Рішення № 131291712, 27.10.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2025 рокуСправа №160/26373/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

15.09.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Бюро економічної безпеки України та, з урахуванням уточнення позовних вимог від 02.10.2025р., просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не визначення та не виплати сум грошового забезпечення позивачеві із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 грн., 2024 році у розмірі 3028 грн., у 2025 році 3028 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не визначення та не виплати одноразової грошової допомоги позивачеві із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2025 році у розмірі 3028 грн.;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача за рахунок фонду оплати праці Бюро економічної безпеки України, грошове забезпечення у 2023 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-ІХ у розмірі 2684 грн., грошове забезпечення у 2024 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Держаний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-ІХ у розмірі 3028 грн., у 2025 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-ІХ у розмірі 3028 грн.;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві за рахунок фонду оплати праці Бюро економічної безпеки України, одноразову грошову допомогу виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року №4059-ІХ у розмірі 3028 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 23.02.2023р. по 08.09.2025р. він проходив службу у Бюро економічної безпеки на різних посадах, йому було присвоєно спеціальне звання лейтенант БЕБ та згідно наказу №171-к/ДСК-ДП від 08.09.2025р. він був звільнений зі служби в БЕБ України, вважає, що йому було визначено посадовий оклад у розмірі меншому, ніж передбачено ст.31 Закону України «Про бюро економічної безпеки України ( далі Закон про БЕБ), тобто, без дотримання згаданої статті та без дотримання постанови КМУ №1068 за пунктом другого якого Умов оплати праці БЕБ- передбачено, що посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року. А оскільки статтями 7 Закону України «Про Державний бюджет України» на 01.01.2023р. такий прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2684 грн., на 01.01.2024р. та на 01.01.2025р. становив 3028 грн. відповідачем у період з 02.03.2023р. по 08.09.2025р. протиправно здійснювалась йому виплата грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів в сумі 2102 грн. з урахуванням того, що такого прожиткового мінімуму Законом України «Про прожитковий мінімум» не передбачено, що, на переконання позивача, є порушення вищенаведених вимог ч.2 та ч.3 ст.31 Закону про БЕБ. З наведених підстав позивач вважає, що і одноразова грошова допомога при звільненні йому також була виплачена у меншому розмірі протиправно. Також позивач у позові посилається і на численні правові висновки Верховного Суду та апеляційних адміністративних судів щодо аналогічних спорів, які вирішувались на користь працівників БЕБ.

Ухвалою суду від 24.09.2025р. відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи було призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та зобов`язано відповідача протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати суду докази правомірності дій/бездіяльності відповідача, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду разом з адміністративним позовом була направлена та отримана відповідачем у його електронному кабінеті 17.09.2025р. (адміністративний позов) та 25.09.2025р. (ухвала суду), що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце судового розгляду справи згідно до вимог ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.

