Рішення № 130966094, 08.09.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2025 рокуСправа №160/19292/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луговської Г.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУПА ВІА ДНІПРО» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРУПА ВІА ДНІПРО» (далі ТОВ «ГРУПА ВІА ДНІПРО», позивач) через свого представника звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2025/000038/2 від 23.04.2025 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2025/000291 від 23.04.2025 року.

В обґрунтування позову зазначено, що спірне рішення про коригування митної вартості товарів та спірна картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, в яких митна вартість визначена не за ціною договору, а за резервним методом, є неправомірним, оскільки митному органу було надано всі необхідні документи, які в повній мірі підтверджували заявлену митну вартість товарів (числові значення складових митної вартості товарів) і жодних розбіжностей такі документи не містили. Посилання ж митного органу, як на підставу виникнення у нього сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товарів, на нижчий ціновий рівень імпортованого позивачем товару порівняно з митним оформленням інших ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, є нормативно необґрунтованими, оскільки лише сама по собі різниця між вартістю подібних (аналогічних) товарів не свідчить про наявність порушень з боку декларанта та не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює.

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та після усунення недоліків прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і проведення судового засідання, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Від відповідача засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив, в обґрунтування якого заперечує проти заявлених позовних вимог, просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, зазначає, що товар поставляється на умовах поставки згідно інвойсу №02/25 від 15.01.2025 FOBGuangzhou. Згідно з Інкотермс, термін Free On Board (FOB) означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в порту відвантаження. Також на продавця лягає відповідальність з очищення товару від стягнень для його вивозу. Покупець зобов`язаний оплатити витрати та фрахт та всі необхідні витрати для поставки товару в зазначений порт призначення. Ризик втрати чи ушкодження товару, як і будь-які додаткові витрати, що виникають після відвантаження товару, переходить з продавця на покупця в момент переходу товару крізь поручні судна у порту відвантаження. У наданому для митного оформлення коносаменті (House Bill of Lading) від 07.02.2025 № TJSHTMSC9113S1 зазначено, що порт завантаження (Port of Loading) NANSHA, China. Водночас у довідці №20656 від 15.04.2025 зазначено вартість транспортно-експедиційних витрат за маршрутом FOB Гуанчжоу, Китай Гданськ, Польща. Таким чином, наявна невідповідність між заявленим у коносаменті портом відправлення (NANSHA) та маршрутом, зазначеним у довідці (FOB Гуанчжоу). Перевізником у коносаменті вказана компанія GLOBAL CONNECTIONS SUPPLY CHAIN SOLUTIONS CO, однак довідку про морське перевезення вантажу №20656 від 15.04.2025 видано ТОВ «Консольлайн». При цьому у зазначеному коносаменті відсутні будь-які відмітки ТОВ «Консольлайн Україна». У тій самій довідці №20656 від 15.04.2025, виданій ТОВ «Консольлайн», зазначена вартість міжнародних транспортних послуг за межами території України, однак, згідно з автотранспортною накладною №P0020656 від 14.04.2025, перевізником виступає ФОП « ОСОБА_1 ». Проте із документів, що можуть підтвердити транспортні витрати подано довідку про транспортні витрати №20656 від 15.04.2025, яка в свою чергу не може бути належним, самостійним та виключно єдиним документом, що підтверджує витрати на перевезення товарів. В той же час відповідно до довідки про транспортні витрати від 11.08.2021 № 11/0821-02A зазначено, що страхування вантажу не проводилось. Що суперечить ст.13 Закону України від 01.07.2004 №1955-IV «Про транспортно-експедиторську діяльність». Отже, відбулося залучення третіх осіб, адже підприємство, яке надало документи для підтвердження транспортних витрат повинно однозначно ідентифікуватись з підприємством, що здійснило перевезення оцінюваного товару. Однак документи, передбачені Наказом Міністерства Фінансів України № 599 та які видані суб`єктами господарювання, що залучались безпосередньо до договору транспортного експедирування не надаються. До митного оформлення надані договір транспортного-експедирування обслуговування від 09.01.2023 № ТЕО38754647 в якому сторонами є ТОВ «Консольлайн Україна» та ТОВ «Віа Груп Дніпро» та договір транспортно-експедиторського обслуговування від 28.10.2022 № ТЕО44703904 де стронами є «Консольлайн Україна» та ТОВ ««Консольлайн». Натомість, договір про транспортні послуги з GLOBAL CONNECTIONS SUPPLY CHAIN SOLUTIONS CO та ФОП « ОСОБА_1 »» відсутній. Також, п.1.2 наданого до митного оформлення договору транспортного експедирування від 28.10.2022 №ТЕО38754647 визначено, що конкретний перелік послуг вказується у відповідній Заявці, яка є невід`ємною частиною договору та яку декларантом до митного оформлення не надано. Про не підтвердження витрат на транспортування товару свідчить і той факт, що декларантом не подано жодного документу, який підтверджує транзитне переміщення від порту Гданськ (Польша) до митного кордону України в рамках Конвенції про процедуру спільного транзиту та оплату за транзит. Також вбачаються додатково понесені витрати на зберігання товару в портах відправлення, призначення та у порту Singapore, використання контейнерного обладнання, оплата інших можливих послуг третіх осіб. Однак, вищевказані витрати, не зазначені у відповідних графах ДМВ та не відображені в жодному транспортному документі. Разом з тим, Заявкою передбачено, що ставка не включає в себе вартість митного оформлення, страхування вантажу, витрати на огляд контейнера в порту, зважування, відбір проб, рентген, наднормативне зберігання контейнера в порту, вартість простою автотранспорту, вартість демереджа/детеншен.

