Рішення № 130928716, 13.10.2025, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2025 р. справа № 300/2980/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою підприємця ОСОБА_1 до Івано-Франківської митниці про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Ружицький В.М., в інтересах підприємця ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 , позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.03.2025 №UA20600020258, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання (код платежу 15010100) на 167 330,88 грн та податкового повідомлення-рішення від 03.03.2025 №UA20600020257, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання (крім лікарських засобів; тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну...) (код платежу 14070100) на 33 466,18 грн, штрафна санкція 3 346,62 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представником позивача зазначено, що відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка дотримання позивачем вимог законодавства України з питань митної справи стосовно правильності визначення бази оподаткування, своєчасності достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за митними деклараціями від 14.10.2022 №22UА305160048513U9 та від 30.08.2022 №UА305160/2022/041852, за наслідками якої складено акт від 28.01.2025 №3/25/7.21-19-23-02/2803206990, яким встановлено порушення позивачем вимог статті 16 Протоколу 1 Угоди, статті 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, частини першої статті 257, частини п`ятої статті 280 Митного кодексу України (далі МК України), пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України (далі ПК України), в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита за МД від 14.10.2022 №22UА305160048513U9 та від 30.08.2022 №UА305160/2022/041852 на загальну суму 167 330,88 грн; в результаті чого знижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за названими вище МД1 та МД2 на загальну суму 33 466,18 грн. Позивач вважає висновки, що викладені в акті про результати документальної позапланової невиїзної перевірки, помилковими та необґрунтованими, а прийняті на підставі даного акту податкові повідомлення-рішення такими, що підлягають скасуванню. Зокрема, представник позивача, посилаючись на вимоги МК України, Угоди про асоціацію, Протоколу 1 до неї, вказує, що серед переліку документів, які можуть підтвердити країну походження товару, є сертифікат, на підставі якою митний орган визначає країну походження товару, що, у свою чергу, впливає на нарахування відповідних митних платежів митницею під час митного оформлення товарів і після випуску таких відповідно до заявленого митного режиму. Сертифікат з перевезення товару EUR.l це документ, що видається митними органами країни експорту для підтвердження відповідності товару вимогам правил визначення преференційного походження, встановлених в Угоді про асоціацію, при застосуванні преференційних ставок ввізного мита. В той же час, на думку представника позивача, обов`язок вжиття належних заходів для перевірки статусу походження товарів, забезпечити правильне заповнення бланків сертифікату з перевезення товару EUR.1 покладено на митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1. Так, позивачем зазначено, що до митного оформлення було надано сертифікати з перевезення товару EUR1 від 12.10.2022 №А754852EUR1 та від 26.08.2022 №А746194. У вказаних сертифікатах зазначено, що країною походження товару, який був ввезений за поданими деклараціями, є Європейський Союз. На думку представника позивача, зі змісту акту перевірки неможливо встановити, що спричинило перевірку достовірності сертифікату з перевезення товару EUR.1 та правильності інформації, що міститься в цьому документі, які обґрунтовані сумніви в достовірності такого документу, статусі походження відповідних товарів мали мати митні органи імпорту, що як наслідок, свідчить про невідповідність акту перевірки та дій відповідача нормам МК України. В свою чергу, позивачем у письмових поясненнях-запереченнях на акт перевірки зазначено, що оформлення відповідної експортної документації займались продавці такого товару експортери, як це передбачено Угодою про асоціацію та Протоколом 1 до неї. В подальшому, при розмитненні, використовувались саме ці документи, що надавались продавцями-експортерами, і відповідно, митним органом при вчиненні дій щодо митного оформлення ввезеного товару, їх перевірки, жодних порушень з боку дкларанта встановлено чи виявлено не булою Усі документи містили інформацію про походження ввезеного товару EU. Також про походження товару свідчили й інші документи, що були у віданні відповідача, які додатково підтверджували, що ввезені позивачем на митну територію України товари мають походження Європейського Союзу і, відповідно, відповідають правилам походження для преференційної торгівлі з низкою країн, в тому числі і з Україною. Крім того, зазначено, що сертифікати EUR.1, які надавались позивачем, не є скасовані та є дійсними, а, відтак, є єдиними документами, що підтверджують походження товару з країн Європейського Союзу та надають пільги зі сплати митних платежів. Також позивач зауважує, що немає жодного офіційного підтвердження, що митні органи країни зверталися до експортерів з будь-якими запитами щодо підтвердження преференційного походження товарів, ввезених ФОП ОСОБА_1 .

