Вирок № 131121180, 21.10.2025, Чуднівський районний суд Житомирської області

Справа № 294/29/21

Номер провадження 1-кп/294/261/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2025 рокум. Чуднів

Чуднівський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі:

секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ;

прокурора - ОСОБА_3 ,

обвинуваченого - ОСОБА_4 ,

захисника - ОСОБА_5 ,

цивільного позивача - ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12020060320000257 від 08.11.2020 про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Черняхів Черняхівського району Житомирської області, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, працюючого фізичною особою - підприємцем, раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

07.11.2020 близько 15 год 20 хв ОСОБА_4 керував технічно справним легковим автомобілем марки «Honda Accord», д.н.з. НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 на праві власності належить ОСОБА_7 .

Рухаючись у вказаний час та день зазначеним транспортним засобом по 43 кп автомобільної дороги загального користування державного значення Н-03 Житомир - Чернівці у напрямку м Чуднів Житомирської області, поблизу с Дриглів Житомирського району Житомирської області водій ОСОБА_4 в порушення вимог пунктів 10.1, 14.2.в) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2021, перед зміною напрямку руху не переконався у тому, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, рухаючись по дорозі із двостороннім рухом, яка має по одній смузі руху у кожному напрямку, перед початком обгону не переконався в тому, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з легковим автомобілем ЗАЗ-110307, д.н.з. НОМЕР_3 , на якому у зустрічному напрямку рухався водій ОСОБА_6 з пасажирами ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

В результаті даної дорожньо - транспортної пригоди пасажир автомобіля ЗАЗ-110307, д.н.з. НОМЕР_3 , ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно - мозкової травми, пластинчатої гематоми лівої гемісфери головного мозку, переломів лобної, клиноподібної, виличної, решітчастої кісток ліворуч, стінок лівої гайморової, основної пазух, посттравматичного полісинуситу, забою лівої орбіти, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечних для життя в момент їх спричинення.

Порушення водієм ОСОБА_4 при керуванні транспортним засобом вимог пунктів 10.1, 14.2.в) Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2021, знаходяться в причинному зв`язку зі створенням аварійної обстановки й виникненням даної дорожньо - транспортної пригоди.

Таким чином, своїми необережними діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.

ІІ. Позиція учасників судового провадження

Правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, що був складений та затверджений 13.01.2021.

З огляду на обвинувальний акт прокурор вважає встановленим те, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.

Зважаючи на повне визнання обвинуваченим своєї винуватості, прокурор в судовому засіданні просив суд здійснювати розгляд кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні, а також дослідженням цивільного позову та доказів, наданих сторонами, на його обгрунтування.

В судових дебатах прокурор просив суд визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді трьох років позбавлення волі із звільненням від його відбування на підставі ст.ст. 75, 76 КК України з іспитовим строком в один рік із позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Витрати у кримінальному провадженні прокурор пропонував покласти на обвинуваченого, скасувавши арешти на транспортні засоби тта повернувши їх законним володільцям. Цивільний позов прокурор пропонував задовольнити частково, поклавши матеріальні збитки на страхову компанію ТДВ «СК «Кредо».

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у скоєному кримінальному правопорушенні визнав у повному обсязі, фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а також правову кваліфікацію не оспорював. Крім повного визнання своєї вини обвинувачений просив суд визнати недоцільним дослідження доказів у частині обставин вчиненого кримінального правопорушення, так як повністю погоджується з встановленими обставинами, викладеними в обвинувальному акті.