09.10.2025р., на виконання вищевказаної ухвали суду, через систему "Електронний суд", відповідач подав відзив на позов, в якому просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що згідно до ч.3 ст.31 Закону про БЕБ посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, а відповідно до ч.1 ст.32 цього Закону про БЕБ, фінансове та матеріально-технічне забезпечення БЕБ України здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, коштів, передбачених проектами міжнародної технічної допомоги. З огляду на те, що служба в БЕБ України є державною службою особливого характеру, яка врегульована спеціальним законодавством, до визначення посадових окладів працівників БЕБ застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, оплата праці яких регулюється спеціальними законами. Відповідний розмір установлений абзацом 6 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України» на 2023,2024 2025 роки 2102 грн. Отже, саме цей показник у розмірі 2102 грн. підлягає застосуванню для визначення посадових окладів працівників БЕБ у 2023-2025 роках. На переконання представника відповідача, застосування фіксованого прожиткового мінімуму в розмірі 2102 грн. для розрахунку посадових окладів працівників БЕБ є правомірним в умовах воєнного стану та відповідає принципам спеціального регулювання, юридичної визначеності та ефективного використання бюджетних коштів. Також представник відповідача вказав і на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2025р. у справі №240/9028/24 щодо правозастосування приписів ст.7 Закону України Про Державний бюджет України, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка, на його переконання, є подібною до правовідносин у даній справі, тому з урахуванням цієї правової позиції, відповідач вважає, що дії БЕБ у питанні визначення та виплати позивачеві сум грошового забезпечення, а також одноразової грошової допомоги, були вчинені правомірно та в межах чинного законодавства. З огляду на наведене, у задоволенні позовних вимог просив відмовити у повному обсязі.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 27.10.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянин України ОСОБА_1 у період з 23 лютого 2023 року по 09 вересня 2025 року проходив службу у Бюро економічної безпеки України на різних посадах, йому було присвоєно спеціальне звання лейтенант Бюро економічної безпеки України про що свідчить копія паспорту позивача серії НОМЕР_1 від 04.11.2002р., копії Витягів з наказів від 23.02.2023р. №10-к/ДСК, від 01.03.2023р. №51-к/ДСК-ДП, №55-к/ДСК-ДП, від 23.03.2023р. №70-к/ДСК-ДП, від 19.04.2023р. №111-к/ДСК-ДП, від 10.04.2024р. №89-к/ДСК-ДП та від 29.06.2024р. №356-к/ДСК-ДП, наявних у справі.

Далі, за змістом копії Витягу з наказу від 08.09.2025р. №171-к/ДСК-ДП «Про звільнення ОСОБА_2 » видно, що позивача було звільнено зі служби в Бюро економічної безпеки України з 09 вересня 2025 року згідно з підпунктом 7 пункту 72 Положення (за власним бажанням).

Позивач в заяві про уточнення позовних вимог вказав, що у період з 02.03.2023р. по 08.09.2025р. йому відповідачем протиправно визначався та виплачувався посадовий оклад, а, відповідно, і грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі меншому, ніж передбачено постановою КМУ №1068 та без дотримання вимог ст. 31 Закону про БЕБ, а саме: з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що становить на 2023-2025р.р. 2102 грн., тоді як мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня календарного року (2684 грн. - на 2023р., 3028 грн. - на 2024-2025р.р.), згідно до вищенаведених вимог постанови КМУ №1068, ст.31 Закону про БЕБ та абз.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023,2024 та 2025 роки».

У відзиві на позов відповідач підтвердив, що при визначенні посадових окладів працівникам БЕБ, у тому числі, і позивачу, у спірний період з 02.03.2023р. по 08.09.2025р. застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, оплата праці яких регулюється спеціальними законами згідно абз.6 ч.1 ст.7 Законів України «Про Державний бюджет України» на 2023, 2024 та 2025 роки у розмірі 2102 грн.

Позивач, вважаючи протиправною таку бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачеві грошового забезпечення, у тому числі і одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 грн., у 2024 та 2025 роках у розмірі 3028 грн., встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки», що є порушенням його прав та інтересів, звернувся з даним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, статус працівників Бюро, а також порядок проходження служби визначає Закон України «Про Бюро економічної безпеки України» від 28.01.2021 №1150-ІХ (далі - Закон №1150-ІХ).

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону № 1150-ІХ Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.

Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.

Частина 1 статті 14 Закону № 1150-ІХ визначає, що Бюро економічної безпеки України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління.

Стаття 19 Закону № 1150-ІХ встановлює, що до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.

В свою чергу, згідно зі статтею 31 Закону № 1150-ІХ заробітна плата працівників Бюро економічної безпеки України повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням характеру, інтенсивності та небезпечності роботи, забезпечувати добір і закріплення у штаті Бюро економічної безпеки України кваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби, інтенсивності та умов служби, кваліфікації.

Особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України. Посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини 3 ст. 31 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України», Кабінетом Міністрів України Постановою від 06.10.2021 за № 1068 (далі Умови №1068) затверджено Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки.

Згідно з п. 2 Умов № 1068 посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.

Отже, розмір посадового окладу, осіб, які мають спеціальні звання БЕБ визначається спеціальним законодавством, а саме: частина третя статті 31 Закону України № 1150-ІХ та п. 2 Умов № 1068.

