Рішення № 131222317, 21.10.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5204/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Інформаційного агентства про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Інформаційного агентства, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Інформаційного агентства щодо непроведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2023 року по 06.02.2025 року;

- стягнути з Інформаційного агентства на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2023 року по 06.02.2025 року в сумі 280994,67 грн.

В обґрунтування вказаних позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу в Інформаційному агентстві до 21.12.2023 року.

Водночас, позивач з`ясував, що йому не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення. Не погоджуючись із вищезазначеним, позивач оскаржив вищезазначені дії відповідача до суду та остаточна виплата належної йому суми грошового забезпечення була здійснена 07.02.2025 року.

Позивач стверджує, що згідно статті 117 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) України, в разі невиплати з вини уповноваженого органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, як стверджує позивач, він має право на отримання від відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати коштів до дня фактичного здійснення розрахунку тобто з 22.12.2023 року по 06.02.2025 року.

Разом з тим, відповідач зазначеної виплати позивачу не здійснив, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду у справі №420/5204/25 було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч.5 ст. 262 КАС України.

Під час розгляду даної справи від представника Інформаційного агенства до суду надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, КЗпП України не поширюється

Також у відзиві представник відповідача клопотав про необхідність залишення позовної заяви без руху через несплату позивачем судового збору за подання до суду адміністративного позову

Додатково у відзиві представник відповідача посилався на те, що гарантії, визначені ст.117 КЗпП України, є універсальними, що застосовуються до будь-яких працівників і не є пільгою в значенні Закону №3551-XII, відповідно вимоги, пов`язані з застосуванням заходів відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не зачіпають порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином не стосується соціального і правового захисту особи зі статусом учасника бойових дій, тому судовий збір за подання позивачем позовної заяви у цій справі має сплачуватись у загальному порядку.

Ухвалою суду від 14.03.2025 року провадження у справі №420/5204/25 було зупинено на підставі п.6 ч.2 ст.236 КАС України та в подальшому поновлено ухвалою суду від 09.04.2025 року.

На виконання вищевказаної ухвали суду, представник Інформаційного агентства надіслав до суду витребувані докази по суті спірних правовідносин.

Під час розгляду справи від позивача надійшла відповідь на відзив, заперечень на яку до суду від відповідача не надходило.

Від представника відповідача до суду також надходили додаткові пояснення у справі.

Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом під час розгляду справи встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу по 21.12.2023 року в Інформаційному агентстві, який є правонаступником Центрального друкованого органу Міністерства оборони України «Народна армія», що підтверджується витягом із наказу начальника Інформаційного агентства (по стройовій частині) від 21.12.2023 року №297.

Відповідно до наявної в матеріалах справи розрахунково-платіжної відомості №155, позивачу при звільненні було перераховано 21 253,81 грн.

Разом з тим, позивачу у період проходження служби не було нараховано та виплачено грошове забезпечення у повному обсязі, з огляду на що позивач була змушений звернутися суду.

На виконання рішень Одеського окружного адміністративного суду від 28.02.2024 року по справі №420/23866/23, від 18.01.2024 року по справі №420/27413/23 та від 19.12.2023 року по справі №420/26649/23, позивачу 07.02.2025 року було перераховано суму грошового забезпечення загалом в розмірі 385 730,63 грн., що підтверджується скріншотами із застосунку банківської установи.

Тобто остаточний розрахунок з позивачем було здійснено 07.02.2025 року, чого відповідачем у справі не заперечувалось. Крім того, як стверджує позивач, повідомлення про надходження коштів у вищезазначену дату є фактом, що свідчить про несвоєчасний остаточний розрахунок Інформаційного агентства з позивачем.

Не погоджуючись із протиправними діями відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у справі №420/5204/25.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Дослідивши адміністративний позов, відзив, відповідь на відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об`єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

Згідно ст. 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За змістом пункту 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 у справі №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку.

Як зазначалось раніше, позивача було звільнено зі служби (виключено зі списків особового складу частини) 21.12.2023 року.

Разом з тим, оскільки станом на день звільнення позивача зі служби (21.12.2023 року), відповідачем не було проведено з ним розрахунку у повному обсязі, а саме не виплачено грошове забезпечення у належному розмірі, позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, як зазначає позивач у адміністративному позові, та що не заперечується відповідачем, Інформаційним агентством було проведено остаточний розрахунок із позивачем лише 07.02.2025 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п. 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.

Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).

Тобто, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 року у справі №160/2867/19.

У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Як було встановлено судом вище, позивачу при звільненні до видачі на руки у добровільному порядку підлягало грошове забезпечення у розмірі 21 253,81 грн.

Крім того, як вбачається з наявної у матеріалах справи довідки Інформаційного агентства від 21.03.2025 року №522/457, у жовтні 2023 року та листопаді 2023 року позивачу було перерахованого грошового забезпечення в загальному розмірі 93 655,76 грн. (у жовтні 2023 року 46 827,88 грн., та у листопаді 2023 року 46 827,88 грн.).