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.05.2025 відкрито провадження у даній адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.

19.05.2025 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, у якому Івано-Франківська митниця заперечує щодо заявлених позовних вимог. Так, відповідач, з посиланням на ч. 6 ст. 345 МК України, п. 54.5 ст. 54 ПК України, зазначає про право митних органів проводити перевірки та самостійно визначати суму грошових зобов`язань у разі виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, щодо товарів митне оформлення яких завершено. По суті спору вказує, що встановлення країни походження не є виключним предметом спору, відсутність права на застосування преференційного режиму, як наслідок, тягне за собою донарахування митних платежів, що підлягають сплаті відповідно до пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 ПК України. Крім того, відповідно до статті 17 Протоколу І сертифікат з перевезення товарів EUR.1 видається на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником. Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товарів ЕUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товарів ЕUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов Протоколу І. При цьому обов`язок вжиття всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів пунктом 5 статті 17 Протоколу І покладено на митні органи, які видають сертифікат з перевезення товарів EUR.1. Отже, імпортер не має можливості у повній мірі проконтролювати всі дії експортера та перевірити документи, які той зобов`язаний надати уповноваженому органу для отримання сертифіката з перевезення товарів ЕUR.1 або перевірки статусу вказаних у ньому товарів. Враховуючи вищевикладене, посадовими особами Івано-Франківської митниці при визначенні суми грошових зобов`язань зі сплати митних платежів було застосовано пункт 123.1 статті 123 ПК України.

Відповідачем наголошено, що Уповноваженим митним органом Республіки Словаччина листом від 24.04.2024 №206226/2024-2000102/90 (вх. Держмитслужби від 25.04.2024 №11945/11/15) повідомлено, що преференційне походження товарів згідно наданих сертифікатів з перевезення товарів EUR.1 №А746194, №А754852 не підтверджено, відповідно, митне оформлення зазначених вище товарів із застосуванням пільги « 410» є неправомірним. Листом від 02.05.2024 №15/15-03-01/7/2415 (вх. Закарпатської митниці від 02.05.2024 №32738/4/7.7-2) Держмитслужба проінформувала Закарпатську митницю про встановлений факт не підтвердження преференційного походження оформлених товарів в рамках Доповнення І Конвенції до Угоди.

Також представник відповідача вважає помилковими твердження позивача про те, що суть спору між сторонами у даній справі зводиться виключно до встановлення країни походження (виробника) товару, оскільки йдеться про те, чи можуть імпортовані товари вважатися товарами преференційного походження відповідно до вимог Доповнення I до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження в рамках Протоколу I до Угоди про асоціацію між ЄС та його державами-членами, з однієї сторони, та Україною, з іншої сторони (далі Доповнення I). Так, зазначено, що країна походження товару і країна виробництва товару не є тотожними поняттями. Зокрема, наказом Міністерства Фінансів України №651 від 30.05.2012 «Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій за формою єдиного адміністративного документа» передбачено внесення відомостей щодо країни виробництва товару і відомостей щодо країни походження товару до різних граф митної декларації. Інформація про країну виробництва зазначається у відповідному полі електронного інвойса (гр.31), а інформація про країну походження зазначається у гр.34. У сертифікатах відповідності, долучених до митних декларацій вказано, що країною виробництва сідельного тягача Volvo є Швеція, а напівпричепа Krone - Німеччина. Жодних відомостей стосовно країни походження товарів сертифікати відповідності не містять. Відповідач вважає, що факту виробництва товару в країнах ЄС не достатньо для набуття товаром преференційного походження відповідно до умов Доповнення I.

