Рішення № 13138609, 22.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 11/592-50/50422.12.10 За позовом Першого заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі:

1) Міністерства охорони навколишнього природного середовища України

2) Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області

3) Державного комітету лісового господарства України

До 1) Хмельницької обласної державної адміністрації

2) Хмельницької районної державної адміністрації

3) товариства з обмеженою відповідальністю «Юрінформ»

Третя особаДержавне підприємство «Хмельницьке лісомисливське господарство»

про визнання недійсним розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 29.09.2008 № 491/2008-р та визнання недійсним Договору № 3 довгострокового тимчасового користування лісової ділянки площею 0,955 га від 22.01.2009

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від прокуратури: Телічко І.В. (пом. прок. м. Києва)

Цюпа Д.В.(прок. відд. прокуратури м. Києва, посв. № 274)

Від позивача-1: Гребенюк А.В. (дов. від 05.10.2010)

Від позивача-2: не з"явився

Від позивача-3: не з"явився

Від відповідача-1: Назарчук В.М. (дов. від 16.04.2010 №99/13-12-1533/2010)

Цица С.В. (дов. від 16.04.2010 №99/13-12-1532/2010)

Від відповідача-2: не з"явився

Від відповідача-3: не з"явився

Від третьої особи: не з"явився

В судовому засіданні 22.12.2010 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Першого заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави в особі Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Державної екологічної інспекції у Хмельницькій області, Державного комітету лісового господарства України про визнання недійсним розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 29.09.2008 № 491/2008-р "Про надання у користування ТОВ "Юрінформ" лісової ділянки" та визнання недійсним Договору № 3 довгострокового тимчасового користування лісової ділянки площею 0,966 га, укладеного 22.01.2009 між Хмельницької районної державної адміністрації та товариства з обмеженою відповідальністю "Юрінформ".

Позовні вимоги мотивовані тим, що розпорядження відповідача-1 № 491/2008 від 29.09.2008 "Про надання в користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Юрінформ" лісової ділянки”, яким виділено в довогострокове користування в рекреаційних цілях лісову ділянку у лісовому масиві на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району, прийнято з порушенням ст.ст. 12, 26 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, згідно з якими лісовий заказник місцевого значення перебуває під охороною та підпорядкований лісовому господарству, яким в даному випадку є третя особа. Крім того, спірне розпорядження не відповідає вимогам ст. 100 Лісового кодексу України та ст.ст. 40, 64 Закону України "Про природо-заповідний фонд України", якими передбачено, що організація на територіях та обєктах природо-заповідного фонду господарської діяльності, в тому числі надання рекреаційних послуг, може здійснюватися виключно за умови попереднього проведення екологічної експертизи, яка при видачі спірного розпорядження проведена не була. Незаконність розпорядження відповідача-1 є підставою для визнання недійсним договору № 3 від 22.01.2009, що був укладений на виконання розпорядження між відповідачем-2 та відповідачем-3.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.04.2010(суддя Смирнова Ю.М.) у задоволенні позову відмовити повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.08.2010 по справі № 11/592 касаційну скаргу задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2010 по справі № 11/592 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.10.2010 по справі № 11/592 відмовлено Міністерству охорони навколишнього природного середовища України у прийнятті апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 27.04.2010 у справі № 11/592.

За резолюцією керівництва господарського суду м. Києва справу № 11/592 було передано на новий розгляд судді Головатюку Л.Д., який своєю ухвалою від 29.10.2010 призначив її до розгляду на 17.11.2010.

17.11.2010 у судове засідання представники прокуратури, позивача-2, позивача-3, відповідача-2, відповідача-3 та третьої особи не з"явилися, всіх витребуваних доказів суду не надали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

У судове засідання 17.11.2010 з"явилися представники позивача-1 та відповідача-1 і дали пояснення по справі.

Розгляд справи було відкладено на 13.12.2010.

У судове засідання 13.12.2010 представники позивача-2, позивача-3, відповідача-2, відповідача-3 та третьої особи не з"явилися, всіх витребуваних доказів суду не надали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

13.12.2010 у судове засідання з"явилися представники прокуратури, позивача-1 та відповідача-1 і дали пояснення по справі.

08.12.2010 відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, у якому просить у задоволенні вимог до Хмельницької обласної державної адміністрації - відмовити.

Ухвалою від 13.12.2010 розгляд справи було відкладено на 22.12.2010 та зобовязано товариство з обмеженою відповідальністю "Юрінформ" надати установчі документи суб"єкта господарювання та інші документи, що підтверджують статус товариства як суб"єкта рекреаційної діяльності.

16.12.2010 через канцелярію суду від прокуратури Хмельницької області надійшли письмові обґрунтування позовних вимог, в яких вказаний орган просить суд задовольнити позовні вимоги.

22.12.2010 у судове засідання з"явилися представники прокуратури, позивача-1 і дали пояснення по справі.

Представники прокуратури Хмельницької області та позивача-1 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі.

У судове засідання 22.12.2010 представники позивача-2, позивача-3, відповідача-1, відповідача-2, відповідача-3 та третьої особи не з"явилися, всіх витребуваних доказів суду не надали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Позивач-2, позивач-3, відповідач-1, відповідач-2, відповідач-3 та третя особа клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у них поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомили, що дає підстави визначити причини їх неявки до суду неповажними.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін, що не прибули в судове засідання, за наявними у справі доказами та матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.09.2008 Хмельницькою обласною державною адміністрацією (далі відповідач-1) прийнято розпорядження № 491/2008-р "Про надання у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Юрінформ" лісової ділянки", яким товариству з обмеженою відповідальністю "Юрінформ"(далі відповідач-3) виділено для довгострокового тимчасового користування у рекреаційних цілях лісову ділянку площею 0,966 га в лісовому масиві, що знаходиться на території Давидковецької сільради Хмельницького району (квартал 34, виділ 1), на термін до 2050 року без вилучення земельної ділянки у постійного лісокористувача Державного підприємства «Хмельницьке лісомисливське господарство»(далі третя особа).

Відповідно до п. 3 спірного розпорядження Хмельницькій районній державній адміністрації (далі відповідач-2) доручено укласти з відповідачем-3 договір на використання лісової ділянки за плату, а відповідачу-3 згідно з п. 3.2 наказано використовувати земельну ділянку виключно в рекреаційних цілях з дотриманням вимог земельного, лісового та природоохоронного законодавства.

Спірне розпорядження прийняте за зверненням відповідача-3, а саме листа - заяви від 02.09.2008 № 8 про надання в довгострокове тимчасове користування лісової ділянки площею 0,966 га, що була погоджена третьою особою (лист від 05.09.2008 № 244), державним управлінням охорони навколишнього природного середовища (лист від 05.09.2008 № 05/1572), Хмельницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства (лист від 05.09.2008 № 1091).

22.01.2009 між відповідачем-2 та відповідачем-3 укладений договір № 3 довгострокового користування лісовою ділянкою, відповідно до п. 1.1 якого відповідач-2 на підставі спірного розпорядження відповідача-1 та ст. 18 Лісового кодексу України надає, а відповідач-3 приймає в строкове платне використання в рекреаційних цілях лісову ділянку, яка знаходиться на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району (квартал 34, виділ 1), без вилучення земельної ділянки в постійного користувача ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство" (третя особа).

Згідно з п. 2 спірного договору обєктом користування є лісова ділянка загальною площею 0,966 га, нормативна грошова оцінка якої складає 53097,17 грн.

Лісова ділянка (квартал 34, виділ 1), що передана в користування відповідачу-3, на підставі Положення про лісовий заказник місцевого значення "Давидковецький", затвердженого наказом Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Хмельницькій області від 14.12.2006 № 50, чинного на момент прийняття розпорядження, знаходиться на території лісового заказника місцевого значення "Давидковецький".

Пунктом 4 спірного договору передбачено, що він укладається строком до 2050 року, після закінчення якого відповідач-3 має право на його поновлення за відсутності заборони в чинному законодавстві.

Відповідно до п. 6 спірного договору лісова ділянка передається для рекреаційних цілей, відповідач-3 повинен її використовувати з дотриманням вимог земельного лісового та природоохоронного законодавства, існуючих обмежень та обтяжень.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши представників сторін, суд прийшов до висновку задоволення позову у звязку з наступним:

Відповідно до п. 6 ст. 31 Лісового кодексу України обласним державним адміністраціям надано повноваження приймати рішення про виділення для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного значення.

Згідно вказаних вимог закону таке надання має здійснюватись в установленому порядку.

Таку ж вимогу викладено в ч. 2 ст. 8 Лісового кодексу України відповідно до якої право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Проте, відповідний порядок, який би визначав умови надання місцевими державними адміністраціями таких ділянок законодавством не визначений. На час прийняття обласною державною адміністрацією вказаних розпоряджень не був визначений також порядок надання для рекреаційних потреб лісових ділянок в межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України.

Надані лісові ділянки знаходяться в межах заказника місцевого значення "Давидковецький", який відповідно до ст. З Закону України "Про природно-заповідний фонд", ст. 61 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" є об'єктом природно-заповідного фонду.

Частиною 3 статті 61 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що порядок організації, використання і охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду, додаткові їх категорії визначаються законодавством України.

Пунктом 2.2 Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, затвердженого наказом Мінприроди від 22.06.2009 № 330, рекреаційна діяльність у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється установами природно-заповідного фонду, підприємствами, установами та організаціями, яким ці території та об'єкти підпорядковані. Лісовий заказник місцевого значення "Давидковецький" відповідно до ч. 4 ст. 12, ч. З ст. 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" перебуває під охороною та підпорядкований ДП "Хмельницьке лісомисливське господарство", яке здійснює управління ним.

Вказане не давало підстав голові Хмельницької ОДА надавати лісову ділянку в межах об'єкта природно-заповідного фонду іншим суб'єктам господарювання, зокрема, TOB "Юрінформ".

Відповідно до п. 35 Порядку спеціального використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.07 N 761, рішення щодо рекреаційної придатності конкретної території приймається на основі функціонального зонування лісів.

Згідно ст. 39 Лісового кодексу України, п. 5 Порядку поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2007 року N 733, вказані лісові ділянки, як такі, що знаходяться в межах об'єкта природно-заповідного фонду, віднесені до категорії лісів природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення, а не до рекреаційно-оздоровчих лісів, що також не враховано при наданні лісової ділянки в користування вищевказаним суб'єктам господарювання.

Згідно зі ст. 100 Лісового кодексу України, ст.ст. 40, 64 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" організація на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, в їх охоронних зонах господарської діяльності, в тому числі надання окремих рекреаційних послуг, може здійснюватись виключно за умов попереднього проведення екологічної експертизи, що випливає також з вимог ст. 13 "Про екологічну експертизу", п. 22 постанови КМ України від 27.07.95 "Про перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку".

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тому, видавши вказані розпорядження облдержадміністрація діяла у спосіб який не передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з п. 5 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, засади використання природних ресурсів.

У ч. 1 ст. 44 Земельного кодексу України передбачено, що заказники включаються до земель природно-заповідного фонду України.

Згідно з ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Згідно з абзацом 2 преамбули Закону України "Про природно-заповідний фонд України" природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та обєкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

До природно-заповідного фонду України відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" належать, зокрема, заказники.

Згідно зі ст. 25 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних обєктів у їх власників або користувачів.

Статтею 26 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачено, що на території заказника обмежується або забороняється діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

Господарська, наукова та інша діяльність, що не суперечить цілям і завданням заказника, проводиться з додержанням загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" завдання, науковий профіль, особливості природоохоронного режиму та характеру функціонування заказників місцевого значення визначаються у положеннях про них, які розробляються відповідно до цього Закону і затверджуються органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на місцях.

Відповідно до п. 1.1 Положення про лісовий заказник місцевого значення "Давидковецький", затвердженого наказом Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Хмельницькій області від 14.12.2006 № 50, чинного на момент прийняття спірного розпорядження (далі Положення), лісовий заказник місцевого значення "Давидковецький" оголошено відповідно до рішення 2 сесії Хмельницької обласної ради народних депутатів від 28.10.1994 № 7 з метою збереження лісового масиву, в якому переважають високопродуктивні насадження дуба черешчатого.

Згідно з пп. 1.3-1.4 Положення заказник загальною площею 506 га розташований в кварталах 28-34 Хмельницького лісництва державного підприємства "Хмельницьке лісомисливське господарство" (далі-користувач) і не вилучається із землекористуванння користувача, що здійснює на ній обмежену господарську діяльність відповідно до Конституції України, законів України та даного Положення.

Пунктом 3.1 Положення передбачено, що на території заказника забороняється будь-яка діяльність, що не повязана з виконанням покладених на нього завдань та загрожує його збереженню, зокрема, проведення такої господарської діяльності, яка може спричинити шкоду заказнику та порушити екологічну рівновагу, будівництво споруд, що можуть вплинути на зміну характеру місцевості, ландшафту і спричинити шкоду заказнику.

Водночас, згідно з п. 3.2 Положення на території заказника дозволяються в установленому порядку окремі види діяльності, що не суперечать меті та завданням заказника, регульована рекреаційна діяльність.

Можливість використання територій та обєктів природно-заповідного фонду в оздоровчих та інших рекреаційних цілях передбачена також ч. 1 ст. 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Виходячи зі змісту ст. 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та обєкти природно-заповідного фонду можуть використовуватись, в тому числі і в рекреаційних цілях, з додержанням вимог, встановлених цим законом, а не Лісовим кодексом України, на підставі якого прийнято спірне розпорядження і який регулює інші правовідносини.

Визначення поняття регульованої рекреаційної діяльності міститься в ч. 1 ст. 21 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідно до якої в межах зони регульованої рекреації проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих і памятних місць; у цій зоні дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристських маршрутів і екологічних стежок; тут забороняються рубки лісу головного користування, промислове рибальство й промислове добування мисливських тварин, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та обєктів заповідної зони.

При цьому суд наголошує, що згідно положень ст. 63 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" до рекреаційних зон віднесено ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму.

На території рекреаційних зон забороняються: а) господарська та інша діяльність, що негативно впливає на навколишнє природне середовище або може перешкодити використанню їх за цільовим призначенням; б) зміни природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечать використанню цих зон за прямим призначенням.

Режим використання цих територій визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими Радами відповідно до законодавства України та Автономної Республіки Крим.

В розвиток вказаної вище статті 63 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" Міністерством охорони навколишнього природного середовища прийнято наказ від 22 червня 2009 року N 330, яким затверджено Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України.

Пунктом п. 1.1 зазначеного Положення рекреаційна діяльність визначена як діяльність, спрямована на відновлення розумових, духовних і фізичних сил людини шляхом загальнооздоровчого і культурно-пізнавального відпочинку, туризму, санаторно-курортного лікування, любительського та спортивного рибальства, полювання тощо, а суб'єкти рекреаційної діяльності - це юридичні особи та фізичні особи - підприємці, що надають рекреаційні послуги.

В той же час, TOB "Юрінформ", незважаючи на неодноразові вимоги господарського суду м. Києва та в порушення вимог Постанови Вищого господарського суду України від 04.08.2010 по справі № 11/592, не подав доказів того, що він являється суб'єктом рекреаційної діяльності з врахуванням специфіки надання в користування спірної земельної ділянки. В судові засідання 17.11.2010, 13.12.2010 та 22.12.2010 TOB "Юрінформ" не зявилося, витребувані докази, а саме докази того, що TOB "Юрінформ" являється суб'єктом рекреаційної діяльності - не подало.

Згідно з ч. 5 ст. 53 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" заказники, памятки природи, заповідні урочища, парки-памятки садово-паркового мистецтва й інші території та обєкти природно-заповідного фонду, які створюються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам, установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобовязання.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є обєктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцію України.

Згідно з п. 12 перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно п. "а" ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема стосовно використання землі (ст. 13 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації").

Згідно з ст. 41 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження одноособово і несуть за них відповідальність згідно із законодавством.

Так, ч. 3 ст. 40 Закону України "Про природно-заповідний фонд України", на яку посилається прокурор, передбачено, що в охоронних зонах не допускається будівництво промислових та інших обєктів, розвиток господарської діяльності, яка може призвести до негативного впливу на території та обєкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійснюється на основі екологічної експертизи, що проводиться в порядку, встановленому законодавством України.

Статтею 64 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" передбачена відповідальність за порушення вимог, встановлених в ст. 40 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону України "Про екологічну експертизу" здійснення державної екологічної експертизи є обовязковим для видів діяльності та обєктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та обєктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.07.1995 № 554 Перелік видів діяльності та обєктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку не визначає рекреаційну чи будь-яку іншу діяльність, що здійснюється на територіях та обєктах природно-заповідного фонду України, як таку, що становить підвищену екологічну небезпеку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, недотримання обласною державною адміністрацією, при прийнятті оскаржуваного розпорядження, вимог природоохоронного законодавства, в подальшому призвело до незаконного будівництва TOB "Юрінформ" в межах лісового заказника місцевого значення "Давидковецький" нерухомого майна.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо визнання недійсним розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 29.09.2008 № 491/2008-р "Про надання у користування ТОВ "Юрінформ" лісової ділянки" підлягають задоволенню.

Крім того, заступник прокурора Хмельницької області просить суд визнати недійсним Договір № 3 довгострокового тимчасового користування лісової ділянки площею 0,966 га від 22.01.2009, який укладений на підставі розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 29.09.2008 № 491/2008-р "Про надання у користування ТОВ "Юрінформ" лісової ділянки".

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобовязання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема, із договорів та інших правочинів.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Частина 1 статті 203 ЦК України, встановлює: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч.1 ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до п. 3 Положення про Міністерство охорони навколишнього природного середовища затвердженого постановою КМУ від 02.11.2006 № 1524 до основних завдань Мінприроди віднесено забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, .раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів (землі, надр, поверхневих та підземних вод, атмосферного повітря, лісів). Підпунктом 31 п. 4 названого Положення передбачено, що на Мінприроди покладено обов'язок здійснення відповідно до законодавства державного контролю за додержанням правил, нормативів, норм, лімітів, квот, умов дозволів та ліцензійних умов у сфері використання та охорони природних ресурсів (землі, надр, поверхневих та підземних вод, атмосферного повітря, лісів), режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Вказане дає право прокуратурі Хмельницької області оскаржувати до суду дійсність Договору № 3 довгострокового тимчасового користування лісової ділянки площею 0,955 га від 22.01.2009.

У частині 2 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Оскільки на підставі незаконно виданого розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 29.09.2008 № 491/2008-р "Про надання у користування ТОВ "Юрінформ" лісової ділянки" було укладено договір № 3 довгострокового тимчасового користування лісової ділянки площею 0,955 га від 22.01.2009, то у звязку з визнанням недійсним вказаного розпорядження також підлягає визнанню недійсним і договір № 3 довгострокового тимчасового користування лісової ділянки площею 0,966 га від 22.01.2009 як такий, що виданий на підставі незаконно виданого розпорядження.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В поданих письмових відзивах на позовну заяву та в усних поясненнях, що були надані відповідачем-1 в судових засідання суд не вбачає спростування доводів прокуратури щодо недійсності укладеного договору та недійсності розпорядження голови Хмельницької ОДА, а тому всі доводи відповідача-1 не мають значення для справи та не приймаються судом.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені прокуратурою та позивачами вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідачів в дохід державного бюджету України стягуються витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним розпорядження голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 29.09.2008 № 491/2008-р "Про надання у користування ТОВ "Юрінформ" лісової ділянки".

3. Визнати недійсним з моменту укладення договір № 3 від 22.01.2009 довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою площею 0,966 га, що укладений між Хмельницькою районною державною адміністрацією (вул. Камянецька, 122/2, м. Хмельницький, 29000, код ЄДРПОУ 21318806) та товариством з обмеженою відповідальністю «Юрінформ»(вул. Центральна, 33, А, 57, м. Красилів, Красилівський район, Хмельницька область, 31000, код ЄДРПОУ 31919620).

4. Стягнути з Хмельницької обласної державної адміністрації(майдан Незалежності, Будинок Рад, м. Хмельницький, 29005, код ЄДРПОУ 22985083) в дохід державного бюджету України 56(пятдесят шість) грн. 66 коп. витрат по сплаті держмита та 78(сімдесят вісім) грн. 66 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Стягнути з Хмельницької районної державної адміністрації (вул. Камянецька, 122/2, м. Хмельницький, 29000, код ЄДРПОУ 21318806) в дохід державного бюджету України 56(пятдесят шість) грн. 66 коп. витрат по сплаті держмита та 78(сімдесят вісім) грн. 66 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Юрінформ»(вул. Центральна, 33, А, 57, м. Красилів, Красилівський район, Хмельницька область, 31000, код ЄДРПОУ 31919620) в дохід державного бюджету України 56(пятдесят шість) грн. 66 коп. витрат по сплаті держмита та 78(сімдесят вісім) грн. 66 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

8. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

9. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання рішення 27.12.2010