Рішення № 131044527, 15.10.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2025 рокусправа № 380/2287/25

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «СТ-АВТО» (вул. Менделєєва, 23, м. Полтава, Полтавська обл., код ЄДРПОУ 42679655) до Львівської митниці (вул. Т. Костюшка, 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 43971343) про визнання протиправним та скасування рішень,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного підприємства «СТ-АВТО» до Львівської митниці, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості № UA209000/2024/100600/2 від 04.12.2024р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підтвердження заявленої митної вартості оцінюваного товару, було надано митному органу документи, які відповідають переліку, визначеному ст. 53 МК України, які підтверджують митну вартість товару та містять об`єктивні відомості про складові митної вартості товару. Подані документи не містять числових розбіжностей, які не дозволяють встановити числові значення митної вартості. Вважає, що відповідач безпідставно прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару, оскільки виявлені розбіжності є безпідставними та жодним чином не впливають на визначення митної вартості товару за першим методом.

Ухвалою суду від 10.02.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Відповідно до частин 3-4 статті 53 Митного кодексу України митним органом надана вимога декларанту стосовно надання додаткових документів для підтвердження числових складових митної вартості товарів.

У зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.ч. 2-4 ст. 53 МКУ, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість.

Вказує, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Витребування додаткових документів у позивача було обумовлене необхідністю оцінки наявних ризиків щодо можливого заниження митої вартості, необхідністю у зв`язку з цим перевірки даних щодо правильності формування ціни на задекларований товар, а також підтвердження того наскільки обґрунтованим є декларування митної вартості товару за ціною, нижчою аніж та що вже наявна в митного органу, а також законодавчо закріплене право митного органу упевнитись в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку поданих для цілей визначення митної вартості, яке кореспондується з обов`язком декларанта надавати відомості для підтвердження митної вартості, які повинні базуватися на підтверджених документально об`єктивних даних, та піддаватися обчисленню.

Стверджує, що документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості не містили всіх відомостей, що підтверджували числові значення складових митної вартості товарів, у зв`язку з чим у митного органу виникли обґрунтовані сумніви у правильності визначеної декларантом митної вартості, про що зазначено безпосередньо і в рішенні про коригування митної вартості. Однак, позивач не надав жодних витребуваних документів, не спростував сумнівів митниці щодо заявленої митної вартості та не довів, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, в т.ч. обрано метод визначення митної вартості товарів, що не дало можливості митниці перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі та стало підставою для визначення митної вартості не за першим методом, а інакше таку вартість визначити не було можливості. Просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

10.06.2023 року між Компанією JANGSU ZHUOXINYUE VEHICLE PARTS CO., LTD (Китай), як продавцем, та ПП «СТ-АВТО», як покупцем, укладено Контракт №01-06-2023 (далі - Контракт), за умовами якого продавець зобов`язується продати, а покупець зобов`язується купити товар (автотовари) партіями в асортименті і за цінами, вказаними в інвойсах, що виставляються продавцем в рамках цього Контракту.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. Контракту, товар по даному Контракту поставляється на умовах EXW, без страхування товару відповідно до Міжнародних правил «Інкотермс» у редакції 2020 р. При поставці товару Продавець передає Покупцеві оригінал інвойсу на партію Товару. Інвойс повинен містити найменування Товару, суму в доларах США.

Згідно п.п. 3.1.-3.3. Контракту сума цього Договору, тобто загальна вартість договорів купівлі-продажу, укладених на виконання цього Договору, не буде перевищувати 400000,00 доларів США. Ціни на Товар, що продається за цим Договором, будуть виражені в доларах США. Ціни на Товар кожного разу будуть цінами, зазначеними в каталозі продавця.

Пунктом 4.1. Контракту визначено, що Покупець зобов`язаний оплатити вартість товару, зазначену в товаросупровідних документах (інвойсах), шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в порядку 100% передоплати.

09.08.2024 Продавцем виставлено позивачу комерційний інвойс № ZXY20240709 на загальну суму 18060,00 доларів США; термін оплати 60 днів.