З огляду на викладене, спеціальним законом, котрий врегульовує діяльність БЕБ України та його територіальних підрозділів встановлено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У даному випадку має місце колізія загальних та спеціальних норм, що врегульовують спірні правовідносини.

При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року справа № 120/1196/19-а.

У разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.

Саме такий підхід застосував Верховний Суд у постановах від 29 січня 2019 року у справі № 807/257/14 та від 25 травня 2022 року справа №120/1 196/19-а. Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (пункт 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії», заява № 7888/03, пункт 15 рішення у справі «Баранкевич проти Росії», заява № 10519/03).

Відтак, розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 за №966-XIV (далі - Закон №966-XIV).

Положеннями ст.1 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Також у цій статті Закону визначено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Зі змісту вказаної норми Закону №966-XIV вбачається закріплення вичерпного переліку основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Положеннями ст. 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Отже, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу працівників державних органів. Водночас працівники державних органів Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтями 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки» разом із установленням на 01 січня 2023 року прожиткових мінімумів у розмірі 2684 грн., з 01 січня 2024 та з 01 січня 2025р. у тому числі для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн., був введений новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2102,00 грн.

Слід зазначити, що зміни до Закону № 1150-ІХ в частині, яка регламентує розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання у спірному періоді, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.

Законом № 1150-ІХ закріплено, що для визначення розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про Бюро економічної безпеки України», а тому зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання (працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами) відсутні законні підстави.

Водночас, приписи Законів України «Про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, що порушує гарантії незалежності вказаної категорії працівників БЕБ, одна з яких передбачена частиною першою статті 5 Закону №1150-ІX.

Закони України «Про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки» не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі №120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі №240/3795/22.

Отже, з огляду на викладене, суд приходить до висновку, що грошове забезпечення позивача та одноразова грошова допомога при звільненні за період з 02.03.2023 по 09.09.2025 мало обчислюватися з урахуванням положень абзацу 4 частини 1 ст. 7 Законів України «Про Державний бюджет на 2023, 2024 та 2025 роки», якими було визначено величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2023 2684 грн., з 01 січня 2024 року та з 01 січня 2025 року у розмірі 3028 грн.

За викладених обставин, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільнення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2023р. у розмірі 2684 грн., на 01.01.2024р. та на 01.01.2025р. у розмірі 3028 грн., встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки», слід визнати протиправною.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем у відзиві на позов не наведено жодних обґрунтованих підстав, належних, достатніх та допустимих доказів також не було надано, які б свідчили про правомірність вищенаведеної бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошового забезпечення, у тому числі, одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 грн., у 2024 та 2025 роках у розмірі 3028 грн., встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки», виходячи із встановлених вище судом обставин даної справи та аналізу чинного наведеного законодавства.

Тому, у даних правовідносинах правомірність зазначеної вище бездіяльності відповідача у встановленому законодавством порядку останнім не доведена.

Також не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, посилання представника відповідача у відзиві на позов на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.04.2025р. у справі №240/9028/24 з приводу того, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення розміру посадового окладу судді, з огляду на те, що ці правові висновки стосуються розміру суддівської винагороди, встановленої Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Водночас, предметом даного спору є розмір грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України, які регулюються іншими законами, зокрема, ст.31 Закону про БЕБ та постановою КМУ №1068.

А відтак, правові висновки, наведені у згаданій вище постанові Верховного Суду, не є релевантними до правовідносин у даній справі, тому не підлягають застосуванню у даних правовідносинах згідно ч.5 ст.242 КАС України.

Судом критично надається оцінка і аргументам представника відповідача, які у даному випадку відхиляються судом, щодо того, що фіксований розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн. для розрахунку посадових окладів працівників БЕБ є правомірним та таким, що відповідає принципам спеціального регулювання, юридичній визначеності та ефективного використання бюджетних коштів, з огляду на таке.

