Рішення № 130956717, 14.10.2025, Шаргородський районний суд Вінницької області

Справа № 152/235/25

2/152/262/25

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 жовтня 2025 року м. Шаргород

Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого - Войнаровського І.В.,

за участі:

секретаря - Дроган Н.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маркова Анна Вікторівна до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, третя особа - Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області,

у с т а н о в и в:

В лютого 2025 року адвокат адвокат Маркова А.В., в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду із цим позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про визначення місця проживання дитини, третя особа - Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області.

В обґрунтування позовних вимог представник позивачки зазначила, що 29 травня 2021 року між позивачкою та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстрований Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №713. ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син - ОСОБА_3 , про що 29 липня 2021 року складено відповідний актовий запис. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва шлюб між сторонами було розірвано, справа №761/2270/23, і у зв`язку з цим постало питання щодо встановлення місця проживання їх спільної дитини. ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, фактично проживає з сином у квартирі свого батька, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Квартира облаштована всім необхідним для комфортного проживання дитини. Син, ОСОБА_3 , відвідує ТОВ Навчально-виховний комплекс «Гармонія на Софії», з 09 червня 2023 року. ОСОБА_1 має офіційне місце роботи та стабільний офіційний дохід, з 12 березня 2016 року і по теперішній час займає посаду керуючого відділенням №38 ПУМБ в м. Київ в акціонерному товаристві «Перший Український міжнародний банк» (АТ «ПУМБ»). З 14 жовтня 2021 року по 23 липня 2024 року ОСОБА_1 була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. У зв`язку із вищевикладеним, у позивачки постало питання щодо встановлення місця проживання спільної малолітньої дитини, адже вона не має на меті чинити перешкоди у спілкуванні дитини з батьком, проте бажає захистити права та інтереси свого сина. На час звернення до суду із цією позовною заявою спільний син позивачки та відповідача проживає з матір`ю, ОСОБА_1 , яка здійснює повний догляд за дитиною, займається її вихованням та розвитком. Представник позивачки просить визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою суду від 26 лютого 2025 року цю позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 02 вересня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 22 квітня 2025 року зобов`язано службу у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської областіу строк до 12 червня 2025 року надати Шаргородському районному суду Вінницької області висновок щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачка та представник позивачки в судове засідання не з`явилися. 14 жовтня 2025 року від представника позивачки до суду надійшла заява, в якій вона просить розглядати справу, без участі позивачки та представника позивачки. Позовну заяву просять задовольнити у повному обсязі (а.с.91).

Відповідач в підготовче засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, шляхом оголошення про його виклик на офіційному веб-сайті судової влади України. При цьому, 02 липня 2025 року від відповідача до суду надійшло клопотання, в якому він вказує, що повністю заперечує в позовних вимогах позивачки (а.с.66).

Представник третьої особи в підготовче засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце підготовчого засідання. 28 травня 2025 року до суду надійшло повідомлення разом з висновком щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, в якому вона просить розглядати справу за відсутності представника служби у справах дітей (а.с.57)

Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд установив наступні обставини.

Відповідно до копії свідоцтва про народження, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Київ. Батьком вказаний ОСОБА_2 , а матір`ю ОСОБА_1 (а.с.11 на звороті).

Згідно з копією свідоцтва про шлюб, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 29 травня 2021 року зареєстрували шлюбу Дарницькому районному у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис №713 (а.с.12).

09 червня 2023 року між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ТОВ Навчально-виховний комплекс «Гармонія на Софії» укладено договір №06/164 між ТОВ Навчально-виховний комплекс «Гармонія на Софії» та батьками, яка відвідує НВК, з якого вбчається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 зарахований в НВК (а.с.7-9).

Відповідно до копії рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 28 липня 2023 року у справі №761/2270/23, шлюб між сторонами розірвано (а.с.14-15).

