Ухвала суду № 131221324, 21.10.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

з питань зупинення провадження

21 жовтня 2025 року справа № 380/18409/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Качур Р.П. розглянув у порядку письмового провадження клопотання відповідача про зупинення провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (адреса: АДРЕСА_2 ) (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 29.04.2023 по 12.08.2025 (включно);

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 29.04.2023 по 29.10.2023, але не більше як за шість місяців.

Ухвалою від 15.09.2025 відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від відповідача на адресу суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (вх. № 81817 від 14.10.2025), у якій просить суд зупинити провадження у справі № 380/18409/25 до до завершення розгляду справ №№ 306/2708/23, 489/6074/23 Верховним Судом. В обґрунтування такої вказав, що існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у спорах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням змін, внесених Законом № 2352-IX, та необхідність розгляду питання щодо відступлення від висновку, викладеного у постанові КАС від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22. Стверджує, що того ж дня і з цією ж метою ВПВС постановила ще одну ухвалу про прийняття справи № 489/6074/23 до свого розгляду. Зазначив, що у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 судова палата КАС у складі ВС вказала, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352 IX, яким ст. 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 3248-IV втратила чинність, тому поширення висновків ВПВС у справі № 761/9584/15-ц на ст. 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022, є неможливим. З цих підстав просить суд зупинити провадження у справі.

Суд, вирішуючи клопотання про зупинення провадження у справі, керується таким.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що 02.07.2025 Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу №489/6074/23 з метою відступу від висновків Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду щодо підходу, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, для застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України №2352-IX.

Передаючи справу №489/6074/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду вказала, що у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вказала, що у зв`язку з набранням чинності Законом №2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV втратила чинність, тому судова палата вважала, що поширення висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі №761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022, є неможливим.

Судова палата зауважила, що наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду підхід щодо критеріїв / способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був обґрунтований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки стаття 117 КЗпП України в редакції Закону від 20.12.2005 №3248-IV не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.

Водночас із прийняттям Закону №2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток, шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

Поряд з цим, на переконання колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX фактично не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19.07.2022 шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. Такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19.07.2022.

Викладене, на переконання колегії суддів Касаційного цивільного суду, не дає підстав вважати неможливим застосування до відповідних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX, а тому ця правова позиція підлягає застосуванню і за умов нинішнього законодавчого врегулювання.

Крім того, із пояснювальної записки до наведеного законопроекту ніяк не слідує, що законодавець мав на меті унеможливити розумне застосування статті 117 КЗпП України з можливістю зменшення середнього заробітку.

Касаційну скаргу у справі № 489/6074/23 Постановою Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі залишено без розгляду. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

Отже, Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за ст. 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 236, 241-243, 248, 256, 293, 294 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовити.

2. Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та не може бути оскаржена. Заперечення на цю ухвалу може бути включено до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Р.П. Качур