Рішення № 131081726, 16.10.2025, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 жовтня 2025 року Чернігів Справа № 620/8395/25

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить:.

-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо припинення ОСОБА_1 , щомісячних страхових виплат з 01.08.2021;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області поновити ОСОБА_1 , нарахування та виплату щомісячних страхових виплат та виплатити заборгованість з моменту її виникнення, а саме: з 01.08.2021.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 08.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачем, в межах встановленого судом строку подано до суду відзив на позов, в якому відповідач не погоджується з позовними вимогами позивача, зазначає, що позивач перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа у Чернігівському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області та отримував щомісячну страхову виплату втраченої заробітної плати (або відповідної її частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва відповідно до Закону № 1105-XIV в редакції до 01.01.2023. При цьому страхові виплати підлягають верифікації згідно з Порядком здійснення верифікації та моніторингу державних виплат, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 №136. У разі надходження рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації нарахування страхових виплат припиняється до завершення перевірки правомірності призначеної страхової виплати. За результатами проведеної верифікації та згідно з наданими Міністерством фінансів рекомендаціями було виявлено, що позивач виїхав за межі України 12.02.2021.

Судове засідання здійснювалося в порядку, передбаченому статтею 262 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності (60 відсотків) безстроково, що підтверджується довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності від 19.07.2002 № 002486.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якого зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (м. Горлівка, Донецька область), а фактичним місцем проживання/перебування за довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.06.2017 № 7426001525 є підконтрольна українській владі територіям. Чернігів, Чернігівська область.

З огляду на ці обставини позивач знаходився на обліку у Чернігівському відділенні Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області як внутрішньо переміщена особа та отримував щомісячні страхові виплати.

Постановою Чернігівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області від 22.09.2021 № 2508/24132/24132/13 позивачеві припинено страхові виплати з 01.08.2021 на підставі рекомендації Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації.

До постанови додано повідомлення про результати запиту на відповідність повідомленої реципієнтом інформації даним, що обробляються стосовно нього в інформаційно-аналітичній платформі електронної верифікації та моніторингу, відповідно до статті 10 Закону України «Про верифікацію та моніторинг державних виплат», згідно з яким позивач перетнув державний кордон України 12.02.2021 у пункті перетину «Мілове».

Представник позивача звернувся з заявою до відповідача щодо відновлення нарахування та виплати страхових виплат позивачу, однак листом від 19.06.2025 відповідач відмовив у здійсненні спірних виплат, зазначивши, що за результатами проведеної верифікації та згідно з наданими Міністерством фінансів рекомендаціями було виявлено, що позивач виїхав за межі України 12.02.2021. Оскільки статтею 46 Закону № 1105-XIV (в редакції, що діяла на дату припинення страхової виплати) передбачено, що страхові виплати припиняються на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Чернігівським відділенням управління виконавчої дирекції Фонду, соціального страхування України в Чернігівській області нарахування страхових виплат було припинено з 01.08.2021.

Вважаючи дії відповідача щодо не нарахування та невиплати спірної доплати до пенсії протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Так у відповідності до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючим громадянам щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, у разі нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, охорони їхнього життя та здоров`я відповідно до Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування визначає Закон України від23.09.1999№1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 1105-XIV).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1105-XIV(в редакції, до внесення змінЗаконом від 21 вересня 2022 року № 2620-IX, який набрав чинності з 01 січня 2023 року) передбачено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до пункту 1 частини першоїстатті 47 Закону № 1105-XIV страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому, зокрема, з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.

За приписами частини п`ятої статті 47 Закону № 1105-XIV страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них.

Страхові виплати провадяться протягом строку, встановленого МСЕК або ЛКК. Строк проведення страхових виплат продовжується з дня їх припинення і до часу, встановленого при наступному огляді МСЕК або ЛКК, незалежно від часу звернення потерпілого або заінтересованих осіб до Фонду. При цьому сума страхових виплат за минулий час виплачується за умови підтвердження МСЕК втрати працездатності та причинного зв`язку між настанням непрацездатності та ушкодженням здоров`я (частина 6 статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частиною сьомою статті 47Закону № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленомустаттею 34Закону України "Про оплату праці".

Враховуючи приписи наведених норм Закону № 1105-XIV, суд дійшов висновку, що страхові виплати повинні виплачуватися щомісячно і проводитися позивачеві безстроково, оскільки позивач має зареєстрований страховий випадок та йому встановлена стійка втрата професійної працездатності 60% безстроково.

У статті 27 Закону України від 14.01.1998 № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 16/98-ВР) передбачено, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено:

а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність;

в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи;

г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування;

д) в інших випадках, передбачених законами.

