Рішення № 131006528, 08.09.2025, Барвінківський районний суд Харківської області

Справа № 611/299/25

Провадження № 2/611/174/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

28 серпня 2025 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Коптєва Ю.А.,

за участю секретаря Ведмідь І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересахяких дієпредставник ОСОБА_3 , до Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент прийняття спадщини та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересахяких дієпредставник ОСОБА_3 , звернулися до суду з позовною заявою до Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на момент прийняття спадщини та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування.

Ухвалою судді Барвінківського районного суду Харківської області від 25 квітня 2025 року провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 11 червня 2025 року прийнято заяву представника позивачів про збільшення розміру позовних вимог у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересахяких дієпредставник ОСОБА_3 до Барвінківської міської ради Ізюмського району Харківської області про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування.

Ухвалою Барвінківського районного суду Харківської області від 23 червня 2025 року підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивачів в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечував.

Дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією повного витягу з Державного реєстру акті цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть №00045509463 від 13 червня 2024 року (а.с.18-20).

Відповідно до виписки з погосподарсьского обліку для проведення державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, наданої Барвінківським виконавчим комітетом міської ради Ізюмського району Харківської області, за 1996-2000 роки, головою домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , значиться ОСОБА_4 .

ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_4 , що підтверджується наданими витягами з Державного реєстру акті цивільного стану громадян, актовими записами про шлюб та народження (а.с.21-31).

Статтею 315 ЦПК України визначено факти, які можуть встановлюватись у судовому порядку. Частиною другою даної норми передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виник

Відповідно до положень ст.ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1268 даного кодексу, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогос т. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Щодо спадкоємців, які на час відкриття спадщини постійно проживали спільно із спадкодавцем, встановлюється презумпція прийняття спадщини, яка може бути спростована лише шляхом подання ними заяви про відмову від спадщини до нотаріальної контори. Для тих спадкоємців, які не проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, єдиним виявом бажання прийняти спадщину є заява про це, подана до нотаріального органу (ч. 1ст. 1269 ЦК України).

Згідно пп. 4.10 п. 4 глави 10 розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачою свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

В останньому випадку зазначені обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (п. 2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року).

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.п. 2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Факт постійного проживання ОСОБА_5 разом з матір`ю ОСОБА_4 підтверджується наданими заявами свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посвідченими приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Захаровою Н.В..

Таким чином, факт постійного проживання ОСОБА_5 зі спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, тобто на день смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 , знайшов своє підтвердження у судовому засіданні на підставі досліджених судом доказів, отже позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Як передбачено ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, що визначено ст. 1217 ЦК України.

Згідно ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Як передбаченоч.3ст.1268ЦК України,спадкоємець,який постійнопроживав разоміз спадкодавцемна часвідкриття спадщини,вважається таким,що прийнявспадщину,якщо протягомстроку,встановленого статтею1270цього Кодексу,він незаявив провідмову віднеї.

ОСОБА_5 , як єдиний спадкоємець померлої ОСОБА_4 , спадщину прийняла, отже право власності на належний померлій ОСОБА_4 будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , перейшло до ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є синами ОСОБА_5 , що підтверджується наданими копіями свідоцтв про народження (а.с.32,33).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до ч.1 ст.1268 та ч.1 ст. 1261 ЦК України.

Приватним нотаріусом Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області Захаровою Н.В. у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок з погосподарськими спорудами, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , позивачам було відмовлено у зв`язку, що спадкодавцем ОСОБА_5 не було здійснено державної реєстрації прав на нерухоме майно(а.с.56).

Згідно зі статтею 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», що втратив чинність, на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-Х, кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності житловий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних житлових будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затверджена наказом Міністерства юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, яка діяла на час виникнення правовідносин щодо права власності на спірний будинок, та втратила чинність згідно з наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5), визначала, що підтвердженням належності житлового будинку (частки будинку) відчужувачу, розміру будинку та земельної ділянки, на який він розташований, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету селищної, сільської ради народних депутатів.

Пункти 4, 20 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачали обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ, в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах.

Згідно технічного паспорту за реєстровим номером ТI01:4444-6340-0694-6858 від 17 жовтня 2024 року, житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 68,50 кв. м., житловою площею 30,70 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , збудований у 1990 році (а.с.41-49)

Відповідно до ст. 1216-1218 ЦК України, спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на нерухоме майно, то спадкоємець також не набуває права власності в порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1270 ЦК України).