Митним органом зауважується, що відповідь уповноваженого органу в даному випадку містить інформацію про те, що сертифікати №А746194 від 26.08.2022, №А754852 від 12.10.2022 були видані на підставі декларацій постачальника і, за результатами додаткової перевірки, встановлено, що декларації були підробленими і не можуть вважатися дійсними підтверджуючими документами. На підставі цих фактів орган, уповноважений на видачу сертифікатів EUR.1 та здійснення їх подальшої перевірки, стверджує, що перевірені сертифікати не є дійсними доказами походження в розумінні Доповнення I до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження в рамках Протоколу I до Угоди про асоціацію між ЄС та його державами- членами, з однієї сторони, та Україною, з іншої сторони, а отже товари (вживані транспортні засоби) не мають права на преференційний режим відповідно до зазначеного Доповнення I. З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та просить у його задоволенні відмовити (а.с. 95-102).

28.05.2025 представник позивача подав суду відповідь на відзив, в якій вказано на помилковості доводів відповідача у відзиві, які не спростовують неправомірності оскаржуваних рішень. Так, зазначено, що до митного оформлення було надано сертифікати з перевезення товару EUR1 від 12.10.2022 №А754852EUR1 та від 26.08.2022 №А746194, які були виготовлені митним органами країни експортера (продавцями). У вказаних сертифікатах зазначено, що країною походження товару, який був ввезений за поданими митними деклараціями, є Європейський Союз. І відповідно, вказані документи є належними документами на підтвердження країни походження товару, відносно яких у митного органу України не виникло жодних сумнівів на предмет їх дійсності чи достовірності відображених у них відомостей. При цьому, відповідач не надав суду доказів, які підтверджують існування юридичних фактів, які б могли слугувати підставою (докази на підтвердження виникнення сумнівів) для звернення до Республіки Словаччина із запитом щодо достовірності відомостей викладених в тому чи іншому документі на підтвердження преференційного походження товару. А за змістом ст. 45 МК України підставою для такого звернення є виключно єдина підстава виникнення сумнівів. Позивач просить відхилити наведені відповідачем у відзиві заперечення проти адміністративного позову та, відповідно, позов задовольнити у повному обсязі.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши та оцінивши в сукупності письмові докази, зазначає наступне.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрований як суб`єкт господарювання 19.04.2021 та здійснює такі види діяльності: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (основний); 45.11 Торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами; 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів (а.с. 10).

В період серпень-жовтень 2022 року позивач здійснив митне оформлення товарів, а саме: за митною декларацією від 14.10.2022 №22UA305160048513U9 (далі МД-1) та за митною декларацією від 30.08.2022 №UA305160/2022/041852 (далі МД-2).

За митною декларацією від 14.10.2022 №22UA305160048513U9 задекларовано товар: Напівпричіп- тентований для перевезення вантажу, такий, що був у використанні: марки KRONE, модель SD, номер VIN (кузова, шасі) - НОМЕР_1 , рік виробу 2019, КОД УКТ ЗЕД 8716398000, країна походження EU (Німеччина - згідно сертифікату відповідності), заявлена митна вартість визначена за резервним методом та становить 668 073,75 грн, фактурна вартість 17 700,00 ЄВРО (обмінний курс 35,6306 грн за 1 ЄВРО). При доставці зазначеного вантажу на митну територію України застосовано умови поставки DAP-UA Мукачево згідно інкотермс-2010. Отримувач товару - позивач. Відправник - PL Transport і Handel Andrzej Wojtczak Воrкі 27, 99-100 Воrкі, Polska (а.с. 38-39).

На підтвердження наявної преференції щодо сплати мита було подано сертифікат про походження товару форми EUR.1 від 12.10.2022 №А754852 (а.с. 47-49) та рахунок-фактуру від 01.10.2022 (а.с. 42-43).

За митною декларацією від 30.08.2022 №UA305160/2022/041852 задекларовано товар: Сідельний тягач, після ДТП. Наявні пошкодження згідно експертного висновку, такий, що був у використанні: марки Volvo, модель FH 460, ідентифікаційний номер VIN (шасі) НОМЕР_2 , календарний рік виготовлення 2017, модельний рік виготовлення 2017, тип двигуна дизельний, країна походження EU (Швеція - згідно сертифікату відповідності), КОД УКТ ЗЕД 8716399000, ставка ввізного мита 10%, заявлена митна вартість визначена за резервним методом та становить 1 005 235,00 грн, фактурна вартість 20 000,00 ЄВРО (обмінний курс 36,554 грн за 1 ЄВРО). При доставці зазначеного вантажу на митну територію України застосовано умови поставки DAP-UA Мукачево згідно інкотермс-2010. Отримувач товару - позивач. Відправник - PL Uslugi Transportowe Bak Krzysztof ul. Wojska Polskiego 8 39-200. Debica Polska (а.с. 55-56).

