Рішення № 130993141, 15.10.2025, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/3397/25

Провадження № 2/638/4845/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2025 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Семіряд І.В.,

за участю секретарів Дудка Є.М.,

за участю

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Шевченківського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Карлівської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

25.02.2025 позивач звернувся досуду ззазначеним позовом, в обґрунтування якого вказує, що 22.01.2010 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб, від якого народився син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 03.08.2021 шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу та початку повномасштабного вторгнення відповідач виїхала у невідомому напрямку, залишивши дитину на позивача, наразі місцезнаходження відповідача невідоме. Про сина піклується батько, дитини з батьком довірливі стосунки, він відчуває підтримку. Дитина з матір`ю контакт не підтримує. Матір ухиляється від виконання своїх обов`язків. У зв`язку з чим позивач просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_1 .

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2025 вказану справу передано в провадженні судді Семіряд І.В.

На виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом направлено запити.

26.02.2025 ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова справу направлено за підсудністю до Карлівського районного суду Полтавської області.

ЗУ «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» № 4273-IXвід 26.02.2025, який набрав чинності 25.04.2025, змінено найменування місцевих загальних судів, зокрема Дзержинський районний суд м. Харкова змінено на Шевченківський районний суд м. Харкова. Зміна найменування місцевого загального суду не призвела до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду.

06.05.2025 постановою Харківського апеляційного суду ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова скасовано, справу направлено для продовження розгляду.

14.05.2025 протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу передано в провадження судді Семіряд І.В.

15.05.2025 ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова відкрито загальне провадження у справі, призначено судове засідання.

25.08.2025 ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова закрито підготовче провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав, просив позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_1 , зазначив, що відповідачка з дитиною не спілкується, не підтримує його. Син не захотів проживати з матір`ю. ОСОБА_3 не займається вихованням дитини, не утримує його.

Представник позивач ОСОБА_2 , який брав участь у судовому засіданні в режимі відеконференції, підтримав позов, просив задовольнити, з підстав викладених у ньому.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином, звернулася до суду з заявою про відкладення розгляду справи.

Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Карлівської міської ради у судове засідання не прибули, надали заяву про розгляд справи за відсутності третьої особи.

Суд, вислухавши позивача, представник позивача, неповнолітнього ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до приписів ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряжаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 12 ч. 3 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципівзмагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_3 (відповідач) є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , яке видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Красноградського районного управління юстиції Харківської області, актовий запис №95.

Відповідно акту обстеження матеріально- побутових умов сім`ї, складеного Службою у справах дітей виконавчого комітету Карлівської міської ради за заявою ОСОБА_1 (позивача) було обстежено умови сім`ї за адресою АДРЕСА_1 . Кількість членів сім`ї 2, а саме ОСОБА_1 та ОСОБА_1 син заявника. ОСОБА_1 навчається у Попівській гімнзії №1. Житловий будинок перебуває у користуванні. За вказаною адресою проживає заявник та його син без реєстрації. ОСОБА_1 , працює без оформлення трудових відносин, син навчається у восьмому класі. У помешканні меблі, побутова техніка, предмети домашнього вжитку старого та нового зразка.

Відповідно до акту про проживання особи без реєстрації від 14.02.2025, складеного власником будинку\представником домогосподарства та уповноваженою посадової особою виконавчого комітету міської ради - Ятчик В.В. (позивач) та ОСОБА_1 (син) проживають без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно з актом обстеження умов проживання від 18.02.2025, складеного начальником служби у справах дітей на підставі заяви ОСОБА_1 з метою надання копії акту проведено обстеження за адресою АДРЕСА_1 . Умови проживання: У помешканні тепло, є меблі, побутова техніка, наявні продукти харчування. Для виховання та розвитку дитини створено такі умови: у дитини є спальне місце, постільна білизна, визначене місце навчання, достатньо одягу, взуття, відповідно до віку та сезону. Для дитини створені належні умови для проживання.

У листі від 14.02.2025 за №72 класним керівником ОСОБА_4 та директором Попівської гімназії №1 Карлівської міської ради Пильгук І. зазначено, що зі слів класного керівника ОСОБА_1 навчається у восьму класі. Батько ОСОБА_1 піклується про сина, забезпечує всім необхідним: навчальним приладдям, одягом, харчуванням. Він бере активну участь у шкільному житті дитини, цікавиться його поведінкою та успішністю, підтримує його морально та матеріально. У дитини з батьком довірливі стосунки, він відчуває підтримку та турботу батька. Суттєву допомогу у вихованні та підтримці хлопчика надає баба ОСОБА_5 . Мати дитини не відвідує навчальний заклад, не бере участь у вихованні, не цікавиться життям сина. Дитина неодноразово висловлювала думку, що мати не підтримує з ним зв`язку, не надає матеріальної допомоги, не цікавиться навчанням.

Відповідно до довідки від 13.02.2025 №68 директора Попівської гімназії №1 мати учня, ОСОБА_3 дійсно не бере участі у вихованні сина, не цікавиться успішністю дитини, не спілкується з учителем, батьківські збори не відвідує, не підтримує тісний контакт із школою.

