Рішення № 131221232, 22.10.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2025 рокусправа № 380/14204/25

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Морської Галини Михайлівни, розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, Державної судової адміністрації України про стягнення заробітної плати, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2), в якому просить (мовою оригіналу):

"1. Визнати прямою дискримінацією незабезпечення Державною судовою адміністрацією України бюджетними асигнуваннями територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області для проведення видатків з виплати в повному обсязі судді Інгульського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.04.2025 по 30.06.2025 в розмірі 389703,60 гривень;

2. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити бюджетними асигнуваннями територіальне управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області для проведення видатків з виплати в повному обсязі судді Інгульського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.04.2025 по 30.06.2025 в розмірі 389703,60 гривень.

3. Стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.04.2025 по 30.06.2025 в розмірі 389703,60 гривень.".

Ухвалою від 18.07.2025 відкрите загальне провадження у справі.

Позивач надіслав суду заяву про розгляд справи без його участі.

Ухвалою від 23.09.2025 закрите підготовче провадження, справа призначена до розгляду у письмовому провадженні, через неявку в судове засідання усіх учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним: «… працюю на посаді судді Інгульського районного суду м. Миколаєва, доказом чого є указ Президента України від 17.10.2019 року №760/2019, Додаток до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо перейменування Ленінського районного суду міста Миколаєва на Інгульський районний суд міста Миколаєва, та увільнений від виконання службових обов`язків у зв`язку із призовом під час мобілізації, доказом чого є наказ від 03.10.2024 №15ос/г/24. Наказ про припинення виплати мені суддівської винагороди не видавався, однак за період з 01.04.2025 по 30.06.2025 суддівська винагорода мені не виплачена, що є порушенням мого права на оплату праці та прямою дискримінацією через перебування на посаді в Миколаївській області.

… за наявності рівного статусу судді місцевого суду, наявності аналогічної підстави для увільнення від виконання обов`язків у зв`язку із проходженням військової служби Державною судовою адміністрацією України виділяються бюджетні призначення територіальним управлінням в Рівненській, Сумській та Хмельницькій області для виплати суддівської винагороди суддям ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак не виділяються такі бюджетні призначення ТУ ДСА в Миколаївській області для виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , що і є прямою дискримінацією за місцем роботи, яка має бути припинена шляхом зобов`язання…».

Позивач стверджує, що невиплата йому суддівської винагороди є порушенням його прав, а виплата суддівської винагороди іншим суддям за рівних умов проявом дискримінації.

Із вказаних підстав просить суд задовольнити позов.

Відповідач 2 ДСА України надіслав суду відзив, у якому заперечив проти позову, мотивуючи тим, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким було внесено зміни до Кодексу законів про працю України. Зокрема в частині 3 статті 119 Кодексу законів про працю України замінено слова зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на зберігаються місце роботи і посада.

На цей час Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання. Частиною 3 ст.119 КЗпП, серед іншого, зазначено, що таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Стверджує, що законність дій ТУ ДСА України в Миколаївській області відносно Позивача по аналогічній справі підтверджено рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.12.2022 та П`ятим апеляційним адміністративними судом від 16.03.2023 року по справі №400/3799/22.. З аналогічних підстав Позивачеві відмовлено рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.06.2025 року по справі №560/19747/24.

Із вказаних підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідач 1 не скористався правом подання відзиву.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.

Указом Президента України від 17.10.2019 №760/2019 "Про призначення суддів" ОСОБА_1 призначено на посаду судді Ленінського районного суду міста Миколаєва.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» від 26 лютого 2025 року №4273-IX, який набрав законної сили 25 квітня 2025 року, Ленінський районний суд міста Миколаєва перейменовано на Інгульський районний суд міста Миколаєва.

Наказом голови Ленінського районного суду міста Миколаєва від 03.10.2024 № 15ос/г/24 увільнено суддю Ленінського районного суду міста Миколаєва ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків з 27.09.2024 у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період, із збереженням місця роботи і посади.

Оскільки за період з 01.04.2025 по 30.06.2025 суддівська винагорода позивачу не виплачена, він звернувся до суду за захистом порушеного права.

Надаючи оцінку позиціям сторін у справі, суд застосовує наступні правові норми.

Згідно зістаттею 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 130 Конституції Українидержава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій..

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України"Про судоустрій і статус суддів"від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності 30.09.2016 р. ( даліЗакон №1402- VIII), зокрема, -

- судоустрій і статус суддів в Україні визначаютьсяКонституцією Українита законом. Зміни до цьогоЗаконуможуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів. ( стаття 4Закону №1402- VIII)

- суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. ( частина 1статті 135 Закону № 1402-VIII)

- суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. ( частина 10статті 135 Закону № 1402-VIII)

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а такожзагальні засади проходження в Україні військової служби визначеноЗаконом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон № 2232-ХІІ), яким передбачено зокрема :

-військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. ( частина першоїстатті 2 Закону № 2232-ХІІ) ;

- проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом ( частини 2статті 2 Закону № 2232-ХІІ);

- порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина 4статті 2 Закону № 2232-ХІІ).

- гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно дозаконів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами (стаття 40 Закону № 2232-ХІІ).

- громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьоюстатті 119 КЗпП, а також частиною першою статті53і частиною другою статті57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті44, частиною першою статті54і частиною третьою статті63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другоюстатті 46 Закону України «Про вищу освіту». (частина 2статті 39 Закону № 2232-ХІІ).

За правилами частини третьоїстатті 119 КЗпП Україниза працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Законом України"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частину 3статті 119Кодексу законів про працю Українивикладено в такій редакції:

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, що незалежність і недоторканність судді гарантуютьсяКонституцієюта Законами України. Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановленаЗаконом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Так питання виплати суддівської винагороди у період проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації за умови змін у редакції частини третьоїстатті 119 КЗпП Українибуло предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі № 320/10955/23, у якій, серед іншого, зазначено, що наведені положенняЗакону № 1402-VIII(частина десята статті 135) стосуються випадків, коли суддя не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин, які безпосередньо пов`язані з організацією судочинства.

Законом №1402-VIIIне врегульовано, чи виплачується суддівська винагорода в разі проходження суддею, повноваження якого не припинені, військової служби, зокрема, за призовом по мобілізації до лав Збройних Сил України в особливий період.

При співвідношенні норм частини третьоїстатті 119 КЗпП Українитастатті 135 Закону № 1402-VIIIслід мати на увазі, що вони є самостійними, регулюють різні правовідносини, а тому при їхньому застосуванні неприйнятні правила щодо застосування загальної та спеціальної норми.

У правовому регулюванні статусу судді немає норми, яка б визначала, які гарантіїмає суддя, якщо він, виконуючи військовий обов`язок по захисту Батьківщини, поступивна військову службу. У такому випадку суддя отримує також статус військовослужбовця з поширенням на нього гарантій правового і соціального захисту військовослужбовців, установлених законом.

Як і здійснення правосуддя, військова служба є публічною. Суддя, поступивши на військову службу, здійснює функції, які притаманні цьому виду публічної служби, і така служба підлягає оплаті відповідно до умов, передбаченихзакономдля неї. Засада оплати праці - «праця оплачується за виконану роботу (трудову функцію)» [це відповідає визначенню заробітної плати як винагороди за виконану роботу згідно з частиною першоюстатті 1 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»] - застосовна і в цьому випадку. Виконання одного виду публічної служби із застосуванням порядку оплати трудової функції, встановленого для іншого виду публічної служби, навпаки, суперечило б такій засаді.

За висновками, сформованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі № 320/10955/23, у разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьоїстатті 119 КЗпП України, оскільки вЗаконі № 1402-VIIIнемає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини. У разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період,а також в інших випадках, передбачених частиною другоюстатті 39 Закону № 2232-ХІІ, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі № 320/10955/23, у постанові від 17 квітня 2025 року в справі № 340/655/23, у якій суддю (позивача) увільнено від роботи у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації та припинено нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації, дійшла висновків, що в разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносиниміж ним і судом регулюються нормою частини третьоїстатті 119 КЗпП України, оскільки вЗаконі № 1402-VIIIнемає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини. Наведене дає підстави для висновку, що поступивши на військову службу, позивач не втратив статусусудді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомоїстатті 126 Конституції Українитастатті 119 Закону № 1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця. Будучи увільненим від виконання обов`язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагородияк винагороди за виконання професійного обов`язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема, й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби. У зв`язку із цим припинення нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди є правомірним.

Висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року в справі № 320/10955/23 та Верховним Судом у постанові від 17 квітня 2025 року в справі № 340/655/23 є релевантними та застосовними до спірних правовідносин .

Отже, відповідно до вже сформованих Верховним Судом правових висновків, у разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема, за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьоїстатті 119 КЗпП України, оскільки вЗаконі № 1402-VIIIнемає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини. У разі проходження суддею військової служби за призовом підчас мобілізації, на особливий період, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення, проте суддівська винагорода судді не виплачується.

Відповідно до частини п`ятоїстатті 242 КАС Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак враховуючи вищенаведене, оскільки в період з 01.04.2025 по 30.06.2025 позивач проходив військову службу по мобілізації в особливий період то правові підстави для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за цей період відсутні.

Суд наголошує, що середній заробіток, який виплачується працівникові за збереженим основним місцем роботи як соціальна гарантія згідно з частиною третьоюстатті 119 КЗпП України, та суддівська винагорода, визначенастаттею 135 Закону №1402-VIII, мають різну правову природу та правове регулювання.

Особливий статус позивача корелює його обов`язку здійснювати правосуддя, і саме за це він отримує суддівську винагороду. Між тим,Закон №1402-VIIIне передбачає можливості здійснення суддею повноважень з одночасним проходженням військової служби, що підтверджується фактом увільнення позивача від роботи на час проходження військової служби.

За таких обставин суд доходить висновку, що у цій правовій ситуації не йдеться про втручання у конституційні гарантії незалежності судді, адже позивач не позбавлений права на отримання суддівської винагороди за виконання повноважень судді.

За приписамипункту 4 частини першоїстатті 5 КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положеньстатті 9 КАС Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другоїстатті 77 КАС Українивстановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, разом із тим, якщо суб`єкт владних повноважень надасть докази правомірності свого рішення, то обов`язок спростувати такі докази покладається на позивача, що кореспондується із принципом змагальності сторін, закріпленому у ст. 2 КАС України.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяМорська Галина Михайлівна