Під час допиту у судовому засіданні ОСОБА_4 надав показання, що у листопаді 2020 року, точної дати не пам`ятає, їхав за кермом транспортного засобу марки «Хонда Аккорд» у м Чуднів по житомирській трасі, не перевищуючи швидкісний режим. Їхав за фурою. В певний момент біля с Дриглів Житомирського району Житомирської області фура показала лівий покажчик повороту (у судових дебатах уточнив, зазначивши, що правий покажчик повороту), який він зрозумів як можливість обігнати фуру, після чого вирішив здійснити маневр обгону, будучи впевненим у тому, що дорога вільна. Однак, коли почав з`їжджати з горбка, то побачив навпроти автомобіль марки «Славута». Оскільки у нього був увімкнений лівий покажчик повороту, то прийняв рішення з`їхати на обочину з лівої сторони дороги та таким чином уникнути зіткнення із зустрічним автомобілем, однак водій «Славути» також почав з`їжджати на обочину з лівої сторони дороги, у зв`язку з чим відбулось зіткнення обох транспортних засобів на обочині дороги. Після події підійшов до автомобіля марки «Славута» та відчинив двері водія, щоб з`ясувати стан здоров`я водія, яким виявився ОСОБА_8 . Перебував на місці події до того часу, поки потерпілого не забрала швидка та транспортні засоби не евакуювали. На наступний день зв`язався з ОСОБА_8 , щоб з`ясувати вартість лікування та, у подальшому, усі необхідні кошти надавав потерпілому, загальна сума яких склала близько 10 000 грн, після чого потерпілий ОСОБА_8 написав розписку про відсутність претензій до обвинуваченого.

Цивільний позов визнав частково, а саме в частині моральної компенсації в сумі 5 000 грн, в частині матеріальної шкоди позов не визнав, повідомивши, що його автомобіль на момент ДТП був застрахований у страховій компанії ТДВ «СК «Кредо», а тому суму 67 тис. грн, яка становить вартість відновлювального ремонту автомобіля цивільного позивача, та 3 300 грн витрат експерта вважає правильним покласти на страхову компанію, а не на нього.

Суд установив, що обвинувачений правильно розуміє зміст фактичних обставин, встановлених в обвинувальному акті, його показання є послідовними, логічними і не викликають сумніву щодо правильності розуміння змісту обставин кримінального правопорушення, підстав вважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини, суд не вбачає.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні не заперечував щодо визнання недоцільним досліджувати докази в частині обставин вчиненого кримінального правопорушення, так як його підзахисний повністю погоджується із ними. З мірою покарання, яку запропонував прокурор, погодився, при цьому просив суд не позбавляти обвинуваченого права керування транспортними засобами, врахувати виключно позитивні характеристики обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, наявність кількох пом`якшуючих обставин, відсутність обтяжуючих обставин, а також ту обставину, що ОСОБА_4 відшкодував завдану потерпілому шкоду, а також те, що посвідчення водія надає можливість ОСОБА_4 заробляти на прожиття, останній повинен бути мобільним для вчасного з`явлення до місця роботи. Просив врахувати обстановку в країні, коли кожного дня можливі повітряні тривоги, та те, що після події пройшло близько 5 років, протягом яких обвинувачений не притягувався ні до кримінальної, ні до адміністративної відповідальності, пов`язаної з керуванням транспортним засобом. Цивільний позов просив залишити без задоволення, оскільки він поданий до неналежного відповідача, яким має бути страхова компанія.

Цивільний позивач ОСОБА_6 в судовому засіданні заявлений цивільний позов на суму 90 322 грн підтримав, просив його задовольнити з підстав, викладених у ньому. Щодо розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України не заперечував, вважаючи доцільним дослідити цивільний позов з додатками. З приводу покарання підтримав думку прокурора. У судових дебатах зазначив, що якщо обвинувачений вважає адекватною моральну шкоду в сумі 5 тис.грн., то він не буде заперечувати, оскільки справа не у ній, додатково зазначивши, що після ДТП протягом трьох років не мав можливості їздити своїм автомобілем, який у нього був першим. Також висловився, що позбавлення обвинуваченого права керування строком на один рік є м`яким покаранням.

Потерпілий ОСОБА_8 в судові засідання 01.03.2024, 13.03.2024, 11.04.2024, 01.07.2024, 20.05.2025, 18.06.2025, 03.07.2025, 03.10.2025 та 10.10.2025 жодного разу не з`являвся, хоча належним чином повідомлявся судом про дату та час розгляду справи, можливістю участі в судовому засіданні за допомогою відеоконферензв`язку не скористався, з пояснень обвинуваченого, претензій до нього в потерпілого немає, про що свідчить розписка останнього.

Згідно з приписами статті 325 КПК України, якщо в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за його відсутності з`ясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду.

