Рішення № 131302733, 27.10.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

27 жовтня 2025 року № 520/25011/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Лапіної Ю.В.,

представника позивача - Ніколаєва В. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Держави України в особі Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності неправомірною,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати неправомірною тривалу продовжувану бездіяльність Холодногірсько- Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 41430678) з тривалого невчинення виконавчих дій - невинесення у строк, починаючи з 27.10.2021 року, постанови про закінчення виконавчого провадження № 57631537 та з не виключення відомостей про боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Єдиного реєстру боржників;

- зобов`язати Холодногірсько-Новобаварський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 41430678) закінчити виконавче провадження № 57631537 та виключити відомості про боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Єдиного реєстру боржників;

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у відшкодування завданою протиправною тривалою продовжуваною бездіяльністю Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 41430678) з невинесення у строк, починаючи з 27.10.2021 року, постанови про закінчення виконавчого провадження № 57631537 та з не виключення відомостей про боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Єдиного реєстру боржників моральної шкоди грошову суму у розмірі 45 000 (сорок п`ять тисяч) грн.

В обґрунтування позовних вимог, зазначено, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Така продовжувана протиправна бездіяльність, що має наслідком наявність незаконного знаходження відомостей про мене як боржника в Єдиному реєстрі боржників 4 роки, впливає на неможливість (за законом) відчуження будь-яких об`єктів нерухомого майна, земельної ділянки, тощо. Перебування в Єдиному реєстрі боржників тягне за собою низку негативних наслідків, таких як заборона на виїзд за кордон, блокування банківських рахунків, неможливість продажу або оформлення майна через нотаріусів, погіршення репутації та відмову у наданні фінансових послуг (кредитів, нових рахунків), а також ризик примусового списання коштів для погашення боргів.

Ухвалою суду від 29.09.2025 відкрито провадження по справі відповідно до статті 287 КАС України. Призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду. Представник позивача у судове засідання прибув викладені в позові вимоги повністю підтримав. Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про час та місце проведення судового засідання були належним чином повідомлені.

Від представника Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог повністю заперечував з підстав його необґрунтованості. Так, відповідачем у відзиві було зазначено, що станом на 25.09.2025 виконавчий документ за ВП №57631537 не перебуває на примусовому виконанні, а відомості щодо позивача виключені з Єдиного реєстру боржників, що підтверджується наявною в матеріалах справи постановою про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників від 24.09.2025.

Від представника Державної казначейської служби України до суду до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог повністю заперечував, оскільки відсутня необхідність визначати відповідачем Казначейство або його територіальний орган. Держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді, відтак стягнення коштів належить здійснювати саме з того органу, діями чи бездіяльністю якого допущено порушення прав позивача.

Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив та заява про відмову від частини позовних вимог, в яких представник позивача щодо відзиву державної виконавчої служби зазначив, що враховуючи, що відповідач задовольнив позовну вимогу з виключення позивача з Єдиного реєстру боржників після подання позовної заяви, позивач відмовляється в цій частині від позову, разом з тим оскільки бездіяльність відповідача тривала 4 роки з 27.10.2021, то просив суд задовольнити позовні вимоги в частині визнання бездіяльності протиправною та стягнути суму відшкодування моральної шкоди. Щодо відзиву Державної казначейської служби представником позивача зазначено, що майнову відповідальність за незаконні рішення, дії чи бездіяльність державного органу несе держава, а не конкретний державний орган, і у відповідності до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, свідчить про те, що у випадку необхідності встановлення судового контролю такий може бути встановлений стосовно відповідача ДКСУ, який безпосередньо, або територіальний орган якого буде виконувати рішення, якщо воно буде постановлено на користь позивача. Не залучення ДКСУ до справи в якості співвідповідача утруднить судовий контроль за виконанням рішення, якщо воно буде постановлено на користь позивача, але не буде виконуватись належним чином. Це звільнить позивача від подання інших допоміжних позовів і стане елементом ефективного захисту його прав. Тому залучення співвідповідачем ДКСУ прямо пов`язано з порядком виконання рішення суду.