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1 535,34 грн., у розрахунку 93 655,76 грн. / 61 день (кількість календарних днів у жовтні та листопаді 2023 року).

Період затримки виплати сум при звільнені складає 413 календарних днів, та обраховується з 22.12.2023 року (перший день після виключення позивача зі списків особового складу частини) по 06.02.2025 року включно (останній день затримки перед днем остаточного розрахунку) (за попередньою редакцією КЗпП України).

Водночас суд враховує, що пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року №2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 року, текст статті 117 викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Таким чином, починаючи з 19.07.2022 року у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.

Верховний Суд сформував правову позицію у постанові від 29.01.2024 року по справі №560/9586/22, де зазначив, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (07.02.2025 року), суд у даній справі доходить висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 22.12.2023 року по 21.06.2024 року, обмеженням строку виплати у 6 місяців, що становить 183 календарних дня.

Із наведеного слідує, що вся сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2023 року по 21.06.2024 року складає 280 967,22 грн. (1 535,34 грн. (середньоденний заробіток) х 183 дня.

Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 року по справі №825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.

Також, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо необхідності врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Правова позиція щодо застосування принципу співмірності була також зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року по справі №761/9584/15-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №806/345/16.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19 зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, варто зазначити, що вищевказані правові висновки Верховного Суду щодо пропорційності зменшення середнього заробітку, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

Наведений у вищевказаних постановах Верховного Суду підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Одночасно, з 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.

Тотожні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 29.01.2024 у справі №560/9586/22.

Тобто, період затримки розрахунку відповідача з позивачем при звільненні з 22.12.2023 року по 21.06.2024 року, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями, без застосування принципу співмірності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2025 року по справі №420/28878/24.

Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», на корить позивача, за період з 22.12.2023 по 21.06.2024, необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 280 967,22 грн.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правової позиції Верховного Суду, суд доходить висновку, що сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку становить 280 967,22 грн. за період з 22.12.2023 року по 21.06.2024 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

На підставі вищезазначеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача частково шляхом зобов`язання Інформаційного агентства нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2023 року по 21.06.2024 року включно у розмірі 280 967,22 грн.

В іншій частині позовних вимог, що стосуються несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, слід відмовити з вищенаведених мотивів.

Щодо посилань представника відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду з вказаним адміністративним позовом, суд зазначає наступне.

Приписами частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Так, нормами Кодексу законів про працю України, який регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено інші строки звернення до суду за захистом порушеного права.

Так, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Як вже було встановлено судом з матеріалів позовної заяви, остаточний розрахунок відповідача із позивачем був проведений 07.02.2025 року (на виконання рішення суду була перерахована сума індексації грошового забезпечення), що підтверджується скріншотом із застосунку банківської установи.

У той же час, з вказаним адміністративним позовом позивач звернувся до суду 18.02.2025 року, тобто в межах тримісячного строку з дня одержання ним письмового повідомлення про нараховані суми.

Враховуючи вищевказане суд не вбачає факту пропуску позивачем строку звернення до суду з вказаним адміністративним позовом.

Щодо клопотання представника відповідача про необхідність залишення позовної заяви без руху через несплату позивачем судового збору за подання до суду адміністративного позову, суд зазначає наступне.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору закріплені в Законі України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674-VI (далі - Закон №3674-VI).

За п.13 ч.1 ст.5 Закону №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Правовий статус ветеранів війни, до яких належать учасники бойових дій, визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі Закон №3551-XII).

Статею 12 Закону №3551-XII закріплені пільги учасникам бойових дій та гарантії їх соціального захисту,

За ч.2 ст.22 Закону №3551-XII ветерани війни та особи, на яких поширюється дія цього Закону, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

Аналізуючи вищевказане суд доходить висновку, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору стосовно пільг, прав та гарантій закріплених законодавством саме через набуття такого статусу. Тобто, наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати судового збору за подання позовних заяв до суду незалежно від предмета спору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 року у справі №545/1149/17 зробила висновок, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону №3551-XII.

Разом з тим, за п.1 ч.1 ст.5 Закону №3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Так, у рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 року у справі №420/13606/21, розглядаючи, серед інших, позовну вимогу з приводу індексації грошового забезпечення в аспекті звільнення від сплати судового збору, дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними.

Враховуючи вищевказане, суд доходить висновку, що в межах даної справи позивач звільнений від сплати судового збору, оскільки предметом даної адміністративної справи стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що відповідає п.1 ч.1 ст.5 Закону №3674-VІ.

За вищевикладених обставин, суд залишає без задоволення клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без руху після відкриття провадження у справі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору, а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судового збору не здійснювати.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Інформаційного агентства про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Інформаційного агентства щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2023 року по 21.06.2024 року включно.

Зобов`язати Інформаційне агентство нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.12.2023 року по 21.06.2024 року включно у розмірі 280 967,22 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат не проводити.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повне найменування сторін по справі:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач Інформаційне агентство (01015, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 45/1, корп.33, код ЄДРПОУ 26622615).

Суддя О.В. Білостоцький