14.02.2025 директором Попівської гімназії №1 видано довідку, у якій зазначено, що ОСОБА_1 дійсно навчається у вказаному навчальному закладі.

Згідно з медичною довідкою, висновком від 17.02.2025 ОСОБА_6 , лікар загальної практики сімейної медицини Попівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини, підтверджує, що дитина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває під його медичним наглядом з лютого 2023 року по теперішній час. Протягом усього періоду спостереження на прийомі з дитиною приходив виключно батько ОСОБА_1 . Він регулярно приводить дитину на планові огляди, звертається за консультаціями у разі захворювання, виконує всі медичні рекомендації. Протягом періоду медичного нагляду мати дитини ОСОБА_3 жодного разу не з`являлася у закладі охорони здоров`я, не була присутня на жодному огляді та не зверталася за інформацією щодо стану дитини. На прийомах, під час опитування, дитина неодноразово зазначала, що мати не проживає разом із нею, не цікавиться її життям, не дзвонить, не піклується, не приходить у гості і не приймає жодної участі у догляді чи вихованні, та зазначала про повну відсутність контакту з матір`ю. Зі слів батька мати повністю самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, не надає матеріальної допомоги. На підставі особистих спостережень, медичних записів та свідчень дитини можна зробити беззаперечний висновок, що фактично догляд, виховання та забезпеченням життєдіяльності дитини здійснюється виключно батьком, а мати повністю ухиляється від виконання своїх обов`язків.

До матеріалів справи позивачем також долучення копії пояснень ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , у яких зазначено, що фактично вихованням дитини ОСОБА_1 займається його батько ОСОБА_1 , а мати дитини ОСОБА_3 участь у вихованні не бере.

Згідно з консультативним висновком спеціаліста кандидата психологічних наук, доцента ОСОБА_9 ОСОБА_1 спроможний надавати оцінку відношенню кожного з батьків до нього, виявляти прихильність до когось з батьків. Батько є авторитетом для сина, реалізує його відповідне матеріальне становище та психологічне забезпечення, ОСОБА_10 тягнеться до батька і хочу бути з ним поряд завжди. ОСОБА_10 має індивідуально- психологічні особливості. Інтелектуальної емоційна сфера відображає певне скомпенсоване замороження у психічному розвитку має відповідність до 10-11 річного віку. Хлопець добрий, помірковно відкритий, не має амбіцій, але потребує схвальної підтримки щодо розвитку. Син ставиться до батька з любов`ю, довірою та повагою, що проявляється у бажанні бути на нього схожим у поведінці та вчинках, допомагати йому у веденні домашнього господарства та проявляти турботу. Син відчуває психологічне страждання від спогадів про час перебування з матір`ю та її співмешканцем, образу та навчену безпорадність як спосіб реагування на фізичне та психологічне насилля, відсутність матері поряд, особливо, коли він потребує її присутності. Батько здатен створити оптимальні умови для розвитку та виховання дитини. У дитини виявлено ознаки наслідків психологічного насилля: образи, приниження, ігнорування потреб, як у позитивних емоціях, так і в кількості та повноцінності їжі та сну. Внаслідок дій матері та її співмешканця мала місце психічна травматизація дитини. Дитина виявлення до матері відчуття небезпеки бо мама спостерігала і не перешкоджала насильницькому вихованню сина її співмешканцем, проявляла емоційних холод та байдужість до страждань свого сина. ОСОБА_10 не має стійкого бажання проживати з матір`ю та мотивує це тим, що її давно немає у його житті. Поряд лише батько і бажання жити виключно з ним.

Службою у справах дітей виконавчого комітету Карлівської міської ради 15.08.2025 складено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_1 .

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

За правилами ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач ОСОБА_1 як підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 зазначив те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не бере участі у вихованні дитини, не піклується про її стан здоров`я та духовний розвиток, не проявляє батьківської турботи.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

При вирішенні такої категорії спорів суди повинні мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особистості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, зокрема вказане висловлено у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21), від 29.11.2023 у справі №607/15704/22, від 22.11.2023 у справі №214/5134/22, від 07.02.2024 у справі №401/1944/22.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач ОСОБА_3 притягувалась до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла будь-яке насильство стосовно неї. Посилання батька дитини та самої дитини щодо вчинення матір`ю та її співмешканцем насильства стосовно дитини не знайшли свого підтвердження, оскільки не надано жодного судового рішення про притягнення відповідачки до відповідальності за вчинення насильства стосовно дитини. Окрім того, у мотивувальній частині висновку Служби у справах дітей зазначено, що згідно з інформацією відділу поліції №3 Полтавського РУП ГУ НП в Полтавській області від 05.06.2025 батьки дитини ОСОБА_10 : ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов`язків чи насильства в сім`ї не притягувалися.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено.