Ухвалою суду від 27.10.2025 заяву представника позивача про відмову від частини позовних вимог - задоволено та прийнято відмову позивача від позову в частині позовних вимог. Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Держави України в особі Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності неправомірною, в частині позовних вимог про визнання неправомірною тривалу продовжувану бездіяльність Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з тривалого невчинення виконавчих дій - невинесення у строк, починаючи з 27.10.2021 року, постанови про закінчення виконавчого провадження № 57631537 та зобов`язання Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції закінчити виконавче провадження № 57631537 та виключення відомостей про боржника ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників - закрито. В іншій частині позовних вимог продовжено розгляд справи.

Також представником позивача заявлено клопотання про стягнення з Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь позивача ОСОБА_1 фактично понесені ним витрати на правничу допомогу в розмірі, 28000 (двадцять вісім тисяч) гривень.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.11.2018 державним виконавцем Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанови про відкриття виконавчого провадження №57631537 та про арешт майна боржника, 17.12.2018 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна на яке може бути звернено стягнення.

Позивач у добровільному порядку сплатив суму стягнення за виконавчим листом, що вбачається з постанови державного виконавця про передачу виконавчого провадження №№57631537 від 15.09.2021.

У подальшому, державним виконавцем 27.10.2021 винесено постанову про зняття арешту з майна боржника у ВП №57631537, у зв`язку зі сплатою боржником боргу у повному обсязі, а також стягненням витрат та виконавчого збору у повному обсязі. Разом з тим, як вбачається з положень, про виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників зазначена постанова також не містить.

Позивач 03.09.2025 звернувся до відповідача з заявою про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

Проте, згідно з відомостями витягу з Єдиного реєстру боржників від 18.09.2025 за пошуковим запитом фізичної особи ОСОБА_1 обліковується стягнення за ВП №57631537.

Позивач вважаючи таку тривалу бездіяльність протиправною звернувся до суду з позовом.

Відповідач, надаючи до суду відзив на позовну заяву та витребувані ухвалою суду документи, зазначив, що станом на 25.09.2025 виконавчий документ за ВП №57631537 не перебуває на примусовому виконанні, а відомості щодо позивача виключені з Єдиного реєстру боржників, що підтверджується наявною в матеріалах справи постановою про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників від 24.09.2025.

Разом з тим, позивач вважає таку тривалу бездіяльність протиправною, тому звернувся до суду з позовною заявою.

Суд розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог виходив з такого.

Згідно частини 1 статті 5 Закону України Про виконавче провадження, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів.

Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частина 2 статті 15 Закону України Про виконавче провадження).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 року (надалі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частинами 1, 2 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний зокрема: 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням.

Відповідно до частин 1, 2 статті 56 Закону №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Згідно з частинами 3, 4 статті 56 Закону №1404-VIII арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Чинним Законом України «Про виконавче провадження» зазначено, що відповідно до частин 1, 2 статті 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України Про виконавче провадження, Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.

Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

Реєстрація боржника в Єдиному реєстрі боржників не звільняє його від виконання рішення.

Відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів (частини 5, 7 статті 9 Закону України Про виконавче провадження).

Пунктом 23 розділу № "Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження" Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5), за виконавчим провадженням, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

Як вбачається з матеріалів справи, державним виконавцем 27.10.2021 винесено постанову про зняття арешту з майна боржника у ВП №57631537, разом з тим, до 24.09.2025 відомості про боржника не були виключені з Єдиного реєстру боржників.

За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і право застосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Конституційний Суд України у Рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

У Доповіді Верховенство права, яка схвалена Європейською Комісією За демократію через право (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні (25-26 березня 2011 року), наголошено, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію (пункт 44); правова визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); правова визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття законних очікувань) (пункт 48).

З наведеного слідує, що виходячи з принципу юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права, враховуючи, що позивач виконав всі свої майнові зобов`язання, покладені на нього постановою Управління патрульної поліції у м Харкові, жодних інших зобов`язань саме на позивача покладено не було.

