Ухвала суду № 131087451, 23.01.2024, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 23.01.2024

Справа № 334/4884/19

Провадження № 1-кп/334/55/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року м. Запоріжжя

Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.190, ч.3 ст.190, ч.4 ст.190, ч.1 ст.358, ч.3 ст.358, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.1 ст.369, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.2 ст.369, ч.4 ст.27, ч.2 ст.15, ч.3 ст.369 КК України,

установив:

На розгляді Ленінського районного суду м. Запоріжжя перебуває вказане кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_8 та ОСОБА_6 .

Ухвалою суду обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_8 обрано запобіжні заходи у виді домашнього арешту.

Строк дії вказаних запобіжних заходів закінчився.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, оскільки судовий розгляд у справі не закінчено, а крім того, відсутні підстави змінювати запобіжний захід на інший більш м`який. Обвинувачений ОСОБА_6 може переховуватися від суду, впливати на потерпілих, свідків, вчинити інший злочин.

Обвинувачений ОСОБА_6 не заперечував проти задоволення клопотання прокурора.

Захисник вказав на те, що він пов`язаний позицією свого підзахисного, а відтак просив суд вирішити це питання на розсуд суду.

Обвинувачений ОСОБА_8 просив суд вирішити клопотання на розсуд суду.

Крім того, прокурором заявлено клопотання про обрання обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у певний період доби.

Обвинувачений ОСОБА_8 підтримав клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_6 просив розглянути назване клопотання на розсуд суду.

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження суд приходить до наступного.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Суд враховує, що пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім випадків, передбачених законом і відповідно до процедури, встановленої законом.

Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна заарештована або затримана особа має право на судовий розгляд справи упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення має бути обґрунтоване гарантіями явки до суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Луценко проти України» від 3 липня 2012 року зазначив, що однією з вимог пункту 3 статті 5 Конвенції є те, що судовий контроль за триманням під вартою має бути автоматичним. Пункт 4 статті 5 Конвенції передбачає право осіб, яких затримано або взято під варту, на перегляд процесуальних і матеріально-правових умов, які з точки зору Конвенції є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення їх свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, на підставі якої здійснено затримання, та легітимність мети, з якою особу затримано та потім узято під варту (пункт 95).

При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.

Ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному відправленню судочинства, не може оцінюватись абстрактно, факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами (правова позиція Європейського суду з прав людини у справі «Бекчієв проти Молдови» (пункт 59)).

Ризик тиску на свідків може бути визнано на початкових стадіях процесу, як встановлено у пункту 43 рішення Європейського суду з прав людини «Яжинський проти Польщі», але зі спливом часу, інтереси слідства стають недостатніми для тримання обвинуваченого під вартою, за нормального перебігу подій ризики зменшуються з часом, завдяки проведенню дізнання, перевіркою, дачі показів (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клоот проти Бельгії»).

Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Becciev v.Moldova» (Бекчиєв проти Молдови), пункт 58).

Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Neumeister v.Austria» (Коймайетер проти Австрії), пункт 10).

Стосовно загрози втечі, практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний чи обвинувачений можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейні зв`язки, будь-яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

Відповідно до правової позиції Європейського суду відсутність в особи роботи та сім`ї не є доказом того, що вона може схилитися до вчинення нових злочинів. Так само як і сама по собі відсутність постійного місця роботи не є доказом того, що особа зникне («Пшевечерський проти Росії» від 24 травня 2003 року).

Кримінальне провадження перебуває на розгляді у суді вже тривалий час. За цей час жоден з обвинувачених не порушував умови застосованих до них запобіжних заходів. За таких обставин суд дійшов висновку, що застосування до них запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту не є доцільними, а для забезпечення обвинуваченими дотримання їхніх процесуальних обов`язків буде достатнім застосування такого запобіжного заходу, як особисте зобов`язання.

Керуючись статтями 183, 331, 371, 372 КПК України, суд

ухвалив:

Клопотання прокурора про обрання обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді домашнього арешту у певний період доби задовольнити частково.

Обрати ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Покласти на ОСОБА_6 наступні обов`язки: прибувати за викликом до суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; не відлучатися із м. Запоріжжя без дозволу суду; утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілими у цьому кримінальному провадженні.

Термін дії ухвали в частині обрання запобіжного заходу закінчується 23 березня 2024 року (включно).

Клопотання прокурора про обрання обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту задовольнити частково.

Обрати ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

Покласти на ОСОБА_8 обов`язки: прибувати на виклик до суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утриматись від спілкування із свідками та потерпілими у даному кримінальному провадженні; не відлучатись із м. Запоріжжя без дозволу суду.

Термін дії ухвали в частині обрання запобіжного заходу закінчується 23 березня 2024 року (включно).

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її проголошення.

Вступна та резолютивна частини ухвали виготовлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 23.01.2024 року.

Повний текст ухвали складено та підписано 24.01.2024.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Суддя ОСОБА_2

Суддя ОСОБА_3