Рішення № 131178519, 20.10.2025, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 640/34753/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно зі ст.262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ в особі голови ліквідаційної комісії Соловйової Л.В. про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ в особі голови ліквідаційної комісії Соловйової Л.В., в якій позивач просить:

визнати протиправну триваючу бездіяльність голови ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка полягала у нездійсненні перерахунку та виплаті суддівської винагороди судді Шибко Людмилі Володимирівні;

зобов`язати голову ліквідаційної комісії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ здійснити перерахунок суддівської винагороди Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Шибко Людмилі Володимирівні.

В обгрунтування позову зазначено, що рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України №406/вс-17 від 27.07.2017 року підтверджено здатність позивача здійснювати правосуддя у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного суду.

В подальшому, як вказує позивач, 15.12.2017 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ було опубліковано наказ №80/О/14-17 «Про припинення діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, утворення ліквідаційної комісії та заходи з припинення діяльності Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ».

Позивач вказує, що, згідно довідки про складові суддівської винагороди, з початком суддівської реформи, позивачка отримує суддівську винагороду не повному обсязі, що приблизно становить близько 20-30% суддівської винагороди, яка отримується суддями Верховного суду, який теж є судом касаційної інстанції.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що 03 вересня 2021 року Радою суддів України №34 прийнято рішення, яким ґрунтовно доведено ту обставину, за якою вбачається, що судді спеціалізованих судів, в тому числі і судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яким є позивач, підпадають під визначення суддів касаційної інстанції, тобто новоствореного Верховного Суду, який розпочав свою роботу 15 рудня 2017 року. Вказані судді мають однаковий професійний рівень, кваліфікацію, а відтак до них не можуть застосовуватися дискримінаційні заходи в частині виплати суддівської винагороди, яка повинна вираховуватися із розміру суддівської винагороди, яка виплачується суддям Верховного Суду.

Станом на дату подання адміністративного позову Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ не ліквідований, а відтак, як юридична особа, дія якого не припинена, повинен дотримуватися чіткого та суворого виконання закону, в частині забезпечення суддівської винагороди.

Ухвалою від 08 грудня 2021 року у справі головуючим суддею Донець В.А. відкрито провадження, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з абз.4 п.2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 року №2825-IX (далі Закон №2825), інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ», але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частиною третьою статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Так, на виконання вищенаведеного пункту Закону №2825, Окружний адміністративний суд міста Києва скерував матеріали справи №640/34753/21 за належністю.

03 квітня 2025 року справа №640/34753/21 за результатами автоматизованого розподілу була передана для розгляду судді Одеського окружного адміністративного суду Бабенку Д.А.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 09 квітня 2025 року прийняв до провадження адміністративну справу №640/34753/21, вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.262 КАС України, розпочав розгляд справи спочатку та встановив сторонам строки для надання заяв по суті.

Цією ж ухвалою суд запропонував сторонам у разі зміни фактичних обставин по даній справі, вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, повідомити суд про вказані обставини протягом 15 (п`ятнадцяти) днів з дня отримання цієї ухвали шляхом направлення додаткових пояснень в електронній формі через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (особистий кабінет в системі «Електронний суд») з використанням власного (уповноваженої особи) електронного підпису або у паперовій формі.

24 червня 2025 року представник відповідача надіслав до суду додаткові пояснення, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог, покликаючись на норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року №1402-VIII, Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453VІ, Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, правові висновки Верховного Суду у справах №820/1853/17, №820/25 67/17, №816/1244/17, №804/3789/17 та Великої Палати Верховного Суду у справі №200/9195/19-а.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 27.07.2017 №406/вс-17, ОСОБА_1 визнана такою, що підтвердила здатність здійснювати правосуддя у Касаційному кримінальному суді у складі Верховного Суду.