Представником позивача подано відповідь на відзив.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 05.05.2019 ТОВ «ГРУПА ВІА ДНІПРО», як Покупець, уклало з іноземним підприємством GUANGZHOU DIMEIJIA IMPORT & EXPORT CO., LIMITED (Гонконг, КНР), як Продавцем, Контракт №02/2019, предметом якого відповідно до п.1.1.,1.2. є продаж Продавцем на користь Покупця товарів в асортименті, кількості та по цінам, зазначених в Специфікаціях та/або Додаткових угодах, які є невід`ємною частиною цього Контракту.

До Контракту 15.01.2025 сторонами підписано Специфікацію №02/25 на поставку на умовах FOB Гуанчжоу, Китай товарів загальною номенклатурою 31 позиція (маски для обличчя, патчі під очі, очищуючі смужки для носу та інше), на загальну суму 171101,90 доларів США (USD) та оформлено інвойс (рахунок на оплату) №02/25 від 15.01.2025 на суму 171101,90 доларів США (USD).

Зазначений товар за інвойсом (рахунком-фактурою) №02/25 від 15.01.2025 загальною вагою 18830,00 кг згідно коносаменту №TJSHTMSC3131S1 від 07.02.2025 був ввезений на митну територію України та 18.04.2025 був заявлений до митного оформлення до митниці за ЕМД 25UA100320014168U5, до якої було додано наступні документи: пакувальний лист (Packing list) №02/25 від 20.01.2025; рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) №02/25 від 15.01.2025; коносамент (Bill of lading) №TJSHTMSC9113S1 від 07.02.2025; автотранспортна накладна (Road consignment note) №P0020656 від 14.04.2025; декларація про походження товару (Declaration of origin) № 02/25 від 15.01.2025; платіжна інструкція в іноземній валюті №20200 від 06.02.2025 про оплату товару; платіжна інструкція в іноземній валюті №20201 від 12.02.2025 про оплату товару; платіжна інструкція в іноземній валюті №20202 від 12.03.2025 про оплату товару; платіжна інструкція в національній валюті №2430 від 08.04.2025 про оплату транспортних послуг; платіжна інструкція в національній валюті №2445 від 15.04.2025 про оплату транспортних послуг; довідка, що підтверджує вартість перевезення товару № 20656 від 15.04.2025; договір (контракт) купівлі-продажу товарів № 02/2019 від 05.05.2019; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) № 1 Додаткова угода №1 від 08.11.2022; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) Специфікація №02/25 від 15.01.2025; договір про надання послуг митного брокера № МБ0250324 від 24.03.2025; договір про перевезення № ТЕО38754647 від 09.01.2023; договір про перевезення № ТЕО44703904 від 28.10.2022; заява декларанта про незастосування обмежень щодо пропуску та випуску товарів, встановлених Законом України Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори , бн від 18.04.2025; заява декларанта про незастосування обмежень щодо випуску товарів, встановлених Законом України Про зовнішньоекономічну діяльність (виключно щодо озоноруйнівних речовини та/або фторованих парникових газів і товарів та обладнання, що можуть їх містити), бн від 18.04.2025; заява декларанта про незастосування обмежень щодо пропуску та випуску товарів, встановлених Законом України Про державний контроль за міжнародними передачами товарів військового призначення та подвійного використання), бн від 18.04.2025; доручення №17/04/2025 від17.04.2025; доручення для довідок № бн від 29.01.2025; разова перепустка №ПР 119634 від 18.04.2025.

Розглянувши подані позивачем документи, митниця встановила, що документи не містять достатньої інформації, необхідної для визначення числових значень складових митної вартості, та під час проведення консультації митниця надіслала позивачу електронне повідомлення про необхідність подання протягом 10 календарних днів додаткових (за наявності) документів відповідно до ч.3 статті 53 МК України, а саме: 1) транспортні (перевізні) документи за маршрутом транспортування; 2) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 3) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 4) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 5) виписку з бухгалтерської документації; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У відповідь на електронне повідомлення відповідача щодо витребування митним органом у декларанта додаткових документів, декларантом позивача надано лист від 23.04.2025 №б/н в якому повідомлено, що інші документи в 10-ти денний термін не надаватимуться з проханням припинити 10 денний термін для їх надання згідно ч.3 ст.53 Кодексу.

Відповідачем 23.04.2025 винесено Рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2025/000038/2, яким скоригована митна вартість товару до рівня 12,02 доларів США за кг нетто із застосуванням резервного (6) методу визначення митної вартості товару, та сформовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2025/000291 від 23.04.2025.

У зв`язку з незгодою із Рішенням, декларантом заявлено випуск партії товару у вільний обіг під гарантійні зобов`язання у відповідності до положень ч.7 ст.55 Митного кодексу України із наданням фінансової гарантії у вигляді грошової застави в сумі 361728,47 грн., з яких: 84576,80 грн. ввізного мита (за видом платежу 020) та 277151,67грн. податку на додану вартість (за видом платежу 028).

Не погодившись з рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з пунктами 23 та 24 частини 1статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

Так, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, відповідно до статті 49 МК України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані, зокрема, подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (частина друга статті 52 МК України).

Відповідно до статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначений у частині другій цієї статті.

При цьому, частиною 3 статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 МК України (частина 3 статті 54 МК України).

Відповідно до частини 6 статті 54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Статтями 57, 58 МК України встановлено, що митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору.

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до частини 8 статті 57 МК України, у разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що обов`язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. При цьому митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності визначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому в розумінні вищенаведених норм сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відтак наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.

Аналогічне тлумачення зазначених правових норм викладено Верховним судом в постановах у справі №21-127а15 від 31.03.2015, по справі №815/4477/15 від 21.01.2020, по справі №813/1350/14 від 14.01.2020, по справі №160/8775/18 від 18.12.2019, по справі №804/2957/17 від 12.12.2019, по справі №814/2602/15 від 14.11.2019.

Щодо наявних, на думку митниці, розбіжностей та неповноти у поданих документах, які зазначені в повідомленні декларанту, графі 33 Рішення та аргументів митниці по додатково наданим документам, суд виходить з наступного.

Відповідно до правової позиція митниці, декларантом для підтвердження транспортних витрат наданий договір ТЕО 38754647 транспортно-експедиторського обслуговування від 09.01.2023 між ТОВ «Консольлайн Україна» та ТОВ «Група Віа Дніпро» та договір транспортно-експедиторського обслуговування від 28.10.2022 № ТЕО44703904 де сторонами є «Консольлайн Україна» та ТОВ «Консольлайн», проте договір про транспортні послуги з GLOBAL CONNECTIONS SUPPLY CHAIN SOLUTIONS CO та ФОП « ОСОБА_1 » не надано.

Проте, суд враховує, позивачем прямий договір з ФОП ОСОБА_1 не укладався, а отже, цей документ на момент митного оформлення у декларанта відсутній.

Для доставки товару за коносаментом №TJSHTMSC9113S1 від 07.02.2025 у контейнері TCNU1366495 за маршрутом FOB, Гуанчжоу, Китай - Гданськ, Польща, п/п Ягодин-Дніпро, декларантом - ТОВ «Група Віа Дніпро» було укладено із перевізником ТОВ «КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА» договір №ТЕ038754647 транспортно-експедиторського обслуговування від 09.01.2023 (який надавався до митного оформлення), відповідно до умов якого експедитор зобов`язується за плату та за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених умовами цього договору послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу, а також додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу.

Згідно з п. 2.1.1. вказаного договору встановлено, що відповідно до цього договору експедитор зобов`язується за плату та за рахунок клієнта організувати перевезення його вантажів на умовах, узгоджених сторонами, а також надавати інші послуги клієнту за погодженням сторін. При необхідності для виконання своїх зобов?язань за договором укладати від свого імені та за рахунок клієнта договори з транспортними організаціями. Контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання, терміналами, та іншими організаціями, уповноваженими надати відповідні послуги.

Так, експедитором ТОВ «КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА» для надання послуг декларанту з організації доставки вантажу було укладено договір №ТЕ044703904 транспортно-експедиторського обслуговування від 28.10.2022 з ТОВ «КОНСОЛЬЛАЙН».

З матеріалів справи вбачається, що вказані вище договори надавались декларантом разом із документами поданими до митного оформлення товару.

В свою чергу ТОВ «КОНСОЛЬЛАЙН» укладено договір №3026615586 від 14.04.2025 на організацію перевезень автомобільним транспортом із ТОВ ФОП ОСОБА_1 .

Таким чином, оскільки, ТОВ «Група Віа Дніпро» укладено договір тільки із перевізником ТОВ «Консольлайн Україна», який організував перевезення, уклавши договір із третьою особою, а третя особа з іншими особами, відповідно, і відсутній був у ТОВ «Група Віа Дніпро» договір із ФОП ОСОБА_1 під час митного оформлення, оскільки ТОВ «Група Віа Дніпро» не є стороною договору, а з ланцюга укладених договорів між перевізниками, вбачається наявність правових підстав для здійснення перевезення та оформлення автотранспортної накладної - CMR №Р0020656 від 17.04.2025 ФОП ОСОБА_1 .

На підтвердження зазначеного, в порядку ст.55 Митного кодексу України позивачем надано копію договору №3026615586 від 14.04.2025 на організацію перевезень автомобільним транспортом; копію договору №ТЕО44703904 від 28.10.2022 про транспортно-експедиторське обслуговування.

Розмір транспортирних витрат, окрім довідки експедитора підтверджується наданими рахунками, в яких окремо розподілені витрати за межами території України та в Україні. Зокрема, у рахунку ТЕО № 1395 від 08.04.2025 до витрат на транспортування за межами території України було включено: 258770,00 грн - морське перевезення за межами території України та 25000,00 грн - навантажувально-розвантажувальні роботи за межами території України.

У рахунку ТЕО № 1536 від 15.04.2025 до витрат на транспортування за межами території України було включено: 7782,00 грн навантажувально-розвантажувальні роботи за межами території України та 58357,00 грн міжнародні транспортні послуги за межами території України.

Отже, в сумі транспорті витрати за межами території України складають 349909,00 грн (258770,00 + 25000,00 + 7782,00 + 58357,00).

Таким чином, оформлення довідки про транспортні витрати № 20656 від 15.04.2025 експедитором, не є єдиним документом, що підтверджує витрати на перевезення товарів, а видача ним рахунків та здійснення Позивачем оплати на рахунок експедитора ТОВ «КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА» пояснюється, в першу чергу тим, що Позивач, відповідно до умов Договору № ТЕО38754647 від 09.01.2023 за надані транспортні послуги розраховується із Експедитором - ТОВ «КОНСОЛЬЛАЙН УКРАЇНА», а при залученні Експедитором третіх осіб до виконання договору, у Позивача не виникає обов`язку окремого розрахунку із третіми особами.

Таким чином, суд доходить висновку що всі витрати понесені декларантом були задекларовані та включені до митної вартості оцінюваного товару.

Відповідно до пп.5. п.10. ст.58 МК України, встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

У наданих позивачем рахунках та актах здачі-приймання робіт (надання послуг), розподілені витрати на транспортні послуги, які надавались за межами території України, які піддаються обчисленню та підтверджують суму транспортних витрат заявлених декларантом відповідно до довідки експедитора.

Таким чином, заявлене числове значення про транспортні витрати, окрім довідки експедитора, яка надавалась до митного оформлення, підтверджуються наганами в порядку ст. 55 Митного кодексу України рахунками, платіжними інструкціями, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), заявкою на транспортування та надані документи спростовують доводи і припущення митниці про можливі додаткові витрати на зберігання товару в порту призначення, на складі третьої особи, оскільки, надані документи підтверджують, що таких витрат у ТОВ «Група Віа Дніпро» не було.

З приводу зауваження митниці щодо неналежності доказу на підтвердження розміру транспортних витрат - довідки від експедитора ТОВ «Консольлайн Україна», суд зазначає, що в п.6 ч.2 ст. 53 МК України не міститься вимог чи переліку документів, що мають містити відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. Тому, наданими документами (перш за все довідкою про транспорті витрати), повністю виконано вимоги п.6 ч.2 ст. 53 МК України в цій частині.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31.05.2019 у справі №804/16553/14, відповідно до якої Верховний Суд встановив: «Суд зазначає, що якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами.

Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів».

Таким чином, невизнання відповідачем на цій підставі достатності подання позивачем документів на підтвердження числових показників вартості перевезення оцінюваних товарів є безпідставним.

Таким чином, надані декларантом документи під час митного оформлення та додатково, в порядку ст.55 Митного кодексу України були достатніми для визначення митної вартості товару за ціною договору та в повній мірі підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару.

Митним кодексом України в ч.2 ст.53 встановлено перелік документів, які подаються для підтвердження митної вартості товарів.

Позивачем всі визначені ч.2 ст. 53 МК України документи, із врахуванням обставин поставки, подані належним чином до митної декларації та додатково.

Відповідно до ч.6 та 7 ст.54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

На основі наведених положень можна стверджувати, що законодавець запропонував таку конструкцію регулювання митних відносин, якою презюмується правильність визначення митної вартості декларантом, у випадку, якщо не доведено інше.

Верховний Суд України у справі №2а-18673/09/0570 погодився з позицією Вищого адміністративного суду України про те, що «ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості» (постанова від 11.09.2012).

Зазначена позиція підтримана також Верховним Судом в постанові від 30.10.2018 у справі №826/25605/15, а також неодноразово в подальшому в численних постановах Верховного Суду.

Також Вищий адміністративний суд України задекларував позицію про те, що «сам факт ненадання декларантом в установлений строк додаткових документів або ж відмови у їх надання за відсутності оцінки достатності документів, первісно наданих декларантом, на підтвердження ціни угоди щодо товарів, що імпортуються, не є беззаперечною умовою для висновку про відсутність підстав для застосування першого методу визначення митної вартості» (ухвала від 17.04.2014 у справі №2а/0570/1778/12).

Митні органи мають право витребувати додаткові документи на підтвердження задекларованої митної вартості у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що є обов`язковою обставиною, з якою закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації (правові позиції викладені в постанові Верховного Суду України від 13.07.2016 у справі №805/778/13-а та підтримані Верховним Судом в постанові від 20.02.2018 у справі №809/1884/16, а також неодноразово в подальшому в численних постановах Верховного Суду).

У Постанові Верховного Суду від 21.04.2021 (справа №809/1838/15) суд відзначив, що наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною вимогою для митного органу. Окрім того, суд наголосив, що ненаведення митницею в рішенні про коригування митної вартості товарів належних та допустимих доказів того, що подані документи є недостатніми та такими, що викликають сумнів у їх достовірності є безумовною підставою для скасування рішення про коригування митної вартості.

Крім того, щодо посилання митниці в повідомленні декларанту та рішенні на спрацювання профілю ризику системи управління ризиками щодо можливого заниження митної вартості товарів, суд зазначає, що контроль співставлення цін заявленого до митного оформлення товару із даними, що містяться в інформаційних системах та ресурсах митниці не є і не може бути самостійною окремою підставою для відмови у визнанні митної вартості за першим (основним) методом визначення митної вартості за ціною контракту.

Так, Вищий адміністративний суд України зазначає, що «розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є достатньою для висновку про недостовірність даних щодо митної вартості товарів, заявленої декларантом» (ухвала від 07.05.2014 у справі №826/6249/13-а); «нижчий рівень митної вартості імпортованого товару, порівняно із задекларованим раніше, сам собою не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості і не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару, а також не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості» (ухвала від 15.05.2014 у справі № 806/5104/13-а).

Зазначене підтримує і Верховний Суд, який в постанові від 21.02.2018 у справі №820/17417/14 та постанові від 04.09.2018 у справі №818/1186/17 сформував наступну правову позицію: «формально нижчий рівень митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин підчас здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню».

Зазначена правова позиція неодноразово підтримувалась Верховним Судом в подальших численних постановах у справах щодо оскарження рішень про коригування митної вартості товарів.

Відповідно до ч.3 ст.318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 №3018 «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст.8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що митний орган не навів доказів того, що документи подані декларантом є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товарів. В поданих при митному оформленні товарів документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та щодо ціни, що підлягала сплаті за цей товар.

Згідно з ч.1 ст.256 Митного кодексу України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оскаржувані рішення відповідача є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оскільки відповідачем не доведена правомірність своїх дій, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 40 000 грн. суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з підпунктом 1, 2, 6 частини 1 та частини 2 статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 у справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

При цьому, суд зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

За правилами оцінки доказів, встановлених ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, суд враховує наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу до позовної заяви позивачем долучено:

- копію договору про надання правової допомоги №01-10-06/25 від 10.06.2025 року;

- копію акту прийому-передачі наданих послуг від 02.07.2025 року;

- копію платіжної інструкції №159 від 10.06.2025;

- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4898 від 27.03.2012 року, видане на ім`я ОСОБА_2 ;

- копію ордеру на надання правничої допомоги серія АЕ №1401091 від 02.07.2025 року.

Суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04.02.2020 (№ провадження К/9901/95/200), відповідно до якої (п.23) вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Так, суд зауважує, що з урахуванням предмету позову, зазначена справа є справою незначної складності та типовою у спорах даної категорії. Також, суд зауважує, що по вказаній категорії справ є значна кількість сталої судової практики, що вказує на можливість використання адвокатом у своїй діяльності раніше напрацьованих матеріалів та шаблонних документів, які застосовуються при розгляді судових справ даної категорії.

До того ж, розгляд даної справи відбувся в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

З огляду на викладене, враховуючи співмірність заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку, що на користь позивача підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, внаслідок якого сталось порушення прав позивача, сума витрат на правничу допомогу у розмірі 3000грн.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000 грн. підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці.

Враховуючи положення статті 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 8453грн. 93коп., підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 90, 139, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУПА ВІА ДНІПРО» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішення та картки відмови - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA100320/2025/000038/2 від 23.04.2025.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA100320/2025/000291 від 23.04.2025 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГРУПА ВІА ДНІПРО» (49000, м.Дніпро, пр-т Олександра Поля, 36, код ЄДРПОУ 38754647) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (03124, м.Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8А, код ЄДРПОУ 43997555) судові витрати у розмірі 8453 (вісім тисяч чотириста п`ятдесят три) грн. 93коп. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 (три тисячі)грн. 00коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В. Луговська