З метою митного оформлення товару, 01.07.2024 року ПП «СТ-АВТО» подало до Львівської митниці митну декларацію № 24UA209230113919U0, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графі 31 митної декларації. До МД позивачем подано: Контракт, пакувальний лист, коносамент, рахунок-фактуру (інвойс), декларацію про походження товару, автотранспортну накладну, контракт на перевезення.

У ході опрацювання наданих декларантом документів, митний орган зробив висновок, що такі не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, у зв`язку з чим запропонував декларанту надати додаткові документи.

На вимогу митного органу декларантом надано наступні додаткові документи: договір морського перевезення від 01.07.2024 № 01.07.2024/1, договір на транспортно-експедиторського обслуговування від 18.11.2024 № 181124, банківські платіжні документи, які свідчать про факт оплати товару що імпортується, банківський платіжний документ про факт оплати морського перевезення.

За результатами розгляду поданих документів, Львівська митниця відмовила у митному оформленні товарів за заявленою митною вартістю у зв`язку з прийняттям рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/100600/2 від 04.12.2024. Відмову у митному оформленні товарів відповідач оформив карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2024/003918.

Відповідно до графи 33 вказаного рішення, митним органом встановлено наступні розбіжності:

-згідно наданого до митного контролю CMR від 29.11.2024 № 2911 у графах 16 та 23 зазначено що перевізником товару являється BIGCAR LLC разом з тим до митного оформлення декларантом надано рахунок-фактуру про транспортні витрати від 29.11.2024 № 914, згідно яких виконавцем по доставці товару являється ТОВ ВРС ЛОГІСТИК. Будь-який договір доручення чи інший посередницький договір між вищезазначеними суб`єктами, декларантом митному органу не надавався, що не дає можливості перевірити правильність нарахування транспортних витрат на перевезення а відповідно числового значення рівня митної вартості товару;

-рахунки на оплату транспортно-експедиторських послуг 29.11.2024 № 914 містять пункт витрат «винагорода експедитору на території України» (3000,00 грн). Однак, відповідні витрати щодо експедиційних послуг поза територією України в рахунку відсутні з чого можна зробити висновок, що відповідна сума стосується послуг на всьому маршруті переміщення вантажу. Таким чином, при розрахунку належних до сплати митних платежів не включено до митної вартості товару відповідну другу частину витрат щодо оплати експедиційних послуг;

-відповідно до вимог п. 2.1 зовнішньоекономічної угоди від 10.06.2023 №01-06-2023 визначено, що товар по даному контракту постачається на умовах EXW. Згідно інформації яка наведена у інвойсі від 09.08.2024 № ZXY20240709 умови поставки по даній зовнішньоекономічній операції - FOB Shanghai China. Такі ж умови поставки вказані у гр. 20 митної декларації, що відповідним чином суперечить положенню наведеному у контракті. Проте ніяких змін та доповнень до зовнішньоекономічної угоди декларантом не надано митному органу;

-відповідно до вимог п. 2.3 зовнішньоекономічної угоди від 10.06.2023 №01-06-2023 визначено, що ціни на товар кожного разу будуть цінами які зазначені у Каталозі Продавця. Проте зазначений документ декларантом не надано митному органу, що суперечить вимогам даної угоди;

-відповідно до вимог п. 4.1 зовнішньоекономічної угоди від 10.06.2023 №01-06-2023 визначено, що покупець зобов`язаний оплатити вартість товарів зазначених у товаро-супровідних документах (інвойсі) шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця у поряду 100 % передплати. Згідно інформації яка наведена у інвойсі від 09.08.2024 № ZXY20240709 умови оплати товару 30 % -передплата 70 % - після доставки. Проте банківський платіжний документ, який свідчить про факт оплати за товар що ввозиться, декларантом не надано митному органу, що суперечить вимогам даної зовнішньоекономічної операції;

-відповідно до вимог п. 5.1 зовнішньоекономічної угоди від 10.06.2023 №01-06-2023 визначено, що якість товару , що поставляється, за запитом гарантується класифікацією якості, представленої продавцем у каталозі eCAR. Проте зазначений документ декларантом не надано митному органу, що суперечить вимогам даної угоди;

