Рішення № 131200126, 21.10.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2025 р. справа № 300/9715/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Микитин Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі відповідач 1, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області), Державної казначейської служби України (далі відповідач 2, ДКС України), Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (далі відповідач 3, ГУ ДКСУ в Івано-Франківській області) згідно якого просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо тривалої невиплати частини пенсії по інвалідності в розмірі 193001,75 грн. донарахованої за період з 01.12.2019 по 31.01.2022 в рамках виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 по справі №300/3738/21;

- стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з відповідного казначейського рахунку інфляційні збитки у розмірі 133876,85 грн, та три відсотки річних у розмірі 28951,61 грн. виходячи з основного простроченого грошового зобов`язання в розмірі 193001,75 грн., за період з 01.12.2019 по 30.11.2024, донарахованого згідно рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 по справі №300/3738/21.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є пенсіонером органів внутрішніх справ України та особою з інвалідністю внаслідок війни II групи, отримує пенсію по інвалідності, призначену відповідно доЗакону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". На думку позивача, у відповідача після набрання судового рішення по справі №300/3738/21 законної сили, виникли додаткові грошові зобов`язання по виплаті донарахованої на підставі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 по справі №300/3738/21, але не виплаченої частини пенсії в розмірі 193001,75 грн які тривалий час не виконуються, що не узгоджується з приписами статті 129-1 Конституції України. Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми. У кредитора при цьому згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. З наведених підстав, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.01.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11.02.2025, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задоволено частково, ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02.01.2025 про повернення позовної заяви в адміністративній справі № 300/9715/24 - скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно, ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду 04.03.2025, яка набрала законної сили, відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо тривалої невиплати частини пенсії по інвалідності в розмірі 193001,75 грн. донарахованої за період з 01.12.2019 по 31.01.2022 в рамках виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 по справі №300/3738/21.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду 04.03.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області в частині позовних вимог про: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не нарахування та не виплати інфляційних втрат та три відсотки річних; стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з відповідного казначейського рахунку інфляційні збитки у розмірі 133876,85 грн, та три відсотки річних у розмірі 28951,61 грн. виходячи з основного простроченого грошового зобов`язання в розмірі 193001,75 грн., за період з 01.12.2019 по 30.11.2024, донарахованого згідно рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 по справі №300/3738/21, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи, згідно із правилами, встановленими статтею 262 КАС України.

Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області скористалось правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 06.03.2025. Щодо заявлених позовних вимог заперечив та просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши що у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин. Отже, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні. Крім того, позивач не позбавлений можливості скористатися вказаним правом компенсації втрати частини доходів у порядку та спосіб, визначені законом. Відтак, вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

10.03.2025 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив ГУ ДКСУ в Івано-Франківській області, у якій зазначено, що наведені доводи ГУ ДКСУ в Івано-Франківській області свідчать про надмірний формалізм та правовий пуризм, застосування якого є неприпустимим, тим більше, при вирішенні питання щодо захисту конституційного права особи з інвалідністю внаслідок війни II групи на відповідне соціальне та пенсійне забезпечення. Так, ГУ ДКС України в Івано-Франківській області у своєму відзиві на позовну заяву від 06.03.2025 дійшло помилковою висновку, який не узгоджується з викладеними доводами позивача та вказаними правовими висновками Великої Палати Верховного Суду. Відтак, доводи відповідача 3, викладені у відзиві на позов є безпідставними, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

ГУ ПФУ в Івано-Франківській області скористалось правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 17.03.2025. Представник відповідача 1 щодо заявлених позовних вимог заперечив, зокрема зазначив, що на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 по справі №300/3738/21Головним управлінням в січні 2022 року проведено перерахунок пенсії позивача, а доплату за період з 01.12.2019 по 31.01.2022 в сумі 193001,75 грн, включено в реєстр, виплата за яким буде проведена лише при наявності фінансування з Державного бюджету. Однак, в даній справі у відповідачів не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України, як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, тому положення статей 549 та 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних відносин. Відтак, підстави для стягнення на користь позивача суми 3% річних та втрат від інфляції відсутні. В зв`язку із наведеним, позовні вимоги позивача заявлені у позовній заяві є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

17.03.2025 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, у якій зазначено, що наведені доводи ГУ ПФУ в Івано-Франківській області свідчать про надмірний формалізм та правовий пуризм, застосування якого с неприпустимим, тим більше, при вирішенні питання щодо захисту конституційного права особи з інвалідністю внаслідок війни II групи на відповідне соціальне та пенсійне забезпечення. В свою чергу, статтею 625 ЦК України регулюються зобов`язальні правовідносини з приводу порушення грошового зобов`язання (несвоєчасного виконання або невиконання), яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового прана та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відтак, доводи відповідача 1, викладені у відзиві на позов є безпідставними, а позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.

Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що визнається та не заперечується сторонами.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28.08.2021 у справі №300/3738/21 задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області: визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у здійснені перерахунку та виплаті ОСОБА_1 пенсії з 01.12.2019, відповідно до довідки Департаменту персоналу МВС України від 24.06.2021 № 22/6-2912 про розмір грошового забезпечення станом на листопад 2019 року. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести перерахунок основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019, відповідно до довідки Департаменту персоналу МВС України від 31.08.2021 № 22/6-5165 про розмір грошового забезпечення станом на листопад 2019 року, встановленого за прирівняною посадою та виплату пенсії без обмежень у максимальному розмірі з урахуванням раніше виплачених сум, однією сумою.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 у справі №300/3738/21 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області задоволено частково.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 у справі № 300/3738/21 в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області провести перерахунок основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.12.2019, відповідно до довідки Департаменту персоналу МВС України від 31.08.2021 № 22/6-5165 про розмір грошового забезпечення станом на листопад 2019 року, встановленого за прирівняною посадою та виплату пенсії без обмежень у максимальному розмірі з урахуванням раніше виплачених сум, однією сумою скасувати та прийнято у цій частині нову постанову, якою позов задоволено частково.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відповідача провести ОСОБА_1 перерахунок і виплату пенсії відповідно до вимог статей 43, 63 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, положень постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції від 11.11.2015 № 988 на підставі довідки Департаменту персоналу МВС України від 24.06.2021 № 22/6-2912 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, з урахуванням раніше проведених пенсійних виплат.

У решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2021 року у справі 300/3738/21 залишено без змін. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 у справі № 300/3738/21 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 у справі №300/3738/21 Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у січні 2022 здійснило перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 01.12.2019, відповідно до довідки Департаменту персоналу МВС України від 31.08.2021 № 22/6-5165 про розмір грошового забезпечення станом на листопад 2019 року, різниця між перерахованим розміром пенсії і фактично виплаченим за період з 01.12.2019 року по 31.01.2022 склала 193001,75 грн, що підтверджується листом відповідача від 25.03.2022 № 1195-1175/Г-02/8-0900/22 та розрахунком на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою № 0903003234/23 від 24.03.2022 (а.с.50-52).

Позивач, вважаючи протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не нарахування та не виплати інфляційних втрат та три відсотки річних, позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Суд, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи правову норму, яку слід застосувати до спірних правовідносин, зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частина 6 статті 92 Конституції України встановлює, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Так, спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, в органах цивільного захисту, єЗакон України від 09 квітня 1992 року за №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"(надалі, такожЗакон №2262-ХІІ). Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно достатті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII(даліЗакон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною 2статті 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Статтею 43 Закону №2262-ХІІпередбачено, що пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо на момент призначення або виплати пенсії відбулася зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення та/або були введені для зазначених категорій осіб нові щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у розмірах, встановлених законодавством, пенсія призначається з урахуванням таких змін та/або нововведень, а призначена пенсія підлягає невідкладному перерахунку (частина 18статті 43 Закону № 2262-ХІІ).

Відповідно до частини 4статті 63 Закону №2262-ХІІ, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Із аналізу наведених вище норм права вбачається, що підставою для проведення перерахунку пенсії особам, які отримують пенсію за нормамиЗакону №2262-ХІІ, є зміна розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, або введення для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

При цьому, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд також враховує, що принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаєЗаконом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»(далі - Закон № 1058-IV).

Згідно з частиною другоюстатті 46 Закон № 1058-IVнараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульованіЗаконом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до статей1,2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законіслід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно зістаттею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно достатті 4 цього Законувиплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізаціїЗакону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Згідно із пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Із вищезазначеного правового регулювання можна зробити висновок, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому суд враховує висновок Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, сформований у пункті 29 постанови від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, про те, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Так, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Таким чином, суд дійшов висновку, щоЗаконом №1058-IVврегульовано питання відповідальності держави в особі певних органів за неналежне виконання грошового зобов`язання щодо пенсіонера, а саме виплати компенсації втрати частини доходів через невчасно виплачену пенсію.

Крім того, нормоюстатті 46 Закон № 1058-IVустановлено, що компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із окремимзаконом, яким у межах спірних правовідносин єЗакон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписівстатті 625 ЦК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 1 ЦК Українидо майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 3 статті11та частини першої статті13 ЦК Україницивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частинами 1 та 2статті 509 ЦК Українипередбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановленихстаттею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2статті 625 ЦК Україниборжник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що устатті 625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормамизакону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, щостаття 625 ЦК Українирозміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5ЦК Українипоширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5ЦК України). Отже, устатті 625 ЦК Українивизначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальнийзакон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі №420/2411/19 (пункт 77)).

Необхідно зазначити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Також суд зауважує, що відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов`язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей9,16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), приписистатті 625 ЦК Українине застосовуються дотрудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.

Такі висновки щодо застосуваннястатті 625 ЦК Україниє актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті22, статті1192 ЦК Українивідшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини 2 статті 625 ЦК Україникредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленомузакономабо договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною 2статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту приросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставістатті 625 ЦК Українив частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.

Крім того, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Підсумовуючи викладене, суд вказує на те, що спірні правовідносини у справі, а саме компенсація пенсіонеру втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульовані спеціальним закономЗаконом України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», відтак нормистатті 625 ЦК Україниу такому випадку не застосовуються, що свідчить про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо не нарахування та не виплати інфляційних втрат та три відсотки річних, у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії та стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з відповідного казначейського рахунку інфляційні збитки у розмірі 133876,85 грн, та три відсотки річних у розмірі 28951,61 грн. виходячи з основного простроченого грошового зобов`язання в розмірі 193001,75 грн., за період з 01.12.2019 по 30.11.2024, донарахованого згідно рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2022 по справі №300/3738/21.

Решта доводів та аргументів учасниківсправи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи відповідача, позивач під час розгляду справи не надав.

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв з дотриманням вимог частини 2 статті 2 КАС України, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.

Зважаючи, що у задоволенні позову відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул.Січових Стрільців, 15 м.Івано-Франківськ Івано-Франківська область, 76018);

Відповідач 2 - Державна казначейська служба України (код ЄДРПОУ 37567646, вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601);

Відповідач 3 - Головне управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 37951998, вул. Дністровська, 14, м. Івано-Франківськ, 76018.

Суддя Микитин Н.М.