Рішення № 131163364, 21.10.2025, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 21.10.2025

Справа № 501/999/24

2/501/614/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2025 року Чорноморський міський суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Пушкарського Д.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Карпової Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Чорноморського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції (третя особа: Держава Україна в особі державного органу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до Департаменту патрульної поліції (третя особа: Держава в особі державного органу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області) в якому просить стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача 46900,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої працівниками Національної поліції України, та 45300,00 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої транспортуванням та оплатою наданої правової допомоги під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 16.05.2023 командиром роти 8 батальйону 2 полку УПП в Одеській області Хлєвним В.О. відносно ОСОБА_1 складений протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №427526, згідно якого 16.05.2023 о 14 год. 00 хв. за адресою Одеська область, Лиманський район, дорога М-14 21 км + 500 метрів, він керував транспортним засобом марки «DACIA SOLENZA», державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, від проходження медичного огляду на визнання стану алкогольного сп`яніння відмовився, чим порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України та його дії кваліфіковано за ч.1ст.130 КУпАП.

Постановою Комінтернівського районного суду Одеської області від 14.12.2023 у справі №504/2209/23 провадження у справі відносно ОСОБА_1 закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Постанова набрала законної сили, викладені в протоколі обставини вчиненого правопорушення не відповідають фактичним обставинам справи, протокол був складений з порушенням ст.ст.256,266 КУпАП та з порушенням Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного сп`яніння, затвердженої наказом МВС України №1452/735 від 09.11.2015.

Позивач стверджує, що внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності йому завдано моральної шкоди, яка полягала в душевних стражданнях, переживаннях щодо перебування на місці зупинки на протязі години, позбавлення їхати до місця призначення, нервування, переживання щодо вірогідного позбавлення права керування транспортним засобом, необхідністю нести витрати на правову допомогу, доведення невинуватості кожне судове засідання, тривалі за часом поїздки в м. Доброслав, відстанню 80 км в одну сторону, судові засідання 05.07.2023, 28.08.2023, 30.10.2023, 27.11.2023, 14.12.2023, чотири останніх з яких призначалися з викликом повісткою поліцейського Хлєвного В.О. для допиту, який кожного разу не з`являвся, чим затягувалось прийняття рішення, ОСОБА_1 перебував у статусі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності на протязі 7 місяців.

При цьому, позивач вказує, що до суду з заявою про визнання дій протиправними він не звертався, так як відповідність дій поліцейських підлягають оцінюванню відповідно до закону лише під час вирішення справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності під час провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Представник позивача надала заяву в якій підтримала в повному обсязі викладені в позовній заяві обставини та просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а розгляд справи провести без її участі та без участі позивача.

Відповідач Департамент патрульної поліції надав відзив в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав їх необґрунтованості та недоведеності.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, в якому наполягає на задоволенні позовних вимог, мотивуючи, що Комінтернівським районним судом Одеської області встановлено під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідність дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття провадження у справі, що в свою чергу спричинило позивачу матеріальну та моральну шкоду.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлено, що постановою Комінтернівського районного суду Одеської області від 14 грудня 2023 року у справі № 504/2209/23 провадження в адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 130 КУпАП закрито, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а.с.16-18).

У вказаній постанові зазначено, що оскільки в матеріалах адміністративної справи відсутні належні та допустимі докази керування транспортним засобом «правопорушником», то це само по собі унеможливлює притягнення особи до відповідальності, оскільки відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КУпАП.

Позивач в позовній заяві зазначає, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності, йому було завдано моральну шкоду у розмірі 46900,00 гривень, яка полягала в душевних стражданнях та переживаннях щодо перебування на місці зупинки на протязі години. А внаслідок неправомірних дій працівників патрульної поліції (що полягали у складанні відносно нього протоколу, що спровокувало судове провадження), йому було спричинено матеріальну шкоду у вигляді транспортних витрат на паливне в розмірі 20 літрів для автомобілю на поїздки на 5 засідань в м. Доброслав з м. Чорноморськ на загальну суму 5300,00 гривень. Крім того, в ході судового розгляду він поніс витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 40000,00 гривень.

Відповідно до статті 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Згідно з частиною другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої 1176 ЦК України, інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відрізняються від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19, провадження № 12- 53ге20, від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21, провадження № 12-28гс22).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода, що спричинила порушення цивільного права, стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Складання протоколу - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Сам по собі протокол не є рішенням суб`єкта владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18, провадження № 11- 284апп 19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17 вказала, що дії відповідачів щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.

Факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи в дорожньо-транспортній пригоді. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб`єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19, адміністративне провадження №К/9901/8774/20.

Сам факт складання протоколу, якщо справа закрита за відсутності складу злочину, не є підставою вважати, що з моменту його складення особі завдано моральної шкоди. Суд повинен виходити з того, чи встановлено незаконність протоколу, яка визначається під час розгляду справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Суд під час розгляду адміністративної справи, встановлює, зокрема, чи відповідає протокол вимогам закону, чи його складено відповідно до статті 256 КУпАП, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Таким чином, невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, є самостійною підставою для закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Отже, складення протоколу патрульним поліцейським у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення може бути підставою для відшкодування шкоди лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через невідповідність протоколу вимогам закону або незаконними діями працівників поліції під час складання протоколу.

У постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі №312/262/18 зазначено, що складання протоколу про адміністративне правопорушення не притягненням особи до адміністративної відповідальності, оскільки відповідно до статей 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом. У разі, якщо особа не надала належних та допустимих доказів незаконності дій відповідачів, за відсутності накладеного адміністративного стягнення, передбаченого КУпАП, немає підстав для відшкодування моральної шкоди.

У постанові від 22 січня 2025 року у справі №335/6977/22 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не е фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.

Відповідно до приписів статті 284 КУпАП рішенням, що встановлює вину особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є постанова про накладення адміністративного стягнення або застосування заходів впливу, умовою якої є визначення вини. У такому випадку для особи, вину якої встановлено, та до якої застосовано, зокрема, адміністративне стягнення, настають негативні наслідки.

Наявність або відсутність вини особи встановлюється лише під час здійснення провадження у справі про адміністративне правопорушення, а не під час складання протоколу.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі №266/94-ВР.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативнорозшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 січня 2025 року у справі №335/6977/22 зробила висновок, що поліцейський, який складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб`єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону №266/94-ВР. У разі закриття справи про адміністративне правопорушення, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними.

Отже, з урахуванням наведених норм, суд приходить до висновку, патрульна поліція не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, тому на неї та її працівників, які, зокрема, мають повноваження на складання протоколів, не можуть поширюватися норми статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

А тому, посилання Позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 є помилковим та безпідставним, так як відносно Позивача не було завдано жодних незаконних рішень, дій чи бездіяльність органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Обов`язок доказування наявності шкоди та обґрунтування її розміру покладено на позивача відповідно до вимог статті 81 ЦПК України.

При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Позивач повинен обґрунтувати, якими доказами підтверджується факт заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, а також надати до суду обґрунтований розрахунок суми моральної шкоди, яку він просить стягнути.

Проте, всупереч вищевказаним вимогам Позивачем не зазначено, у чому конкретно полягали фізичні, душевні або психічні страждання. Поряд з цим, розмір відшкодування моральної шкоди має визначатися залежно від характеру немайнових втрат, зокрема, враховуються ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Крім того, позивачем не наведено обґрунтованого розрахунку розміру моральної шкоди, яку він просить стягнути з відповідача.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватись принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди не повинен призводити до безпідставного збагачення. Таку правову позицію висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 по справі №752/17832/14-ц.

Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі №918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обгрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв`язку такої поведінки із завданою шкодою.

Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв`язок (як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Оскільки дії управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції або його посадових осіб відносно ОСОБА_1 не визнавалися незаконними або протиправними жодним судовим рішенням, позивач з відповідною скаргою або позовом до суду не звертався, то відсутні підстави стверджувати, що моральна шкода, про яку зазначає Позивач, має причинний зв`язок з діями інспектора управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції.

Більш того, до позовної заяви Позивач не надав жодних належних та допустимих доказів у вигляді чеків, переліку обстежень чи виписного листа або будь-які інші документи на підтвердження завдання йому моральної шкоди. Також, не надано жодного доказу завдання матеріальної шкоди у вигляді транспортних витрат на паливне для відвідування саме судових засідань при розгляді справи за ст.130 КУпАП, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат і передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. У свою чергу, одним з видів витрат, пов`язаних з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, які несуть сторони судової справи (крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави).

Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Згідно із ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволені вимог щодо стягнення компенсації витрат на правничу (правову) допомогу, які фактично понесені позивачем за надану професійну правничу допомогу позивачу з метою захисту його прав у справі про адміністративне правопорушення №504/2209/23 у розмірі 40000 грн., оскільки посилання позивача на іншу справу є безпідставними.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд, -

В ИР ІШ ИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції (третя особа: Держава Україна в особі державного органу Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 21 жовтня 2025 року.

Суддя