Згідно зі статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Разом з тим, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За частиною 2 статті 182 ЦК України, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

Стаття 1298 ЦК України передбачає, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Як вже було зазначено судом, нотаріусом було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії видачі позивачам свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок вищезазначений будинок , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів.

В судовому порядку право власності на спадкове майно підлягає захисту шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України) та є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визнання судом за позовом спадкоємця права власності на спадкове майно.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично спадщину прийняли, однак свідоцтво про спадщину на житловий будинок не видавалось, оскільки відсутній документ, що посвідчує право власності спадкодавця на нерухоме майно, тобто їх право власності не визнається іншою особою, а іншого способу захисту своїх прав аніж звернення з позовом до суду у позивачів немає, тому вони вимушені були звернутися до суду з цим позовом.

Згідно з листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім`я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок за спадкодавцем підтверджується лише записом в погосподарській книзі сільської ради та тривалим фактом володіння цим майном особою, яка померла. Перші власники не оформляли документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, а тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право має бути визнано в судовому порядку.

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (постанови Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18), від 19 травня 2020 року у справі № 175/1941/16-ц (провадження № 61-19798св18)).

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 року, державна реєстрація речових прав (на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів (виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до ст.ст.25, 30, 346 ЦК України, листа Міністерства юстиції України №19-32/319, від 21 лютого 2005 року, якщо у разі смерті власника нерухомого майна, первинна реєстрація права власності на яке не проводилась і правовстановлюючий документ відсутній, питання про визначення належності цього майна попередньому власнику та наступного власника (спадкоємця) повинно вирішуватися у судовому порядку.

Таким чином, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав.

Згідно з п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК), проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Разом із тим суди повинні розмежовувати право на спадщину як майнове право (об`єкт спадкування) та виникнення права власності на спадкове майно як на об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом.

Згідно з ч. 2, 4 ст. 18 Закону України, державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 4 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, від 17 жовтня 2013 року № 868 передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на об`єкти нерухомого майна, а саме на земельну ділянку, підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, квартиру, житлове та нежитлове приміщення. Державна реєстрація права власності на квартиру, житлове та нежитлове приміщення проводиться незалежно від того, чи зареєстроване право власності на житловий будинок, будівлю, споруду або їх окремі частини, в яких вони розташовані.

Спадкоємець має право звернутися із заявою про державну реєстрацію переходу права власності до органу, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, після прийняття спадщини в порядку, передбаченому законом. Якщо право власності спадкодавця не було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, правовстановлюючими є документи, що підтверджують підставу для переходу права власності в порядку правонаступництва, а також документи спадкодавця, що підтверджують виникнення у нього права власності на нерухоме майно (стаття 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Статтею 31 цього Закону передбачені особливості державної реєстрації прав на об`єкти нерухомого майна, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку.

Суд, оцінивши докази, надані позивачами, в сукупності, прийшов до висновку, що житловий будинок, загальною площею 68,50 кв. м., житловою площею 30,70 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з господарськими спорудами, побудований у 1990 році, належав ОСОБА_4 , право власності на яке перейшло ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування за законом, право власності на яке остання в установленому законом порядку не встигла зареєструвати.

Стаття 4 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зважаючи на те, що право власності на вказане вище нерухоме майно, ввійшло до складу спадщини після смерті ОСОБА_5 , спадкоємцем якої є позивачі по справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які прийняли спадщину після померлої матері, враховуючи те, що інших спадкоємців за законом, які б прийняли спадщину після спадкодавця не має, є всі підстави для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 15, 60, 61, 159, 174, 208, 209, 212, 213-215, 222, 223 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,вінтересахякихдієпредставник ОСОБА_3 до БарвінківськоїміськоїрадиІзюмського районуХарківськоїобластіпро встановленняфактупостійногопроживання зіспадкодавцемнамомент прийняттяспадщинитавизнання прававласностінажитловий будиноквпорядкуспадкування,- задовольнити повністю.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом право власності на житловий будинок (літ.А1), загальною площею 68,50 кв. м., житловою площею 30,70 кв. м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з господарськими спорудами: літня кухня (літ. Б), сарай (літ.В), вбиральня (літ. Г), сарай (літ. Д), погріб (літ. Е), водопровід 1,витгрібна яма 2, паркан (N-1), хвіртка, ворота (N-2), паркан (літ. N -3).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення 08 вересня 2025 року.

Суддя Ю.А. Коптєв