Рішення № 131301602, 16.09.2025, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/123/25

провадження № 2/492/490/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

16 вересня 2025 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Гусєвої Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання Гамурар І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -

встановив:

Позивач звернувсядо судуіз зазначеноюпозовною заявоюдо відповідачки,в якійпросив судстягнути звідповідачки заборгованістьза договором позикина загальнусуму 18429,60грн.,а такожсудові витрати.Свої позовнівимоги позивачобґрунтував тим,що 14липня 2021року міжТОВАРИСТВОМ ЗОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ«1БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВОНЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ»(даліза текстом-ТОВ «1БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВОНЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ»)та ОСОБА_1 було укладеноДоговір позики№ 75649363(АНУЇТЕТ)(даліза текстом договір)в електронномувигляді навеб-сайтікредитодавця,згідно зумовами якогоТОВ «1БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВОНЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ»надало,а ОСОБА_1 отримала грошовікошти усумі 8480,00грн.,строком на64дні,тобто до15вересня 2021року,та зобов`язаласьповернути кредит,сплатити процентиза користуваннякредитом застандартною процентноюставкою 1,6%в день,яка застосовуєтьсяв межахвсього строкукредиту.ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» виконало умови вказаного договору у повному обсязі, надавши відповідачці обумовлену вказаним договором суму грошових коштів, однак відповідачка не здійснила повернення кредитних коштів, а також не сплатила відсотки за користування кредитними коштами, внаслідок чого у відповідачки виникла заборгованість перед ТОВ «1БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВОНЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ»за вказаним договором на загальну суму 18429,60 грн., з якої: 8480,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 9949,60 грн. - сума заборгованості за відсотками.

Між ТОВ «1БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВОНЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ»та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» (далі за текстом - ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ») було укладено Договір факторингу № 2112 від 21 грудня 2021 року, згідно умов якого до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» перейшло право вимоги до відповідача за договором позики № 75649363 від 14 липня 2021 року.

31 березня 2023 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (далі за текстом - ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ») було укладено договір факторингу № 310323-ФМ від 31 березня 2023 року , відповідно до умов якого до ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ»» перейшло право вимоги до відповідача за договором № 75649363 від 14 липня 2021 року. на загальну суму 18429,60 грн.

Враховуючи, що відповідачка ухилилась від погашення заборгованості, до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за вказаним договором, тому позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Представниця позивача, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце судового засідання, у судове засідання не з`явилась, але до суду від неї надійшла заява, у якій просила суд про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила їх задовольнити. У разі неявки відповідачки у судове засідання не заперечувала проти ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідачка про дату, час та місце судового засідання була двічі поспіль повідомлена належним чином, однак у судове засідання повторно не з`явилась,що підтверджується довідкою про причини невручення судової повістки, в якій є позначка «адресат відсутній за вказаною адресою», що в силу пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України в такому випадку вважається, що судовий виклик вручений відповідачці належним чином. Клопотання про розгляд справи за її відсутності, відзив на позовну заяву до суду не подала, про причини неявки в суд не повідомила.

У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність за вказаною адресою, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії, а повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Суд, також, враховує, що складовим елементом права на справедливе судочинство є судовий розгляд справи упродовж розумного строку (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) від 04 листопада 1950 року та рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Світлана Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, пункт 86; «Странніков проти України» від 03 травня 2005 року, пункт 40; «Лещенко і Толюпа проти України» та «Смирнова проти України» від 08 листопада 2005 року, пункт 54, «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, пункт 41).

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд бере до уваги, що учасник справи зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо її, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22).

Отже, відповідачка зобов`язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року в справі № 175/4075/18 (провадження № 61-5401св22), якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідачка надала суду доказів неможливості прибути у судове засідання.

Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки поспіль відповідачки у судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для її неявки.

Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідачки про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбачений ЦПК України.