Заслухавши думку учасників провадження, враховуючи позицію обвинуваченого, який повністю визнав свою вину, а також оцінюючи розписку потерпілого про відсутність претензій до обвинуваченого від 30.12.2020, суд вважає за можливе провести судовий розгляд кримінального провадження без участі потерпілого ОСОБА_8 , оскільки під час судового розгляду представляється за можливе з`ясувати усі обставини кримінального провадження та заявлених позовних вимог за відсутності потерпілого.

ІІІ. Межі судового розгляду кримінального провадження

Враховуючи той факт, що обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою вину у повному обсязі та не оспорював фактичні обставини скоєного кримінального правопорушення, як вони встановлені в обвинувальному акті, вислухавши думку прокурора, обвинуваченого та його захисника, цивільного позивача, які надали згоду на розгляд кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

При цьому судом з`ясовано в учасників судового провадження, чи правильно вони розуміють зміст цих фактичних обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, та на виконання вимог ч. 3 ст. 349 КПК України учасникам судового провадження роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити визнані обставини в апеляційному порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе обмежитись допитом обвинуваченого ОСОБА_4 , дослідженням матеріалів кримінального провадження, що стосуються відомостей, які характеризують особу обвинуваченого, судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні, а також дослідженням цивільного позову.

З огляду на те, що кримінальне провадження розглянуто судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, інші докази, здобуті в ході досудового розслідування, під час судового розгляду не досліджувались.

ІV. Висновки суду

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Пунктом 10.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2021 (далі - ПДР), передбачено, що перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Відповідно до пункту 14.2.в) ПДР перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані.

Із фактичних обставин даного кримінального провадження, із сукупності тих доказів, які досліджені судом, показань обвинуваченого, цивільного позивача, встановлено, що саме порушення водієм ОСОБА_4 пунктів 10.1 та 14.2.в) ПДРстало безпосередньою причиною дорожньо - транспортної пригоди та мало суспільно небезпечний наслідок у вигляді заподіяння потерпілому ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень. За умов виконання обвинуваченим зазначених пунктів ПДР він не допустив би виїзду транспортного засобу на зустрічну смугу руху, по якій у той момент рухався цивільний позивач ОСОБА_6 , та потерпілий ОСОБА_8 не отримав би тяжких тілесних ушкоджень.

Отже, судом поза розумним сумнівом встановлено, а стороною обвинувачення доведено, що ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення чи його зміни суд не вбачає.

V. Мотиви суду при призначенні покарання.

5.1 Щодо призначення основного покарання

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_4 встановлено, що він на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, неодружений, на утриманні малолітніх чи непрацездатних осіб не має, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, працює фізичною особою - підприємцем, раніше не судимий.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно до вимог, передбачених ч. 1 ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та добровільне відшкодування завданої школи потерпілому ОСОБА_8 .

Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченого відповідно до вимог, передбачених ч. 1 ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Відповідно до статтей 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, та таке, яке за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Таким чином, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд виходить із положень ст.ст. 50, 65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином, однак вчиненим з необережності, яка становить собою менш небезпечну форму вини, ніж умисел, його суспільно небезпечні наслідки у вигляді завданої матеріальної шкоди потерпілому, яка полягала у витратах на лікування, однак яка була відшкодована, у зв`язку з чим потерпілий не має претензій до обвинуваченого, наявність кількох пом`якшуючих покарання обставин, відсутність обтяжуючих обставин, дані про особу обвинуваченого, вказані вище, визнання ним своєї вини, у зв`язку з чим суд призначає обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді трьох років позбавлення волі.

Суд також враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №302/904/16-к, відповідно до якого загальні засади призначення покарання, визначені у ст. 65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Враховуючи сукупність зазначених вище обставин, досудову доповідь, згідно з якою ризик вчинення ОСОБА_4 повторного правопорушення оцінюється як низький, а також відсутність будь - яких порушень з боку ОСОБА_4 у сфері транспорту протягом майже п`яти років після скоєння ДТП, суд дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства та йому необхідно призначити покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України, звільнивши від відбування покарання з випробуванням, що буде достатнім і необхідним для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

На підставі ст. 76 КК України, на обвинуваченого необхідно покласти обов`язки для контролю за його поведінкою в період іспитового строку.