Згідно з довідкою про складові суддівської винагороди від 23.06.2020 №56, розмір суддівської винагороди судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Шибко Л.В. складав:

станом на 15.12.2017: посадовий оклад 19200,00 грн, доплата за вислугу років (70%) 13440,00 грн, разом 32640,00 грн;

станом на 01.01.2018: посадовий оклад 21144,00 грн, доплата за вислугу років (70%) 14800,90 грн, разом 35944,80 грн;

станом на 02.08.2018: посадовий оклад 21144,00 грн, доплата за вислугу років (80%) 16915,20 грн, разом 38059,20 грн;

станом на 04.12.2018: посадовий оклад 31716,00 грн, доплата за вислугу років (80%) 25372,80 грн, разом 57088,80 грн;

станом на 01.01.2019: посадовий оклад 34578,00 грн, доплата за вислугу років (80%) 27662,40 грн, разом 62240,40 грн;

станом на 01.01.2020: посадовий оклад 37836,00 грн, доплата за вислугу років (80%) 30268,80 грн, разом 68104,80 грн.

Вважаючи, що суддівська винагорода нараховується у невідповідному законодавству розмірі, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

На час розгляду цієї справи Одеським окружним адміністративним судом, позивач, згідно з рішенням ВРП №313/0/15-24 від 01.02.2024, звільнена з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За приписами статті 4 Закону №1402-VIII, судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Положеннями частини першої статті 135 Закону №1402-VIII обумовлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду №4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону №1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Пунктом 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до пункту 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ, право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 01 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з пунктом 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ, до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Пунктом 24 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ визначено розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить: 1) з 01 січня 2017 року: а) для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; б) для судді апеляційного суду та вищого спеціалізованого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; в) для судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З аналізу наведених правових норм висновується, що гарантія фінансування діяльності суддів (виплата суддівської винагороди) закріплена у статті 130 Конституції України.

Так, з 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» №1401-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1401-VIII).

Цим Законом, з-поміж іншого, статтю 130 Основного Закону України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. У контексті спірних правовідносин потрібно наголосити, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

Слід зазначити, що з цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які у системному зв`язку дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Наявність в Конституції України згаданої норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні правовідносин на кшталт тих, з яких виник цей спір, на користь спеціального закону (про судоустрій).

Варто зазначити, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в розумінні частини другої статті 130 Конституції України.

Водночас, варто констатувати, що з 30.09.2016 у процесі здійснення судової реформи набрав чинності Закон №1402-VIII, яким змінено систему судоустрою, зокрема утворено Верховний Суд, який діє у складі п`яти структурних підрозділів: Велика Палата Верховного Суду, Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд, Касаційний цивільний суд (статті 36, 37 Закону №1402-VIII).

Також частиною третьою статті 17 Закону №1402-VIII передбачено, що для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди. При цьому, відповідно до частини другої статті 31 Закону №1402-VIII Вищими спеціалізованими судами є: Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд.

У справі, що розглядається, позивач, обіймаючи посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зазначає про безпідставність та протиправність нарахування та виплату йому суддівської винагороди, яка передбачена для Вищого спеціалізованого суду у меншому розмірі, ніж судді Верховного Суду, тобто базового посадового окладу у розмірі 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Натомість, як встановлено судом, позивач у період з 21.10.2010 до 01.02.2024 обіймала посаду судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та до жодного іншого суду переведена не була.

Наведене свідчить, що позивач у період з 15.12.2017 до 01.02.2024, перебуваючи на посаді судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, фактично не здійснювала правосуддя.

Варто зазначити, що до набрання чинності Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Закону №1402-VIII систему судів загальної юрисдикції складали: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України (частина друга статті 17 Закону №2453-VI).

Згідно з частиною другою статті 31 Закону №2453-VI, вищими спеціалізованими судами були: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.

Разом з цим, як уже зазначалось, для створення більш ефективної моделі системи судоустрою, приведення її у відповідність із конституційними змінами, Верховною Радою України був прийнятий Закон №1402-VIII, згідно із частиною третьою статті 17 якого, систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд. Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону у системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди.

При цьому, принципи його побудови (територіальності, спеціалізації та інстанційності) залишились незмінними.

На переконання суду, наведене свідчить про те, що як Законом №2453-VI, так і Законом №1402-VIII, у системі судоустрою передбачено вищі спеціалізовані суди, базисом для утворення яких є принцип спеціалізації, сутність якого (в свою чергу) полягає в утворенні у системі судоустрою підсистем судових органів, уповноважених вирішувати справи певних категорій.