-згідно інформації яка наведена у інвойсі на перевезення від 20.08.2024 № 20242008 наведена інформація про договір перевезення від 01.07.2024 № 01.07.2024/1 а також інформація що за дану послугу у перевезення товару морським видом транспорту передбачена 100% передплата. Проте ні договір перевезення від 01.07.2024 № 01.07.2024/1 ні банківський платіжний документ який свідчить про факт оплати послуги перевезення декларантом не надано митному органу, що відповідним чином не дає змоги впевнитись у достовірності та повноті нарахування витрат на перевезення товару до митного кордону України;

-згідно інформації яка наведена у рахунку фактурі про транспортні витрати від 29.11.2024 № 914 наведена інформація про договір перевезення від 18.11.2024 № 181124. Інформація про цей договір також наведена у гр.. 44 (код 4301) митної декларації. Проте даний документ декларантом не надано митному органу що відповідним чином не дає змоги впевнитись у достовірності та повноті нарахування витрат на перевезення товару до митного кордону України.

Митницею було застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ) для визначення митної вартості товарів. Джерелом інформації для коригування митної вартості товару №1 слугувала МД № UA209230/2024/060083 від 02.07.2024, де митна вартість товару зі схожими характеристиками становила 7,01 дол. США/кг. Коригування на обсяг партії та комерційні рівні не проводилось.

Не погоджуючись із згаданим рішенням про коригування митної вартості товару, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VI, з наступними змінами та доповненнями (далі - МК України).

Статтею 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно із ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч.2 ст.52 МК України).

Відповідно до ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною другою цієї ж норми передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Як передбачено частиною третьою ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті (ч.5 ст.53 МК України).

Відповідно до ч.1 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно із ч.2 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Частиною третьою ст.54 МК України встановлено, що за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6 ст.54 МК України).

Згідно із ч.1 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Відповідно до ч.1 ст.57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Згідно із ч.2 ст.57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Частиною третьою цієї ж норми передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч.2 ст.64 МК України).

Суд встановив, що позивачем одночасно із митними деклараціями було надано відповідачу документи для підтвердження митної вартості товару і обраний основний метод її визначення за ціною договору купівлі-продажу (контракту), а також додаткові документи.

Відповідач надіслав декларанту, відповідно до вимог частин другої-третьої статті 53 МК України, вимогу про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості товару, а саме: рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Щодо наявності у відповідача правових підстав для надіслання вимог про надання додаткових документів, суд зазначає, що витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Відтак наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Натомість відповідач, не вказавши які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи можуть їх підтвердити, поставив позивача у невизначене становище.

Суд також зазначає, що відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.

У відповідності до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При розгляді справи суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 29.01.2019 у справі №815/6827/17.

Суд встановив, що відповідачем під час запитування додаткових документів не було повідомлено позивачу, які саме підстави послугували причиною для запитування додаткових документів, а направлено запит про надання повного переліку документів, що передбачений ч. 3 ст. 53 МК України.

З цього приводу суд звертає увагу, в першу чергу, на те, що Верховний Суд у постанові від 23.01.2020 по справі № 804/4365/16 сформував правовий висновок щодо протиправності вимог митних органів надавати всі документи, передбачені ч. 3 ст. 53 МК України.

З огляду на вищевикладене, суд висновує, що вимога надати всі документи за загальним переліком, безвідносно їхньої релевантності в кожному конкретному випадку, є безпідставною та такою, що направлена на позбавлення декларанта можливості надати документи, які б стосувалися дійсних зауважень митного органу. Вимога із загальним переліком документів та без зазначення конкретних сумнівів митного органу може мати тільки одну мету - створення формальних підстав для відмови у визнанні митної вартості.

Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Аналізуючи наведені в оскаржуваному рішенні № UA209000/2024/100600/2 від 04.12.2024 про коригування митної вартості товарів підстави його винесення, суд зазначає наступне.

