Вирок № 131087515, 20.10.2025, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 20.10.2025

Справа № 334/6446/23

Провадження № 1-кп/334/220/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2025 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі колегії суддів: головуючого - судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі спеціального судового провадження в залі суду м.Запоріжжя кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022080010000108 від 29.07.2022 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт.Якимівка, Запорізької області, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який займав посаду старшого інспектора - чергового чергової частини відділу поліції №1 Мелітопольського районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області який не є особою щодо якої, згідно ст. 480 КПК України передбачений особливий порядок кримінального провадження, раніше не судимого

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.111 КК України

ВСТАНОВИВ:

24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об`єднаних Націй (далі - ООН), до складу якої входять Україна, російська федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або застосування як проти територіальної недоторканності або політичної нєзалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав і резолюціями: від 16.12.1970 № 2734 (XXV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; від 21.12.1965 № 2131 (XX), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав і про обмеження їх незалежності і суверенітету від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), що містить визначення агресії, визначено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію або втручання у будь-якій формі або з якої б то не було причини у внутрішні і зовнішні справи інших держав. Закріплені обов`язки держав утримуватися від: збройної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації; надання сприяння, заохочення або підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на своїй території навчання, фінансування і вербування найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада УРСР проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. Україна самостійно визначає адміністративно-територіальний устрій та порядок створення національно-адміністративних одиниць.

Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Статтею 73 Конституції України закріплено, що є виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року рф, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Всупереч вказаним нормам президент російської федерації, а також інші представники влади російської федерації, діючи всупереч вимогам п. п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (ХХ) від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв`язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України.

З цією метою, 22.02.2022 президент російської федерації підписав з керівниками російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу, які в той же день ратифіковані державною думою та радою федерації федеральних зборів російської федерації.

У цей же день президент російської федерації, з метою надання видимості законності дій по нападу на Україну, направив до ради федерації федеральних зборів російської федерації звернення про використання збройних сил російської федерації за межами російської федерації, яке було задоволено.

Керівники російських окупаційних адміністрацій на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей 23.02.2022 звернулися до президента російської федерації з проханням надати допомогу у відбитті надуманої ними воєнної агресії «українського режиму щодо населення» так званих «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки».

24.02.2022 року президент російської федерації оголосив про своє рішення почати військову операцію в Україні, після чого був відданий наказ на вторгнення підрозділів збройних сил російської федерації на територію України.

Після цього, 24.02.2022 на виконання вищевказаного наказу військовослужбовці збройних сил російської федерації шляхом збройної агресії, незаконно вторглись на територію України через лінію державного кордону України, розташовану в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Київській, Сумській, Чернігівській та інших областях та шляхом застосування зброї здійснили напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти, а також здійснили окупацію частини території України, чим вчинили дії на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується до теперішнього часу та призводить до тяжких наслідків.

Вказані дії супроводжуються бойовим застосуванням авіації, артилерійськими та ракетними ударами, а також застосуванням броньованої техніки та іншого озброєння. При цьому вогневі удари здійснюються по об`єктам, які захищені нормами міжнародного гуманітарного права. Зазначені дії призвели до тяжких наслідків у вигляді загибелі людей, у тому числі дітей, отримання ними тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості та заподіяння матеріальних збитків у вигляді знищення будівель, майна та інфраструктури.

Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та російською федерацією 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна і міжнародним протиправним рішенням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

24 лютого 2022 року указом президента україни № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на усій території України, який на теперішній час не припинений.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 (в редакції від 07.05.2022, далі за текстом - Закон №1207-УІІ), тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Тимчасова окупація російською федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для російської федерації жодних територіальних прав.

За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

Тимчасово окупованою територією, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 1-1 Закону №1207-VII, є частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування російської федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

Відтак, Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», територія Якимівської селищної територіальної громади, Мелітопольського району Запорізької області внесена до вказаного переліку та з 24.02.2022 є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.

Після остаточної військової окупації території Мелітопольського району Запорізької області, представниками збройних формувань російської федерації фактично було узурповано всі владні повноваження на тимчасово окупованій території громади шляхом збройного захоплення адміністративних будівель органів державної влади та місцевого самоврядування, встановлення інституту військових комендатур, запровадження тотального контролю та жорсткого управління у всіх сферах життєдіяльності громади, фактичної ліквідації приватної власності, свободи слова, пересування та волевиявлення, а також шляхом повсякденного залякування населення, застосування фізичного і психологічного впливу до окремих категорій суспільства та верств населення, в тому числі шляхом незаконного позбавлення волі діючих представників органів державної влади України та місцевого самоврядування.

