Рішення № 131316690, 16.10.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/10471/25-ц

пр. № 2-др-193/25

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Литвиновій І. В.,

за участю секретаря судового засідання - Когут Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві заявупредставника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", третя особа Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України про визнання права власності на транспортний засіб,

УСТАНОВИВ:

18 вересня 2025 року рішенням Печерського районного суду м. Києва позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", третя особа Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України про визнання права власності на транспортний засіб, задоволено. Визнано право власності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на транспортний засіб - автомобіль марки BMW 528 ХІ, VIN номер НОМЕР_2 , 2015 року випуску.

02 жовтня 2025 року представник позивача подав через Електронний суд заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000,00 грн та витрати, понесені на оплату послуг експерта в розмірі 1673, 37 грн.

07 жовтня 2025 року представник відповідача АТ КБ "ПриватБанк" за допомогою системи Електронний суд подав до суду клопотання про відмову у задоволенні заяви позивача про стягнення судових витрат.

Матеріали цивільної справи були передані Відділом організаційного забезпечення розгляду цивільних та адміністративних справ 14 жовтня 2025 року.

Суд, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів у матеріалах справи, дійшов наступного висновку.

Суд, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів у матеріалах справи, дійшов наступного висновку.

Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно з ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої ст. 142 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Витрати на надану правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/ третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 922/449/21, від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункт 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року N 922/1964/21 (провадження N 12-14гс22)).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі N 910/12876/19).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (пункти 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року N 922/1964/21 (провадження N 12-14гс22)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі N 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі N 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 775/9215/15ц). Господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (пункт 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року N 922/1964/21 (провадження N 12-14гс22)).

Крім того, фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону N 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року N 922/1964/21 (провадження N 12-14гс22)).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі N 904/4507/18.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення у детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року N 922/1964/21 (провадження N 12-14гс22)).

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі N 910/9714/22, додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 13 лютого 2024 року у справі N 910/12155/22).

На підтвердження витрат заявник надав такі докази: копію договору про надання професійної правничої допомоги № 21/02 від 21 лютого 2025 року, копію акту № 01 від 01 жовтня 2025 року прийому-передачі послуг, де зазначений детальний опис витрат. Їх вартість.

Крім того, позивачем подано до суду звіт експерта щодо ринкової вартості транспортного засобу, до якого були надані докази понесених витрат на оплату послуг експерта, а саме квитанція про оплату послуг експерта № 03/25 від 28 березня 2025 року на суму 1673, 37 грн.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку про обґрунтовану суму понесених витрат позивачем на правничу допомогу у розмірі 9 000, 00 грн. та витрат, понесених витрат на оплату послуг експерта у розмірі 1673, 37 грн.

Відтак додатковим рішенням про стягнення витрат на правову допомогу суд задовольняє заяву представника позивача.

Керуючись ст.ст. 1-23, 43, 49, 133-142, 246, 261, 270, 351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", третя особа Головний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ України про визнання права власності на транспортний засіб, задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) суму витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, у розмірі 9 000, 00 грн. та витрати, понесені на оплату послуг експерта в розмірі 1673, 37 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Суддя І. В. Литвинова