Щодо твердження відповідача, що згідно наданого до митного контролю CMR від 29.11.2024 № 2911 у графах 16 та 23 зазначено що перевізником товару являється BIGCAR LLC разом з тим до митного оформлення декларантом надано рахунок-фактуру про транспортні витрати від 29.11.2024 № 914, згідно яких виконавцем по доставці товару являється ТОВ ВРС ЛОГІСТИК; будь-який договір доручення чи інший посередницький договір між вищезазначеними суб`єктами, декларантом митному органу не надавався, що не дає можливості перевірити правильність нарахування транспортних витрат на перевезення а відповідно числового значення рівня митної вартості товару, суд зазначає наступне.

До митної декларації декларантом подано, зокрема, договір №181124 від 18.11.2024 на транспортно експедиторське обслуговування, укладений між ТОВ «ВРС ЛОГІСТИК» (Експедитор) та позивачем (Клієнт).

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2. вказаного договору, Експедитор зобов`язується за плату та за рахунок Клієнта виконати або організувати виконання визначених умовами цього Договору послуг, пов`язаних із перевезенням експортно-імпортних, внутрішніх і транзитних вантажів, що перевозяться в контейнерах стандарту ISO та/або іншим чином. Допускається повне та/або часткове заповнення контейнерів.

Клієнт доручає Експедитору, а Експедитор від імені Клієнта або від свого власного імені забезпечує (в інтересах останнього) транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО) його вантажів, в тому числі надання митно-брокерських послуг, послуг щодо перевезення морським / океанським, автомобільним, залізничним та авіаційним транспортом (далі - транспортними засобами), включаючи мультимодальні та інтермодальні перевезення.

Пунктом 2.1.1. договору №181124 від 18.11.2024 визначено, що Експедитор має право залучати на свій розсуд будь-яких третіх осіб, вступати в договірні відносний від власного імені або від імені Клієнта з попередніми або наступним повідомленням останнього для виконання взятих на себе зобов`язань, а також використовувати будь-які засоби транспорту і способи зберігання, завантаження, вивантаження, обробки, здійснювати перевезення будь-яким маршрутом з використанням послуг будь-якої третьої особи та вчиняти інші дії для виконання прийнятих зобов`язань за цим Договором. Вибір Експедитором тих чи інших третіх осіб здійснюється з метою максимального забезпеченим мети цього договору.

Частиною 1 ст. 932 ЦК України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб.

Таким чином, ТОВ «ВРС ЛОГІСТИК», за умовами укладеного із позивачем договору №181124 від 18.11.2024, мало право на укладення договору з третіми особами для належного і своєчасного виконання взятих на себе зобов`язань за договором.

У матеріалах справи наявні рахунок ТОВ «ВРС ЛОГІСТИК» №914 від 29.11.2024 за надані послуги на суму 91166,75 грн. та платіжна інструкція №STЦБ2837 від 04.12.2024 про сплату позивачем наданих послуг на суму 91166,75 грн. Вказані документи свідчать про надання послуг з перевезення товару та їх оплату.

Оскільки позивач не укладав будь-яких угод щодо перевезення товару безпосередньо із компанією «BIGCAR LLC», до митного оформлення він не міг надати відповідні документи.

З наведеного суд робить висновок, що позивач надав митному органу достатню кількість документів, які підтверджували витрати на транспортування. Вказані документи мають всі необхідні реквізити для ідентифікації поставленого товару.

В оскаржуваному рішенні відповідач, зокрема, вказав, що «…рахунки на оплату транспортно-експедиторських послуг 29.11.2024 № 914 містять пункт витрат «винагорода експедитору на території України» (3000,00 грн). Однак, відповідні витрати щодо експедиційних послуг поза територією України в рахунку відсутні з чого можна зробити висновок, що відповідна сума стосується послуг на всьому маршруті переміщення вантажу. Таким чином, при розрахунку належних до сплати митних платежів не включено до митної вартості товару відповідну другу частину витрат щодо оплати експедиційних послуг».