Продовжуючи встановлення тотального контролю та розповсюджуючи свою владу на захоплених військовим шляхом територіях Мелітопольського району Запорізької області, представники збройних формувань рф, діючи за підтримки місцевих колаборантів, окупаційної адміністрації та інших лояльних до держави- агресора верств місцевого населення із числа діючих та колишніх співробітників правоохоронних органів України, створили на тимчасово окупованій території Запорізької області незаконний правоохоронний орган - «Главное управление МВД в Запорожской области», на захопленій матеріально-технічній базі ГУ НП в Запорізькій області, наділивши його всіма необхідними владними повноваженнями, необхідними для здійснення поліцейського контролю місцевого населення.

Так, ОСОБА_8 будучи громадянином України, перебуваючи на посаді старшого інспектора-чергового чергової частини відділу поліції № 1 Мелітопольського районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту захоплення та подальшого утримання рф території смт. Якимівки, Мелітопольського району, Запорізької області та інших населених пунктів Запорізької області, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади рф, бажаючи допомогти окупаційній адміністрації рф та зробити свій особистий внесок для утворення та функціонування на території Запорізької області, зокрема смт. Якимівки, Мелітопольського району системи органів державної влади рф, у тому числі правоохоронної, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, в період часу приблизно з 08 квітня 2022 року до 30 квітня 2022 року, в період проведення військових дій на території Запорізької області, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, перейшов на бік ворога, надавши добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою рф, після чого виконував вказівки та розпорядження керівників окупаційної адміністрації рф, здійснював чергування у незакнно створеному «правоохоронному органі», виконував завдання незаконної влади з незаконного збору, обробки та надання інформації пр оперативну на території Якимівської ОТГ Мелітопольського району, організовував розгляд питань стосовно осіб доставлених до незаконно створеного «правоохоронного органу», які не підтримували та чинили спротив незаконній владі, організовував та забезпечував охорону незаконно створеного «правоохоронного органу», збереження незаконних документів, незаконно захопленої зброї та спеціальних засобів, усвідомлюючи, що в період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, вказане шкодить суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.

Таким чином, ОСОБА_7 в період збройного конфлікту, вчинив перехід на бік ворога в умовах воєнного стану. З власної ініціативи добровільно розпочав «службу» у підпорядкуванні окупаційної адміністрації рф, а саме у незаконно створеному органі - «народній міліції смт. Якимівки», а в подальшому у незаконно створеному «правоохоронному органі» так званому «Отделе полиции № З (дислокации пгт. Акимовка) УВД по г. Мелитополю и Мелитопольскому району ГУВД в Запорожской области», завдаючи шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, тобто вчинив державну .

Умисні дії ОСОБА_7 суд кваліфікує за частиною другою статті 111 КК України як державна зрада, а саме діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинена в умовах воєнного стану.

У судовому засіданні сторона обвинувачення вважала доведеним той факт, що ОСОБА_7 , який присягнув на вірність Українському народові та зобов`язався, усвідомлюючи свою високу відповідальність, вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки.

Водночас, ОСОБА_7 складеної ним присяги не дотримався та в умовах, коли Український народ героїчно протистоїть російському агресору, у порушення вимог ст. 1, 2, 17 Конституції України, ст.ст. 2, 64 Закону України «Про Національну поліцію», зрадив українській державі та всьому Українському народові, вчинивши злочин проти основ національної безпеки України.

Прокурор впевнений, що вина ОСОБА_7 та правильність кваліфікації кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними у ході досудового розслідування та дослідженими судом письмовими доказами, тому просив суд визнати ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України та призначити покарання у виді п`ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацію всього майна. На підставі ст. 54 КК України позбавити ОСОБА_7 спеціального звання - «майор поліції». На підставі ст. 55 КК України позбавити ОСОБА_7 права обіймати посади в органах державної влади (у тому числі правоохоронних) та місцевого самоврядування строком на 3 роки.

У судовому засіданні допит обвинуваченого ОСОБА_7 не здійснювався через проведення судового розгляду в порядку спеціального судового провадження на підставі ч.3 ст.323 КПК України.

