Ухвала суду № 131041771, 16.10.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

м. Вінниця

16 жовтня 2025 р. Справа № 120/13552/25

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Слободонюк Михайло Васильович, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

26.09.2025 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність пункту 14 рішення Міністерства оборони України, яке оформлене протоколом від 23.02.2024 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 , як особі, яка проживала з загиблим ОСОБА_2 однією сім`єю, внаслідок його смерті, пов`язаною із захистом Батьківщини, частки одноразової грошової допомоги в сумі 3750000 грн.

Ухвалою суду від 02.10.2025 дану позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення виявлених недоліків позовної заяви протягом 10 (десяти) днів з дня вручення (отримання) копії ухвали. Підставою для залишення позовної заяви без руху став висновок суду про пропущення позивачем строку звернення до суду та відсутності заяви про його поновлення з доказами поважності причин пропуску цього строку.

У зв`язку із цим суд на виконання вимог ч. 1 ст. 123 КАС України запропонував позивачу (його представнику) надати заяву про поновлення строку звернення до суду та докази поважності причин його пропуску, як це передбачено вимогами ч. 6 ст. 161 КАС України.

09.10.2025 до суду від представника позивача адвоката Деркача В.Г. надійшла заява, до якої на усунення недоліків позовної заяви долучено письмову заяву позивачки ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду із цим позовом.

Так, у своїй заяві позивачка зазначає, що причиною пропуску строку подачі позовної заяви до суду стало те, що на час звернення до відповідача із заявою про призначення та виплату їй одноразової грошової допомоги постанова Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 не містила положень про те, що право на отримання грошової допомоги у зв`язку з загибеллю військовослужбовця належить жінкам чи чоловікам, які проживали з особою військовослужбовцем однією сім`єю без шлюбу.

Позивачка вказує, що таке право у неї виникло пізніше, а саме 28.06.2024 коли до постанови №168 від 28.02.2022, було внесено відповідні зміни (прийняття постанови Кабінету Міністрів №714 від 28.06.2024).

Отже заявниця вважає, що з прийняттям постанови Кабінету Міністрів №714 від 28.06.2024 визначено новий порядок призначення одноразової грошової допомоги, яка має зворотну дію, так як визначає нові обставини, згідно яких вона набула право на призначення та отримання такої грошової допомоги.

Додатково позивачка акцентує увагу, що до звернення до суду вона зверталася до відповідача зі скаргами для вирішення спору в позасудовому порядку, однак отримувала негативні відповіді, що в подальшому змусило її звернутися до адвоката для отримання професійної правничої допомоги.

Таким чином, на думку заявниці, оскільки згідно рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15.08.2023 у справі № 127/10777/23 встановлено факт її спільного проживання однією сім`єю без шлюбу з загиблим військовослужбовцем ОСОБА_2 з 01.01.2017, тому вона вважає, що має повне право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю її цивільного чоловіка - військовослужбовця ОСОБА_2 , у зв`язку з чим просить суд визнати причини пропуску строку звернення до суду із цим позовом поважними та поновити такий строк.

Розглянувши подану заяву та оцінивши наведені заявником доводи в її обґрунтування, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд наголошує, що перебіг строку для звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Щодо відліку строку звернення із адміністративним позовом, суд зазначає, що порівняльний аналіз термінів дізнався та повинен дізнатися, що містяться в ч. 2 ст. 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку позивача знати про стан своїх прав. При цьому, суд з`ясовує момент, коли позивач фактично дізнався або мав реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (заподіяння збитків).

В цьому контексті день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути: день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи; день отримання поштового відправлення, в якому особі надіслано рішення, яке вона оскаржує; день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії; день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Як слідує зі змісту позовних вимог, позивачка ОСОБА_1 оскаржує пункт 14 рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке оформлено протоколом № 5/с від 23 лютого 2024 року та яким позивачці відмовлено в призначені одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 .

Так, оскаржуване рішення винесене відповідачем 23.02.2024 та було доведено до відома позивача листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.03.2024 №952/9/3088, додатком до якого долучено копію зі згаданого вище протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 23.02.2024 №5/с.