Суд вважає, що відсутні умови і підстави призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК України або більш суворого покарання.

5.2 Щодо призначення додаткового покарання

Вирішуючи питання про застосування до обвинуваченого додатково покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом, суд виходить з такого.

Відповідно до санкції ч. 2 ст. 286 КК України, зазначене у цій частині статті діяння карається позбавленням волі з позбавленням права керувати транспортними засобами або без такого. Зурахуванням конкретних обставин кримінального провадження суд може як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Таким чином, вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов`язковим для суду.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286, ст. 287 КК України, необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Питання про доцільність призначення факультативного додаткового покарання вирішується за розсудом суду з врахуванням обставин конкретної справи і з обов`язковим мотивуванням прийнятого рішення.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_4 є самозайнятою особою, яка працює у сфері підприємницької діяльності, а отже, виконання ним завдань професійної діяльності пов`язано з керуванням транспортними засобами.

При цьому, судом приймаються до уваги доводи сторони захисту щодо необхідності транспортного засобу обвинуваченому ще й з тієї позиції, що країна піддається майже щоденно повітряним атакам з боку російської федерації.

Таким чином, суд погоджується з тим, що призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами беззаперечно призведе до звуження прав ОСОБА_4 .

Разом з тим, суд зважає на те, що звуження прав обвинуваченого ОСОБА_4 зумовлене правовою природою покарання, яке, окрім іншого, є заходом кримінального примусу, що застосовується від імені держави до особи, яка вчинила кримінально каране діяння.

Правилами дорожнього руху регламентований єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, якого повинні неухильно дотримуватися усі його учасники, оскільки автомобіль є джерелом підвищеної небезпеки.

До водіїв транспортних засобів пред`являються підвищені вимоги щодо дотримання ними цих Правил, адже порушення такими особами Правил дорожнього руху може призвести до травмування, в тому числі, пасажирів, а також інших учасників дорожнього руху.

У даному кримінальному провадженні суд бере до уваги грубе порушення обвинуваченим ОСОБА_4 Правил дорожнього руху, що призвело до дорожньо-транспортної пригоди з транспортним засобом, у якому знаходилось четверо осіб (водій з трьома пасажирами), одному з яких завдано тяжких тілесних ушкоджень, а також позицію цивільного позивача (водія ушкодженого транспортного засобу), який вважав за необхідне призначення додаткового покарання обвинуваченому.

За таких обставин доводи сторони захисту про те, що для обвинуваченого керування транспортним засобом є основним заробітком, не може бути безумовною підставою для незастосування до ОСОБА_4 додаткового покарання, оскільки лише призначення такого покарання, на думку суду, сприятиме виправленню обвинуваченого та запобіганню вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами. При цьому, суд вважає, що таке втручання у права обвинуваченого є пропорційним, відповідає тяжкості правопорушення і не становить «особистого надмірного тягара» для нього.

Разом з тим, суд із врахуванням обставин, що встановлені під час розгляду кримінального провадження, детальної перевірки доводів учасників судового розгляду та особи ОСОБА_4 , з огляду на необережну форму вини, поведінку останнього під час судового розгляду, який критично оцінив свої протиправні дії, засуджує свою поведінку, висловив щирий жаль з приводу вчиненого, дійшов висновку, що в сукупності зазначене свідчить про можливість призначення додаткового покарання на мінімальний строк, передбачений ст. 55 КК України.