Виходячи з вищезазначеної практики ЄСПЛ, беручи до уваги дві неявки поспіль відповідачки у судове засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності відповідачки, яка з 28 січня 2025 року, тобто з моменту прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, до ухвалення наявного заочного рішення жодного разу у судове засідання не з`явилась, станом розгляду справи не цікавилась, тим самим своїм процесуальним обов`язком з`явитись в судове засідання за викликом, знехтувала.

Враховуючи вказані факти, згоду представниці позивача, що викладена у її заяві, щодо заочного розгляду справи, суд вважає за можливе, відповідно до частини 4 статті 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із зобов`язального права, пов`язані з ухиленням боржника від виконання своїх обов`язків з повернення кредитних коштів кредитору, тому при вирішенні спору між сторонами слід керуватися Цивільним Кодексом України.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ») та ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, було укладено Договір позики (АНУЇТЕТ) № 75649363 від 14 липня 2021 року (далі за текстом договір), відповідно до умов якого ТОВ «1БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВОНЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ»надало, а ОСОБА_1 відповідачка у справі, отримала грошові кошти у сумі 8480,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності (а. с. 12 зворотна сторона). Відповідно до пункту 2, 2.1, 2.2, 2.3 договору грошові кошти надані строком на 64 дні від дати отримання позики відповідачкою з процентною ставкою у розмірі 1,6 % в день (базова процентна ставка фіксована). Згідно з пунктом 2,3 договору у випадку користування позикою понад 64 дні, то застосовується процентна ставка у розмірі 2,7 % від суми позики за кожний день користування нею. Згідно з пунктом 2 договору позики позичальник зобов`язався вчасно повернути позику та сплатити проценти за користування позикою у порядку, визначеному договором.

Згідно пункту 12 договору, договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» Договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі і пункту 13. Договір укладений на взаємовигідних умовах, на принципах статей 6, 627 ЦК України.

Позикодавець має право укласти договір відступлення права вимоги за договором або договір факторингу з будь-якою третьою особою з урахуванням вимог законодавства України.

Невід`ємною частиною договору є Правила надання грошових коштів у позику, що надано Позичальнику до укладення Договору (далі за текстом Правила). Уклавши договір, позичальник підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщено на сайті товариства: https://mycredit.ua/ua/documents-license/ (пункт 5.1 договору) (а. с. 14-24).

Судом встановлено, що вказаний договір був укладений, позика була надана позичальниці ОСОБА_1 , відповідачці у справі, виключно за допомогою веб-сайту позикодавця, Порядку дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі, а також сторони вказаного договору узгодили розмір позики, строк та умови користування коштами, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 , відповідачка у справі, для укладення договору в електронній формі на погоджених умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Виконання умов вказаного договору зі сторони позикодавця підтверджується заявкою на отримання грошових коштів від 14 липня 2021 року, платіжною інструкцією № 38c14228-5ff0-4b34-820f-5a9efd1b7417 від 14 липня 2021 року (а. с. 10, 25-26, 27).

В порушення умов Договору позики (АНУЇТЕТ) № 75649363 від 14 липня 2021 року, ОСОБА_1 , відповідачка у справі, взяті на себе зобов`язання не виконала, внаслідок чого у неї перед ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» виникла заборгованість на загальну суму 18429,60 грн., з якої: 8480,00 грн. сума заборгованості за основною сумою боргу; 9949,60 грн. - сума заборгованості за відсотками, що підтверджується розрахунком заборгованості (а. с. 57-58).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями частини 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом положень частини 1, частини 2 статті 207, пункту 2 частини 1 статті 208 ЦК України правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом, зокрема, заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Відповідно частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Згідно із статтею 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідачка у справі, шляхом власноручних введень одноразових ідентифікаторів, отриманих від ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», прийняла публічні пропозиції (оферти) та підписала договір (здійснила акцепти пропозицій товариств), тобто договір вважається укладеним відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію».

ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, не спростовано презумпцію правомірності правочину та не надано будь-яких доказів того, що ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» отримало її персональні дані та використало їх у власних цілях.