Відповідно до частини першоїстатті 46 Закону № 1105-XIVстрахові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

В якості підстави припинення нарахування страхових виплат з 01.08.2021 відповідачем визначено - на підставі рекомендації Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації.

Пунктом 1.12 розділу I Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19 липня 2018 року № 11 (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 11) встановлено, що у разі надходження рекомендацій Міністерства фінансів України за наслідками проведеної верифікації страхових виплат нарахування страхових виплат припиняється до завершення перевірки правомірності призначеної страхової виплати. У разі підтвердження інформації щодо неправомірно призначеної виплати видається постанова про відмову у страховій виплаті. Якщо інформація Міністерства фінансів України не підтверджується, нарахування виплат відновлюється з моменту припинення.

Проте суд зазначає, що Порядок № 11 є підзаконним актом і тому не може звужувати чи скасовувати права громадян, встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Оскільки до жодного із законів про соціальне страхування, зокрема до частини першоїстатті 46 Закону № 1105-XIV, не внесено такої підстави припинення страхових виплат, як передбачено пунктом 1.12 розділу I Порядку № 11, то припинення страхових виплат з цієї підстави є неправомірним.

При цьому суд зазначає, що відповідно до частини 3, 4статті 7 Кодексу адміністративного судочинства Україниу разі невідповідності правового актаКонституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, щозакончи інший правовий акт суперечитьКонституції України, суд не застосовує такийзакончи інший правовий акт, а застосовує нормиКонституції Українияк норми прямої дії.

Відповідно достатті 92 Конституції Українивиключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.

Статтею 24 Конституції Українивстановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Одним з конституційних прав є право на соціальний захист (стаття 46 Конституції України).

Стаття 46 Конституції України, стаття 22 Загальної декларації прав людини, стаття 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, статті 23 Європейської соціальної хартії (переглянутої) закріплюють право особи на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

При цьому,Конституція України(стаття 24), Загальна декларація прав людини (статті 2, 7), Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (стаття 2),Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод(стяття 14, стаття 1 Протоколу №12 до Конвенції) закріплюють принцип рівності осіб та визначають, що права особи, в тому числі і право на соціальний захист має здійснюватися без дискримінації за будь-якою ознакою.

Відповідно достатті 64 Конституції Україниконституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

На час припинення позивачу щомісячних страхових виплат воєнного або надзвичайного стану в Україні введено не було.

Відповідно достатті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства Українивизначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суди застосовують при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободта практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Заприписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(Париж, 20.III.1952) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономабо загальними принципами міжнародного права.

Слід звернути увагу, що стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у пункту 25 цього рішення).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У цій справі суд не надає правову оцінку пункту 1 частини першоїстатті 46 Закону № 1105-XIV, оскільки, по-перше, відповідач цей пункт не визначає як підставу припинення страхових виплат, а по-друге, громадяни України мають право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав, у тому числі і права на соціальне забезпечення.

Суд звертає увагу, що відповідно до положень частини другоїстатті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог.

Однак, що у разі помилкового обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права чи неналежного формулювання позовних вимог, адміністративні суди мають право на підставі частини другоїстатті 9 Кодексу адміністративного судочинства Українивийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.

При цьому, неправильне словесне вираження позивачем способу захисту порушеного права не є підставою для відмови в його захисті, оскільки правомірність вимог позивача підтверджується матеріалами справи, а відповідно до частини першоїстатті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відтак для належного судового захисту та відновлення порушеного права позивача суд вважаєза необхідне визнати протиправною та скасувати постанову Чернігівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області від 22.09.2021 № 2508/24132/24132/13 та у зв`язку з цим зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області поновити ОСОБА_1 , нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.08.2021.

При цьому щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити виплату заборгованості з моменту її виникнення, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

«Ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Суд зазначає, що ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на поновлення нарахування та виплати щомісячної страхової виплати.

З огляду на зазначене, питання щодо проведення виплати заборгованості, є похідним і повинно вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перерахунок.

Відповідач ще не ухвалював рішення щодо поновлення страхової виплати позивачу, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню, як передчасні.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави суду для висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, враховуючи задоволення позову частково, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь позивача судовий збір у сумі 484,48 грн.

Керуючись статтями 139, 241, 243, 244-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Чернігівського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Чернігівській області від 22.09.2021 № 2508/24132/24132/13.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області поновити ОСОБА_1 , нарахування та виплату щомісячних страхових виплат з 01.08.2021.

У задоволення решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн 48 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ - 21390940).

Суддя В.В. Падій