При цьому обвинувачений викликався до суду як за місцем його реєстрації, так і через засоби масової інформації у передбачений законом спосіб, однак у судове засідання не з`явився.

Судом встановлено, що дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом.

Стороною обвинувачення та судом використані усі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченої, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням усіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом.

Водночас, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області.

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_6 здійснювала активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого, а саме: була ознайомлена з матеріалами кримінального провадження; приймала участь у дослідженні доказів та виступала у судових дебатах.

Під час судових дебатів, захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_6 просила визнати ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, та виправдати. Зазначала, що обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони даного складу злочину є добровільність заняття особою посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.

Захисник вважає, що саме добровільність зайняття обвинуваченим такої посади обґрунтовано та поза розумним сумнівом стороною обвинувачення не доведено, а допитані у судовому засіданні свідки, надавали свідчення, які не могли довести ані суду ані сторонам кримінального провадження про факт добровільного зайняття ОСОБА_7 посади в незаконних правоохоронних органах, створених на тимчасово окупованій території.

У даному провадженні матеріали справи встановлювались слідством станом на квітень 2022року, тому не відомо, чи перебуває її підзахисний на теперішній час на займаній посаді поліцейського окупаційної влади, чи ні, чи добровільно він прийняв пропозицію окупантів, чи під примусом.

Отже, на думку захисника, доказів про винуватість її підзахисного недостатньо, тому він має бути виправданим.

Відповідно до ст. ст. 84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України підтверджується дослідженими та перевіреними під час судового слідства доказами, а саме:

-Інформацією про виявлення в діях ОСОБА_7 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України.

Так, слідчим відділом УСБУ в Запорізькій області здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62022080010000108 від 29.07.2022 року в ході якого, проведені санкціоновані негласні слідчі (розшукові) дії та встановлено, що Громадянин України ОСОБА_7 , перебуваючи у смт. Якимівка, Мелітопольського району Запорізької області, яке з 24.02.2022 року є тимчасово окупованою російською федерацією територією України, діючи умисно, вчинив шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану та з метою підтримання окупаційної влади, встановленої збройними формуваннями російської федерації, достовірно усвідомлюючи протиправність своїх дій та передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків, прийняв пропозицію невстановлених під час досудового розслідування осіб із числа представників збройних формувань та окупаційної адміністрації держави-агресора та добровільно зайняв посаду «начальника дежурной части» у територіальному підрозділі незаконного правоохоронного органу, створеного на тимчасово окупованій території Запорізької області, а саме «Акимовское управление Главного управления МВД в Запорожской области», розташованого за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, смт. Якимівка, вул. Пушкіна, буд. 21.

-Витягом з ЄРДР по кримінальному провадженню № 62022080010000108 від 29.07.2022 року за підозрою ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.

-Копією протоколу про проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 17.06.2022 року - зняття інформації з електронних комунікаційних мереж № 4/585т від 04.07.2022. Дозвіл на проведення вказаної негласної слідчої (розшукової) дії у кримінальному провадженні № 62022080010000108 наданий ухвалою слідчого судді Апеляційного суду м.Київа у період з 31.03.2022 по 31.05.2022 року.

Відповідно до вказаного процесуального документу оперуповноваженими на виконання доручення слідчого про проведення негласних слідчих (розшукових) дій від 12.05.2022 знята інформація з абонентського номеру телефону НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_9 . Під час негласної слідчої (розшукової) дії отримана інформація про зміст спілкування з абонентського номеру обвинуваченого з іншими особами (т.2 аркуші справи 135-142). Зокрема під час спілкування ОСОБА_9 повідомляв ОСОБА_7 що він, як начальник поліції смт. Якимівка просив ОСОБА_7 заїхати до відділку поліції, де у черговій частині він залишив йому лист по схемі особистого складу. Також вирішував службові питання, у тому числі щодо списків володільців зброї, учасників АТО, проукраїнських громадян, риби, реєстрації відомостей про домашнє насильство, встановлення символів Російської Федерації, відпрацювання населених пунктів, перевезення затриманого, вилучення зброї, розкриття злочинів, виявлення адміністративних правопорушень, проходження спеціальної перевірки, дактилоскопіювання особового складу, тощо.