На підтвердження наявної преференції щодо сплати мита було подано сертифікат про походження товару форми EUR.1 від 26.08.2022 №А746194 (а.с. 80-81) та рахунок-фактуру від 23.08.2022 (а.с. 74-75).

На підставі наказу Івано-Франківської митниці від 03.01.2025 №1 (а.с. 16) відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка стосовно дотримання ФОП ОСОБА_1 вимог законодавства України з питань митної справи за митними деклараціями від 14.10.2022 №22UA305160048513U9 та від 30.08.2022 №UA305160/2022/041852.

Про призначення документальної невиїзної перевірки позивача повідомлено листом Івано-Франківської митниці від 03.01.2025 № 7.21-1/19-01/10/79 (а.с. 127), який отримано ФОП ОСОБА_1 08.01.2025, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (зв. ст. а.с. 128).

За результатами проведення перевірки відповідачем складено акт №3/25/7.21-19-23-02/2803206990 від 28.01.2025 (а.с. 17-22), згідно із висновками якого встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 вимог: статті 16 Протоколу I Угоди, статті 15 Доповнення 1 до Конвенції, частини 1 статті 257, частини 5 статті 280 Митного кодексу України, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190, пунктів 123.1, статті 123 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено:

-податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита в періоді, що перевірявся, на загальну суму 167 330,88 грн;

-податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 33 466,18 грн.

Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивач подав заперечення від 28.02.2025 (а.с. 143-144).

У зв`язку із порушенням термінів подачі заперечень, відповідач листом від 03.03.2025 №7.21-1/19/13/945 повідоми про залишення такого заперечення без розгляду (а.с. 146).

На підставі вищевказаного акта перевірки відповідачем 03.03.2025 прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№UA20600020258, яким за порушення вимог статті 15 Доповнення 1 до Конвенції (статті 16 Протоколу І Угоди), частини 1 статті 257, частини 5 статті 280 Митного кодексу України, згідно із підпунктом 54.3.6 пункту 54.3 статті 54, пункту 57.3 статті 57, пунктом 58.1 статті 58, пунктом 123.1 статті 123 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «мито на товари, що ввозяться суб`єктами підприємницької діяльності» на загальну суму 167 330,88 грн (а.с. 14-15);

-№ UA20600020257, яким за порушення вимог підпункту «в» пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України, згідно із підпунктом 54.3.6 пункту 54.3 статті 54, пункту 57.3 статті 57, пунктом 58.1 статті 58, пунктом 123.1 статті 123 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «Податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання» на загальну суму 36 812,80 грн, в тому числі: за основним платежем 33 466,18 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 3 346,62 грн (а.с. 12-13).

Вказані податкові повідомлення-рішення разом із розрахунком податкових зобов`язань та штрафних (фінансових) санкцій надіслані позивачу листом від 03.03.2025 №7.21-1/19/13/946 (а.с. 155) та отриманні останнім 12.03.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 160).

Вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними, представник позивача звернувся в суд з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним податковим повідомленням-рішенням, суд враховує наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно із частиною першою статті 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Частиною першою статті 51 МК України визначено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до частини першої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Частиною п`ятою статті 54 МК України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості.

Згідно із частиною шостою статті 265 МК України декларування товарів, що належать громадянам, може здійснюватися цими громадянами або іншими громадянами, уповноваженими на це власниками зазначених товарів нотаріально посвідченими дорученнями.

Відповідно до частини першої статті 266 МК України декларант зобов`язаний, зокрема, у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу Х цього Кодексу (пункт 4); у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на митні органи (пункт 5).

Частинами першою та другою статті 293 МК України передбачено, що особою, на яку покладається обов`язок із сплати митних платежів, є декларант. Особою, на яку покладається обов`язок із сплати донарахованих митних платежів - податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки, є відповідний платник податків.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 336 МК України митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом направлення запитів до інших державних органів, установ та організацій, уповноважених органів іноземних держав для встановлення автентичності документів, поданих митному органу.