При цьому факт отримання поштою цього листа з відповідними додатками позивачем у позовній заяві не заперечується.

Втім, не погодившись із вищенаведеним рішенням позивач звернулася на гарячу лінію Міністерства оборони України щодо неправомірності відмови їй у призначенні одноразової грошової допомоги.

За наслідками розгляду такого звернення та за дорученням Міністерства оборони України ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачу надіслано лист від 19.04.2024 №952/9/4931, відповідно до якого ОСОБА_3 вдруге роз`яснено зміст спірного рішення комісії Міністерства оборони України від 23.02.2024 №5/с про відмову в призначенні їй одноразової грошової допомоги. При цьому в якості додатків до цього листа позивачу іще раз надано копію витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 23.02.2024 №5/с, а також копію попереднього листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.03.2024 №952/9/3088.

Згідно відмітки на поштовому конверті, оригінал якого позивачем долучено до позовної заяви, згаданий вище лист ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.04.2024 №952/9/4931 з додатками доставлено позивача засобами поштового зв`язку 28.04.2024.

Власне самі обставини отримання таких документів в квітні місяці 2024 року позивачем у позовній заяві та й в заяві про поновлення строку звернення до суду не заперечується.

Таким чином у суду немає жодних сумнівів про те, що позивачка беззаперечно була обізнана про прийняття відповідачем спірного рішення оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум №5/с від 23.02.2024 після отримання відповідних листів з копіями оскаржуваного рішення як в березні так і квітні 2024 року.

Навіть враховуючи, що позивачка намагалася вирішити спір в позасудовому порядку, однак це не змінює того факту, що звернувшись до суду із цим позовом лише 26.09.2025, шестимісячний строк звернення є суттєво пропущеним, оскільки вдруге отримавши спірне рішення в кінці квітня 2024 року, ОСОБА_1 мала можливість реалізувати своє право на звернення до суду в шестимісячний строк згідно ч. 2 ст. 122 КАС України, тобто в строк до листопада 2024 року.

Однак, жодних об`єктивних перешкод неможливості своєчасного звернення до суду позовні матеріали не містять та таких ні позивачем ні її представником надано не було.

Позивачем не наведено поважних причин, при яких фактично з квітня 2024 року вона бездіяла в плані можливості реалізувати своє право на звернення до суду з приводу оскарження спірного рішення комісії Міністерства оборони України № 5/с від 23.02.2024.

У поданій заяві про поновлення строку звернення до суду позивачка як на основну причину пропуску такого строку вказує на те, що на час її звернення до відповідача із заявою про призначення їй одноразової грошової допомоги в постанові Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 (якою встановлюється порядок виплати одноразової грошової допомоги членам сім`ї у разі загибелі військовослужбовця в особливий період), не було чітко зазначено про наявність права на отримання такої грошової допомоги у жінкок/чоловіків, які проживали з особою військовослужбовцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Як вказує позивачка, таке право у неї виникло коли було прийнято постанову Кабінету Міністрів України №714 від 18.06.2024, якою законодавець вніс зміни до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 та дещо змінив порядок призначення одноразової грошової допомоги. Тому, на її думку, оскільки такий порядок мав би зворотньо застосовуватися в часі, відповідно її право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги існує до спливу трьох років, і такий строк ще не сплинув.

Однак суд відхиляє викладені вище доводи заявника як такі, що пов`язані із дотриманням строку звернення до суду та зазначає, що прийняття постанови Кабінетом Міністрів України №714 від 18.06.2024 жодним чином не може слугувати поважною причиною для поновлення пропущеного строку звернення до суду, позаяк вказана постанова Уряду прийнята уже після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення № 5/с від 23.02.2024, а тому є очевидним, що положення такої постанови не можуть та не могли бути враховані відповідачем при винесені оскаржуваного рішення.

Фактично позивач в цьому випадку посилається на нові підстави та обставини, які в принципі не існували на момент винесення відповідачем оскаржуваного рішення.

Внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 щодо кола осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу, які були запровадженні вже після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, тобто після 23.02.2024, могло бути підставою для ініціювання позивачем нового звернення до відповідача з заявою про призначення одноразової грошової допомоги, у зв`язку із прийняттям нового порядку призначення такої допомоги внаслідок смерті військовослужбовця, особам які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі. Проте такі обставини жодним чином не впливають на можливість оскарження прийнятого відповідачем рішення у визначений процесуальним законом строк.

Відповідно, прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №714 від 18.06.2024 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975 і від 28 лютого 2022 р. № 168» не визнається судом обставиною, яка хоч якимось чином об`єктивно впливала на можливість реалізації позивачем свого права на звернення до суду щодо оскарження рішення Комісії Міністерства оборони України № 5/с від 23.02.2024.

Окрім іншого, як на іще одну підставу поважності пропуску строку звернення до суду, позивачка вказує, що зверталася до відповідача із скаргами, однак отримувала негативні відповіді, а тому була вимушена звернутися до адвоката для отримання правової допомоги.

Проте такі доводи заявниці суд теж вважає необґрунтованими, оскільки звернення до адвоката для отримання правничої допомоги не може бути поважною причиною для поновлення процесуального строку звернення до суду. Ба більше, із долученого до позовної заяви ордеру про надання правничої допомоги серії АВ №1233061 від 24.09.2025 слідує, що між позивачем та адвокатом Деркачем В.Г. був укладений договір про надання правничої допомоги 20.07.2025, тобто задовго до того, коли передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України строку звернення до суду для позивача закінчився (листопад 2024 року).

Суд наголошує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача чи інших осіб. При цьому незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не може визнаватися поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Як вже було зазначено судом вище, позивачка була ознайомлено зі спірним рішенням відповідача в березні-квітні 2024 року, тобто мала достатньо часу щоб звернутися до адвоката для отримання правничої допомоги та подати позовну заяву в межах шестимісячного строку звернення.

В даному випадку, на переконання суду, пропуск позивачкою шестимісячного строку звернення до суду мав місце виключно із-за власної пасивної поведінки (бездіяльності), а не існуванням непереборних обставин.

Отже, заявником не наведено переконливих доводів та не надано належних доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, в силу чого суд не вбачає підстав для визнання причин пропуску такого строку поважними.

Підсумовуючи суд наголошує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановлено строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У низці рішень ЄСПЛ, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права.

Так, у справі "Мушта проти України" (Заява N 8863/06) від 18.11.2010 в пункті 32 ЄСПЛ нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

У рішенні ЄСПЛ по справі "Ілхан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey N 22277/93).

Як було зауважено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 20.10.2022 у справі N 9901/462/21 (провадження N 11-101заі22), згідно практикою ЄСЛП застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду (порушення статті 6 Конвенції).

Натомість, безпідставне поновлення таких строків може також свідчити про порушення принципу правової визначеності, як невід`ємної складової принципу верховенства права.

Так, правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права. У питаннях визначення строків одразу закладена певна суперечність між інтересами однієї сторони, яка наполягає на безумовному застосуванні процесуальних строків, та інтересами іншої сторони, яка вважає, що строк варто поновити; умовний конфлікт між принципом правової визначеності та принципом права на судовий захист, обидва з яких є елементами принципу верховенства права.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки (пункти 47-48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі N 160/6211/21).

Частиною 6 статті 161 КАС України регламентовано, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Відповідно до частин першої та другої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

В даному випадку суд залишаючи позовну заяву без руху виконав вимоги процесуального закону та надав позивачу можливість звернутися із заявою про поновлення строку звернення до суду.

Відтак, зважаючи на те, що позивачкою пропущено строк звернення до суду з позовом, а наведені нею причини пропуску цього строку не дають підстав для визнання їх поважними та, відповідно, поновлення строку звернення до суду, тому суд доходить висновку про повернення позовної заяви позивачеві.

Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Одночасно суд роз`яснює позивачеві, що відповідно до частини 8 статті 169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись ст.ст. 122, 123, 160, 169, 251, 256, 295 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду залишити без задоволення.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити дії - повернути позивачеві.

Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

СуддяСлободонюк Михайло Васильович