Рішення № 130956701, 14.10.2025, Шаргородський районний суд Вінницької області

Справа № 130/1675/25

2/152/654/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

14 жовтня 2025 року м. Шаргород

Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Роздорожної А.Г.

за участі секретаря судового засідання Сербіної М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Шаргород цивільну справу:

за позовом ОСОБА_1

до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Вінницькій області

вимоги позивача:про стягнення моральної шкоди,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представник відповідача прокурор Гірілл І.Ю.,

представники відповідачів Державної казначейської служби України та Головного управління Національної поліції в Вінницькій області в судове засідання не з`явилися,

після закінчення судового розгляду, ухвалив рішення про наступне:

І. Стислий виклад позиції позивача та відповідачів.

1. Позивач звернувся до суду з цим позовом та зазначив, що за його заявою відкрито кримінальне провадження №4201602113000020 від 12 серпня 2016 року, яке триває по цей день. Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 8 червня 2022 року у задоволенні клопотання прокурора Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області Прокопчука Д.В. про закриття кримінального провадження, відомості про яке внесено до ЄРДР за №4201602113000020 від 12 серпня 2016 року, відмовлено повністю. Позивач зазначає, що на даний час органами дізнання ніяких дій по даному провадженню не зроблено, а тому у зв`язку із бездіяльністю відповідних осіб, позивач просить стягнути з відповідачів моральну шкоду у розмірі 100000 грн (а.с.1).

2. На підтвердження позовних вимог позивач надав копію ухвали Тиврівського районного суду Вінницької області від 8 червня 2022 року по справі №130/932/22, копію постанови Вінницького апеляційного суду від 18 січня 2024 року по справі №130/1537/23.

3. 20 червня 2025 року від представника Головного управління Національної поліції України надійшов відзив на позов, у якому вона зазначає, що Головне управління Національної поліції у Вінницькій області не визнає даної позовної заяви, вважає її безпідставною та необґрунтованою, а тому у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі. У відзиві представник зазначає, що порядок проведення досудового розслідування, повноваження органу досудового розслідування та прокурора при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва, перевірка дотримання розумних строків слідчим, прокурором під час досудового розслідування регламентовано Кримінальним процесуальним кодексом України. Стаття 1176 ЦК України встановлює особливий режим відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду. Підстави відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду визначені в статті 1176 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду виникає у випадках передбачених Законом. Представник відповідача зазначає, що основним критерієм для відшкодування шкоди відповідно до вимог цього Закону є незаконність дій вищезазначених органів, разом з тим, звертає увагу суду, що на сьогоднішній день відсутнє жодне рішення суду в порядку КПК України, яке б свідчило про незаконність дій Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області, вчинених по відношенню до позивача, а відтак факт незаконності їх дій на сьогоднішній день є недоведений, що свідчить про відсутність підстав для відшкодування шкоди, завданої органом дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, на підставі статті 1 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відповідно до Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду», де зазначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Тобто Законом визначено, що умовами настання моральної шкоди має бути фізичний або психічний вплив на особу, які на сьогоднішній день є відсутніми і не доведеними з боку позивача. Адже за таких обставин позивач має надати до суду обвинувальний вирок суду щодо осіб органів внутрішніх справ яким має бути встановлено наявність такого впливу. У позовній заяві відсутні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме, які конкретно рішення, дії, бездіяльність яких саме посадових осіб чи органів, які притягнуті до справи у якості відповідачів, завдали йому моральної шкоди, у чому полягає моральна шкода, обґрунтований розрахунок сум, які позивач просить стягнути, зміст позовних вимог до ГУНП (а.с.11-14).

4. 14 липня 2025 року від представника Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, у якій він зазначив, що відповідач позовні вимоги не визнає в повному обсязі. Представник відповідача вказує на те, що позовна заява подана з порушеннями статті 175 ЦПК України. Окрім цього, у позовній заяві не вказано, які дії кожного з відповідачів призвели до понесення відповідачем шкоди у розмірі 100000 грн. Разом з тим, жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що Державна казначейська служба несе відповідальність за державу та за дії інших органів державної влади. Тобто, Державна казначейська служба України виступає від власного імені, самостійно відповідає за власним зобов`язаннями і є окремим учасником цивільних відносин відповідно до частини першої статті 2 ЦК України. Разом з тим, представник відповідача наголошує, що у своїй позовній заяві ОСОБА_1 не вказує, на підставі якого нормативно-правового акту у нього виникло право на відшкодування шкоди, будь-яких об`єктивних доказів зазнання шкоди та пов`язаних із цим інших негативних наслідків позивач не надає, не зазначені також фактичні обставини, які слід вважати ознаками отриманої шкоди, що підлягають дослідженню судом. Крім цього, позивач вказує, що розмір завданої шкоди сягає 100000 грн, які належить стягнути окремо один від одного, Державна казначейська служба не погоджується з цим, оскільки виходячи з приписів законодавства про відшкодування шкоди, розмір відшкодування шкоди повинен визначатися з урахуванням вимог розумності та справедливості такого відшкодування, яке має бути не більш, ніж достатнім для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призводити до збагачення позивача за рахунок Держави (а.с.31-34).