Згідно із частиною шостою статті 345 МК України результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення органом доходів і зборів суми податкового зобов`язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України.

Частиною другою статті 351 МК України визначено, що документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів; надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.

Відповідно до частини першої статті 352 МК України посадовими особами митних органів під час проведення перевірок можуть бути використані: 1) документи, визначені цим Кодексом; 2) податкова інформація; 3) експертні висновки; 4) судові рішення; 5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення; 6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України.

Таким чином, підставою для проведення перевірки є надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про не підтвердження автентичності поданих митним органам документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до статей 31 і 32 Доповнення І до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, Закарпатською митницею здійснено перевірку сертифікатів з перевезення (походження) товару EUR.1 та декларацій походження (а.с. 118-119).

У відповідь на звернення Закарпатської митниці від 05.04.2023 №7.7-08-2/15/4/2693 ДМС України листом від 02.05.2024 №15/15-03-01/7/2415 (з. ст. а.с. 119) надала лист уповноваженого органу Словаччини від 24.04.2024 №206226/2024-2000102/90Не, яким не підтверджено преференційне походження товарів, зазначених, зокрема, у сертифікатах з перевезення товару EUR.1 №А746194 та №А754852 (а.с. 148-151).

Листом від 07.05.2025 №2873/7-19 Закарпатська митниця направила вказаний лист відповідачу для вирішення питання щодо проведення контрольно-перевірочних заходів (зв. ст. а.с. 118-119).

Так, у листі 24.04.2024 №206226/2024-2000102/90Не (вх. Держмитслужби від 25.04.2024 №11945/11/15) уповноважений орган Словаччини повідомив, що преференційне походження товарів згідно наданих сертифікатів з перевезення товарів EUR.1 №А746194, №А754852 не підтверджено, відповідно, митне оформлення зазначених вище товарів із застосуванням пільги « 410» є неправомірним (а.с. 148-151).

Відтак, уповноваженим органом Словаччини не підтверджено преференційне походження товару, вказаного у сертифікатах про походження товару EUR.1 №А746194, №А754852, які були подані декларантом позивача при митному оформленні товарів і на підставі якого застосовано преференції по сплаті мита.

Таким чином спірні правовідносини виникли у зв`язку із наявністю відповіді компетентного органу, що видав документ, або компетентної організації країни, зазначеної як країна походження товару, що провів перевірку документів про походження товару, та зазначення у цій відповіді, що ввезений товар не може розглядатися, як товар з походженням в ЄС відповідно до положень Протоколу І до Угоди про асоціацію між СС та Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами з одного боку, та Україною з іншого боку і мати пільгу при розмитненні товару.

Згідно з частинами першою, другою, шостою статті 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом. Положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до частини першої статті 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Частиною третьою статті 43 МК України встановлено, що сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

За приписами частини восьмої статті 43 МК України у разі якщо в документах про походження товару є розбіжності у відомостях про країну походження товару або органом доходів і зборів встановлено інші відомості про країну походження товару, ніж ті, що зазначені у документах, декларант або уповноважена ним особа має право надати органу доходів і зборів для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару додаткові відомості.

Частиною дев`ятою цієї статті кодексу передбачено, що додатковими відомостями про країну походження товару є відомості, що містяться в товарних накладних, пакувальних листах, відвантажувальних специфікаціях, сертифікатах (відповідності, якості, фітосанітарних, ветеринарних тощо), митній декларації країни експорту, паспортах, технічній документації, висновках-експертизах відповідних органів, інших матеріалах, що можуть бути використані для підтвердження країни походження товару.

Згідно з частинами першою, другою статті 44 МК України для підтвердження країни походження товару орган доходів і зборів у передбачених законом випадках має право вимагати та отримувати документи про походження такого товару. У разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару заявляється (декларується) митному органу в обов`язковому порядку лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров`я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в митного органу є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.

Пунктом 1 частини третьої статті 44 МК України передбачено, що у разі переміщення товарів через митний кордон України країна походження товару обов`язково заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення в митній декларації назви країни походження товару та відомостей про сертифікат про походження товару: на товари, до яких застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

За приписами частин четвертої, п`ятої статті 280 МК України ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України. Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України. До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом. До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

Згідно із частиною першою статті 281 МК України допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори.