Згідно з копією довідкою №КНО-47.1.1.3/983, ОСОБА_1 працює з 12 березня 2016 року в АТ «Перший Український міжнародний банк» та займала посаду керуючого відділенням №38 ПУМБ в м. Київ. З 14 жовтня 2021 року по 23 липня 2024 року ОСОБА_1 була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с.16).

Відповідно до копій довідок віл 08 лютого 2024 року №3244-7001960614 та №3244-7001960628 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 та її малолітня дитина - ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , однак фактично проживають по АДРЕСА_2 (а.с.17).

Згідно з копії договору купівлі-продажу від 15 травня 2017 року, власником квартири АДРЕСА_3 , належить на праві власності ОСОБА_4 (а.с.18-19).

Рішенням виконавчого комітету Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області №379/21 від 15 травня 2025 року, затверджено висновок щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.59).

За правилами п. 4 ст. 19, 158 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного із батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору, який приймається на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають значення для справи.

З висновку органу опіки та піклування органу опіки та піклування Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , орган опіки та піклування на теперішній час вважає за доцільне визнання місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 (а.с.59-60).

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Аналогічні положення закріплені у ст. 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

У судовому засіданні малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не опитувався, з огляду на його вік.

Отже, суд встановив, що матір малолітньої дитини ОСОБА_3 - ОСОБА_1 відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків, має можливість забезпечити належні умови утримання та виховання дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до ст.ст. 3, 18, 27 Конвенції про права дитини, батьки зобов`язані утримувати дітей до повноліття та несуть відповідальність за виховання, розвиток і утримання дитини; у всіх діях щодо дітей … першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, духовного і соціального розвитку дитини.

Стаття 9 Конвенції про права дитини встановлює, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно зі ст. 8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

У п. 6 «Декларації прав дитини» Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1959 зазначено, що "дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння; вона повинна, коли це можливо, зростати під піклуванням і відповідальністю своїх батьків, у всякому випадку в атмосфері любові і морального та матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю".

За приписами ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У пункті 54 рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Ослон проти Швеції" №2 від 27.11.1992) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає (ч.4 ст. 29 ЦК України).

При цьому, згідно з ч.2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

За приписами ст. 12 Конвенції про права дитини, дитині надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Зазначені положення Конвенції кореспондуються з ч. 2 ст. 171 СК України, якою передбачено, що при вирішенні спору, в тому числі і про місце проживання, дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана судом.

У справі, що розглядається, повно та всебічно дослідивши обставини справи про визначення місця проживання малолітньої дитини сторін, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд приходить до переконання, що визначення місця проживання дитини біля матері є виправданим та доцільним, відповідатиме найвищим інтересам малолітньої дитини, п. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини (справа «Савіни проти України» у рішенні від 18.12.2008 наголосив, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8 і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві".

При ухваленні даного рішення суд також враховує вимоги п. 2 Декларації прав дитини від 20.11.1959 про те, що дитині повинні бути надані можливості і сприятливі умови, які б дозволили їй розвиватися розумово, морально, духовно і в соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом в умовах свободи і гідності при найвищому забезпеченні інтересів дитини.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що на час вирішення судом спору найбільш сприятливим для дитини та відповідним її інтересам щодо належних умов проживання, виховання та розвитку буде рішення про встановлення місця проживання його з матір`ю.

Разом з тим, суд наголошує, що ОСОБА_2 як батько, незважаючи на проживання дитини з матір`ю, не обмежений у своєму праві на спілкування із сином та прийнятті участі у його вихованні.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ч. 1, 2 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Пунктом 2 Постанови пленуму Верховного суду України № 14 від 18 грудня 2009 року встановлено, що обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивачки є обґрунтованими, викладені в позові обставини підтверджуються наданими суду доказами.

Ураховуючи викладене вище, суд доходить висновку про повне задоволення позову.

Керуючись статтями 3, 19, 155, 160, 161, 171 СК України, ч. 4 ст. 29 ЦК України, статтями 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Маркова Анна Вікторівна до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, третя особа - Служба у справах дітей Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області - задовольнити повністю.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.В. Войнаровський