Ухвала суду № 131200084, 21.10.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

"21" жовтня 2025 р. справа № 826/10150/18

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чуприни О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні питання про закриття провадження у адміністративній справі за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області, Управління праці та соціального захисту населення Андрушівської районної державної адміністрації Житомирської області, Управління соціального захисту населення Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області, Бердичівської районної ради Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів 20511,65 гривень, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі по тексту також позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Андрушівської районної державної адміністрації Житомирської області, Управління праці та соціального захисту населення Андрушівської районної державної адміністрації Житомирської області, в якому просило:

визнати протиправною бездіяльність Андрушівської районної державної адміністрації в частині не передбачення коштів на компенсаційні виплати за надання пільг в наданні послуг електрозв`язку окремим категоріям громадян при розробці бюджету міста на 2017 рік;

визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Андрушівської районної державної адміністрації в частині невиконання вимог пункту 6 "Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 за №256, а саме не реєстрації за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 додаткових зобов`язань за фактично надані послуги пільгового проїзду залізницею окремим категоріям громадян зі станцій та зупиночним пунктам, що розташовані у межах Андрушівського району за цей же період та не надсилань інформації про додаткові зобов`язання щомісячно до 18 числа фінансовому органу Андрушівської районної державної адміністрації;

стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Андрушівської районної державної адміністрації Житомирської області на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" 20511,65 гривень шкоди, заподіяної протиправними діями та бездіяльністю відповідачів, у сумі витрат, які понесла залізниця на перевезення пасажирів, які користуються пільгами з оплати проїзду у приміських поїздах за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 та 3524,00 гривень судових витрат, сплачених позивачем.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2019 (а.с.90-103 том І), яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019 (а.с.153-161 том І), позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Верховного Суду від 16.06.2021 касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Андрушівської районної державної адміністрації задоволено частково, скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.06.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2019, справу №826/10150/18 направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва (а.с.244-255 том І).

Протоколом розподілу справ між суддями справу №826/10150/18 передано судді Окружного адміністративного суду міста Києва. Окружним адміністративним судом міста Києва ухвалою від 15.07.2021 прийнято справу до провадження, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження (а.с.3-4 том ІІ).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.11.2021 клопотання представника позивача задоволено: залучено до участі в справі в якості співвідповідача Управління соціального захисту населення Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області (ідентифікаційний код 03192804, місцезнаходження: 13345, Житомирська область, Бердичівський район, село Гардишівка, вулиця Гагаріна, 8А); замінено відповідача Андрушівську районну державну адміністрацію на правонаступника Бердичівську районну державну адміністрацію Житомирської області (ідентифікаційний код 04053619, місцезнаходження: 13345, Житомирська область, Бердичівський район, село Гардишівка, вулиця Гагаріна, 8-А). Розгляд адміністративної справи №826/10150/18 розпочато спочатку (а.с.112-114 том ІІ).

На виконання положень пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" за №2825-IX від 13.12.2022 скеровано за належністю матеріали адміністративної справи №826/10150/18. Вказана справа надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду 02.04.2025 (а.с.114 том ІІІ). Згідно з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №826/10150/18 передано на розгляд судді Чуприні О.В (а.с.115 том ІІІ).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.04.2025, прийнято до провадження та призначено судовий розгляд справи №826/10150/18 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними матеріалами. Пунктами 2 коментованої ухвали розгляд адміністративної справи №826/10150/18 постановлено розпочати спочатку (а.с.134-139 том ІІІ).

Надалі, ухвалою суду від 08.04.2025 клопотання Управління соціального захисту населення Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області від 07.10.2022 про залучення учасників справи, - задоволено частково: залучено як співвідповідача у справі №826/10150/18 Бердичівську районну раду Житомирської області (ідентифікаційний код юридичної особи 37507880; місцезнаходження: вул. Шевченка, 11, с. Бистрик, Бердичівський район, Житомирська область, 13370) (а.с.140-141 том ІІІ).

Беручи до уваги наявні у справі станом на 21.10.2025 матеріали, враховуючи зміст та предмет спірних правовідносин, суд виходить із наступних підстав і мотивів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язане з процесуальним законодавством.

Згідно із частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту також КАС України, Кодекс) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини 1 статті 4 КАС є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, у тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, КАС регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразова зауважувала стосовно терміну "владні управлінські функції", що зміст поняття "владні" полягає в наявності в суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17 (пункт 5.7), від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 (пункти 28-30), від 18.09.2018 у справі №823/218/17 (пункти 24-25), від 12.03.2019 у справі №911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02.04.2019 у справі №137/1842/16-а, від 18.12.2019 у справі №826/2323/17 (пункти 18-19), від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19.02.2020 у справі №520/5442/18 (пункти 18-20), від 26.02.2020 у справі №1240/1981/18 (пункти 16-17), від 01.04.2020 у справі №520/13067/17 (пункти 19-21)).

Відповідно до частини 1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (частина 1 статті 239 Кодексу).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що приписи "позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 170 КАС) та "справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" (пункт 1 частини першої статті 238 КАС) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанови від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц (пункти 42 і 66), від 13.03.2019 у справі №331/6927/16-ц (пункт 37), від 20.03.2019 у справі №295/7631/17, від 08.11.2019 у справі №910/7023/19 (пункт 6.20), від 18.12.2019 у справі №826/2323/17 (пункт 34), від 26.02.2020 у справі №1240/1981/18 (пункт 30), від 28.04.2020 у справі №607/15692/19 (пункт 20), від 07.07.2020 у справі №438/610/14-ц (пункт 44)).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Адміністративні правовідносини характеризуються владним підпорядкуванням однієї сторони цих відносин іншій стороні.

Сферою виникнення публічно-правових спорів є публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина або юридичної особи не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Так, юрисдикцію спорів у подібних правовідносинах визначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.03.2020 у справі №904/94/19.

У цій постанові Велика Палата дійшла висновку, що спір про стягнення збитків за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, коли між сторонами не укладено договір, не є публічно-правовим, а тому має розглядатися за правилами господарського судочинства.

Визначаючи юрисдикцію цієї категорії спорів Велика Палата виходила із того, що у відносинах щодо розрахунку із залізницею за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, головні розпорядники державних коштів на фінансування соціальних програм у цьому випадку виступають не як суб`єкти владних повноважень, а як боржники у зобов`язальних господарських правовідносинах.

Так, відповідно до частини 6 статті 9 Закону України "Про залізничний транспорт" від 04.07.1996 за №273/96-ВР для захисту інтересів окремих категорій громадян на пасажирських перевезеннях, у тому числі приміських, можуть передбачатися пільгові тарифи. Збитки залізничного транспорту загального користування від їх використання відшкодовуються за рахунок державного або місцевих бюджетів залежно від того, яким органом прийнято рішення щодо введення відповідних пільг.

Пільгове перевезення пасажирів залізничним транспортом передбачено низкою законодавчих актів України. Так, соціальні пільги на пасажирські перевезення для ряду категорій громадян встановлено, зокрема, Міжурядовою Угодою про взаємне визнання прав на пільговий проїзд для інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, а також осіб, прирівняних до них від 12.03.1993, законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Велика Палата підкреслила, що норми вказаних законів, зокрема, закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку залізничного перевізника надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України (надалі по тексту також ЦК України; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тож, за висновком Великої Палати, забезпечуючи пільгове перевезення окремих категорій громадян, держава поклала на себе обов`язок відшкодовувати за рахунок державного або місцевого бюджетів збитки, понесені залізничним транспортом, а позивач, своєю чергою, не має права відмовити таким громадянам в обслуговуванні з підстав відсутності належного фінансування для подальшого відшкодування залізниці таких витрат.

За змістом статей 89, 102 Бюджетного кодексу України видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки відповідно до приписів статті 174 ГК України (чинного, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, а тому відсутність у спірному випадку договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні не звільняє сторони від виконання господарського зобов`язання, адже зобов`язання сторін у цій справі виникає безпосередньо із законів України і не залежать від волевиявлення сторін.

Підсумовуючи наведене Велика Палата зазначила, що у справі №904/94/19 вимоги про стягнення збитків за пільгове перевезення пасажирів заявлені залізницею не на підставі договору, який між сторонами укладено не було, а в силу прямої норми закону, а отже, з урахуванням положень статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 20 ГПК України, розгляд такого спору відноситься до юрисдикції господарського суду.

Поряд із цим, вирішуючи у справі №904/94/19 подання Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про відступ від висновків, викладених Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 у справі №804/7864/15, Велика Палата наголосила на тому, що висловлюючи намір відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в означеній постанові, Касаційний господарський суд помилково не врахував того, що на відміну від розглядуваної справи, правовідносини у справі №804/7864/15 виникли на підставі укладеного між сторонами справи договору від 30.01.2014 за №3/14 на виплату компенсаційних виплат за пільгове перевезення залізничним транспортом окремих категорій громадян, який за оцінкою судів у цій справі є адміністративним. А тому, як зазначила Велика Палата, підстав для відступу від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.03.2019 у справі №804/7864/15, не вбачається.

У цьому аспекті необхідно зазначити, що спеціальним органом, уповноваженим визначати критерії розмежування судової юрисдикції спорів, вивчаючи суб`єктний склад відносин, їх об`єкт та правову природу, є Велика Палата Верховного Суду.

Виходячи із обставин справ №804/7864/15 та №904/94/19 Велика Палата сформулювала підхід до визначення критеріїв юрисдикційності цієї категорії спорів в залежності від наявності укладеного між сторонами договору про відшкодування компенсаційних виплат за наданий пільговий проїзд у приміському сполученні чи його відсутності.

Повертаючись до обставин справи №826/10150/18, суд зазначає, що виникнення спірних правовідносин у ній обумовлено невиконанням відповідачами обов`язку щодо відшкодування витрат, понесених позивачем у зв`язку із наданням послуг по пільговому перевезенню окремих категорій громадян у приміському сполученні зі станцій та зупиночним пунктам, що розташовані у межах району.

Однак, як засвідчується матеріалами справи, між сторонами не було укладено договору на відшкодування вартості пільгового перевезення залізничним транспортом за 2017 рік на спірну суму, зокрема на пропозицію позивача щодо укладення договору про порядок відшкодування витрат від перевезень окремих категорій громадян, що мають відповідні пільги, залізничним транспортом у приміському сполученні за рахунок коштів місцевого бюджету, Управління праці та соціального захисту населення Андрушівської районної державної адміністрації Житомирської області відмовилося від його укладення, посилаючись на відсутність відповідних видатків у вигляді субвенцій у Державному бюджеті на 2017 рік.

Отже, у відповідності до вищевказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, спір у справі №826/10150/18 не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Встановлені вище судом обставини є безумовною підставою для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України.

Поруч із цим, за подібних правовідносин тотожного висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі за пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України, дійшов Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.02.2023 у справі №826/10158/18.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена (частина 2 статті 238 КАС України).

Позивачем за подання до суду адміністративного позову сплачено судовий збір в розмірі 3524,00 гривень, на підтвердження чого в матеріалах справи міститься платіжне доручення за №6 від 27.06.2018 (а.с.4 том І). Суд зазначає, що окрім сплаченого позивачем судового збору, сторонами не подано суду жодних доказів про понесені будь-які інші судові витрати.

Відтак, з урахуванням частини 2 статті 238 КАС України, пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" підлягає поверненню з державного бюджету сплачений акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" судовий збір в розмірі 3524,00 гривень.

Відповідно до частини 1 статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі та роз`яснити позивачу, що дану справу віднесено до юрисдикції господарського суду.

Згідно з частиною другою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Враховуючи наведене, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 238 та статтями 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Закрити провадження у адміністративній справі №826/10150/18 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" до Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області, Управління праці та соціального захисту населення Андрушівської районної державної адміністрації Житомирської області, Управління соціального захисту населення Бердичівської районної державної адміністрації Житомирської області, Бердичівської районної ради Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів 20511,65 гривень.

2. Повернути з державного бюджету на користь акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-західна залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (ідентифікаційний код юридичної особи 40081221) судовий збір в розмірі 3524,00 гривень (три тисячі п`ятсот двадцять чотири гривні нуль копійок), сплачений згідно платіжного доручення за №6 від 27.06.2018.

3. Роз`яснити позивачу, що даний спір належить розглядати за правилами господарського судочинства.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Копію цієї ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Чуприна О.В.