Рішення № 131044129, 15.10.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2025 року справа №320/9190/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) із позовом до Офісу Генерального прокурора (далі також відповідач), в якому просить суд:

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою від 17.04.2023 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, призначено у справі судове засідання

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що бездіяльність щодо невиплати позивачу вихідної допомоги під час звільнення порушує вимоги чинного законодавства, оскільки ані Законом України «Про прокуратуру», ані Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів, у тому числі у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, або в разі неуспішного проходження атестації, а тому до спірних правовідносин за вказаних обставин підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України, що не заборонено спеціальним законодавством, проте проігноровано відповідачем.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві, наголошує на правомірності своєї поведінки у межах спірних правовідносин.

Такі доводи заперечені позивачем у відповіді на відзив.

У судовому засіданні 03.01.2024 суд ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з грудня 2011 року працював в органах прокуратури України, а з 2017 року у Генеральній прокуратурі України.

19.09.2019 Верховною Радою України прийнято Закон України №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі також - Закон № 113-ІХ), яким передбачено створення Офісу Генерального прокурора.

В подальшому, наказом Генерального прокурора № 2145ц від 2112.2019 позивача звільнено з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва в особливо важливих кримінальних провадженнях, досудове розслідування у яких здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань управління організації процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях Державного бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 24.12.2019.

Сторонами не заперечується, що на день звільнення позивачу не було виплачено вихідну допомогу при звільненні, яка передбачена статтею 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 4 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначені статтею 51 Закону України «Про прокуратуру».

Пунктом 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Підпунктом 2 пункту 19 розділу II «;Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» установлено, що прокурори та слідчі органів прокуратури, зазначені в підпунктах 1-4 пункту 7 цього розділу, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора за умови настання однієї з таких підстав, зокрема, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

За приписами статті 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Суд звертає увагу на те, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Статтею 44 Кодексу законів про працю України встановлені випадки виплати вихідної допомоги у разі припинення трудового договору, зокрема, з підстав, зазначених у пункті 6 частини першої статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 частини першої статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу. Саме у цих випадках працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Частиною 5 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та частиною п`5 статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми Кодексу законів про працю України. Разом з тим, у цей перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а тому приписи статті 44 Кодексу законів про працю України при вирішенні спірних правовідносин не мають особливостей щодо їхнього застосування.

Метою запровадження законодавцем такої виплати, як вихідна допомога, є захист працівника (службовця) у разі втрати ним роботи не за власним бажанням та не у зв`язку з неналежним її виконанням (дисциплінарним проступком). Однією з підстав надання такого захисту є невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації.

Водночас, метою запровадження Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» інституту атестації, було саме підтвердження здатності прокурорами виконувати повноваження на належному рівні за визначеними законом критеріями, шляхом здійснення оцінки їхньої професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, що стосувалась, зокрема, усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.

У постанові від 22.07.2023 у справі № 420/25920/21 Верховний Суд зробив висновок, що пункт 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» і пункт 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України передбачають однакові за своїм змістом підстави звільнення - невідповідність займаній посаді, що свідчить про застосовність приписів статті 44 Кодексу законів про працю України до правовідносин щодо виплати вихідної допомоги прокурору звільненому у зв`язку із рішенням кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації.

Крім того, Верховним Судом зауважено, що зміни, внесені до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Законом № 1554-IX від 15 червня 2021 року, виключили з пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» вказівку, що звільнення відбувається «на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»». Проте така зміна нормативного акту в частині виключення посилання на правову підставу звільнення не змінила її фактичної підстави, якою є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації.

За урахуванням правової позиції, викладеної у постанові від 22.08.2023 у справі № 420/25920/21, суд доходить висновку що і за підстави звільнення за підпунктом 2 пункт 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», прокурор набуває право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України.

А відтак суд погоджується з доводами позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача в частині ненарахування та невиплати йому вихідної допомоги при звільненні.

Відповідно абзацу 4 пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.1995 № 100 середня заробітна плата для обчислення вихідної допомоги здійснюється виходячи виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Так, відповідно до наявної у матеріалах справи довідки відповідача від 16.06.2020 №21- 839зп сума середньої заробітної плати позивача складає 30 967, 96 грн.

Таким чином, саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача.

Щодо вимог позивача про стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за кожен день затримки розрахунку, суд звертає до уваги на те, що відповідно до вимог частини 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Таким чином, вказана позивачем сума підлягає стягненню виключно після настання обставин фактичного розрахунку, чого станом на момент прийняття даного рішення суду не сталось.

Отже, в цій частині позовні вимоги є такими, що заявлені передчасно, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (01011, місто Київ, вулиця Різницька, будинок 13/15; код ЄДРПОУ 00034051) про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку із звільненням у розмірі 30 967, 96 грн (тридцять тисяч дев`ятсот шістдесят сім гривень дев`яносто шість копійок).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.