Правомірність використання доказів, здобутих у кримінальному провадженні № 62022080010000025 у даному кримінальному провадженні підтверджується постановою про об`єднання матеріалів досудових розслідувань від 18.05.2022 та постановою про виділення матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62022080010000108 від 29.07.2022 (том 1 аркуші справи 156 - 160, 175 - 177).

-Протоколом огляду речей та документів від 19.10.2023, відповідно до якого слідчим оглянутий оптичний носій інформації DVD-R № 59/14/531т від 10.11.2022, при відкритті якого виявлений файл «5698516.html» який містить спілкування ОСОБА_10 («Telegram» id НОМЕР_2) з володільцем акаунту « ОСОБА_11 » («Telegram» id НОМЕР_3, м.т. НОМЕР_4) (том 2 аркуші справі 1 - 42). Зокрема 14.06.2022 о 14.10 годині ОСОБА_10 надісланий файл «3n.xlsx», який містить «Список сотрудников май 2022 г. Главного управления МВД в Запорожской області». У даному списку ОСОБА_7 зазначений як «начальник дежурной части». 14.06.2022 о 14.13 годині ОСОБА_10 надісланий файл «3n-апрель-копия.xlsx», який містить «Ведомость на заработную плату за апрель 2022 г. Главного управления МВД в Запорожской області». У даній відомості ОСОБА_7 також зазначений як «начальник дежурной части».

Правомірність використання вказаного доказу у даному кримінальному провадженні підтверджується ухвалами слідчих суддів Запорізького апеляційного суду від 02.11.2022 № 4807/4476/22 (№ 10/4437т) та від 19.10.2023 № 4807/6250/23 (том 2 аркуші справи 146 - 150).

-Витягом з наказу ГУНП в Запорізькій області від 12.01.2021 № 20 о/с, витягом з наказу ГУНП в Запорізькій області від 23.05.2022 № 536 о/с, присягою на вірність Українському народові ОСОБА_7 від 07.11.2015, послужним списком ОСОБА_7 , службовою характеристикою ОСОБА_7 від 05.05.2022, біографічною довідкою ОСОБА_7 від 13.05.2022, відповідно до яких обвинувачений з 01.03.2004 до 01.09.2006 перебував на посаді оперуповноваженого відділення державної служби по боротьбі з економічною злочинністю Якимівського районного відділу УМВС України в Запорізькій області. З 09.2006 по 10.2007 - оперуповноважений відділення кримінальної міліції Орджонікідзевського районного відділу Запорізького міського управління УМВС України в Запорізькій області; 10.2007 по 12.2007 - дільничний інспектор міліції відділення дільничн інспекторів міліції Мелітопольського районного віддії УМВС України в Запорізькій області; 12.2007 по 09.2008 - дільничний інспектор міліції сектору дільничних інспекто міліції Мелітопольського районного відділу ГУМ України в Запорізькій області; 09.2008 по 06.2009 - дільничний інспектор міліції сектору дільничних інспекто міліції Мелітопольського районного відділу ГУМ України в Запорізькій області; 06.2009 по 01.2011 - помічник начальника районного відділу - оперативні черговий чергової частини штабу Мелітопольсько районного відділу ГУМВС України в Запорізькій області; 01.2011 по 11.2015 - старший інспектор - черговий чергової частин Кирилівського селищного відділення міліції Якимівсько районного відділу ГУМВС України в Запорізькій області. Звільнений відповідно до пункту 9 розділу XI Закону України „Про Національн поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил України. З 11.2015 по 12.2016 - старший інспектор-черговий Якимівського відділення поліції Мелітопольського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області; 12.2016 по 01.2021 - старший інспектор - черговий сектору реагування патрульної поліції №3 Якимівського відділення поліції Мелітопольського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області; 01.21 - старший інспектор - черговий чергової частини відділу поліції №1 Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області.

- Копією протоколу про проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 17.06.2022 № 5/2/4-5580 з додатком - оптичним носієм інформації та протоколу про проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 17.06.2022 № 5/2/4-5579 з додатком - оптичним носієм інформації. Відповідно до вказаних процесуальних документів оперуповноваженим Служби безпеки України проведені оперативно-технічні пошукові заходи у системах і каналах телекомунікації, міжнародного, міжміського, міського та стільникового зв`язку, з метою отримання упереджувальної інформації щодо загроз вчинення терористичного акту об`єктом справи та його зв`язками, а також пошуку ознак або фактів вказаної діяльності за номером мобільного телефону НОМЕР_1 , яким користувався ОСОБА_9 . Оперативно-технічні пошукові заходи проведені на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду м. Києва в період з 31.03.2022 до 31.05.2022. Під час оперативно-розшукових заходів отримана інформація про зміст спілкування з абонентського номеру ОСОБА_9 з невстановленою особою ОСОБА_12 , якому ОСОБА_9 зазаначав список послужного складу та вказав ОСОБА_7 як начальника «дежурной части».