5. 21липня 2025року відпредставника Вінницькоїобласної прокуратуринадійшов відзивна позовнузаяву,відповідно доякого представниквідповідача вважає,що позовназаява подана ОСОБА_1 з порушеннямвимог статтею175та 177ЦПК Українита маєбути залишенабез розглядуна підставіпункту 8частини першоїстатті 257ЦПК України.Вінницька обласнапрокуратура позовнівимоги невизнає вповному обсязіз оглядуна їхбезпідставність.Кримінальне провадження№42016021130000020від 12серпня 2016року відкритеза фактомзлісного ухилення ОСОБА_2 від сплативстановлених рішеннямсуду коштівна утриманняпозивача заознаками кримінальногоправопорушення,передбаченого частиноюпершою статті165КК України.Неодноразово,а саме21листопада 2016року,16червня 2017року,29жовтня 2018року,29квітня 2019року,7листопада 2022року,19травня 2023року та24травня 2024року кримінальнепровадження булозакрито,однак ухваламислідчих суддіввід 19грудня 2016року,від 27червня 2017року,2листопада 2018року,6травня 2019року,21листопада 2022року,13червня 2023року тавід 24червня 2024року рішенняорганів досудовогорозслідування булискасовані,ухвали нікимне оскаржувалися.Постановою Вінницькогоапеляційного судувід 18січня 2024року заапеляційної скаргою ОСОБА_1 ,на якупосилається позивач,скасовано рішенняЖмеринського міськогосуду Вінницькоїобласті від26жовтня 2023року усправі №130/1537/23, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Вінницької обласної прокуратури про відшкодування моральної шкоди у сумі 100000 грн, завданої неефективним досудовим розслідуванням кримінального провадження № 42016021130000020 від 12 серпня 2016 року, позов задоволено частково, на відшкодування моральної шкоди стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок коштів Державного бюджету України 7000 грн. Таким чином, моральна шкода, завдана, за твердженням ОСОБА_1 бездіяльністю органів дізнання при здійсненні досудового розслідування кримінального провадження № 42016021130000020 від 12 серпня 2016 року відшкодована позивачу за постановою апеляційного суду від 18 січня 2024 року у справі №130/1537/23. Будь-яких нових обставин справи та доводів на підтвердження завдання моральної шкоди у даній справі позивач не наводить. Представник відповідача наголошує, що відповідно до частини п`ятої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Факт протиправної бездіяльності органів досудового розслідування та прокуратури у кримінальному провадженні № 42016021130000020 від 12 серпня 2016 року компетентним судом кримінальної юрисдикції не встановлювався. Підставою для стягнення моральної шкоди позивач визначив бездіяльність відповідача щодо виконання вимог КПК про неупереджене та швидке слідство у кримінальному провадженні, однак, будь-якого рішення, що набрало законної сили, про визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності відповідачів позивачем не надано. У кримінальному провадженні № 42016021130000020 від 12 серпня 2016 року органами дізнання та досудового розслідування винесено 7 постанов про закриття кримінального провадження, що свідчить про послідовність прийнятих у кримінальному провадженні рішень та переконаність органу досудового розслідування у наданій обставинам справи оцінці. Відповідно до фактичних обставин справи, заборгованість сина ОСОБА_1 ОСОБА_2 зі сплати аліментів, яка стала підставою для відкриття кримінального провадження, відсутня та борг повністю погашений. Як вбачається з наведених фактичних обставин справи, процесуальних рішень, які б обмежували чи порушували права ОСОБА_1 не приймалось, порушення його прав слідчими суддями не встановлювалось. Які саме майнові чи немайнові права позивача порушені та якими саме рішеннями, діями чи бездіяльністю органів прокуратури завдано йому моральної шкоди, у чому полягає моральна шкода, наявність причинно-наслідкового зв`язку між рішеннями, діями, бездіяльністю та моральною шкодою, позивач у позовній заяві не наводить. Разом з тим, позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння йому шкоди відповідачами, не доведено наявність елементів складу цивільно-правової відповідальності щодо заподіяння моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діяннями відповідачів, не наведено обґрунтований розрахунок визначеного ним розміру моральної шкоди, що відповідно до статті 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

6. 11 липня 2025 року від позивача надійшла заява про відвід судді Заярного А.М. (а.с.26).