Суд звертає увагу на те, що питання наявності підстав для виплати суддям суддівської винагороди відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII вже неодноразово досліджувалося Верховним Судом, зокрема, у постановах від 01.08.2018 у справі №826/13355/17, від 14.08.2020 у справі №826/12933/17, від 03.06.2020 у справі №826/14879/17 та від 14.07.2020 у справі №826/13405/17, від 26.03.2025 у справі №160/22533/23, від 15.05.2025 у справі №826/12566/18.

Верховний Суд зауважив, що, виходячи з аналізу положень Закону №1402-VIII, право на отримання суддівської винагороди за правилами частини другої статті 135 цього Закону, виникає у судді за наявної сукупності таких умов:

1) проходження кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого складено висновок про підтвердження здатності кандидата здійснювати судочинство у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України;

2) зайняття відповідної вакантному місцю в рейтингу суддів посади судді до відповідного суду, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України;

3) зарахування судді до штату відповідного суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України;

4) фактичне виконання своїх обов`язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України;

5) законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.

Верховний Суд наголошував, що лише за сукупної наявності цих умов у судді виникає право на суддівську винагороду, передбачену Законом №1402-VIII. Наявність у позивача лише деяких із зазначених умов не обумовлює виникнення права на отримання суддівської винагороди у розмірах, зазначених у Законі №1402-VIII.

Також, у контексті спірних правовідносин, у постанові від 14.07.2020 у справі №826/13405/17 Верховний Суд наголосив, що приписами пункту 7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII законодавець конкретно виокремив наведену категорію суддів із кола осіб, на яких можуть поширюватися вимоги визначені цим Законом щодо права на отримання суддівської винагороди у більшому розмірі, та незалежно від проходження кваліфікаційного оцінювання та підтвердження на відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) грошове забезпечення цих суддів визначається Законом України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції до припинення діяльності Вищого адміністративного суду України.

Отже, суд зазначає, що з аналізу положень статті 135 Закону №1402-VIII у взаємозв`язку з пунктом 7 «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону висновується, що право на отримання суддівської винагороди відповідно до норм Закону №1402-VIII, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду не лише були визнані такими, що підтвердили здатність здійснювати правосуддя у відповідному судді, а й зайняли відповідне місце у рейтингу на зайняття вакантних посад, були призначені на посаду судді відповідного суду Указом Президента України, зараховані до штату відповідного суду й фактично здійснюють правосуддя у цьому суді.

Положеннями частини другої статті 135 Закону №1402-VIII чітко визначено момент, з якого судді виплачується суддівська винагорода за цим Законом, а саме з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Отже, лише за сукупної наявності наведених умов у судді виникає право на отримання суддівської винагороди, передбаченої Законом №1402-VIII.

Суд вважає за необхідне зазначити, що Конституційний Суд України у рішенні Конституційного Суду України від 26.03.2024 №3-р(ІІ)/2024 у справі №3-93/2022(217/22) (про єдиний статус суддів в Україні) вказав, що всі судді судів системи судоустрою України мають єдиний статус, який притаманний їм як особам, які виконують виняткову конституційну функцію - чинення правосуддя. Єдиний статус суддів означає однаковість юридичного становища суддів в усіх аспектах, передусім однаковість їх гарантій незалежності та недоторканності, прав і обов`язків, вимог, обмежень, заборон та відповідальності.

Водночас, забезпечення гарантій незалежності та недоторканності суддів має базуватися на принципі єдиного статусу суддів, який не допускає, зокрема вибірковості у забезпеченні цих гарантій та зниження їх рівня певній категорії суддів, що не сприяє чиненню правосуддя неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними судами, реалізації конституційного права на судовий захист.

Конституційний Суд України вважав, що оспорюваним приписом Закону №1402-VIII законодавець фактично визначив певну категорію суддів, а саме: суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, для яких до припинення діяльності цих судів усупереч конституційній гарантії матеріального забезпечення суддів як елементу їх незалежності та принципу єдиного статусу суддів вибірково встановив інший (менший) розмір винагороди судді, визначений Законом №2453-VI, порівняно з суддями, яким винагороду судді визначено Законом №1402-VIII. Тому, оспорюваний припис Закону №1402-VIII звужує гарантії незалежності вказаної категорії суддів, що є впливом на цих суддів, а отже, створює загрозу як для їх незалежності, так і судової влади в цілому та суперечить приписам частин першої, другої статті 8, частини другої статті 19, частин першої, другої статті 126 Конституції України.