VI. Правова оцінка цивільного позову

19.07.2021 цивільним позивачем ОСОБА_6 до початку судового розгляду кримінального провадження до ОСОБА_4 в рамках кримінального провадження пред`явлено цивільний позов, у якому ставиться питання про стягнення з обвинуваченого на користь цивільного позивача 67 022 грн заподіяної матеріальної шкоди, 3 300 грн витрат на оцінку пошкодженого майна та 20 000 грн моральної шкоди, а всього - 90 322 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправними діями обвинуваченого ОСОБА_4 йому як власнику транспортного засобу ЗАЗ 110307, д.н.з. НОМЕР_3 , було завдано матеріальну шкоду на суму 67 022 грн., яка підтверджується висновком судової автотоварознавчої експертизи №9 від 21.01.2021, а також на суму 3 300 грн, яка полягає у витратах на залучення експерта. Також через пошкодження автомобіля цивільний позивач був змушений змінити звичайний спосіб життя, що призвело до моральних страждань, негативно вплинуло на його здоров`я, а також він був змушений відмовитись від пропозиції роботи, яка потребувала наявність транспортного засобу, що оцінюється останнім на суму 20 000 грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги ОСОБА_11 визнав частково, а саме в розмірі 5 000 грн моральної шкоди, в іншій частині позовних вимог просив відмовити. При цьому, зазначив, що не є належним відповідачем за позовом, оскільки його цивільно - правова відповідальність на момент дорожньо - транспортної пригоди була застрахована у ТДВ «СК «Кредо».

Ухвалою суду від 18.06.2025 цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином, прийнято до спільного розгляду з обвинувальним актом, до участі у кримінальному провадженні залучено ТДВ «СК «Кредо» в якості третьої особи без самостійним вимог на предмет спору.

Положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України встановлено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Положеннями ч. 1 ст. 129 КПК України визначено, що суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому. Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України, цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України, за умови, якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

6.1. Вирішення питання щодо матеріальної шкоди

Вирішуючи питання щодо заявлених вимог про відшкодування матеріальної шкоди, суд виходить з такого.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Спеціальним законом, який регулював відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, і який діяв на момент настання дорожньо - транспортної пригоди (07.11.2020), є Закон України від 01.07.2004 № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон). Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (стаття 2 Закону).

Приписами статті 3 Закону встановлено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18, пункт 59), від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

При цьому, у постанові у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) від 04.07.2018 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.

У відповідності до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження №12020060320000257, обвинувачений ОСОБА_4 на законних правових підставах керував транспортним засобом «Honda Accord», державний номерний знак НОМЕР_1 , 1990 року випуску, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_2 на праві власності належить ОСОБА_7 .

Цивільно - правова відповідальність володільця транспортного засобу «Honda Accord», державний номерний знак НОМЕР_1 , на момент настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в ТДВ «СК «Кредо», про що свідчить поліс №200564955, строк дії: 11.07.2020 - 10.07.2021 включно. Страхова сума на одного потерпілого становить: за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю - 260 000 грн, за шкоду, заподіяну майну - 130 000 грн, розмір франшизи - 0 грн. Страхувальник - ОСОБА_7 .

Разом з тим, сума позовної вимоги за завдану матеріальну шкоду становить 70 322 грн (вартість матеріального збитку, спричиненого пошкодженням транспортного засобу, та витрати на оцінку пошкодженого майна).

Таким чином, судом не встановлено, а позивачем не доведено понесену ним матеріальну шкоду на суму, яка б виходила за межі суми страхового відшкодування, а тому в позові у цій частині слід відмовити.

6.2. Вирішення питання щодо моральної шкоди

Згідно роз`яснень, що містяться в п.п. 3 та 5 Постанови Пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Таким чином, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У позові цивільний позивач ОСОБА_6 вимагає від обвинуваченого компенсацію моральної шкоди в розмірі 20 000 грн.

Обґрунтовуючи заявлену суму, позивач зазначає про душевні страждання, яких зазнав внаслідок неможливості користуватись своїм транспортним засобом протягом тривалого часу у зв`язку з його пошкодженням внаслідок порушень правил ПДР обвинуваченим, а також втрата можливості отримати роботу, яка пов`язана з використанням транспортного засобу.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує глибину і тривалість моральних страждань ОСОБА_6 , зокрема те, що шкоду заподіяно злочином, наслідки, що настали, зокрема психоемоційний стрес, отриманий водієм ОСОБА_6 під час дорожньо - транспортної пригоди,втрата ним можливості протягом тривалого часу користуватись своїм транспортним засобом, що беззаперечно потягло порушення звичного способу життя позивача, однак суд враховує й інші обставини справи в їх сукупності, в тому числі і поведінку обвинуваченого відразу після дорожньо - транспортної пригоди, який після ДТП залишався на місці пригоди, турбувався про стан і здоров`я потерпілих, вину визнав, щиро жалкує про вчинене.

