статтею 24 Митного кодексу України визначено, що майно митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій є державно власністю. Управління цим майном здійснює Кабінет Міністрів України в порядку, встановленому законом. Фінансування, матеріально-технічне забезпечення та розвиток інфраструктури митної служби України здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Згідно зі ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов’язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Бюджетні призначення встановлюються законом про державний бюджет України.

Матеріалами справи встановлено, що річним розписом асигнувань загального фонду державного бюджету на 2008 рік Державній митній службі України за напрямом КЕКВ 5000 "Інші незахищені видатки" за КПКВ 3506020 "Розбудова та модернізація об’єктів митної системи" передбачено асигнувань у сумі 116188,9 тис. грн. , а річним розписом асигнувань загального фонду державного бюджету на 2009 рік Відповідачу за напрямом КЕКВ 5000 "Інші незахищені видатки" за КПКВ 3506020 "Розбудова та модернізація об’єктів митної системи" передбачено асигнувань у сумі 1988,6 тис. грн.

В матеріалах справи є звіт, який був наданий відповідачем про надходження та використання коштів загального фонду за КПКВ 3506020 "Розбудова та модернізація об’єктів митної системи", відповідно до якого на рахунок відповідача у 2008 році з державного бюджету надійшло коштів на загальну суму 15917138,00 грн., у 2009 році надійшло коштів на загальну суму 1490300,00 грн.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наведена норма чинного законодавства України передбачає як безпосереднє встановлення у зобов'язанні строку (терміну) його виконання, так і визначення цього строку вказівкою на певну подію, яка неминуче має настати. В іншому ж випадку кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. При цьому в розумінні даної норми обов'язковою умовою є те, щоб подія, з настанням якої підлягає виконанню зобов'язання, неминуче настала.

В свою чергу, в Договорі сторони правочину погодили, що оплата поставленого товару здійснюється відповідачем протягом 5 банківських днів з дати надходження коштів з Державного бюджету України.

З огляду на те, що поставка товару відбулась у 2008 році, а згідно звіту про надходження та використання коштів загального фонду за 2008 рік, на рахунок відповідача надійшли кошти у розмірі 15917138,00 грн., тобто у розмірі значно більшому ніж вартість поставленого позивачем відповідачу товару, то суд приходить до висновку, що кошти з Державного бюджету України надійшли у достатньому розмірі для здійснення відповідачем з позивачем розрахунку по договору.

У відповідності до частин 1, 3 статті 212 Цивільного кодексу України передбачено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Відповідачем не надано суду належних доказів не можливості розрахунку по Договору з позивачем, вжиття ним усіх можливих заходів для виконання взятих зобов‘язань по договору у повному розмірі.

Оскільки, з наявного звіту не можливо встановити дату надходження коштів на рахунок відповідача, то суд приходить до висновку, що для встановлення строку (терміну) настання у відповідача зобов‘язання щодо оплати вартості поставленого позивачем товару слід керуватись ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з претензією від 18.05.2009 № 41 про оплату вартості товару, на яку відповідачем було надано відповідь від 15.06.2009.

Окрім того, суд враховує, що відповідно до п. 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228, установи мають право брати зобов’язання щодо видатків або надання кредитів з бюджету відповідно до кошторису, плану асигнувань загального фонду бюджету, плану надання кредитів із загального фонду бюджету та плану спеціального фонду виходячи з потреби у забезпеченні виконання пріоритетних заходів та з урахуванням здійснення платежів для погашення зобов'язань минулих періодів; обсяг бюджетних зобов’язань, узятих установою протягом року, повинен забезпечити зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов’язаннями минулих періодів та недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов’язаннями в поточному році.

Таким чином, законодавством України передбачено, що зобов’язання минулих періодів повинні здійснюватися в першу чергу, вони мають пріоритетне значення.

Бюджетне зобов’язання щодо оплати поставки по Договору поставки № 71/1 від 08.08.2008 виникло ще у 2008 році, оскільки поставка у повному обсязі була здійснена у листопаді 2008 року.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 51 Бюджетного кодексу України Відповідач прийняв до сплати та зареєстрував в Державному казначействі України 20.11.2008 фінансове зобов’язання у розмірі 180 000,00 грн. за Договором поставки № 71/1 від 08.08.2008.

Видатки на реалізацію цього бюджетного зобов’язання були передбачені та здійснювались як у 2008 році так і у 2009 році, однак Позивач не отримав оплати за поставлений Товар. Тобто Відповідач всупереч п. 46 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ не здійснив оплату бюджетного зобов’язання.

Згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Відповідач як юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями за Договором поставки № 71/1 від 08.08.2008 і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання. Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, посилання Відповідача на відсутність бюджетного фінансування, а також посилання на недофінансування Державної митної служби України з Державного бюджету України не звільняє Відповідача від виконання зобов’язань щодо оплати поставленого та прийнятого Товару, тому судом не приймаються.

За таких обставин, судом встановлено, що строк виконання зобов'язання щодо оплати вартості поставленого 03.11.2008 товару, станом на момент звернення позивача до суду, настав, а тому вимоги позивача щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 180 000,00 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що у разі порушення строку оплати з вини Покупця Відповідач сплачує пеню, яка нараховується із суми, належної до сплати в розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла протягом строку затримки платежу за кожний день прострочення.

Оскільки штрафні санкції, сплата яких вимагається Позивачем відповідно до положень п. 8.2 Договору застосовуються саме у зв’язку із затримкою перерахування коштів у строк, обумовлений Договором, тобто за несвоєчасно виконане зобов’язання щодо оплати поставленого Товару, останні обраховуються у відсотковому відношенні від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, суд приходить до висновку, що встановлена Договором відповідальність передбачає обчислення неустойки у вигляді пені.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

За розрахунком суду сума пені, що підлягає стягненню з Відповідача становить 10822,64 грн., визначена виходячи з облікової ставки, встановленої НБУ у відповідний період, з урахуванням дати виникнення зобов’язання щодо оплати суми боргу (19.11.2008 –визначена зі спливом 5 банківських днів з моменту виставлення рахунку-фактури), та розрахована судом за шість місяців, як те передбачено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуюче викладене, суд доходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та відповідність їх чинному законодавству, у зв’язку з чим, позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 47, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва          

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Державної митної служби України (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11-г, код 00033005 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Науково-виробничого підприємства “Плазмотехніка”у формі товариства з обмеженою відповідальністю (03126, м. Київ, просп. Відрадний, 36, кв. 128, код 30023446) 180000,00 грн. заборгованості, 10822,64 грн. пені, 1908,23 грн. державного мита та 216,08 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя

В.В. Джарти Дата підписання 20.12.2010 року