Окрім того, позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунулась від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

Той факт, що на час розгляду справи неповнолітній ОСОБА_11 проживає окремо від матері з батьком, не свідчить безумовно про те, що мати дитини не бажає брати участь у його утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Суд вважає, що з метою захисту якнайкращих інтересів дитини доцільним буде збереження ОСОБА_12 зв`язків із матір`ю ОСОБА_3 .

Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Виняткових обставин у зазначеній справі судом не встановлено.

Відповідно до частин другої, третьоїстатті 171 СК Українидитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

В судовому засіданні було опитано неповнолітнього ОСОБА_12 , який зазначив, що він навчається у гімназії, мешкає з батьком. Матір свої знає. Утримання займається тільки батько. З 2022 року з батьком вони мешкають у с. Попівка у будинку діда та баби. До цього він жив у м. Харкові. З батьком живе з 2021 року, до цього жив з матір`ю. Він самостійно вирішив проживати з батьком, оскільки матір його не любила, постійно била його зі своїм співмешканцем і він вирішив піти жити до батька. Матір алкоголь не вживає, вона його не любить. Останній раз матір телефонувала йому на день народження. Зазначив, що хоче жити з батьком, оскільки він його забезпечує, дбає про нього, бажання повернутися до матері у нього немає.

Суд враховує думку дитини при вирішенні даної справи, проте така думка не може бути єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Окрім того, суд звертає увагу, що неповнолітнім ОСОБА_10 хоча і зазначено, що матір його била, проте вказаний факт не підтверджений жодним доказом, інших обставин, які б давала підстави вважати, що ОСОБА_3 допускає протиправну поведінку щодо дитини не зазначено.

Висновок Служби у справах дітей щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно неповнолітнього ОСОБА_1 судом не приймається до уваги. оскільки має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6статті 19 СК України). Окрім того, вказаний висновок недостатньо аргументований, при його складанні не було опитано ОСОБА_3 , Службою не доведено які заходи були вжиті щодо виклику останньої на засіданні комісії.

Стосовно медичної довідки, висновку, складеного лікарем ОСОБА_6 17.02.2025, у якій зроблено висновок, що фактичний догляд, виховання та забезпечення життєдіяльності дитини здійснює виключно батько, а мати повністю ухиляється від виконання своїх зобов`язань.

Так, за скаргою ОСОБА_3 адміністрацією КНП «Карлівський ЦПМСД» створено комісію для проведення службовою перевірки, за рекомендацією якої, наказом керівника від 31.03.2025 №60 притягнуто до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_13 шляхом оголошення догани. Наказом т.в.о. директора від 31.03.2025 №61 медичну довідку визнано недійсною. Отже, суд не може взяти до уваги вказану довідку як доказ невиконання ОСОБА_3 батьківських прав, оскільки вона визнана недійсною.

Стосовно наданих позивачем копій письмових пояснень ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , суд зазначає, що вказані копії пояснень не можуть бути взяті до уваги, оскільки надання до суду письмових показань свідків не сприяє всебічному забезпеченню права учасників справи на задання питань свідкам стосовно обставин справи, окрім того надані пояснення навіть не посвідчені нотаріально, вказані особи не попереджалися про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань, не приводилися до присяги. З клопотанням про допит вказаних осіб у якості свідка позивач до суду не звертався.

Стосовно висновку психолога, суд зазначає, що вказаний висновок оцінений судом у сукупності з іншими доказами і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав, він не містить обґрунтування щодо позитивного впливу такого рішення на інтереси дитини.

Надані позивачем довідки директора Попівської гімназії №1 Карлівської міської ради також не можуть безумно свідчить про невиконання ОСОБА_3 батьківських прав стосовно сина, оскільки директор та класний керівник, з чиїх слів і було складено довідки, спілкуються з дитиною тільки в межах школи та не можуть знати про те чи цікавиться життям дитини ОСОБА_3 поза межами навчального закладу. Те що батько відвідує батьківські збори, цікавиться життям дитини свідчить лише про те, що ОСОБА_1 виконує свої батьківські обов`язки, а не про те, що матір дитини не виконує їх.

Окрім того, написання ОСОБА_3 заяв до суду, ініціювання нею службової перевірки у лікарні, яка видала довідку про її невиконання батьківських прав, може свідчить про її інтерес до дитини та своїх батьківських обов`язків.

З урахуванням того, що матеріали справи не містять, а позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_3 ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводиться з дитиною; є хронічним алкоголіком або наркоманом; вдається до будь-яких видів експлуатації дитини, примушує її до жебракування та бродяжництва або засуджена за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову.

При цьому, суд вважає необхідним звернути увагу ОСОБА_3 на необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

За вимогами ст. 141 ЦПК України судові витарти покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 11, 12, 13, 19, 81, 133, 141, 158, 175, 263, 264, 265 ЦПК України, ст. ст. 180, 181, 182, 184 Сімейного Кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Карлівської міської ради про позбавлення батьківських прав відмовити.

Попередити ОСОБА_3 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до або через Харківський апеляційний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦПК України ухвалення та проголошення судового рішення було відкладено до 15.10.2025.

Сторони:

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована АДРЕСА_2 .

Суддя: І.В. Семіряд