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням потерпілих, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз і його визначення не піддається математичним формулам, однак в цьому випадку суд керується вимогами розумності і справедливості, нормами ст. ст. 128, 129 КПК України та ст. ст.12, 13 ЦПК України.

Зважаючи на викладене, суд дійшов переконання, що розмір моральної шкоди в сумі 20 000 грн, про який заявляє цивільний позивач, є розумним та справедливим, а тому позов ОСОБА_6 у цій частині підлягає задоволенню. Саме такий розмір відшкодування моральної шкоди суд вважає достатнім для розумного задоволення потреб ОСОБА_6 і не буде призводити до його безпідставного збагачення.

VII. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

На підставі ч. 2 ст.124 КПК України з обвинуваченого на користь держави підлягають стягненню судові витрати на залучення експерта в розмірі 6 374 (шість тисяч триста сімдесят чотири) грн 40 коп.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Встановлено, що ухвалами слідчого судді Любарського районного суду Житомирської області від 23.11.2020 накладено арешт на автомобіль марки «Honda Accord», державний номерний знак НОМЕР_1 , належний ОСОБА_7 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого 04.07.2020 ТСЦ №1841, автомобіль марки ЗАЗ-110307, реєстраційний номер НОМЕР_3 , належний ОСОБА_6 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , виданого 26.09.2006 ТСЦ №1841.

Враховуючи, що обвинуваченому ОСОБА_4 призначено покарання із застосуванням звільнення від його відбування, а також враховуючи те, що фактичним власником майна являється інша особа, суд вважає за доцільне скасувати заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту зазначеного вище майна.

Речові докази необхідно повернути законним володільцям.

Вирішуючи питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили суд враховує належну процесуальну поведінку обвинуваченого під час досудового розслідування.

Зазначені обставини у сукупності з визнанням вини, щирим каяттям та активним сприянням розкриттю злочину свідчать про помірковане та послідовне небажання обвинуваченого переховуватись від суду.

З огляду на викладене суд не вбачає підстав для обрання запобіжного заходу ОСОБА_4 .

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 7, 100, 124, 337, 368-371, 373, 374, 376, 392, 395 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.

Згідно зі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік, та відповідно до ст.76 КК України покласти на нього наступні обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.

Іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.

Цивільний позов ОСОБА_6 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_6 ) моральну шкоду у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави судові витрати у кримінальному провадженні №12020060320000257: в рахунок відшкодування витрат на проведення судових інженерно-транспортних експертиз № 11/2-1257, №11/2-1254 та №11/2-1255 від 23.12.2020 - в сумі 3 922 (три тисячі дев`ятсот двадцять дві) грн 80 коп (отримувач: УК у м Житомир/Житомирська міська ОТГ24060300, банк отримувача: Казначейство України, код ЗКПО:38035726, рахунок: UA448999980313010115000006797; в рахунок відшкодування витрат на проведення судової автотехнічної експертизи № 3493/20-25 - в сумі 2 451 (дві тисячі чотириста п`ятдесят одну) грн 60 коп (отримувач: Київський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України, Житомирське відділення, код ЄДРПОУ 02883096, IBAN: UA678201720313221001201009135 в Держказначейська служба України, м Київ).

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирати.

Скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, вжиті ухвалами слідчого судді Любарського районного суду Житомирської області від 23.11.2020, а саме арешт, накладений у повному обсязі на автомобіль марки «Honda Accord», державний номерний знак НОМЕР_1 , належний ОСОБА_7 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого 04.07.2020 ТСЦ №1841, автомобіль марки ЗАЗ-110307, реєстраційний номер НОМЕР_3 , належний ОСОБА_6 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , виданого 26.09.2006 ТСЦ №1841.

Речові докази: автомобіль марки «Honda Accord», державний номерний знак НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , виданого 04.07.2020 ТСЦ №1841 - повернути ОСОБА_7 ; автомобіль марки ЗАЗ-110307, реєстраційний номер НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 , виданого 26.09.2006 ТСЦ №1841 - повернути ОСОБА_6 .

Вирок може бути оскаржений в порядку статті 394 КПК України до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Чуднівський районний суд Житомирської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його оголошення.

Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_12