Докази того, що позивач мав у спірний період з 27.10.2021 до 24.09.2025 невиконані майнові зобов`язання, як боржник, відповідачем не надано, а дана обставина, в силу приписів ч.1 ст. 9 Закону України «Про виконавче провадження», є обов`язковою умовою включення особи до Єдиного реєстру боржників.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У постанові Касаційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року у справі №342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

У сукупності викладених обставин та враховуючи наявність з 27.10.2021 до 24.09.2025 невиключених відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників за наявності постанови про зняття арешту з майна від 27.10.2021, у зв`язку зі сплатою боржником боргу у повному обсязі, а також стягненням витрат та виконавчого збору у повному обсязі, суд дійшов висновку, що тривале невчинення відповідачем дій для виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників з 27.10.2021 до 24.09.2025 є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За таких обставин суд з метою ефективного та належного способу захисту порушених прав позивача вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яка полягає у невиключенні відомостей про позивача з Єдиного реєстру боржників з 27.10.2021 до 24.09.2025.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відшкодування завданою протиправною тривалою продовжуваною бездіяльністю Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (код ЄДРПОУ 41430678) з невиключення відомостей про боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Єдиного реєстру боржників моральної шкоди у розмірі 45 000 (сорок п`ять тисяч) грн, суд зазначає таке.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі №216/3521/16-ц вказано, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні (постанови Верховного Суду від 20 травня 2020 року в справі № 821/1269/17, від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14, від 20 лютого 2018 року в справі № 804/2252/14, від 05 квітня 2023 року в справі № 308/13418/20).

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв`язку між шкодою та протиправною бездіяльністю відповідача, відповідно до якої заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження спричинення йому моральної шкоди внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, вказаної в позовній заяві.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Щодо клопотання позивача про стягнення за рахунок відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 28 000 грн суд зазначає таке.

Згідно частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Згідно зі ст.30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом часу.

Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі Ботацці проти Італії (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З аналізу вищевказаної норми слідує, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати наведені вище критерії, зокрема чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження суми понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем до суду були надані: Договір про надання правової допомоги від 18.09.2025 №АБ25/19 за змістом якого Адвокатське бюро «Володимира Ніколаєва» в особі Керуючого уклали договір про надання правової допомоги, в п. 4.4. якого зазначена вартість наданих послуг у фіксованій сумі 24000 грн та 0,5 м.з.п. за кожне судове засідання; додаткова угода №1 від 20.10.2025; Акт виконаних робіт про надання послуг адвоката на суму 28 000 грн; прибутковий ордер від 22.10.2025 на суму 28000 грн.

Суд також звертає увагу, що у відзиві на позовну заяву Холодногірсько-Новобаварським відділом державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зазначені заперечення щодо розрахунку розміру витрат на професійну правничу допомогу зазначену у позові. Відповідач посилається на їх завищення та необґрунтованість.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат, тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Суд зауважує, що складність справи обумовлена як суттю спору й характером спірних правовідносин (нестандартний спір, нетипові правовідносини), так і кількістю учасників, обсягом доказів, кількістю засідань.

З огляду на зміст спірних правовідносин та правове регулювання таких, зроблений представником позивача розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, пропорційності складності наданих послуг правовому супроводу справи в суді, відтак, суд вважає необґрунтованою заявлену до стягнення суму витрат на професійну правничу допомогу (28000 грн.) та становить надмірний тягар для відповідача.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України від 05.07.2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон № 5076-VI).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Разом з тим, стосовно розміру понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, проаналізувавши зроблені представником позивача розрахунки, виходячи із загальних засад законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності, враховуючи критерій обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 2500,00 грн., які, на переконання суду, є достатніми та співмірними із часом витраченим адвокатом та обсягом наданих ним послуг.

Враховуючи викладене, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню у розмірі 2500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону.

Щодо суми судового збору, то суд зазначає, що в матеріалах справи наявна квитанція про сплату судового збору у розмірі 968,96 грн., відтак стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сума судового збору у розмірі 968,96 грн.

Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 80, 139, 134, 140, 243-246, 250, 255, 268-269, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Полтавський Шлях, буд. 46, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61052 ЄДРПОУ 41430678), Держави України в особі Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601 ЄДРПОУ 37567646) про визнання бездіяльності неправомірною - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яка полягає у невиключенні відомостей про позивача з Єдиного реєстру боржників з 27.10.2021 до 24.09.2025 за виконавчим провадженням № 57631537.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Полтавський Шлях, буд. 46, м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н, 61052 ЄДРПОУ 41430678) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у сумі 968 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень) 96 коп та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Мельников Р.В.