Із долученого до матеріалів справи листа директора ТОВ «ВРС ЛОГІСТИК» Злагоднюка О.П. (а.с. 33) суд встановив, що в назві послуги «Винагорода експедитора (послуга на території України)» рахунку №914 від 29.11.2024 було допущено помилку, оскільки сума 3000,00 грн. це винагорода експедитора за послугу, надану на території Польщі та України. Директор ТОВ «ВРС ЛОГІСТИК» засвідчив, що вартість такої послуги не змінюється і становить 3000,00 грн.; засвідчив проведення повного розрахунку між позивачем та ТОВ «ВРС ЛОГІСТИК» за договором №181124 та відсутність будь-яких претензій до позивача щодо оплати послуг.

Отже, наданими позивачем документами підтверджуються витрати на транспортування.

Щодо твердження відповідача про те, що «…відповідно до вимог п. 2.1 зовнішньоекономічної угоди від 10.06.2023 №01-06-2023 визначено, що товар по даному контракту постачається на умовах EXW. Згідно інформації яка наведена у інвойсі від 09.08.2024 № ZXY20240709 умови поставки по даній зовнішньоекономічній операції - FOB Shanghai China. Такі ж умови поставки вказані у гр. 20 митної декларації, що відповідним чином суперечить положенню наведеному у контракті. Проте ніяких змін та доповнень до зовнішньоекономічної угоди декларантом не надано митному органу», суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.1 Додаткової угоди №01 від 20.06.2023 до контракту №01-06-2023 від 10.06.2023 сторони погодили затвердити нові умови постачання: умови постачання товару відтепер визначаються безпосередньо у Інвойсі на постачання товару. Інвойс є невід`ємною частиною контракту та має юридичну силу для визначення цих аспектів.

Таким чином, умови поставки товару FOB Shanghai China, вказані у інвойсі від 09.08.2024 № ZXY20240709 та у гр. 20 митної декларації, не суперечать умовам Контракту від 10.06.2023 №01-06-2023.

Суд критично ставиться до зауваження митного органу, яке також слугувало однією з підстав для коригування митної вартості, про те, що до митного оформлення не надано Каталогу Продавця, оскільки декларантом до митної декларації долучено Пакувальний лист Продавця з інформацією про найменування товару, його кількістю та вагою. Крім цього, інформація про найменування товару, його вартість та кількість як за одиницю так і загалом по кожному із найменувань товару наявна у інвойсі від 09.08.2024 № ZXY20240709.

Крім цього, відповідно до п. 1.1. Контракту Продавець зобов`язується продати, а Покупець зобов`язується купити Товар (автотовари) партіями в асортименті і за цінами, вказаними в інвойсах, що виставляються Продавцем в рамках цього Контракту.

Відповідач в рішенні також вказав, що «…відповідно до вимог п. 4.1 зовнішньоекономічної угоди від 10.06.2023 №01-06-2023 визначено, що покупець зобов`язаний оплатити вартість товарів зазначених у товаро-супровідних документах (інвойсі) шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця у поряду 100 % передплати. Згідно інформації яка наведена у інвойсі від 09.08.2024 № ZXY20240709 умови оплати товару 30 % -передплата 70 % - після доставки. Проте банківський платіжний документ, який свідчить про факт оплати за товар що ввозиться, декларантом не надано митному органу, що суперечить вимогам даної зовнішньоекономічної операції».

Відповідно до інвойсу від 09.08.2024 № ZXY20240709, вартість товару становить 18060,00 дол. США, умови оплати: 30% авансовий платіж, 70% оплата до відвантаження.

Суд встановив, що до митної декларації декларантом долучено платіжні інструкції в іноземній валюті: №88 від 17.07.2024 на суму 8196,00 дол. США; №98 від 13.08.2024 на суму 9864,00 дол. США.

Таким чином, позивачем у повному обсязі сплачено вартість товару у сумі 18060,00 дол. США (8196,00 + 9864,00) відповідно до умов Контракту, що підтверджується наданими митному органу платіжними інструкціями.

