Вирок № 130995958, 15.10.2025, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/3381/25

Провадження № 1-кп/545/553/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.10.2025 Полтавський районний суд Полтавської області в складі :

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Полтава кримінальне провадження за № 12025170420000628 щодо обвинуваченого

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с. Кичкарі Радомишльського району Житомирської області, громадянина України, із середньою освітою, пенсіонера, інваліда Ш групи, який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.2861 КК України, -

у с т а н о в и в:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним

Обвинувачений ОСОБА_4 , 13.05.2025 близько 11:25год, керуючи транспортним засобом автомобілем ЗАЗ 110307 реєстраційний номер НОМЕР_1 у стані алкогольного сп`яніння, рухаючись по вулиці Покровській у селі Ковалівка Полтавського району, Полтавської області, у напрямку від автодороги 01719279 до вулиці Макаренка, наближаючись до будинку №60 по вул. Покровській, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, будучи об`єктивно спроможним виявити небезпеку для руху у вигляді пішохода ОСОБА_5 , яка стояла на правому узбіччі по напрямку руху автомобіля, тримаючи в руках велосипед, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_5 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритого внутрішньо-суглобового перелому голівки променевої кістки зі зміщенням, закритого перелому дистального метаепіфізу лівої променевої кістки зі зміщенням; закритого скалкового внутрішньо-суглобового перелому правого надколінку зі зміщенням; рваної рани м`яких тканин ділянки підборіддя зліва та садна шкіри виличної ділянки зліва, які кваліфікуються як тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я.

За вищевказаних обставин причиною вказаної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків стало порушення водієм автомобіля ЗАЗ 110307 реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_4 вимог п. 12.3. Правил дорожнього руху України, згідно з яким:

-п. 12.3. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Порушення вказаних вимог Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_4 з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням вказаної дорожньо-транспортної пригоди та ОСОБА_4 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_5 , для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру.

Кваліфікація дій обвинуваченого судом

Суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 2861 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом та перебуває у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин

У судовому засіданні обвинувачений вину визнав повністю та підтвердив обставини скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Зазначив, що повністю відшкодував потерпілій заподіяну шкоду і вона не має до нього ніяких претензій. Щиро розкаюється та просить суворо його не карати, а також не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортним засобом з огляду на те, що він є інвалідом.

Суд, переконавшись у тому, що всі учасники судового розгляду правильно розуміють фактичні обставини по справі, переконавшись у добровільності та істинності їх позицій, роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини по справі в апеляційному порядку, обмежує судове слідство допитом обвинуваченої щодо фактичних обставин по справі, та дослідженням матеріалів, що характеризують її особу, відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Мотиви призначення покарання

Виходячи з загальних засад призначення покарання, визначених статтею 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи обвинуваченого та обставини, що впливають на призначення покарання.

З урахуванням викладеного, враховуючи конкретні обставини скоєного злочину, ступінь його тяжкості, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, відшкодування потерпілій завданої шкоди, виходячи з положень статті 65 КК України, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Вирішуючи питання щодо можливості застосування ст.ст. 69,75 КК України, суд приходить до таких висновків.

Так, за правилами ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Судом також враховується практика Верховного Суду, зокрема, постанова колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 15.06.2023 у справі № 170/667/21, у якій констатовано, що у ч. 1 ст.75КК України передбачено виняток, який унеможливлює звільнення від відбування покарання з випробуванням особи, яка порушила правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, керуючи транспортним засобом, та яка перебувала у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, має імперативний характер і не залежить від того, чи вчинено відповідне порушення в умовах воєнного стану.

Отже, ст.75КК України встановлює заборону її застосування у разі засудження за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, що має місце у цьому випадку.

При цьому суд звертає увагу, що загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства. Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

З огляду на ці положення кримінального закону при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті (частині статті) Особливої частини КК України, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов`язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.

Також суд вважає за неможливе призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання із застосуванням ст.69 КК України, враховуючи особу винного, який хоча і є особою похилого віку, інвалідом Ш групи, раніше не судимий, свою вину визнав повністю та щиро розкаявся у вчиненому, відшкодував завдані збитки, однак протягом останнього року, що передував вчиненню злочину, двічі притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху, зокрема за ч. 1 ст. 126 та ч. 1 ст. 122 КУпАП, що, на думку суду, свідчить про його підвищену суспільну небезпечність та схильність до вчинення правопорушень.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.ст.66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст.75КК України тощо; індивідуалізація покарання, конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відтак, суд повинен призначати покарання конкретній особі за конкретний злочин, максимально індивідуалізуючи покарання, що є виключно судовою дискрецією у кримінальному судочинстві і охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

На думку суду, відомості, які характеризують особу обвинуваченого у сукупності з тяжкістю вчиненого кримінального правопорушення та ступенем його суспільної небезпечності не переконують у тому, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 можливе без реального відбування покарання.

З урахуванням наведених обставин, суд під час вирішення питання про обрання покарання обвинуваченому ОСОБА_4 вважає за доцільне призначити його у мінімальному розмірі, установленому санкцією ч. 1 ст. 286-1 КК України, яке буде необхідне і достатнє для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами.

Обвинувачений здоровий, працездатний, примусового лікування не потребує.

Вирішення цивільного позову

Цивільний позов не заявлений.

Мотиви інших рішень

Згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України із ОСОБА_4 на користь держави слід стягнути документально підтверджені процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 9359,70 грн.

Суд не вбачає правових підстав для обрання обвинуваченому запобіжного заходу до набрання законної сили вироком суду, оскільки прокурором не доведено існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України.

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до вимог статті 100 КПК України.

Згідно з ухвалами слідчого судді Шевченківського районного суду м. Полтави від 16.05.2025 на транспортний засіб автомобіль ЗАЗ 110307, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та велосипед «Україна» з рамою жовтого кольору, накладено арешт з позбавленням права на відчуження, розпорядження та користування.

Враховуючи, що необхідність застосування арешту на зазначені транспортні засоби відпала, суд приходить до висновку про їх скасування.

Керуючись статтями 373, 374 КПК України,

у х в а л и в :

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 2861 КК України, та призначити йому покарання у виді 1 року позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у розмірі 9359,70 грн.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Полтава від 16.05.2025, на автомобіль марки «ЗАЗ 110307, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_4 .

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Полтава від 16.05.2025, на велосипед «Україна» з рамою жовтого кольору, що належить ОСОБА_5 .

Речові докази по справі: автомобіль марки «ЗАЗ 110307, реєстраційний номер НОМЕР_1 , та велосипед «Україна» з рамою жовтого кольору залишити власникам.

Вирок може бути оскаржений у Полтавський апеляційний суд через районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: ОСОБА_1