7. 5 вересня 2025 року від представника відповідача прокурора Ірини Гірілл надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи (а.с.111).

ІІІ. Пояснення учасників справи.

8. Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити. Пояснив, що шкода за постановою апеляційного суду відшкодована, однак це не означає, що органам досудового розслідування можна продовжувати нічого не робити, тобто не здійснювати досудове розслідування в кримінальному провадженні. Після винесення постанови Вінницьким апеляційним судом від 18 січня 2024 року будь-яких слідчих чи процесуальних дій в кримінальному провадженні не проводилось.

9. Представник Вінницької обласної прокуратури прокурор Гірілл І.Ю. в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову з мотивів його необґрунтованості.

ІV. Інші процесуальні дії у справі.

10. Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 16 червня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Відповідачам надано п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подачі до суду відзиву на позовну заяву (а.с.8).

11. Копія позовної заяви з додатками була надіслана відповідачам за адресами їх місця перебування (а.с.9). Згідно зворотних поштових повідомлень Вінницька обласна прокуратура копію позовної заяви з додатками отримала 3 липня 2025 року (а.с.24), Головне управління Національної поліції у Вінницькій області копію позовної заяви з додатками отримали 3 липня 2025 року (а.с.25), в свою чергу Державна казначейська служба України копію позовної заяви з додатками отримала 7 липня 2025 року (а.с.30).

12. Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 15 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Заярного А.М. відмовлено (а.с.45).

13. Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 15 липня 2025 року заяву про самовідвід задоволено та відведено суддю Заярного А.М. від розгляду даної справи (а.с.47).

14. Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 липня 2025 року заяву про самовідвід задоволено та відведено суддю Порощука П.П. від розгляду даної справи (а.с.89).

15. Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 28 липня 2025 року заяву про самовідвід задоволено та відведено суддю Грушковську Л.Ю. від розгляду даної справи (а.с.94).

16. Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 8 серпня 2025 року цивільну справу прийнято до розгляду та призначено підготовче судове засідання на 8 вересня 2025 року (а.с.103).

17. Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 5 вересня 2025 року постановлено підготовче судове засідання здійснювати в режимі відеоконференцзв`язку між Шаргородським районним судом Вінницької області та Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області (а.с.109).

18. Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 24 вересня 2025 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні (а.с.116).

19. Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 30 вересня 2025 року постановлено судове засідання постановлено здійснювати в режимі відеоконференцзв`язку між Шаргородським районним судом Вінницької області та Жмеринським міськрайонним судом Вінницької області (а.с.118).

V. Фактичні обставини встановлені Судом.

20. Відповідно до копії ухвали Тиврівського районного суду Вінницької області від 8 червня 2022 року по справі №130/932/22, у задоволенні клопотання прокурора Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області Прокопчука Д.В. про закриття кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016021130000020 від 12 серпня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 165 КК України, у зв`язку із тим, що не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності відмовлено (а.с.2).

21. Згідно з копією постанови Вінницького апеляційного суду від 18 січня 2024 року по справі №130/1537/23, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 26 жовтня 2023 року скасовано та постановлено нове рішення, відповідно до якого позов ОСОБА_1 задоволено частково та постановлено стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача у відшкодування моральної шкоди в сумі 7000 грн (а.с.3-6).

VІ. Оцінка Суду.

22. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

24. Згідно із статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

25. Відповідно до статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

26. Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

27. На підставі статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, зокрема, що полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

28. У п. 5, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

29. Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

30. Отже, загальною підставою відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди. Протиправна поведінка може виявлятися у прийнятті особою неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто, відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє особу від відповідальності.

31. В той же час, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

32. Так відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

33. Згідно із статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

34. Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

35. При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статті 21, 1173, 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

36. Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: - неправомірні дії цього органу, - наявність шкоди, - причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17.

37. Крім того спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України, які характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди.

38. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.

39. У даній справі завдання моральної шкоди позивач пов`язує із тривалістю здійснення кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016021130000020 від 12 серпня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 165 КК України, що, на думку ОСОБА_1 , є порушенням розумних строків досудового розслідування.

40. Суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, відповідно до якої протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

41. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Аналогічний правовий висновок був викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 9 вересня 2019 року по справі № 9901/486/19, від 12 вересня 2019 року по справі № 9901/120/19, а також у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 342/158/17, від 28 квітня 2020 року у справі № 347/1906/16.

42. Отже, суд вказує, що навіть значна тривалість розгляду справи може бути визнана розумною, з урахуванням певних індивідуальних обставин, оскільки слід приділити особливу увагу тому, які саме причини сприяли більш тривалому розгляду справи та пропуску строків, встановлених законодавством.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2019 року по справі № 9901/120/19.

43. Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою ЄСПЛ, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов`язаних зі справою ($ 67 рішення ЄСПЛ від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє і Сассі проти Франції» (Pelissier and Sassi v France); $ 35 рішення ЄСПЛ від 27 червня 1997 року у справі «Філіс проти Греції» (№ 2, Philis v. Greece), заява № 19773/92).

44. Аналіз практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродним встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

45. Крім того, суд зазначає, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина другастатті 2 ЦК України).

46. Відповідно до частини першої статті 170ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

47. Відповідно до частини другоїстатті 48 ЦПК Українипозивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

48. Згідно висновків ВП ВС від 27 листопада 2019 року по справі № 242/4741/16-ц вбачається: п. 30.Тлумачення частини другоїстатті 30 ЦПК України(нині частина другастатті 48ЦПК України)дозволяє зробитивисновок,що належнимвідповідачем усправах провідшкодування шкоди,заподіяною органомдержавної влади,їх посадовоюабо службовоюособою єдержава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача.

49. Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).

50. Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженогоуказом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

51. Статтею 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

52. За змістомстатті 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

53. Відповідно достатті 78 ЦПК Українисуд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які зазакономмають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

54. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 81 ЦПК України).

55. Відповідно до п. 27Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі»під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

56. Судом встановлено, що досудове розслідування кримінального провадження №42016021130000020 від 12 серпня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 165 КК України, здійснюється уже понад дев`ять років. У своїй постанові від 18 січня 2024 року в справі №130/1537/23 Вінницький апеляційний суд вже надав оцінку надмірної тривалості вказаного кримінального провадження та постановив стягнути з держави на користь позивача моральну шкоду в сумі 7000 грн.

57. Станом на час ухвалення цього рішення дане кримінальне провадження не завершене. У відзиві представник відповідача - Вінницької обласної прокуратури послався на дії, які здійснювались в рамках цього кримінального провадження після 18 січня 2024 року, однак на підтвердження цього жодних документів не надав. Той факт, що постанови про закриття кримінального провадження неодноразово скасовуються ухвалами слідчих суддів за будь-яких обставин не є виправданням тривалого стану невизначеності в цьому кримінальному провадженні. Що ж стосується того, чи було у зв`язку з цим заподіяно відповідачами ОСОБА_1 моральну шкоду саме в період після 18 січня 2024 року, то суд в цьому контексті враховує, що позивач також не надав на підтвердження вказаного належних та допустимих доказів; під час судового розгляду підтвердив, що кошти на його утримання ОСОБА_2 сплачуються в повному обсязі; метою вищевказаного кримінального провадження є забезпечення неухильного виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків сплачувати кошти на утримання позивача. З огляду на це суд вважає, що позивач не довів, що надмірною тривалістю кримінального провадження №42016021130000020 від 12 серпня 2016 року, яку він пов`язує з бездіяльністю відповідачів, йому було заподіяно будь-яку моральну шкоду в період після 18 січня 2024 року.

З цих підстав,

Керуючись статтями2,4,5,10-13,18,258, 259,263, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу, Суд, -

У Х В А Л И В :

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 доДержави Українав особіДержавної казначейськоїслужби України,Вінницької обласноїпрокуратури,Головного управлінняНаціональної поліціїв Вінницькійобласті простягнення моральноїшкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повне рішення суду складено 14 жовтня 2025 року.

Ім`я (найменування) сторін та учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,громадянин України,паспорт серії НОМЕР_1 ,ід.№ НОМЕР_2 , зареєстрований мешканець АДРЕСА_1 .

Відповідачі:

Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, що знаходиться по вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 37567646. Представники відповідача: Кравчук Сергій Олександрович.

Вінницька обласна прокуратура, що знаходиться по вул. Монастирська, буд. 33, в м. Вінниця Вінницької області, 21050, ЄДРПОУ 02909909. Представники відповідача: за довіреністю від 6 січня 2025 року - Колівошко Світлана Миколаївна; за довіреністю від 14 серпня 2025 року начальник Шаргородського відділу Жмеринської окружної прокуратури Трачук Олександр Васильович, та прокурори Шаргородського відділу Жмеринської окружної прокуратури Гірілл Ірина Юріївна, ОСОБА_3 .

Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, що знаходиться по вул. Театральна, буд. 10, м. Вінниця Вінницької області, 21050, ЄДРПОУ 40108672. Представник відповідача: Ільяшова Вікторія Василівна, яка діє на підставі довіреності №187 від 29 квітня 2025 року.

Головуючий суддя Андрея РОЗДОРОЖНА