Ухвала суду № 131377392, 28.10.2025, Царичанський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 196/1172/25

№ провадження 2-н/196/38/2025

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2025 с-ще Царичанка

Суддя Царичанського районного суду Дніпропетровської області Костюков Д.Г., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини,-

ВСТАНОВИВ:

Заявниця ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ключенкова Х.В., звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення із ОСОБА_2 на її користь аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 30 вересня 2025 року, до досягнення дитиною повноліття, а також витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 500,00 грн.

Дослідивши заяву та додані до неї матеріали, приходжу до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України розмір судових витрат може бути зменшений за клопотанням іншої сторони, якщо така особа доведе не співмірність таких витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, що передбачає собою дослідження наданих сторонами доказів та їх оцінку відповідно до принципу змагальності (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16).

Поміж тим, відповідно ч.3 ст.19 ЦПК України наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Відповідно до положень Розділу ІІ ЦПК України наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення. При цьому у наказному провадженні можуть існувати лише безспірні вимоги заявника - це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і не оспорюваних цивільно-правових відносин.

Таким чином, у зв`язку з оспорюваністю вимог про розподіл витрат на професійну правову допомогу такі вимоги не підлягають розгляду в порядку наказного провадження.

Суд зауважує, що на відміну від положень Глави 8 розділу І ЦПК України, розгляд справ наказного провадження, який визначений розділом ІІ ЦПК України, не містить положень, які б передбачали порядок розподілу витрат на правничу допомогу.

Більш того, відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою, несуть сторони.

Як визначено ч.1 ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач.

Поміж тим, згідно з ч.ч. 1,2 ст.42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. При розгляді вимог у наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник.

Таким чином, положення ст.137 ЦПК України, не розповсюджуються на учасників наказного провадження, які не є сторонами цивільного процесу.

Суд зауважує, що вимоги ч.8 ст.141 ЦПК України, на які посилається представник заявниці у заяві, регулюють порядок розподілу судових витрат між сторонами, тобто в позовному провадженні.

Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2020 року у справі №607/1219/18, де зазначено, що відшкодування витрат на правничу допомогу можливе у справах позовного провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 165 ЦПК України, у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог.

Отже, враховуючи вищевикладене, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу судового наказу в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 500,00 грн. слід відмовити.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 160, 161, 165, 166, 258, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у видачі судового наказу в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 500,00 грн. у справі за заявою ОСОБА_1 про стягнення із ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Дніпровського апеляційного суду, а у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: ? ? ? ? ? ? ? Д.Г. Костюков