Правомірність використання вищевказаних доказів у даному кримінальному провадженні, підтверджується тим, що зазначені негласні розшукові заходи проводилися Управлінням контррозвідувальних заходів по боротьбі з тероризмом Департаментом захисту національної державності Служби безпеки України в рамках оперативно-розшукової діяльності до початку досудового розслідування на підставі пункту 6 статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» та статті 8 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», у зв`язку з чим отримані в такий спосіб матеріали оперативно-розшукової діяльності можуть використовуються як приводи та підстави для початку досудового розслідування та для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами у кримінальному провадженні, згідно з пунктами 1 та 2 статті 10 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Також відповідно до вимог частини четвертої статті 99 КПК України матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як доказ. Аналогічний висновок містить постанова Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі № 239/621/15-к (провадження № 51-862км18).

Крім досліджених в ході судового розгляду письмових доказів, винуватість ОСОБА_7 доведена показами допитаної у закритому судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_13 , яка пояснила, що з обвинуваченим була знайома майже 12 років. Вони разом проходили службу у ВП № 1 Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області. ОСОБА_7 обіймав посаду старшого інспектора - черговий чергової частини відділу поліції №1 Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області. На початку повномаштабного вторгнення - 24.02.2022, ОСОБА_7 знаходився у відділу поліції. Згодом, вони отримали повідомлення про необхідність евакуації до міста Запоріжжя. Евакуація повинна була проходити самостійно, оскільки їхати усім разом було небезпечно. З окупованої території вона виїхала 15.05.2022. Під час окупації, у квітні 2022 року, вона кілька разів зустрічала обвинуваченого, при цьому він не був одягнутий в однострій. При цьому вони не спілкувались. Після виїзду з окупованої території в Телеграм-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_2» вона бачила його фотографію в однострої поліцейського Російської Федерації зі знаками розрізнення працівника поліції рф. Потім вже, вона дізналася, що ОСОБА_7 відмовився виїзджати з Якимівки, залишився проживати там та продовжувати працювати в органах полції ворога. Про тиск на обвинуваченого з боку ворога їй не відомо. Зі слів сусідів та знайомих, які також залишилися на окупованій території, їй повідомили, що ОСОБА_7 працює начальником чергової частини у поліції рф. За його зовнішним видом не видно що його хтось примушував це робити, навпаки, він був дуже задоволений та весь час каже: «Путин - наш президент».

Показами свідка ОСОБА_14 , який надав суду свої свідчення у закритому судовому засіданні та пояснив, що ОСОБА_7 до повномаштабного вторгнення та окупації Якиміівки займав посаду старшого інспектора - черговий чергової частини відділу поліції №1 Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області та був його підлеглим. 24.02.2022, ОСОБА_7 був на чергуванні. При цьому він не висловлював жодних емоцій з приводу повномаштабного вторгнення. Навпаки більш мовчав. Після того, як вони отримали наказ про евакуацію працівників поліції та членів їх родини, ОСОБА_7 повідомив, що він не має наміру покидати Якимівку та залишається працювати далі. Через декілька днів у загальному чаті телеграм - каналу працівників відділу поліції №1 Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області, ОСОБА_7 скинув смс повідомлення, що його президент ОСОБА_16 , тому він буде проживати на російській землі та нікуди переїзджати не буде. Згодом, стало відомо, що ОСОБА_7 вселяко сприяв окупаційній владі, зокрема: надавав інформацію щодо осіб, якій приймали участь в АТО, осіб, які у перші дні пішли до лав ЗСУ, тощо. Про подальшу діяльність обвинуваченого йому відомо з Телеграм-каналів та зі спілкування з місцевими жителями, а саме, що ОСОБА_7 працює на окупаційну владу абсолютно свідомо, без примусу та залякування, тобто він добровільно прийняв дане рішення.