Законом України №1678-VII від 16.09.2014 ратифіковано Угоду від 27.06.2014 про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, якою, серед іншого, передбачено поглиблену та всеохоплюючу зону вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом (Угода про асоціацію з ЄС).

Статтею 26 частини 1 глави 1 розділу IV Угоди про асоціацію встановлено, що положення цієї Глави застосовуються до торгівлі товарами, що походять з територій Сторін. Для цілей цієї Глави «походження» означає, що товар підпадає під правила походження, викладені в Протоколі I «Щодо визначення концепції походження товарів і методів адміністративного співробітництва».

Частиною першою статті 2 розділу 2 Протоколу І встановлено, що з метою впровадження цієї Угоди наступні товари мають вважатися як такі, що походять з Європейського Союзу:

1. товари, цілком вироблені в Європейському Союзі, як це визначається у статті 5 цього Протоколу;

2. товари, отримані в Європейському Союзі з матеріалів, які не були вироблені цілком у Європейському Союзі, за умови, що такі матеріали пройшли достатню обробку в ЄС відповідно до статті 6 цього Протоколу.

Відповідно до частини 1 статті 16 розділу 5 Протоколу І товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів:

1. Сертифікат з перевезення товару EUR.1;

2. У випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойсу, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати.

Процедура видачі сертифіката з перевезення товару EUR.1 встановлена статтею 17 розділу 5 «Підтвердження походження» Протоколу 1, згідно з положеннями якої сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни експорту на письмову заяву експортера або, під відповідальність експортера, його уповноваженим представником.

Для цього експортер або його уповноважений представник має заповнити сертифікат з перевезення товару EUR.1, а також бланк заяви, зразок якої наведений у Додатку. Ці бланки мають бути заповнені однією з мов, якими складено цю Угоду, і згідно з нормами законодавства країни експорту. Якщо їх заповнюють від руки, це має бути зроблено чорнилом і друкованими літерами. Опис товарів потрібно викласти у виділеній для цього комірці, не залишаючи вільних рядків. Якщо комірка заповнена не повністю, під останнім рядком опису потрібно накреслити горизонтальну лінію й перекреслити вільний залишок комірки.

Експортер, який подає заяву про видачу сертифіката з перевезення товару EUR.1, повинен бути готовим у будь-який час на вимогу митних органів країни експорту, у якій видається сертифікат з перевезення товару EUR.1, надати всі належні документи на підтвердження статусу походження розглядуваних товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами країни-члена Європейського Союзу або України, якщо розглядувані товари можуть бути визнаними такими, що походять з Європейського Союзу або України, і задовольняють іншим умовам цього Протоколу.

Митні органи, які видають сертифікати з перевезення товару EUR.1, повинні вжити всіх необхідних заходів для перевірки статусу походження товарів, а також виконання інших умов цього Протоколу. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними. Ці органи також мають забезпечити правильне заповнення бланків, зазначених у пункті 2 цієї статті. Вони зокрема повинні перевірити, чи заповнена комірка, призначена для опису товарів, таким чином, щоб запобігти зловмисному дописуванню.

Сертифікат з перевезення товару EUR.1 має бути виданий митними органами й переданий експортерові одразу ж після здійснення чи забезпечення фактичного експортування товару.

Законом України «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» від 08.11.2017 №2187-VІII Україна приєдналася до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, яка набирає чинності для України в перший день другого місяця після внесення Україною депозитарію Конвенції документа про приєднання.

Згідно із статтею 1 Рішення №1/2018 Підкомітету Україна - ЄС з питань митного співробітництва від 21/11/2018 року про заміну Протоколу I «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, Протокол І «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» до Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, замінюється текстом, викладеним у Додатку до цього Рішення. Статтею 1 Протоколу І «Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» визначено, що з метою імплементації цієї Угоди застосовуються Доповнення I і відповідні положення Доповнення II до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Конвенція). Усі посилання на «відповідну угоду» в Доповненні I й у відповідних положеннях Доповнення II до Конвенції тлумачаться у значенні цієї Угоди.

Відповідно до статті 15 розділу V Доповнення І товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, і ввозяться в інші Договірні Сторони, підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження: (a) сертифікат з перевезення товару ЕUR.1, зразок якого наведений у Додатку IIIа.