Як уже зазначалося вище, введення законодавцем у Законах України «Про Державний бюджет України на 2022, 2023, 2024 та 2025р.р. нової грошової величини «прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення посадових окладів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (у том числі податкових та митних органів) у розмірі 2102 грн.» без внесення змін до спеціальних законів, якими визначені посадові оклади таких працівників із розрахунку такої величини як «прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року» є не відповідає меті Законів України «Про Державний бюджет України», які мають врегульовувати лише витрати та доходи Держави на відповідний календарний рік і не можуть врегульовувати правовідносин, які регулюються іншими спеціальними законами (рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), з урахуванням того, що згаданої величини (прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення посадових окладів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами ( у том числі податкових та митних органів) у розмірі 2102 грн.) Законом №966-ХІУ не передбачено.

Слід зазначити, що принцип правової визначеності це загальний принцип права, який гарантує, що зміст права є чітким, зрозумілим і стабільним, а права та свободи людини можуть бути реалізовані на практиці. Це означає, що правові норми повинні бути сформульовані недвозначно, передбачувано та стабільно, щоб громадяни могли знати свої права і передбачати наслідки своїх дій.

А відтак, застосування розрахункової величини для визначення посадових окладів працівників БЕБ у згаданому періоді, яка відсутня у спеціальному законі та у Законі №966-ХІУ не може свідчити про відповідність її принципам спеціального регулювання та правовій визначеності.

Інші аргументи представника відповідача, викладені у відзиві на позов, уважно вивчені судом, проте не заслуговують уваги, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення, у тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 02.03.2023р. по 09.09.2025р. із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 грн., у 2024 та у 2025 роках у розмірі 3028 грн., встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки», суд приходить до висновку, що відповідач, допустивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю щодо не проведення нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення, у тому числі одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 02.03.2023р. по 09.09.2025р. із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 грн., у 2024 та у 2025 роках у розмірі 3028 грн., встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки», відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною, виходячи з повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, у відповідності до вимог ч.2 ст.9 згаданого Кодексу, слід вийти за межі позовних вимог, та з урахуванням того, що позивача було звільнено зі служби в БЕБ України з 09 вересня 2025 року (Витяг з наказу №171-к/ДСК-ДП), який є останнім днем роботи позивача, тому слід визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошового забезпечення, у тому числі і одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 грн., у 2024 та у 2025 роках у розмірі 3028 грн., встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки», саме за період з 02.03.2023р. по 09.09.2025р.

Також підлягають задоволенню і похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити позивачеві нарахування та виплату позивачеві грошового забезпечення, у тому числі і одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 грн., у 2024 та у 2025 роках у розмірі 3028 грн., встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки», за період з 02.03.2023р. по 09.09.2025р. та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, виходячи з того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача у наведеній частині позову, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із повноважень адміністративного суду, визначених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві грошового забезпечення, у тому числі, одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 грн., у 2024 та у 2025 роках у розмірі 3028 грн., встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки», за період з 02.03.2023р. по 09.09.2025р., та здійснити виплату різниці з урахуванням виплачених сум, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Разом з тим, оскільки у цій справі позивач звернувся за захистом порушеного права, у трудових відносинах під час проходження публічної служби та спір стосується оплати його праці, відповідно, він є звільненим від сплати судового збору у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому підстави для розподілу судових витрат по сплаті судового збору у межах розгляду цієї справи у адміністративного суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії певні дії - задовольнити повністю.

Визнати бездіяльність Бюро економічної безпеки України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі, одноразової грошової допомоги при звільненні із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 грн., у 2024 та у 2025 роках у розмірі 3028 грн., встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки», за період з 02.03.2023р. по 09.09.2025р. протиправною.

Зобов`язати Бюро економічної безпеки України (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 31, код ЄДРПОУ 44168316) нарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошове забезпечення, у тому числі одноразову грошову допомогу при звільненні, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2023 році у розмірі 2684 грн., у 2024 та у 2025 роках у розмірі 3028 грн., встановленого абзацом 4 частини першої статті 7 Законів України «Про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки», за період з 02.03.2023р. по 09.09.2025р. та здійснити виплату різниці з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва