Рішення № 131220979, 22.10.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2025 року м. Київ справа №320/43175/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Кочанової П.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державної установи "Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти" про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України (далі також відповідач-1), Державної установи "Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти" (далі також відповідач-2), в якому просить суд:

- визнати бездіяльність Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» щодо розгляду звернення народного депутата України ОСОБА_2 за зверненням ОСОБА_1 протиправною;

- зобов`язати Державну установу «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» надати відповідь на звернення народного депутата України ОСОБА_2 за зверненням ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України, яка виразилася у не створенні умов для проходження Єдиного державного кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 на підставі його тяжкого захворювання, що призвело до неможливості отримання ним ступеня магістра міжнародного права;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України створити умови для проходження Єдиного державного кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 на підставі його тяжкого захворювання, забезпечити йому можливість отримання ступеня магістра міжнародного права.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є особою з інвалідністю І групи (сліпий) та наразі проживає на території іноземної держави (Велика Британія), а отже прибути на територію України для складання Єдиного державного кваліфікаційною іспиту не може через інвалідність.

З метою забезпечення можливості отримання ступеня магістра міжнародного права, позивач звернувся до Міністерства освіти і науки України із запитом щодо створення умов для проходження Єдиного державного кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 на підставі його тяжкого захворювання віддалено, у відповідь на який відповідачем-1 повідомлено, що чинним законодавством не передбачено складання ЄДКІ за межами України.

Не погоджуючись з такою відповіддю Міністерства, позивач звернувся до народних депутатів України із проханням про здійснення заходів для захисту його права на освіту.

Народними депутатами надіслані депутатські звернення до Прем`єр-Міністра України, Міністерства освіти і науки України, Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти». Також, апаратом Верховної Ради України звернення надіслане до уповноваженого з прав людини.

При цьому, позивач наголошує, що відповіді від Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» на переадресований запит позивача не надано в установленому порядку.

Таким чином, вважаючи, що відповідачем-1 безпідставно не забезпечено позивачу можливість для проходження Єдиного державного кваліфікаційного іспиту та відсутність будь-якої відповіді з боку відповідача-2 на запит народного депутата України ОСОБА_2 за зверненням ОСОБА_1 , останній звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 8 січня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.

Представником відповідача-2 надано відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову, оскільки жодних заяв від народного депутата України ОСОБА_2 за зверненням ОСОБА_1 на адресу Державної установи "Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти" не надходило.

У відповіді на відзив відповідача-2, позивач наголосив, що ним надано належні докази, які підтверджують направлення на адресу відповідача-2 відповідного звернення, а тому аргументи останнього спростовуються.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 з посади, справу №320/43175/24 розподілено судді Кочановій П.В.

Представником відповідача-1 надано відзив на позовну заяву, в якому також заперечено проти задоволення позовних вимог, оскільки порядок атестації здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2021 № 497, згідно з умовами якого відсутні правові підстави для задоволення вимоги позивача про надання йому можливості складання єдиного державного кваліфікаційного іспиту за кордоном.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року суддею Кочановою П.В. прийнято до провадження адміністративну справу, призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

1 серпня 2025 року позивачем засобами електронного зв`язку подано до суду заяву про відвід судді Кочанової П.В. Заява про відвід судді мотивована тим, що розгляд адміністративної справи №320/43175/24 перевищив шістдесят днів із дня відкриття провадження у даній справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року визнано заяву ОСОБА_1 про відвід судді Кочанової Поліни Валеріївни в адміністративній справі №320/43175/24 необґрунтованою. Передано матеріали справи №320/43175/24 для вирішення питання про відвід судді Кочанової Поліни Валеріївни суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу та визначений відповідно до статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Київського окружного адміністративного суду Качанової П.В. в адміністративній справі №320/43175/24 відмовлено.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи (сліпий), що підтверджується довідкою медико - соціальної експертної комісії про встановлення І групи інвалідності безстроково.