Пунктом 2 статті 31 розділу VІ Доповнення І передбачено, що з метою належного застосування цієї Конвенції Договірні Сторони повинні допомагати один одному, через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару ЕUR.1 та ЕUR-MED, декларацій про походження і декларацій про походження ЕUR-MED та правильності інформації, що міститься в цих документів.

За змістом положень статті 32 розділу VІ Доповнення І подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієї Конвенції.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 289 МК України обов`язок із сплати митних платежів виникає: після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, якщо внаслідок перевірки митної декларації чи за результатами документальної перевірки митний орган самостійно визначає платнику податків додаткові податкові зобов`язання.

При вирішенні даного спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 11.08.2022 у справі №460/8509/21, які полягають у такому.

Країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України. Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених МК України. Сертифікат про походження товару це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом.

У разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, контролюючий орган може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей. У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей, зокрема, щодо країни походження, при ввезенні (пересиланні) на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган самостійно визначає базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків на підставі відомостей, зазначених у таких документах. Податкове зобов`язання може визначатися контролюючим органом і після завершення митного оформлення товарів та їх випуску, за результатами документальної перевірки.

Верховний Суд у вказаній справі визнав обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції, що зазначення товариством відомостей про характеристики товарів (преференційне походження), які відрізняються від даних, отриманих від уповноважених органів іноземних держав (митний орган Республіки Польща), призвело до безпідставного застосування преференційних ставок ввізного мита, замість застосування повних ставок ввізного мита та сплати митних платежів згідно Митного тарифу України, затвердженого Законом України «Про Митний тариф України» від 19.09.2013 №584-VII.

Відтак, суд погоджується із доводами митного органу про те, що спірні сертифікати з перевезення товару не можуть бути визнані належними та достатніми документами, які підтверджують преференційне походження товарів, оформлених за МД.

При цьому, суд зауважує, що компанія-експортер, зазначивши декларативно в інвойсі про походження товарів з території Європейського Союзу, повинна у подальшому в ході перевірки документально підтвердити походження вказаних товарів, в тому числі й обставини, що матеріали, використані при виготовленні товару, також здебільшого походять з Європейського Союзу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у постанові від 31.07.2024 у справі №260/6407/21.

Крім того, при вирішенні цього спору суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 01.03.2021 у справі №240/7093/19, від 11.04.2022 у справі №260/2805/20, відповідно до яких міжнародним договором передбачено чіткий алгоритм дій митного органу у випадку отримання відповіді компетентного органу за результатами перевірки документів про походження товару, яка, зокрема, не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів. Враховуючи те, що вказаний алгоритм дій контролюючого органу, на запит якого проводилася перевірка документів про походження товару, не передбачає аналізу ним додаткових доказів (документів), наданих декларантом для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару згідно із частинами восьмою, дев`ятою статті 43 МК України, Верховний Суд доходить висновку, що митний орган не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд за вказаних обставин та проводити додаткову перевірку документів про походження товару після отримання результатів такої перевірки компетентним органом заявленої декларантом країни походження товару.

Частиною другою статті 334 МК України встановлено, що відомості з офіційних документів, наданих для митного контролю, не потребують додаткового підтвердження.

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 354 МК України рішення щодо правильності визначення заявлених у митних деклараціях підстав для звільнення від оподаткування окремими документами не оформляються, а зазначаються в акті про результати перевірки.

У разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні на митну територію України, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов`язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах (відповідно до пункту 54.4 статті 54 ПК України).

Таким чином, оскільки у відповідь на запит митного органу листом уповноваженого органу Словаччини від 24.04.2024 №206226/2024-2000102/90Не, не підтверджено преференційне походження товару, ввезеного за сертифікатом EUR.1 №А746194, тому у позивача були відсутні підстави для застосування права на преференції при розмитнені такого товару, а висновки акту перевірки ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

До таких же висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05.06.2024 у справі №380/2397/22

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС України судом не вирішується.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Івано-Франківської митниці (код ЄДРПОУ 43971364, вул. Чорновола, 159, м. Івано-Франківськ, 76005) про визнання протиправними та скасування рішень відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Представнику позивача та Івано-Франківській митниці рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.