Судом встановлено, що сторони вказаного договору досягли згоди з усіх істотних їх умов, уклали їх у відповідності до Закону України «Про електронну комерцію» шляхом обміну електронними повідомленнями та підписали у порядку, визначеному статтею 12 Закону, а тому Договір позики (АНУЇТЕТ) № 75649363 від 14 липня 2021 року вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону).

Вказаним договором передбачено порядок та умови отримання позики, погашення заборгованості за нею, сплату відсотків, нарахованих за користування грошовими коштами.

ОСОБА_1 відповідачка у справі, підписавши вказаний договір надала згоду на отримання та повернення грошових коштів і сплати відсотків за користування кредитними коштами у строки та порядку, встановленими вказаним договором.

Судом встановлено, що за змістом позовних вимог та документів, наявних у справі, доказом укладення між ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» договору слугують: Договір позики (АНУЇТЕТ) № 75649363 від 14 липня 2021 року та додатки до нього, що підписані з використанням електронних підписів одноразовими ідентифікаторами відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», Правил, Алгоритму дій.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Згідно з частиною 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з умовами Договору факторингу № 2112 від 21 грудня 2021 року, додатків до нього, укладених між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ», до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» перейшло право вимоги до боржників, у тому числі, право грошової вимоги до ОСОБА_1 , відповідачки у справі, за Договором позики (АНУЇТЕТ) № 75649363 від 14 липня 2021 року у сумі 18429,60 грн., що також підтверджується Витягом з Реєстру прав вимоги № 4 від 21 грудня 2021 року (а. с. 28-35, 36-37).

Відповідно до Договору факторингу № 310323-ФМ від 31 березня 2023 року, укладеного між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (а. с. 59), до ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» перейшло право вимоги до боржників, в тому числі, право грошової вимоги до ОСОБА_1 , відповідачки у справі, за Договором позики (АНУЇТЕТ) № 75649363 від 14 липня 2021 року у сумі 18429,60 грн., що також підтверджується Реєстром боржників № 1 від 31 березня 2023 року (а. с. 39-46, 47-48).

Згідно до умов вказаних договорів факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 2-2035/11 (провадження № 61-2449св18) викладено висновок, що тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК України свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок також зроблено Верховним Судом у справі № 761/1543/20, провадження № 61-10389св21 від 23 лютого 2022 року, справа № 639/86/17, провадження № 61-5039св21 від 19 січня 2022 року, справа № 554/8549/15-ц, провадження № 61-18460св20 від 14 липня 2021 року.

Оскільки, позивач ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ», позивач у справі, на підставі вказаних договорів факторингу набуло право вимоги за Договором позики (АНУЇТЕТ) № 75649363 від 14 липня 2021 року, укладеного між первісними кредитодавцем ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, то у нього, як у нового кредитора, виникло право вимоги повернення кредитних коштів та інших передбачених договорами платежів, у зв`язку з неналежним виконанням позичальницею ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, взятих на себе зобов`язань шляхом стягнення заборгованості за Договором позики (АНУЇТЕТ) № 75649363 від 14 липня 2021 року.

Доказів про визнання вказаних договорів факторингу недійсними чи погашення боргу первісному кредитору матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що згідно з умовами Договором позики (АНУЇТЕТ) № 75649363 від 14 липня 2021 року позичальниця ОСОБА_1 , відповідачка у справі, зобов`язалась повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитними коштами в повному обсязі у строки та на умовах, передбачених у вказаним договором, однак не виконала умови договору.

Після відступлення позивачу прав грошових вимог до ОСОБА_1 , відповідачки у справі, остання не здійснювала платежів для погашення кредитної заборгованості на рахунки ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» до ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ».

Матеріали справи не містять доказів погашення кредитної заборгованості відповідачкою на рахунок ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ».

