Рішення № 131155363, 20.10.2025, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 131/691/25

Провадження № 2/752/7542/25

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.10.2025 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Данілової Т.М.

з участю секретаря Моркотун О.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг", третя особа - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Бережний Ярослав Вікторович, про визнання права власності та скасування арешту майна, -

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернулася у суд з позовом про визнання права власності та скасування арешту майна.

В обгрунтування своїх вимог зазначає, що вона придбала автомобіль марки SKODA OKTAVIA A7 2018 року, номер кузова НОМЕР_1 на підставі договору купівлі-продажу №4680/24/001941, але відповідно до підстав, які пов"язані з обмеженнями під час бойових дій поставити автомобіль на облік у сервісноу центрі МВС не мала можливості у зв"язку з чергою. Під час звернення для постановки на облік автомобіля їй відмовити у зв"язку з арештом. Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №95659221 стало відомо, що 28 жовтня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бережним Я.В. накладено обмеження на все рухоме майно, яке належить ТОВ "Аскет Шипінг", а також заборонено відчуження вказаного автомобіля.

Позивач вважає, що вказаний автомобіль належить їй на праві власності, оскільки був придбавний на підставі договору купівлі-продажу, відповідно до акту прийому-передачі вказаний автомобіль був їй переданий після повної оплати у сумі 147 000 грн. Позивач фактично користується автомобілем та несе витрати на його утримання.

Оскільки арешт перешкоджає подальшій реалізації права позивача на реєстрацію права власності на автомобіль, ОСОБА_1 просить визнати за нею право власності на автомобіль марки SKODA OKTAVIA A7 2018 року, номер кузова НОМЕР_1 та скасувати арешт, накладений приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бережним Я.В. в межах виконавчого провадження НОМЕР_3.

Ухвалою судді Іллінецького районного суду Вінницької області від 05 травня 2025 року вказана позовна заява передана до Голосіївськоо районного суду м. Києва для розгляду за підсудністю.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 12 червня 2025 року у дані справі відкрито спрощене позовне провадження.

Відповідач ТОВ "Аскет Шиппінг" відзив на позовну заяву не надсилав.

Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Бережний Я.В. надіслав відзив на позовну заяву. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки арешт на вказаний автомобіль накладено з метою виконання судового рішення. Зокрема, ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.10.2024 року з метою забезпечення позову постановлено накласти арешт на грошові кошти, що належать ТОВ "Аскет Шиппінг" та знаходяться на всіх рахунках зазначеного товариства в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить ТОВ "Аскет Шиппінг", у межах суми позову 38 075 965,88 грн. Постановою від 28.10.2024 року приватного виконавця відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання вказаного судового рішення, в межах якого постановою від 28.10.2024 року накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ТОВ "Аскет Шиппінг", у межах суми забезпечення позову 38 075 965,88 грн. На думку приватного виконавця, вказаний автомобіль у власність позивача не переходив, оскільки така передача не була оформлена у встановленому законом порядку, та у зв"язку з чим відповідно до ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" у приватного виконавця були відсутні підстави для зняття з нього арешту.

Дослідивши матеріали цивільної справи. судом встановлено наступне.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.10.2024 року з метою забезпечення позову у справі №910/11684/24 постановлено накласти арешт на грошові кошти, що належать ТОВ "Аскет Шиппінг" та знаходяться на всіх рахунках зазначеного товариства в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить ТОВ "Аскет Шиппінг", у межах суми позову 38 075 965,88 грн.

Постановою від 28.10.2024 року приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Бережного Я.В. відкрито виконавче провадження НОМЕР_3 з примусового виконання вказаного судового рішення.

Постановою від 28.10.2024 року приватного виконавцяу вказаному виконавчому провадженні накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ТОВ "Аскет Шиппінг", у межах суми забезпечення позову 38 075 965,88 грн.

