Ухвала суду № 131246917, 24.10.2025, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

Справа №2-1276/10

Номер провадження 2-др/337/34/25

УХВАЛА

(додаткова)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2025 рокум. Запоріжжя

Хортицький районний суд міста Запоріжжя в складі:

у складі: головуючого судді Салтан Л.Г.

за участю секретаря Кабалюка Д. А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя у спрощеному провадженні заяву про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за заявою ТОВ «Діджи Фінанс», ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (первісні стягувачи), ОСОБА_1 (боржник), про заміну стягувача,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2025 року в справі ЄУН 2-1276/10 Провадження №6/337/128/2025 заяву ТОВ «Діджи Фінанс», ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (первісні стягувачи), ОСОБА_1 (боржник), про заміну стягувача залишено без задоволення.

06.10.2025 року до Хортицького районного суду м. Запоріжжя надійшла заява від заінтересованої особи (боржника) ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, в якій просить стягнути з ТОВ «Діджи Фінанс» понесені судові витрати, що пов`язані з витратами на професійну правничу допомогу, у розмірі 9000 грн.

Ухвалою суду від 06.10.2025 року заява призначена до розгляду у судовому засіданні без виклику сторін та їх представників, учасникам провадження роз`яснено право подати письмові заперечення про розподіл витрат.

Ухвалою суду від 08 жовтня 2025 року справа знята з розгляду, судове засідання перенесено на 24.10.2025 року у зв`язку з відпусткою судді.

15.10.2025 року представником ТОВ «Діджи Фінанс» до суду було подано заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просять відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на те, що ухвала суду не є судовим рішенням, положення ст.270 ЦПК України застосуванню не підлягають, розмір витрат не є доведеним, заява заявлена поза межами строку.

Розглянувши матеріали провадження, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 258 ЦПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Розглянувши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Отже, враховуючи, що ухвала у відповідності до ст.258 ЦПК України є видом судового рішення, суд на своє глибоке переконання вважає, що якщо розгляд провадження завершений постановленням ухвали, та під час розгляду провадження сторона понесла витрати на правничу допомогу, стягнення таких витрат цілком узгоджується з вимогами ст.270 ЦПК України шляхом постановлення додаткового рішення у вигляді додаткової ухвали, отже доводи представника стягувача щодо неможливості застосування в даному випадку вимог ст.270 ЦПК України не є слушними.

При цьому вимоги щодо стягнення понесених витрат на правничу допомогу були заявлені представником боржника під час розгляду заяви у судовому засіданні 06.10.2025 року.

Вирішуючи питання щодо стягнення витрат суд враховує, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (пункт 268) (рішення від 23 січня 2014 року у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України»).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За змістом ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

За змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у частинах п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Відповідний правовий висновок викладений у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

В постанові від 26.10.2022 при розгляді справи № 910/4277/21, Верховний суд зазначив, що участь у судовому засіданні являє собою не формальну присутність на ньому, а підготовку адвоката до цього засідання та у зворотному напрямку, його очікування та безпосередню участь у судовому засіданні. Такі стадії представництва інтересів у суді, як прибуття на судове засідання та очікування цього засідання є невідворотними та не залежать від волі чи бажання адвоката. При цьому одночасно вчиняти якісь інші дії на шляху до суду чи під залом судового засідання адвокат не може та витрачає на це свій робочий час. Такі стадії як прибуття до суду та очікування є складовими правничої допомоги, які в комплексі з іншими видами правничої допомоги сприяють забезпеченню захисту прав та інтересів клієнта. Отже час, який адвокат витрачає на дорогу для участі в судовому засіданні, - є складовою правничої допомоги і підлягає компенсації нарівні з іншими витратами.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу представником позивача надано: договір про надання правової допомоги від 30 вересня 2024 року, Акт прийому- передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правничої допомоги від 02.10.2025 року на суму 9000 грн., довідка про отримання грошових коштів від 02 жовтня 2025 року, фіскальний чек- доказ направлення заяви до ТОВ «Діджи фінанс».

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 («East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.

На обґрунтування заперечень представник ТОВ «Діджи фінанс» посилається на те, що ухвала від 12.09.2025 року не є рішенням по суті справи, а лише вирішує процесуальне питання в межах стадії виконання судового рішення, та не становить підстав для ухвалення додаткового рішення відповідно до ст. 270 ЦПК, витрати на правничу допомогу не підтверджені належними доказами та заявлені поза процесуальним строком, при цьому обґрунтованих заперечень на спростування заявленого розміру суду не надано.

Враховуючи, що відповідна сума, обумовлена сторонами у договорі про надання правничої допомоги від 30 вересня 2024 року, Акт прийому- передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання правничої допомоги від 02.10.2025 року, і належить до судових витрат, застосувавши принцип пропорційності, співмірності, критерій реальності адвокатських витрат, а також розумності їхнього розміру, виходячи з того, що відповідачем належним чином не спростований розмір понесених витрат, а заявлені позовні вимоги були судом задоволені, суд вважає, що заява підлягає задоволенню, та приходить до висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат у розмірі 9000 грн, вважаючи, що такий розмір понесених витрат є співмірним з предметом спору, реальним та розумним, а тому підлягає стягненню.

Керуючись ст.ст. 220 п.3 ч.1 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Доповнити ухвалу Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 12 вересня 2025 року по справі ЄУН 2-1276/10 Провадження №6/337/2/2019 за заявою ТОВ «Діджи Фінанс», ПАТ «ОТП Банк», ТОВ «ОТП Факторинг Україна» (первісні стягувачи), ОСОБА_1 (боржник), про заміну стягувача,

Стягнути з ТОВ «Діджи Фінанс», (ЄДРПОУ 42649746, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського 8) - на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , адреса поштового листування: АДРЕСА_2 ) в рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи в сумі 9000 грн.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 15 денний строк апеляційної скарги.

Суддя: Л.Г. Салтан