Конституційний Суд України констатував, що питання обрахування винагороди судді унормовано Законом №2453-VI та Законом №1402-VIII, однак за приписами статті 8, частини першої статті 126, частини другої статті 130 Конституції України законодавець, установлюючи розмір винагороди судді законом про судоустрій, повинен забезпечити наявність одного спеціального закону, який чітко, системно та послідовно унормує питання розміру винагороди судді відповідно до єдиного статусу суддів та гарантій незалежності й недоторканності суддів. Тим самим на конституційному рівні створено підстави для впевненості суддів у тому, що розмір їхньої винагороди судді має бути визначений одним для всіх суддів системи судоустрою України законом про судоустрій та бути однаковим для них усіх виходячи з їхнього єдиного статусу.

З огляду на викладене, Конституційний Суд України дійшов висновку, що окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, яким установлено для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до припинення діяльності цих судів гарантії, визначені Законом №2453-VI, зокрема винагороду судді, не відповідає вимозі юридичної визначеності щодо унормування розміру винагороди судді законом про судоустрій, а отже, суперечить частині першій статті 8, частині другій статті 130 Конституції України.

Поряд з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що визнання неконституційним припису пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII зумовлює можливість його застосування саме з 26.03.2024. Натомість спірним періодом у цій справі є період перебування позивача на посаді судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (з 15.12.2017 до 01.02.2024).

Щодо доводів позовної заяви про те, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який входив у систему судів касаційної інстанції, займав ту ланку, яку відповідно положень Закону №1402-VIII займає Верховний Суд, що означає поширення на суддю Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ гарантій, відповідних гарантіям судді Верховного Суду за Законом №1402-VIII, слід вказати на таке.

Відповідно до статті 125 Конституції України Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою, з чітко окресленими повноваженнями.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у період його функціонування мав статус вищого спеціалізованого суду. Закони №2453-VI та №1402-VIII не прирівнювали Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду за статусом, а лише передбачали реорганізацію судів касаційної інстанції.

При цьому, Перехідні положення Закону №1402-VIII передбачають ліквідацію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ і передачу його функцій до нового Верховного Суду, але це не означає, що статус суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ автоматично прирівнюється до статусу суддів Верховного Суду. Передача справ і матеріально-технічної бази Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду стосується функціонального переходу, а не зміни юридичного статусу суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом також і у постанові від 26.03.2025 у справі №160/22533/23, яку в силу приписів часини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує при вирішенні даної судової справи.

З метою приведення положень Закону №1402-VIII у відповідність до Рішення Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року №2-р/2020, а також усунення інституційного дуалізму щодо подальшого функціонування найвищої інстанції судової гілки влади в Україні - Верховного Суду, врегулювання питання продовження суддівської кар`єри для суддів Верховного Суду України та суддів вищих спеціалізованих судів, 21 листопада 2023 року прийнято Закон №3481-IX, який набрав чинності 27 грудня 2023 року та яким розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII доповнено, зокрема, пунктом 14-4, абзацом другим якого визначено, що судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, яким призначено розмір щомісячного довічного грошового утримання відповідно до положень Закону №2453-VI, мають право на здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання у порядку та розмірі, визначених частиною третьою статті 142 цього Закону, виходячи з розміру суддівської винагороди, що обчислюється з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду.

Тобто, починаючи з 27.12.2023 позивач за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально побутового забезпечення прирівняний до суддів вищих спеціалізованих судів. Однак, спірні правовідносини у даній справі виникли щодо перерахунку та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 15.12.2017 до 01.02.2024 (рішення ВРП про звільнення позивача з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв`язку з поданням заяви про відставку).

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, правові висновки Верховного Суду, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення позову.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.

Керуючись ст.2, 9, 72, 76, 77, 78, 90, 120, 139, 193, 227, 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ в особі голови ліквідаційної комісії Соловйової Л.В. (код ЄДРПОУ 37317811, місцезнаходження: 03049, м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд.28) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Шостого апеляційного адміністративного суду відповідно до п.2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».

Суддя Дмитро БАБЕНКО

.