Щодо зауваження відповідача про не надання декларантом каталогу eCAR, суд зазначає, що це загальнодоступний електронний каталог, який знаходиться на сайті продавця, де є чіткий опис запчастин їх походження та виробника. Крім цього, походження товару зазначено в пакувальному листі та інвойсі Китай. Тому, таке зауваження митного органу є безпідставним, до того ж Контракт не передбачає, якихось додатків до нього як невід`ємної частини контракту що стосується якості товару.

Відповідач також вказав, що «…згідно інформації яка наведена у інвойсі на перевезення від 20.08.2024 № 20242008 наведена інформація про договір перевезення від 01.07.2024 № 01.07.2024/1 а також інформація що за дану послугу у перевезення товару морським видом транспорту передбачена 100% передплата. Проте ні договір перевезення від 01.07.2024 № 01.07.2024/1 ні банківський платіжний документ який свідчить про факт оплати послуги перевезення декларантом не надано митному органу, що відповідним чином не дає змоги впевнитись у достовірності та повноті нарахування витрат на перевезення товару до митного кордону України».

Як зазначалось судом вище, у п. 1.1 Додаткової угоди №01 від 20.06.2023 до контракту №01-06-2023 від 10.06.2023 Продавець та Покупець погодили затвердити нові умови постачання: умови постачання товару відтепер визначаються безпосередньо у Інвойсі на постачання товару.

У інвойсі від 09.08.2024 № ZXY20240709 вказано умови поставки FOB Shanghai China.

Суд зазначає, що поставка «FOB» (Free on Board Вільно на борту) згідно Інкотермс-2020 це відноситься до термінів групи F і регулює договірні відносини, за яких продавець не оплачує основне перевезення товару. Термін використовується лише для водного транспорту. За умов поставки FOB відповідальність за вантаж переходить від продавця на покупця після розміщення вантажу на борту судна, основне перевезення (морський фрахт) оплачує покупець.

Відповідно до матеріалів справи, Продавцем надано Покупцю (позивачу) інвойсі на морські перевезення від 20.08.2024 № 20242008, відповідно до якого, плата за морське перевезення становить 5510,06 дол. США.

Позивачем сплачено вартість морського перевезення у сумі 5510,06 дол. США., що підтверджується долученою до митної декларації платіжною інструкцією №104 від 28.08.2024.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що декларантом не надано договір перевезення від 18.11.2024 № 181124, оскільки у картці відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2024/003918 відповідачем в переліку документів, долучених до митної декларації та перевірених митним органом, вказано договір (контракт) про перевезення №181124 від 18.11.2024.

Оцінюючи оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару в частині, що стосується визначення митної вартості товару за резервним методом, суд враховує, що письмове рішення митниці про коригування заявленої митної вартості товарів відповідно до закону має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів відсутнє належне обґрунтування неможливості застосування методів 2а, 2б, 2в, 2г. Застосування резервного методу та визначення митної вартості імпортованого товару обґрунтовано митницею використанням інформації з баз даних ЄАІС Держмитслужби та зазначенням номеру та дати митної декларації для товару, та вартості такого товару.

В графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості вказані номер та дата митної декларації, що слугувала джерелом інформації для прийняття рішення про коригування митної вартості. При цьому відповідач не пояснив аргументацію обрання саме цих декларацій в якості джерела інформації для визначення митної вартості, а не будь-яких інших. Суд констатує, що митний орган не навів жодних пояснень чи розрахунків щодо здійснених коригувань, а також детальної інформації про товари, які було використано в якості джерела інформації, про числові значення митної вартості таких товарів, умови поставки, країну походження, фактурну вартість, діапазон декларованих цін за ідентичні чи подібні товари тощо. Тому зазначення лише номера та дати митної декларації, яка з неочевидних суду причин була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, без будь-якого обґрунтування її вибору, без пояснення критеріїв відбору, а також докладної інформації щодо номенклатури, характеристик товару, умов поставки тощо не підтверджує обґрунтованість визначеної відповідачем митної вартості товару та свідчить про свавільність оскаржуваного рішення.

Враховуючи наведені мотиви, суд робить висновок, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим, а відповідач не довів правомірності прийнятих ним рішення про коригування митної вартості товарів в частині визначення митної вартості імпортованого товару.