Відповідно до частин 1, 3 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями частини 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною 2 статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Положеннями статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути кредитодавцеві кредиту (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому кредитодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір кредити є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 580 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (стаття 612 ЦК України).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідачка у справі, кредитні кошти отримала, якими в подальшому розпорядилась на власний розсуд, однак свої зобов`язання щодо повернення грошових коштів та сплати процентів не виконала, внаслідок чого у нього перед позивачем виникла заборгованість за Договором позики (АНУЇТЕТ) № 75649363 від 14 липня 2021 року на загальну суму 18429,60 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості (а. с. 9).

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів, в розумінні статей 77, 78 ЦПК України, щодо неправильності розрахунків заборгованості за Договором позики (АНУЇТЕТ) № 75649363 від 14 липня 2021 року ОСОБА_1 , відповідачкою у справі, суду не надано, інші розрахунки заборгованостей на іншу дату за вказаним договором суду також не надано, чим не виконані вимоги частини 1 статті 81 ЦПК України, тому вказаний розрахунок приймається судом як доказ у вирішенні спору.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості на загальну суму 18429,60 грн., оскільки зібрані у справі докази та їх належна оцінка доводять, що позов обґрунтований, а викладені позивачем в позовній заяві обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та вони не спростовані відповідачкою.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог позивача, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачем при зверненні з наявним позовом до суду, оскільки сплата судового збору підтверджена платіжною інструкцією № 579932160.1 від 23 січня 2025 року (а. с. 1).

Позивачем у позовній заяві заявлено позовну вимогу щодо стягнення з відповідачки на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з чим суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються також з витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом частини 4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів) рахунків тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268) (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічних підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» від 23 січня 2014 року (заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3500,00 грн. представницею позивача було надано: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 6 від 03 квітня 2018 року (а. с. 55 зворотна сторона); договір про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01 листопада 2024 року (а. с. 49-52); ордер серії АХ № 1149961 від 01 листопада 2024 року (а. с. 55); витяг з акту № 3-П від 10 грудня 2024 року приймання-передачі наданої правничої допомоги, відповідно до якого ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» була надана правнича допомога на загальну суму 3500,00 грн. за вивчення документів, проведення їх аналізу, вивчення правової позиції, аналіз судової практики, збір документів, підготовка/складання позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 (а. с. 52 зворотна сторона); платіжна інструкція кредитового переказу коштів № 579930933.1 від 18 грудня 2024 року про оплату 3500,00 грн. (а. с. 54).

Від ОСОБА_1 , відповідачки у справі, до суду не надійшло клопотання про зменшення витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Судом встановлено, що позивач поніс витрати у розмірі 3500,00 грн. на професійну правничу допомогу та від відповідачки не надійшло клопотання про зменшення таких витрат.

Відсутність клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, від іншої сторони виключає можливість суду самостійно (без указаного клопотання) зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 907/357/16, від 18 грудня 2018 року у справі № 910/4881/18.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн., що відповідає критерію розумності їхнього розміру та є співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Керуючись статтями 4, 5, 7, 12, 13, 15, 19, 44, 48, 76-81, 89, 95, 128, 133, 137, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265,268,273,274-279,280-282,284,289,354,355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 : РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (місцезнаходження: 08200, місто Ірпінь, вулиця Стельмаха Михайла, будинок 8А, офіс 240; код ЄДРПОУ: 43311346) заборгованість за Договором позики (АНУЇТЕТ) № 75649363 від 14 липня 2021 року у розмірі 18429 (вісімнадцять тисяч чотириста двадцять дев`ять) гривень 60 копійок, з якої:

- 8480 (вісім тисяч чотириста вісімдесят) гривень 00 копійок - сума заборгованості за основною сумою боргу;

- 9949 (дев`ять тисяч дев`ятсот сорок дев`ять) гривень 60 копійок сума заборгованості за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 : РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (місцезнаходження: 08200, місто Ірпінь, вулиця Стельмаха Михайла, будинок 8А, офіс 240; код ЄДРПОУ: 43311346) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок, витрати на правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідачка, якій повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення їй повного заочного рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачкою в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Гусєва Н.Д.