Як зазначає позивач, він є студентом 2 курсу магістратури за спеціальністю 293 (міжнародне право) групи 07мп-23м-02 факультету міжнародного та європейського права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого.

Згідно переліку спеціальностей, за якими атестація здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях здійснюється у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 травня 2021 р. № 497, за спеціальністю 293 міжнародне право проводиться Єдиний державний кваліфікаційний іспит.

За інформацію Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, складання Єдиного державного кваліфікаційного іспиту допускається лише на території України.

Оскільки позивач перебуває на території іноземної держави (Велика Британія) та прибути на територію України для складання Єдиного державного кваліфікаційного іспиту не може через інвалідність, останній 16.07.2024 звернувся із запитом до Міністерства освіти і науки України, в якому просив забезпечити його атестацію за спеціальністю 293 міжнародне право, а також отримання кваліфікації із зазначеної спеціальності із врахуванням потреб, пов`язаних із інвалідністю і неможливістю прибути на територію України.

Листом від 19.07.2024 № 3/4716-24 відповідач-1 надав відповідь, в якій повідомив, що чинним законодавством не передбачено складання ЄДКІ за межами України. Зауважив, що Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти готовий створити для складання ЄДКІ особливі (спеціальні) умови, що створюються для осіб з особливими освітніми потребами, зокрема прийти для проходження ЄДКІ з особою, яка супроводжуватиме позивача впродовж усього іспиту і зможе читати йому завдання ЄДКІ.

Не погоджуючись з такою відповіддю відповідача-1, позивач подав скарги/звернення до Секретаріату Кабінету Міністрів України (лист від 25.07.2024 № Р-13286/20-24/1), Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій (лист від 25.07.2024 № 04-24/12-2024/166140), депутатської групи «Відновлення України» (лист від 25.07.2024 № 04-09/8- 2024/166350), депутатської групи «Партія «За майбутнє» (лист від 23.07.2024 № 04- 06/07-2024/163927), народного депутата України ОСОБА_4 (лист від 26.07.2024 № 192д9/7-2024/167056) та доручення Прем`єр-міністра України Дениса Шмигаля від 26.07.2024 № 24003/1/1-24.

Вказані скарги/звернення від позивача було перенаправлено до відповідних органів для розгляду в межах їх компетенції.

Зокрема, листом від Міністерства освіти і науки України від 01.08.2024 № 3/5118-24 щодо складання ЄДКІ особами з інвалідністю чи з особливими освітніми потребами зазначено, що ЄДКІ проводиться в першу чергу за спеціальностями, що передбачають присвоєння професійної кваліфікації з професій, для яких запроваджено додаткове регулювання, та мають велике суспільне значення. Особи з однаковою професійної кваліфікацією матимуть однакові професійні права. Відповідно, ЄДКІ є обов`язковим для всіх здобувачів, які претендують на отримання документа про освіту за такими спеціальностями, тому звільнення від складання ЄДКІ не передбачено. Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти, як установа, що проводить єдиний державний кваліфікаційний іспит за спеціальностями у сфері відповідальності Міністерства освіти і науки України, готовий створити особливі (спеціальні) умови, необхідні для осіб з особливими освітніми потребами, зокрема надати можливість проходження ЄДКІ з особою, яка супроводжуватиме Позивача упродовж усього іспиту та зможе читати завдання ЄДКІ. Складання ЄДКІ можна організувати як за місцем навчання, так й в іншому закладі освіти, в якому одночасно відбувається ЄДКІ за спеціальностями Право/Міжнародне право. Іншим варіантом є призупинення навчання та складання ЄДКІ після появи такої можливості.

Як зазначено позивачем, народним депутатом України ОСОБА_2 у межах звернення позивача щодо питання відсутності законодавчого механізму складання ЄДКІ за межами України для людей з тяжкими порушеннями здоров`я надіслано депутатське звернення від 15.08.2024 № 20д9/15-2024/179034 до Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти».

Натомість, як наголошує позивач, станом на час звернення до суду відповіді від Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» не надходило, чим були порушені строки, встановлені ч. 2 ст. 16 Закону України "Про статус народного депутата України".

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Право на освіту передбачено статтею 53 Конституції України, за якою: кожен має право на освіту (частина перша); держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам (частина третя).

Рішенням Конституційного Суду України в справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частини третьої статті 53 Конституції України "держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах" (справа про доступність і безоплатність освіти) від 04.03.2004 №5-рп/2004 надано тлумачення частині третій статті 53 Основного Закону України, відповідно до якого доступність освіти як конституційна гарантія реалізації права на освіту на принципах рівності, визначених статтею 24 Конституції України, означає, що нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права.

Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти визначені в Законі України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, Закон №1556-VII).

За змістом частини першої статті 5 Закону №1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень. Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності.

Статтею 6 Закону №1556-VII визначено: атестація це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту (частина перша); атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України (частина друга).

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 45 Закону №1556-VII центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки може приймати рішення про використання зовнішнього незалежного оцінювання з метою проведення атестації здобувачів вищої освіти для проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту або його окремих компонентів.

Порядок атестації здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.05.2021 №497 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Порядок №497), визначає організаційні засади проведення атестації здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту (ЄДКІ).

Порядком №497 установлено:

термін "єдиний державний кваліфікаційний іспит" означає стандартизовану форму здійснення контролю досягнення здобувачем освіти результатів навчання, визначених стандартом фахової передвищої або вищої освіти, та оцінювання таких результатів навчання (пункт 2);

атестація здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі кваліфікаційного іспиту здійснюється за спеціальностями, визначеними переліком спеціальностей, за якими атестація здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях здійснюється у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту, затвердженим цією постановою (пункт 3);

метою кваліфікаційного іспиту є вимірювання та оцінювання результатів навчання, досягнутих здобувачем освіти за підсумками опанування освітньої програми (пункт 6);

організація і проведення кваліфікаційного іспиту базуються на таких принципах: академічна доброчесність; об`єктивність; прозорість і публічність; нетерпимість до корупційних та пов`язаних з корупцією діянь (пункт 7);

особливості проведення кваліфікаційного іспиту, які пов`язані з використанням інформації з обмеженим доступом, визначаються актами законодавства (пункт 8);

кваліфікаційний іспит може проводитися у формі зовнішнього незалежного оцінювання або в іншій формі та передбачати використання різних видів тестових та ситуаційних завдань, укладених відповідно до програми кваліфікаційного іспиту (пункт 9);

відповідальні державні органи визначають для проведення кваліфікаційного іспиту Український центр оцінювання якості освіти, державну організацію "Центр тестування професійної компетентності фахівців з вищою освітою напрямів підготовки "Медицина" і "Фармація" при Міністерстві охорони здоров`я України" або інші установи (організації, заклади), що належать до сфери управління таких органів (абзац перший пункту 10);

видатки на розроблення завдань, організацію та проведення кваліфікаційного іспиту здійснюються за рахунок коштів державного бюджету, передбачених відповідальним державним органам, та з інших джерел, не заборонених законодавством. Фінансування проведення кваліфікаційного іспиту для осіб, що здобувають ступінь фахової передвищої або вищої освіти за державним (регіональним) замовленням, здійснюється в межах видатків відповідного бюджету. Видатки на проведення кваліфікаційного іспиту осіб, які здобувають ступінь фахової передвищої освіти та ступені вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях за рахунок коштів фізичних та/або юридичних осіб, включаються у вартість здобуття освіти (пункт 17).

Як убачається зі змісту Переліку спеціальностей, за якими атестація здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях здійснюється у формі єдиного державного кваліфікаційного іспиту, до нього включено спеціальності 081 "Право" та 293 "Міжнародне право".

Зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що Законом №1556-VII та Порядком №497 на Міністерство освіти і науки України покладено обов`язок забезпечити проведення атестації здобувачів ступеня фахової передвищої освіти та ступенів вищої освіти на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у формі ЄДКІ для чого визначаються відповідні державні органи, які забезпечують проведення ЄДКІ. Відповідач-1 наділений також повноваженнями приймати рішення про проведення атестації в формі зовнішнього незалежного оцінювання. Організація та проведення кваліфікаційного іспиту здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією а законами України (пункт 1); з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (пункт 2); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (неупереджено) (пункт 4); добросовісно (пункт 5); розсудливо (пункт 6); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення (пункт 9); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Частиною другою статті 19 Конституцією України встановлено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як уже вказувалось судом, Закон №1556-VII та Порядок №497 не покладає на Міністерство освіти і науки України обов`язок забезпечувати проведення атестації, зокрема у формі ЄДКІ, за кордоном за місцем знаходження здобувача.

Відтак, відмовляючи позивачу в забезпеченні проведення ЄДКІ за кордоном, відповідач діяв у межах повноважень, визначених Законом №1556-VII та Порядком №497.

Суд також зазначає, що фінансування проведення ЄДКІ здійснюється з державного бюджету. Кабінет Міністрів України не наділяв відповідача повноваженнями забезпечити проведення ЄДКІ за програмою 293 "Міжнародне право" за кордоном, зокрема в місці проживання позивача. Водночас, забезпечення проходження ЄДКІ за кордоном потребує певного фінансування з державного бюджету. Зокрема, необхідним є заключення договору з центром сертифікаційного тестування за кордоном, який би відповідав вимогам національного законодавства. Заключення відповідних договорів та здійснення для цього видатків з державного бюджету під час дії воєнного стану має бути виправданим.

На думку суду, вчинення відповідачем-1 дій для отримання бюджетних асигнувань з метою забезпечення можливості позивачу скласти ЄДКІ в місці його постійного проживання, в умовах воєнного стану, не може бути визнано пропорційним з тих лише підстав, що позивач постійно проживає за кордоном, проходить навчання дистанційно.

У постанові від 17.04.2019 у справі №342/158/17 Верховний Суд зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

З огляду на проаналізоване судом правове регулювання спірних відносин, встановлені обставини, зважаючи на висновки суду про те, що відповідач-1 діяв у межах повноважень, відмовляючи позивачу забезпечити проходження ЄДКІ за кордоном в місці його постійного проживання, необґрунтованість доводів позивача про протиправність таких дій відповідача-1, що перешкоджає реалізації позивачу права на освіту, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про протиправну бездіяльність Міністерства освіти і науки України, яка виразилася у не створенні умов для проходження Єдиного державного кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 на підставі його тяжкого захворювання, що призвело до неможливості отримання ним ступеня магістра міжнародного права.

Як наслідок, похідна вимога про зобов`язання Міністерство освіти і науки України створити умови для проходження Єдиного державного кваліфікаційного іспиту ОСОБА_1 на підставі його тяжкого захворювання, забезпечити йому можливість отримання ступеня магістра міжнародного права, також не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог до Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» суд виходить з наступного.

Статтею 40 Конституції України передбачено, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі Закон №393/96) врегульовано питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Також, забезпечено громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до статті 1 Закону №393/96 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону №393/96 передбачено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Згідно зі статтею 7 Закону №393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Як встановлено судом, позивач звернувся до народних депутатів України із проханням про здійснення заходів для захисту його права на освіту. В свою чергу, народними депутатами надіслані депутатські звернення до Прем`єр-Міністра України, Міністерства освіти і науки України, Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти».

Зокрема, у спірних обставинах в межах даної справи, народним депутатом України ОСОБА_2 у межах звернення позивача щодо питання відсутності законодавчого механізму складання ЄДКІ за межами України для людей з тяжкими порушеннями здоров`я сформовано депутатське звернення від 15.08.2024 № 20д9/15-2024/179034 до Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти».

Відповідно до ст.16 Закону України «Про статус народного депутата» народний депутат має право на депутатське звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, об`єднань громадян з питань, пов`язаних з депутатською діяльністю, і брати участь у розгляді порушених ним питань. Депутатське звернення - пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об`єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз`яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції. Депутатське звернення надсилається у паперовій або електронній формі.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, об`єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення, зобов`язані протягом 10 днів з дня його одержання розглянути і надати народному депутату відповідь з питань, що порушуються у депутатському зверненні. У разі неможливості розгляду звернення народного депутата у визначений строк його повідомляють про це офіційним листом з викладенням причин продовження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження, не може перевищувати 30 днів з дня його одержання. Депутатське звернення до правоохоронного органу або його посадової особи може бути розглянуто регіональним підрозділом цього органу, до компетенції якого безпосередньо належить вирішення порушених народним депутатом питань. Керівник регіонального підрозділу зобов`язаний надати відповідь народному депутату з дотриманням строків, визначених цією статтею.

Вмотивована відповідь на депутатське звернення повинна бути надіслана народному депутату не пізніш як на другий день після розгляду звернення. Відповідь надається в обов`язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об`єднання громадян, крім випадків, установлених цим Законом.

Відповідно до п.13 ст. 24 Закону України «Про статус народного депутата України» народний депутат зобов`язаний розглядати звернення виборців відповідно до вимог та в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

Народний депутат розглядає всі одержані ним пропозиції, заяви та скарги виборців, узагальнює їх, за необхідності вносить відповідні пропозиції до Верховної Ради України та її органів, а також до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

У разі необхідності народний депутат надсилає пропозиції, заяви та скарги громадян органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам, установам та організаціям, до повноважень яких входить розгляд звернень громадян чи вирішення порушених у них питань по суті. Про результати розгляду пропозицій, заяв та скарг громадян органи та посадові особи зобов`язані повідомити громадянина, від якого надійшло звернення, і народного депутата у терміни, встановлені Законом України «Про звернення громадян".

Як установлено судом, до матеріалів справи не надано належних доказів направлення сформованого депутатського звернення від 15.08.2024 № 20д9/15-2024/179034 до Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти», як і не надано доказів отримання такого звернення останнім.

Таким чином, у відповідача-2 не виникало обов`язку для надання будь-якої відповіді.

При цьому, суд наголошує, що позивач початково звернувся безпосередньо до депутата, а тому контроль опрацювання звернення відноситься безпосередньо до останнього.

Таким чином, в даному випадку, позивачем обрано невірний спосіб захисту порушених на його думку прав та інтересів.

Більш того, посилання позивача про наявність такого звернення в матеріалах справи та, як наслідок, наявність обов`язку для надання відповіді відповідачем-2, є помилковим, оскільки наданню відповіді передує належне в порядку закону подання з дотриманням процедури звернення (скарги) безпосередньо на адресу отримувача, а наявність листа у матеріалах справи не є тотожним вказаному.

Підсумовуючи викладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо визнання бездіяльності Державної установи «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» щодо розгляду звернення народного депутата України ОСОБА_2 за зверненням ОСОБА_1 протиправною та зобов`язання Державну установу «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти» надати відповідь на звернення народного депутата України ОСОБА_2 за зверненням ОСОБА_1 .

Судом враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зокрема, суд зауважує, що посилання позивача на порушення податкового орагну правових норм при викладенні висновків акту перевірки, складанні податкових повідомлень-рішень та аргументи щодо недотримання строків податковим органом при направленні запитів окремо не оцінювались, оскільки вони не є значимими в розрізі вагомсті обґрунтувань та підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідач.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, Державної установи "Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти" про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 22 жовтня 2025 року.

Суддя Кочанова П.В.