З огляду на викладене, суд робить висновок про те, що оскаржуване рішення відповідача про коригування митної вартості товарів № UA209000/2024/100600/2 від 04.12.2024 не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

При цьому, судом не беруться до уваги інші посилання відповідача, з огляду на встановлені обставини.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу. Наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначеної декларантом митної вартості товару у цій справі відповідачем не доведена.

Суд наголошує, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб`єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову повністю.

Щодо відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про падання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає статі відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає статі в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Водночас обов`язок доведення неспівмірності таких витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на Львівську митницю.

У позовній заяві позивачем зазначено, що ним понесено витрати на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн.

На доказ понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн., до суду подано: ордер на надання правничої (правової) допомоги адвокатом серії АС №1126022 від 28.01.2025, договір про надання правничої допомоги №02/01/25-1 від 02.01.2025, Акт приймання-передачі наданих послуг від 03.01.2025 на суму 15000,00 грн., рахунок-фактуру №03/01/25-1 від 03.01.2025 на суму 15000,00 грн., платіжну інструкцію №STЦБ00055 про оплату позивачем наданих послуг у сумі 15000,00 грн.

Відповідно до п. 4.2. договору №02/01/25-1 від 02.01.2025, укладеного між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Преміум Сервіс», за правничу допомогу Клієнт оплачує винагороду в розмірі вказаному в актах виконаних робіт/наданих послуг.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг від 03.01.2025, вартість правової допомоги згідно договору №02/01/25-1 від 02.01.2025 становить 15000,00 гривень.

Відповідачем не подано до суду заперечень щодо відшкодування позивачу понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо обґрунтованості розміру заявлених витрат, суд зазначає таке.

З позиції суду розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт, витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи.

Суд звертає увагу, що при встановленні розміру гонорару за надання професійної правничої допомоги враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року при розгляді справи №200/14113/18-а.

У постанові від 20.10.2021 у справі № 757/29103/20-ц Верховний Суд вказав, що відмова у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів фактичної оплати вказаних послуг до моменту розподілу їх між сторонами у справі не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та наведеними висновками Верховного Суду. Аналогічний підхід застосовує і ЄСПЛ. Так, у Рішенні по справі «Бєлоусов проти України» (Заява № 4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, необхідно розглядати як фактично понесені: « 115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов`язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними» (див. вищезазначене рішення у справі «Савін проти України» (Savin V. Ukraine), n. 97)».

Тож, на основі наведеного, суд не вбачає, що подані позивачем докази є недостатніми аби встановити обсяг і оплатність наданих адвокатом послуг позивачеві для підготовки та вирішення цієї справи у суді першої інстанції.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Також Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13.03.2025 у справі №275/150/22 вказав, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.

Аналогічну за своїм змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 22.01.2025 у справі №540/5794/21.

У постанові від 11.03.2025 у справі №260/4202/24 Верховний Суд зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Однак, ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Таким чином, обов`язковою підставою для застосування судом критеріїв співмірності витрат на правничу допомогу, передбачених ч.5 ст.134 КАС України, є подання іншою стороною обґрунтованого заперечення щодо заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.

Суд встановив, відповідачем не подавалось клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн., жодних заперечень або контр-розрахунків до заявленої позивачем суми відповідних витрат не заявлено.

Відтак, суд вважає належним і достатнім способом відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу є стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 15000,00 грн. понесених витрат.

Що стосується судового збору, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такий підлягає стягненню на користь позивача.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості № UA209000/2024/100600/2 від 04.12.2024.

3. Стягнути на користь Приватного підприємства «СТ-АВТО» (вул. Менделєєва, 23, м. Полтава, Полтавська обл., код ЄДРПОУ 42679655) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (вул. Т. Костюшка, 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 43971343) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп.

4. Стягнути на користь Приватного підприємства «СТ-АВТО» (вул. Менделєєва, 23, м. Полтава, Полтавська обл., код ЄДРПОУ 42679655) за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (вул. Т. Костюшка, 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 43971343) судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 15.10.2025 року.

СуддяКостецький Назар Володимирович