Показами свідка ОСОБА_17 , який надав суду свої свідчення у закритому судовому засіданні та пояснив, що ОСОБА_7 він знав давно, оскільки разом з ним проходив службу у ВП № 1 Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області. ОСОБА_7 був його підлеглим. 24.02.2022 розпочалось військове вторгнення Російської Федерації на територію України. В цей час обвинувачений обіймав посаду старшого інспектора - черговий чергової частини відділу поліції №1 Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області. Особовий склад зібрався у відділі. Після 14.00 години була дана команда особовому складу виїхати до м. Мелітополя. Особовий склад виїхав до м. Мелітополя. У м. Мелітополі був безлад. Частина особового складу в подальшому поїхала до м. Запоріжжя, а інша частина - повернулась до смт. Якимівка. 12.04.2022 він разом з іншими поліцейськими виїхали до м. Запоріжжя, а ОСОБА_7 залишився у Якимівці. Йому телефонували та писали у месенджерах про його намір виїзджати з окупації. Проте, усі повідомлення залишалися поза увагою ОСОБА_7 . У подальшому під час спілкування з мешканцями смт. Якимівка та з Телеграм-каналу «ІНФОРМАЦІЯ_2» йому стало відомо, що ОСОБА_7 залишився в Якимівці та почав співпрацювати з окупаційною владою. На переконання свідка, ОСОБА_7 залишився співпрацювати в органах поліції ворога цілком добровільно, оскільки спочатку не було ніякого примусу. Він добровільно надавав інформацію окупаційної владі щодо осіб, якій приймали участь в АТО, осіб, які у перші дні пішли до лав ЗСУ, бо хотів догодити ворожій владі.

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, параграф 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Окрім цього, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011 р.) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірланд проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n. 161, Series А., заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Аналізуючи вище перелічені докази в їх сукупності, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому досліджені всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку, а також в сукупності з показаннями свідків, суд приходить до висновку, що вказані докази належні, оскільки вони підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимі, оскільки вони отримані в порядку встановленому КПК України, достовірні, оскільки фактичні дані отримані з цих доказів, не спростовані жодним іншим доказом, наданим сторонами кримінального провадження.

В ході судового розгляду, покази свідків були послідовними щодо обставин, які мали істотне значення для правильного вирішення справи, часу, місця, способу вчинення кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Під час вивчення матеріалів кримінального провадження також не виявлено даних, які б давали підстави вважати, що свідки з будь-яких причин обмовили чи могли обмовити обвинуваченого у інкримінованому йому злочині.

Перехід на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередню допомогу державі, з якою України на той час перебуває у стані війни або збройного конфлікту. Перехід на бік ворога може полягати як у переході на територію ворожої держави (так званий фізичний перехід), так і в наданні допомоги такій державі або її представникам на території України (так званий інтелектуальний перехід). У цій формі державна зрада визнається закінченою з моменту, коли особа почала надавати допомогу ворогові.

Дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами та показами свідків підтверджено той факт, що ОСОБА_18 на час окупації см. Якимівка Мелітопольського р-ну Запорізької області збройними силами рф і до дати його звільнення зі служби - тобто до 23.05.2022 являвся працівником правоохоронного органу Відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

Поліцейський на всій території України незалежно від цосади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов`язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.

Крім основних повноважень поліції, зазначених у ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», щодо забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, статтею 24 Закону визначено додаткові повноваження поліції, а саме: у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

Законом України № 2262-ХІІ від 09.04.2022 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» установлено єдиний механізм регулювання питань пенсійного забезпечення військовослужбовців та поліцейських.

В умовах воєнного стану до поліцейських і військовослужбовців застосовується єдиний підхід нарахування та виплати додаткової грошової винагороди (Постанова Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану»).

Отже, законодавець в певних питаннях прирівнює статус поліцейського до статусу військовослужбовця.

З огляду на викладене, на підставі оцінки зібраних доказів в їх сукупності та взаємозв`язку, суд вважає поза розумним сумнівом доведеним той факт, що громадянин України ОСОБА_7 будучи поліцейським, не звільненим з посади в Національній поліції, який має табельну вогнепальну зброю, зрадив Присязі вірно служити Українському народові, дотримуватись Конституції та законів України, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки, надав добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою рф та перейшов на бік ворога.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, визначених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Виходячи з вищенаведеного, судом достовірно встановлено, що дії ОСОБА_7 , який є громадянином України, вірно кваліфіковані за ч.2 ст. 111 КК України, як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану.

Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачений був осудним в розумінні ст. 19 КК України.

При призначенні покарання, згідно з вимогами ст. ст.65-67 КК Українита роз`ясненнями, що містяться в п.1постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання»(з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч. 2ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Зазначене узгоджується із положеннямист. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Як у справі «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Отже, обираючи обвинуваченому ОСОБА_7 вид та розмір покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке віднесене до категорії особливо тяжких злочинів, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують та обтяжують її покарання.

Обставин, які б, відповідно до вимогст. 66 КК України, пом`якшували покарання ОСОБА_7 судом не встановлено.

Обставиною, яка, відповідно до вимогст. 67 КК України, обтяжує покарання ОСОБА_7 є вчинення ним злочину з використанням умов воєнного стану.

Призначаючи покарання ОСОБА_7 відповідно до ст. 65 КК України, суд враховує обставини вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, особу винного та відсутність обставин, які пом`якшують та наявність обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що покрання має бути призначено у вигляді позбавлення волі.

ОСОБА_7 вчинив особливо тяжкий злочин будучи поліцейським, маючи спеціальне звання «майор поліції», раніше не судимий.

При цьому, з огляду на вчинення ОСОБА_7 суспільно-небезпечного кримінального правопорушення у сфері злочинів проти основ Національної безпеки України, а також відсутність обставин, передбачених ст. 66 КК України, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених ним кримінального правопорушення, суд, при призначенні покарання ОСОБА_7 не вбачає підстав для застосування положень ст.ст. 69, 75 КК України.

Крім того, санкцією ч.2ст.111 КК України передбачено додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Приймаючи рішення про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати будь-які посади в органах державної влади, суд враховує, що вказане додаткове покарання є обов`язковим у санкції вказаної статті, оскільки ОСОБА_7 скоїв злочин, об`єктом якого є основи національної безпеки України. Обвинувачений своїми діями фактично допомагав державі-агресору створити певну вертикаль незаконного органу влади і фактично вчинив злочин проти незалежності, суверенітету та територіальної цілісності нашої держави. Виходячи з цього, призначення ОСОБА_7 додаткового покарання обіймати будь-які посади саме в органах державної влади України на переконання суду, є необхідним та достатнім для його виправлення.

Оскільки суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_7 покарання у вигляді позбавлення волі, то строк відбування ним покарання слід рахувати з часу його фактичного затримання.

Строк додаткового покарання слід обчислювати відповідно до ч. 3 ст. 55 КК України.

Встановлено, що ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2023 ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (за відсутності підозрюваного), та встановлено, що після затримання ОСОБА_7 не пізніше як через 48 годин з часу його доставки до місця кримінального провадження, останнього необхідно доставити до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя для вирішення питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який.

Разом із тим, станом на час завершення розгляду судом даного кримінального провадження обвинувачений ОСОБА_7 не був затриманий та доставлений до суду, тобто раніше обраний до нього запобіжний захід застосований не був.

Враховуючи викладене, а також перебування на даний час ОСОБА_7 у розшуку, відсутність з боку сторони обвинувачення відповідного обґрунтованого клопотання про застосування запобіжного заходу, суд вважає, що підстави для застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу до набрання цим вироком законної сили відсутні.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 слід обраховувати з дня його фактичного затримання.

Відомості про речові докази у матеріалах провадження відсутні, тому питання про долю речових доказів судом не вирішується. Цивільний позов не заявлявся, процесуальні витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 100, 129, 369, 370, 373, 374 КПК України, коллегія суддів

УХВАЛИЛА:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт.Якимівка, Запорізької області, громадянина України визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.

Призначити ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 (п`ятнадцять) років з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

На підставі ст. 54 КК України позбавити ОСОБА_7 спеціального звання - «майор поліції».

На підставі ст. 55 КК України позбавити ОСОБА_7 права обіймати посади в органах державної влади (у тому числі правоохоронних) та місцевого самоврядування строком на 3 роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 рахувати з часу його фактичного затримання.

Строк додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що надають публічні послуги, обчислювати з моменту відбуття основного покарання.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд м.Запоріжжя протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду.

Інформацію про ухвалений вирок, опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду.

Головуючий Суддя ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_3

Суддя ОСОБА_2