Звертаючись у суд з даним позовом, ОСОБА_1 зазначає, що вона придбала автомобіль марки SKODA OKTAVIA A7 2018 року, номер кузова НОМЕР_1 на підставі договору купівлі-продажу №4680/24/001941. Позивач вважає, що вказаний автомобіль належить їй на праві власності, оскільки був придбавний на підставі договору купівлі-продажу, відповідно до акту прийому-передачі вказаний автомобіль був їй переданий після повної оплати у сумі 147 000 грн. Позивач фактично користується автомобілем та несе витрати на його утримання.

Оскільки арешт перешкоджає подальшій реалізації права позивача на реєстрацію права власності на автомобіль, ОСОБА_1 просить визнати за нею право власності на автомобіль марки SKODA OKTAVIA A7 2018 року, номер кузова НОМЕР_1 та скасувати арешт, накладений приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бережним Я.В. в межах виконавчого провадження НОМЕР_3.

Суд вважає. що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб набуто право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 328, ч. 4 ст. 334 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Згідно зі ст. 34 Закону України «Про дорожній рух» реєстрація транспортних засобів здійснюється відповідними територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, а порядок встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року, № 1388, передбачено обов`язок власників транспортних засобів та осіб, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представників, зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом 10 діб після придбання (одержання) , або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів (п. 7 вказаного Порядку).

Суд зазначє, що продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт).

Отже, враховуючи положення визначені законом можна дійти висновку, що спірний автомобіль у власність позивача не переходив, оскільки така передача не була оформлена у встановленому законом порядку, та у зв`язку з чим відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у приватного виконавця були відсутні підстави для зняття з нього арешту.

Таким чином можна дійти висновку, що лише договір купівлі-продажу вчинений у простій письмовій формі, без зняття з реєстрації, перереєстрації транспортного засобу у вищезазначеному порядку не породжує правових наслідків переходу права власності від продавця до покупця, а отже спірний автомобіль у власність позивача не переходив.

Доводи позивача про те, що право власності за договором купівлі продажу автомобіля виникло у неї з моменту передачі автомобіля за договором є безпідставними з огляду на зазначені вище обставини, а отже спірний автомобіль у власність позивача не переходив, оскільки така передача не була оформлена у встановленому законом порядку.

Також позивач просить скасувати арешт на автомобіль марки SKODA OKTAVIA A7 2018 року, номер кузова НОМЕР_1 , накладений приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Бережним Я.В. в межах виконавчого провадження НОМЕР_3.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За ч. ч.1 та 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначено ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження». Частини 3 та 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» встановлюють випадки зняття арешту з майна боржника за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або за постановою державного виконавця.

Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до ч. ч. 4 та 5 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;

2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;

4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;

5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;

6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;

8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

Так, в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 2/0301/806/11 зроблено висновок, що: «арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню. Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Водночас у разі повного виконання виконавчого документа та сплати витрат, пов`язаних з його примусовим виконанням, підстави для збереження чинності арешту майна боржника відсутні.

Збереження дії арешту на майно боржника після виконання рішення суду спрямоване на забезпечення виконання боржником обов`язку зі сплати виконавчого збору, передбаченого законом.»

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.10.2024 року з метою забезпечення позову у справі №910/11684/24 постановлено накласти арешт на грошові кошти, що належать ТОВ "Аскет Шиппінг" та знаходяться на всіх рахунках зазначеного товариства в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, та на майно, яке належить ТОВ "Аскет Шиппінг", у межах суми позову 38 075 965,88 грн.

У відповідності до відповідей з Міністерства внутрішніх справ України щодо зареєстрованих за борником ТОВ "Аскет Шиппінг" транспортних засобів, які датовані 10.11.2024 року, 12.02.2025 року, 02.04.2025 року, 16.05.2025 року та 16.08.2025 року, серед інших транспортних засобів за боржником ТОВ "Аскет Шиппінг" зареєстровано транспортний засіб марки SKODA OKTAVIA A7, 2018 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , білого кольору.

Відтак, заходи примусового виконання рішення у вигляді арешту на транспортний засіб боржника відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» мають діяти до отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.

З огляду на викладене, суд надходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аскет Шиппінг", третя особа - приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Бережний Ярослав Вікторович, про визнання права власності та скасування арешту майна, - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя